Зміст
Вступ
. Сучасні підходи до організації навчання
.1 Запровадження інтерактивних технологій в навчальний процес в зарубіжній і вітчизняній педагогіці
.2 Сутність інтерактивного навчання
2. Технології інтерактивного навчання та їх впровадження в навчальний процес початкової школи
2.1 Технології колективно-групового навчання
2.2 Технології опрацювання дискусійних питань
Висновки
Список використаних джерел
школа навчання інтерактивний дискусійний
Вступ
У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті пріоритетним напрямком у розвитку освіти є підготовка освічених людей, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження сучасних технологій.
Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення кращих педагогічних технологій, що використовувалися до цього часу. Подальший їх розвиток пов’язаний із орієнтацією на реалізацію сучасних концепцій освіти і виховання.
Проблема інтерактивної особистості в навчанні - одна з актуальних в психологічній та педагогічній науці. Саме це спонукало нас до вибору теми курсової роботи "Інтерактивні технології навчання".
Відомо, що до 70% особистісних якостей закладається в початковій школі.І не тільки базові навички,такі як уміння читати, писати, вирішувати, слухати і говорити, потрібні дитині в житті.
Кожній людині, що вступає в цей складний і суперечливий світ, необхідні певні навички мислення та якості особистості. Вміння аналізувати, порівнювати, виділяти головне, вирішувати проблему, здатність до самовдосконалення та вміння дати адекватну самооцінку, бути відповідальним, самостійним, уміти творити і співпрацювати - ось із чим дитині треба увійти в цей світ. Тому потрібно так побудувати процес навчання, щоб допомогти дитині розкрити весь потенціал. Я розумію, мені як вчителю необхідно не тільки розповісти і показати, а й навчити мого учня мислити, прищепити йому навички практичних дій. Цьому можуть допомагати інтерактивні форми і методи навчання.
Найчастіше активізація зводиться або до посилення контролю за роботою учнів, або до спроб інтенсифікувати передачу і засвоєння все тієї ж інформації за допомогою технічних засобів навчання, комп’ютерних, інформаційних технологій, резервних можливостей психіки.
Мета курсової роботи - виявити психолого-педагогічні умови підвищення ролі методів інтерактивного навчання школярів.
Об’єктом дослідження є інтерактивні методи навчання школярів в цілісному педагогічному процесі.
Предметом дослідження - процес здійснення розвитку учнів через
використання інтерактивних методів навчання.
Завдання дослідження:
- проаналізувати стан проблеми використання інтерактивних методів навчання в теорії і практиці шкільної освіти;
- визначити умови підвищення ефективності розвитку школярів за допомогою використання інтерактивних методів навчання;
- розробити
умови організації технології інтерактивного навчання;
1. Сучасні підходи до організації
навчання
1.1
3апровадження інтерактивних технологій в навчальний процес в
зарубіжній і вітчизняній педагогіці
Процес навчання - не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Адже куди важливіше навчити, ніж просто розповісти. Цей процес потребує напруженої розумової роботи підлітка та його власної активної участі в цьому процесі. Цю мету і переслідує застосування
інтерактивних технологій.
Інтерактивні технології - це порівняно новий, творчии, цікавий підхід до організації навчальної діяльності учнів.
Слово "інтерактив" походить від англійського слова "interact". "Inter" - це взаємний, "act" - діяти. Інтерактивний - здатний взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп’ютером) або з будь- ким (людиною). Сутність інтерактивного навчання полягає в активному залученні всіх учнів до процесу пізнання.
Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером учнівського колективу.
Отже, інтерактивні технології - це організація засвоєння знань і формування певних вмінь та навиків через сукупність особливим способом організованих навчально-пізнавальних дій, що полягають у активній взаємодії учнів між собою та побудові міжособистісного спілкування з метою досягнення запланованого результату.
Дослідження проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках, засвідчують, що інтерактивне навчання вможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву "Піраміда навчання".
"Піраміда навчання" демонструє, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція - 5%, читання - 10%), а найбільших - інтерактивного(дискусійні групи - 50%, практика через дію - 75%, навчання інших або негайне застосування знань - 90%). Ці дані є середньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.
Науковці виділяють наступні принципи інтерактивного навчання:
1. Принцип активності. Означає, що для доідходисягнення поставлених цілей кожен учень повинен брати активну участь у процесі спілкування та активно взаємодіяти з іншими.
2. Принцип відкритого зворотнього зв’язку, сутність якого полягає в обов’язковому висловленні членом чи всіма членами групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використанню зворотнього зв’язку учасники групи довідуються, як сприймаються іншими людьми їхня манера спілкування, стиль мислення, особливості поведінки. Завдяки цьому принципу відбувається корекція мовлення.
3. Принцип експериментування припускає активний пошук учнями нових ідей та шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.
4. Принцип довіри в спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: звичайно використовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колу обличчям один до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипну установку і уявлення про те, як повинні проводитися й організовуватися заняття і яку роль у них повинен грати вчитель.
5. Принцип рівності позицій. Він означає, що вчитель не прагне нев язати учням своєї думки, а діє разом з ними. В свою чергу, учень має змогу побувати у ролі організатора, лідера.
Нагромаджений вже сьогодні в Україні та за кордоном досві переконливо засвідчує, що інтерактивні технології сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють учням:
- аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й тому зробити засвоєння знань більш доступним;
- навчитись формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати;
- навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
- моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації;
- вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу;
- знаходити спільне розв’язання діалогу;
- розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.
Аналіз історичних джерел показав, що застосування того чи іншого прийому інтерактивного навчання відбувалося ще за античних часів. На проблему розвиваючого навчання у взаємодії вказували такі філософи, як Конфуцій, Сократ, Платон та інші.
Зокрема, при Конфуції навчання проводилось методом вільних бесід і взаємних роздумів. Дискусії проходили в основному між учнями. Конфуцій, слухаючи їх, лише вставляв репліки, виказував окремі зауваження і судження, надавав питання для роздумів. Основною його метою було не озброєння учнів конкретними знаннями, а їх ґрунтовний загальний розвиток, моральний і духовний ріст.
Ці ідеї продовжили деякі учні і послідовники Конфуція. В невеликому трактаті невідомого автора "Записки про навчання" (III ст. до н. е.) читаємо: "Благородний чоловік навчає, виховує, але не тягне за собою, стимулює, але не заставляє, вказує шлях, але дозволяє учневі йти самому. Оскільки він веде, а не тягне, він перебуває у згоді з учнем. Оскільки він лише вказує шлях, він надає учневі можливість роздумувати. Згода між вчителем і учнем, легкість вчення і можливість думати самому і складають те, що називається успішним навчанням".
Погляди Сократа є багато в чому спільними з поглядами Конфуція, зокрема орієнтація на загальний розвиток дитини та використання бесіди як методу навчання та виховання. В бесідах Сократа оригінально вирішувалась проблема розвиваючого навчання. Шлях приведення до пізнання істини через запитання і відповіді стали називати "сократівським методом". Пізніше, і аж до наших днів, загальна ідея "сократівського методу" в тій чи іншій мірі використовується в методі "навідних запитань", в проблемному навчанні та інших підходах з установкою на активізацію пізнавальної діяльності тих, хто навчається. [11, с.43]
В середні віки ідеї розвиваючого навчання були заборонені і почали нове життя лише в епоху Відродження.
Ідея розвитку в процесі навчання найбільш повно була розгорнута М.Монтенем в його "Дослідженнях". Він іронічно описує схоластичний метод навчання, коли без відпочинку "бдженять у вуха", заставляючи лише вислуховувати та запам’ятовувати інформацію в готовому вигляді. Натомість він наголошував на тому, щоб розвивати розум; щоб вихователь не вдовбував" знання в голову учня, а навчав їх пошуку, і щоб учні самі робили висновки про істинність пізнаного і вдосконалювали таким чином розумові сили.
Ж.Ж. Руссо бачив головним в процесі навчання не заповнення голови учня через заучування, зубріння, а устремління й готовність його самостійно знаходити істину. Навчання, на його думку, потрібно будувати через вправи спільного пошуку, вільно і без насилля, шляхом пробудження і вдоволення цікавості. Значну увагу розвиваючому навчанню у співпраці приділяли російські та українські педагоги.
Пізніше певні елементи інтерактивного навчання використовували у своїй практиці майже усі педагоги (В.Ф. Одоєвський, Н.А. Добролюбов, Н.Г. Чернишевський, К.Д. Ушинський, В.П. Вахтьоров).
Д.І. Писарєв, говорячи про розвиток тих, хто навчається, зосереджував увагу на "дослідному методі" спроб і помилок, що допомагає шукати і знаходити правильне рішення. [9, с.48]
К.Д. Ушинський в своїх роботах приділив велику увагу спостереженню, мові, мисленню, вважав свободу необхідною умовою розвитку тих, хто навчається.
Значна увага наших педагогів у ХІХ-ХХ ст. почала приділятись ігровій діяльності як активному та важливому методу навчальної діяльності. Спочатку вона розглядалась основним елементом на початковому етапі навчання, та пізніше почала застосовуватись в старших класах та студентських колективах.
Видатний педагог А. Макаренко відводив значне місце колективним іграм у життєдіяльності дітей та підлітків. Гра, на його думку, багатофункціональний засіб виховної роботи. Вона дає змогу виховувати колективізм, творчу спрямованість особистості, свідому дисципліну, організованість, розвиває інтелектуальні здібності та естетичні почуття. Учений поставив питання про специфіку педагогічного керівництва грою, де вчитель повинен уміти так само гратися, як діти, - тільки тоді педагогічне керівництво грою буде ефективним.
Частково інтерактивне навчання з його особливостями використовувалось в перші десятиліття минулого століття й було поширене в педагогіці та практиці української школи у 1920-ті роки - за часів масштабного реформування шкільної освіти.
Лабораторно-бригадний метод передбачав спеціально сформованими учнівськими групами (бригадами, ланками) виконання практичних та лабораторних робіт. Робота в парах змінного складу полягала у тому, що об’єднані в пари учні навчали один одного в процесі так званого організованого діалогу. Склад пар постійно змінювався. Учень, вивчивши тему, пояснював її іншим членам групи, і, в свою чергу, слухав інших. Застосування цих методів і форм навчання в окремих школах давало дивовижні результати. [9, с.54]
Так, у школі, організованій А. Рівіним у 1918 році, учні різного віку, навчаючись у парах змінного складу, за один рік засвоювали програму 3-4 років навчання. Попри те, що ці нові методи навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувалися в школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення й експериментальної перевірки. Вже перший досвід застосування цих методів виявив певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання.
За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму за сталінських часів такі методи виявилися непотрібними і постановою ЦК ВКП(б) були піддані нищівній критиці.
Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання можна знайти у творчості вчителів-новаторів 1970 - 1980-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Ша- талова, Є. Ільїна, С. Лисенкова та ін.), у теорії розвивального навчання.
Зокрема їхні ідеї знайшли
відображення в основних положеннях "Концепції загальної середньої освіти
ВНПК-88". Одним із плідних положень цієї концепції є твердження
співробітництва як однієї із визначальних основ сучасного навчання.
"Співробітництво - це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності
дітей і дорослих, скріплена взаєморозумінням, проникненням у духовний світ один
одного, колективним аналізом ходу і результатів цієї діяльності". [11,
с.48]
1.2
Сутність
інтерактивного навчання
Перш ніж перейти до грунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивного уроку спробуємо з’ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з мети, яку ми поставили перед собою, скористаємось підходами, запропонованими Я. Голантом ще в 60-х рр. XX ст. і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін "пасивна" є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов’язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб’єктам - учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я.Голант скоріше використовує "пасивність" як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості.
1. Пасивна модель навчання.