ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Реферат на тему:
«Імена і прізвища мого роду»
ВИКОНАВ: студент Гостренко О.Є.
Зміст
ВСТУП…………………………………………………………………………......3
РОЗДІЛ 1. ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ІМЕН І ПРІЗВИЩ
1.1 Походження українських імен і прізвищ………………………………..........4
РОЗДІЛ 2. ПОХОДЖЕННЯ І ЗНАЧЕННЯ 10 ІМЕН МОЄЇ
РОДИНИ І 5 ПРІЗВИЩ МОГО РОДУ
2.1 Походження і значення 5 прізвищ моєї родини……………………………...6
2.2 Походження і значення 10 імен моєї родини……………………………….11
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ………………..……………………………………….14
Вступ
За останні роки в історичній науці різко пожвавився інтерес до вивчення різних аспектів та напрямків української антропоніміки (галузі,що вивчає власні імена людей). Чимало досліджень присвячено саме слов’янським особовим іменам українців. Традиційні українські імена зазвичай обирались в честь святих, біблійних персонажів або янголів, що охороняли власника цього імені. Багато українських імен, що давно стали традиційними насправді мають скандинавське, грецьке, латинське або єврейське походження.
Українці також вірили в те, що поняття, яке вони вкладали у власне ім’я, мало магічну силу і забезпечувало людині щасливе майбутнє.
Раніше велика роль у виборі імені новонародженого належала священику. Вибір імені залежав від святого, якого в найближчі до хрещення дитини дні вшановувала церква. Священик послуговувався спеціальним виданням – святцями, у яких були виписані імена, що ними могли нарікатися охрещені у той чи інший день року діти. Також у виборі бажаного для батьків імені дитини міг допомогти кошик, з яким батько приходив до церкви хрестити свою новонароджену дитину. Чим щедріший був цей кошик, тим прискіпливіше священик ставився до вибору імені. Але дуже часто значення імені дитини було зрозуміле далеко не кожному українцю. Тому наші предки намагались будь-якими способами видозмінити ім’я на український лад, більш доступний для розуміння. Наприклад, Мойсей - Мосій, Євсевій – Юхим, Георгій - Юрко, Ігнатій – Гнат.
Згодом імена стали основою для формування прізвищ – сьогодні левова частина українських прізвищ є патронімічними за своїм походженням, тобто походять від імені засновника роду. Наприклад Андрійченко, Микитенко, Михальчук, Ільченко, Стасюк і тому подібні.
РОЗДІЛ 1. ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ІМЕН І ПРІЗВИЩ ТА ЗНАЧЕННЯ СУФІКСІВ У ПРІЗВИЩАХ.
Практика давання імен в Україні має різні традиції:
родинна - на честь родичів;
християнська - на честь святого - небесного заступника дитини;
на честь видатних українських державних чи культурних діячів.
Українські імена можна поділити на такі групи:
давньоруські - імена на -слав, -мир;
імена скандинавського походження, поширені в Давній Русі (Ігор, Олег, Ольга);
імена грецького походження (Богдан, Надія, Любов);
візантійські християнські імена, канонізовані церквою і зафіксовані в святцях (Андрій, Дмитро, Катерина);
імена, запозичені із західно-європейської традиції (Анжела, Едуард).
Українські прізвища найчастіше утворювалися за такими принципами:
від власного імені - "син такого-то";
від назви місця проживання чи походження людини;
від назви ремесла, постійного заняття;
від певної індивідуальної фізичної чи психічної ознаки.
Прізвища, похідні від імен людей, назв ремесел, іменників Бублик (1179), Гетьман (15) характерні для всієї України. Від таких прізвищ в різних реґіонах України можуть утворюватися похідні прізвища за допомогою суфіксів, наведених нижче.
В залежності від реґіону прізвище може мати такі закінчення:
енко - Наддніпрянщина, Полтавщина, Слобожанщина, Запоріжжя;
ів, -ишин - Галичина;
чук - Волинь;
ук, -юк - Гуцульщина;
ич - Лемківщина;
ович - Закарпаття;
ко - Запоріжжя;
-ський, -цький - закінчення, яке використовувалось українськими і польськими шляхтичами в часи Речі Посполитої.
Прізвища - зліплені словосполучення Добривечір (0) є козацькими і поширювались із Запоріжжя та півдня України.
Найвідомішим та найпоширенішим закінченням українських прізвищ є -енко, яке вживається на більшій частині України.
Прізвища із закінченнями -ов, -ин - це, як правило, російські або русифіковані українські прізвища.
РОЗДІЛ 2. ПОХОДЖЕННЯ І ЗНАЧЕННЯ 10 ІМЕН МОЄЇ
РОДИНИ І 5 ПРІЗВИЩ МОГО РОДУ
Як правило, за прізвищем пересічної людини стоїть історія багатьох поколінь. У ньому може бути закодована важлива інформація про родину, її суспільне становище в минулому, місце походження, рід занять, фізичні та психологічні особливості засновника роду. Сьогодні історія прізвища, або ономастика – це ціла наука, яка професійно займається вивченням походження прізвища, його значення та історії.
Прізвище Гутник належить до стародавнього типу слов'янських сімейних імен, утворених від особистих прізвиськ.
Традиція давати людині на додаток до імені, отриманого при хрещенні, індивідуальне прізвисько з давніх-давен існувала на Русі і зберігалася аж до XVII століття. Це пояснюється тим, що на практиці використовувалося відносно кілька канонічних церковних імен, які часто повторювалися. Численні ж особисті прізвиська дозволяли легко виділити людину у суспільстві. Тому прізвиська іменування додавалися до хрестильних імен, а нерідко повністю замінювали їх не тільки в побуті, але і в офіційних записах.
Прізвиська на Русі були надзвичайно різноманітними і найчастіше відображали якісь яскраві якості зовнішності чи характеру людини. Але іноді прізвисько іменування ставали соціальною характеристикою, оскільки вказували на рід занять їх носіїв. Це відбувалося зазвичай у тих випадках, коли людина була майстром своєї справи. Таку людину завдяки її ремеслу знали і поважали оточуючі, тому у ділових записах його часто зберігалося професійне найменування. Яскравим прикладом можуть бути популярні російські прізвиська, які носили за старих часів Федко Дегтяр (1495), Григорій Кожевник (1598), Первуша Бочкар (1628) та інші.
До подібних «професійних» імен відноситься і особисте прізвисько Гутник, від якого утворилося досліджуване прізвище. Гутником у південних та західних говірках називали склодува, тобто ремісника, який займався виготовленням скла, а також різних скляних виробів. Праця склодувів за багато століть практично не змінилася. Склодув силою свого дихання та переміщенням трубки змінює форму виробу. Для того, щоб створити по-справжньому гарну річ, йому доводилося бути ще й художником і проводити у печі досить багато часу. Іноді на Русі склодувів шанували чи не чарівниками. Секрети майстерності склодувів передавалися з покоління до покоління, а тому і прізвисько, дане родоначальнику, швидко приживалося до його нащадків.
Прізвище Гутник утворилося від прізвиська предка без оформлення фамільним суфіксом. Це було характерно для українських, білоруських та південноруських земель, бо там прізвища почали закріплюватись століттям раніше за росіяни, коли типові фамільні суфікси ще не оформилися. Так і особисте прізвисько Гутник без будь-яких змін перетворилося на передане від батька до сина прізвище.
Безумовно, прізвище Гутник є чудовою пам'яткою слов'янської писемності та культури. Однак процес формування прізвищ був досить тривалим, тому остаточно говорити про точне місце та час виникнення роду Гутник можна лише на підставі глибоких та серйозних генеалогічних досліджень.
Прізвище Пилипенка належить до стародавнього типу слов'янських прізвищ, утворених від хрестильних імен.
Релігійна традиція, що утвердилася на Русі з прийняттям християнства, зобов'язувала називати дитину на честь того чи іншого святого, шанованого православною церквою. Практично всі християнські імена, що містяться в церковному календарі, були запозичені з давніх мов - грецької, латини, давньоєврейської. Тому вони звучали незвично для російської людини і були незрозумілі за змістом. Не дивно, що вони зазвичай «обкатувалися» живою мовою, доки не починали звучати цілком «слов'янською».
Стародавнє православне ім'я Пилип (від давньогрецького слова «філіппос», що означає «люблячий коней, верхову їзду») увійшло в церковний календар – святці завдяки святому Пилипу, що жив у I столітті, апостолу з числа 70-ти, одному з семи перших дияконів. Назва Філіп дуже рано увійшло народний побут і широко вживалося на Русі. Так, у старовинних ділових актах згадуються представники різних станів, хрещені цим ім'ям: псковський посадник Пилип Пукишов (1480), новгородський селянин Пилип Дошка (1495), вяземський посадський чоловік Пилип Дворяшкін (1626), московський пушкар16 .
Не менш популярне це ім'я і в південно-західних землях Русі, причому найбільшу популярність там набув варіант з дещо іншим звучанням - Пилип. Так, лише у реєстрі Запорізького Війська 1649 року згадується понад сорок козаків, які носили ім'я Пилип.
За часів Київської Русі патронімічний суфікс –енко у південних слов'ян означав «маленький» чи «син такого». У XIII-XV століттях чимала частина фамільних прізвиськ, записаних на Україні, у південних землях Білої Русі та на південному заході Московської Русі, була утворена за участю цього суфікса. З цим і пов'язана поширеність прізвищ із суфіксом -енко в Україні, а також півдні Білорусії та Росії. Пізніше стародавній суфікс -єнко перестав розумітися буквально і зберігся лише як прізвище, а в XVII столітті прізвища на -єнко стали переважаючими на території всієї Східної України. Так на основі народної форми хрестильного імені Пилип з'явилося прізвище Пилипенка.
Говорити про точне місце і час виникнення прізвища Пилипенко в даний момент неможливо, оскільки процес формування прізвищ був досить тривалим. Після возз'єднання України з Росією у 1654 році багато українців виїхали на проживання в російські землі, внаслідок чого українське прізвище Пилипенка можна зустріти в різних областях.
Фамилия Писанко относится к древнему типу славянских фамилий, образованных от мирского имени-прозвища.
Традиция давать человеку в дополнение к имени, полученному при крещении, второе, так называемое «мирское» имя, сложилась у славян сразу же после принятия христианства и сохранялась вплоть до XVII века. Это объясняется тем, что канонических церковных имён было относительно немного, к тому же поначалу они воспринимались как «чужие». Поэтому человеку с детства давали привычное и понятное, исконно славянское домашнее именование, которое могло указывать на обстоятельства его рождения, на отношение к этому факту родителей, наконец, быть охранительным прозвищем.
Давая ребёнку имя, родители старались выразить свою любовь и заботу, поэтому мирские именования нередко были очень нежными и ласковыми: Любим, Миляй, Незлоба, Ждан и подобные. Одним из популярных мирских имён, особенно в украинских и белорусских землях, было в старину красивое имя Писанка. Это имя произошло от ныне практически забытого значения прилагательного «писаный» – «расписанный красками, покрытый красочным узором, расписной». Остался древний смысл этого прилагательного в выражении «писаный красавец (красавица)»: то есть человек, красивый яркою красотою, «как на писаной картине». Также «писанками» называют разрисованные красочным узором куриные яйца, которые с дохристианских времён были символом весны, солнца и плодородия, а впоследствии были приурочены к весеннему христианскому празднику Пасхи.
Таким образом, мирское имя Писанка могло быть присвоено как родителями, с пожеланием вырасти ребёнку красавцем, так и быть дано человеку, выдающемуся своей яркой красотой. Впрочем, не исключено и то, что это прозвание мог получить тот, кто любил ходить, нарядившись в одежду яркого цвета. Какова бы ни была причина присвоения мирского имени Писанка, известно оно давно. В старинных грамотах упоминаются, например, белорусский земянин Петр Матвеевич Писанка (конец XV века), мозырский боярский человек Иван Писанка (1552) и другие.
Для украинских и белорусских земель было характерно образование семейных именований при помощи уменьшительных суффиксов -онко/-енко и -ук/-юк либо закрепление прозвища в качестве фамилии вообще без оформления специальным фамильным суффиксом. Так возникла и украинско-белорусская фамилия Писанка, сохранившая неизменным мирское имя, ставшее для нее основой. Известно, к примеру, что в 1649 году эту фамилию носили запорожские казаки Васко, Грицко, Иван и Федор Писанка. Со временем фамилия Писанка приобрела форму Писанко. Это было вызвано тем, что фамилии на -о считались более престижными и благородными, к тому же этому способствовала распространённость украинских фамилий, заканчивающихся на -ко.
Очевидно, что фамилия Писанко может быть отнесена к числу старейших славянских родовых именований, свидетельствующих о многообразии путей появления фамилий.