дніпропетровський університет економіки та права
кафедра обліку і аудиту
Конспект лекцій
дисципліни
для напряму 0501 – "Економіка і підприємництво",
спеціальності: 7.050103 – "Міжнародна економіка",
7.050106 – "Облік і аудит"
Затверджено на засіданні кафедри
Протокол № 6 від 25.01.2006 р.
Дніпропетровськ
2006
Конспект лекцій з дисципліни "Аудит у зарубіжних країнах" / Д.Ю. Ляшко. – Дніпропетровськ: ДУЕП, 2006. – 74 с.
Укладач: Д.Ю. Ляшко, канд. екон. наук., доцент кафедри обліку і аудиту.
Відповідальний за випуск: П.Й. Атамас, канд.екон. наук, професор, зав. кафедрою обліку і аудиту.
зміст
Тема 1. Аудит у зарубіжних країнах: суть, предмет і сфера дії................3
Тема 2. Організація й структура аудиторської діяльності.........................7
Тема 3. Діяльність щодо укладання угоди. Планування..........................13
Тема 4. Оцінка ризику та внутрішнього контролю...................................23
Тема 5. Розробка програми аудиту.............................................................31
Тема 6. Робочі документи аудитора............................................................35
Тема 7. Обсяг тестування.............................................................................44
Тема 8. Аудит циклів продажів та закупівель............................................48
Тема 9. Аудит довгострокових та інших активів.......................................55
Тема 10. Аудит капіталу, довгострокових та інших зобов'язань..............61
Тема 11. Завершення аудиту.........................................................................67
Перелік рекомендованої літератури……………………………………….73
ТЕМА 1. АУДИТ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ:
Термін «аудит» у сучасному найбільш поширеному тлумаченні означає перевірку і підтвердження незалежним професіоналом (аудитором) фінансової (бухгалтерської) звітності щодо її достовірності, повноти та законності. Існують також інші визначення аудиту, які поступово формувалися, змінювалися та удосконалювалися в процесі історичного розвитку аудиту. Ці визначення залежать і від виду аудиту, його об'єктів, спрямованості тощо.
Слово «аудит» походить від латинського «audio», що означає «він чує», «слухати», «слухач». Звідси випливає важливий аспект роботи аудитора та його взаємовідносин з клієнтом — довіра, доброзичливість, оцінка (фактів, подій, документів, звітності) та висловлення неупередженої думки.
Найбільшого поширення «аудит» як професійний термін набув свого часу у Великобританії завдяки певним історичним передумовам. Але виник аудит, як вважають більшість дослідників, у Китаї в 700 р. до нашої ери, де вже тоді існувала посада генерального аудитора, котрий був гарантом чесності державних службовців, які мали доступ до державних грошей. Є історичні свідчення того, що в третьому тисячолітті до нашої ери аудит існував у таких рабовласницьких державах, як Єгипет, Вавилон, Рим, Греція. У цих країнах призначали аудиторів (чиновників казначейства) для контролювання рахівництва в конкретних володіннях, провінціях. Згодом в інших країнах, наприклад у Франції, барони щорічно проводили публічні читання рахунків управлінців своїх володінь перед аудиторами, а в Англії аудитори проводили перевірку письмових рахунків, що велися управителями господарств. Основним завданням аудиторів у ті часи було контролювання збору податків та використання державних коштів.
Зростання ролі професії аудитора спостерігається у період інтенсивного розвитку промислових та торговельних підприємств. На невеликих підприємствах аудитор міг виконувати функцію бухгалтера, готувати звіти. На великі підприємства, де власник не завжди міг бути управляючим, з метою перевірки роботи апарату управління запрошували аудитора. Створення і розвиток податкової системи посилили заінтересованість держави у повноті і своєчасності сплати податків. У зв'язку з цим виникає новий напрям діяльності аудиторів — контроль розрахунків і сплати податків в інтересах держави, підтвердження правильності поданих декларацій.
Після промислової революції, яка викликала розширення підприємств, зростання обсягів випуску продукції, створення акціонерних товариств і відокремлення акціонерів від процесу господарювання, виникає необхідність обов'язкового подання фінансової звітності всіма такими компаніями, і ця звітність має бути підтверджена незалежним експертом, ревізором, аудитором. Відповідні закони було прийнято у Великобританії (1844 p.), Франції (1867 p.), США (1887 p.), Німеччині (1931 p.).
Особливого значення аудит і професія аудитора набули після економічної кризи 1930-х років; вони виконували в цей період роль захисників інтересів як окремих підприємців, так і економіки цілих держав.
В Україні з розвитком ринкової економіки, виникненням підприємств недержавних форм власності, діяльність яких потребує незалежного економічного контролю, 22 квітня 1993 р. було ухвалено Закон України «Про аудиторську діяльність».
На світовому ринку аудиту сьогодні діють сотні тисяч аудиторських фірм, однак тільки окремі з них здобули міжнародне визнання, стали транснаціональними корпораціями, які мають сотні філій і дочірніх підприємств у різних країнах (у тому числі і в Україні). Це так звані аудиторські фірми «великої п'ятірки» (наприклад, «Прайс Уотерхауз», «Ернст енд Янг» та ін.). У міру розвитку цивілізованої ринкової економіки підвищується значення і престиж професії аудитора, зростають вимоги до рівня його кваліфікації.
Особливу увагу слід приділити питанню історичного формування видів аудиту. Для задоволення потреб зовнішніх користувачів фінансової звітності, власників і частково управлінців проводиться зовнішній аудит, що здійснюється незалежним аудитором (аудиторською фірмою) на добровільній основі. Для забезпечення керівництва, апарату управління оперативною інформацією, організації постійного поточного контролю фінансово-господарської діяльності, розроблення проектів управлінських рішень на підприємствах здійснюють внутрішній аудит, який виконується співробітниками цього підприємства. У свою чергу, при проведенні зовнішнього аудиту можуть бути використані результати роботи внутрішнього аудитора.
Крім того, існує такий напрям роботи аудиторів, як аудиторські послуги (супутні аудиту роботи). Це різноманітні консультації з питань обліку, податків, фінансів, права тощо.
З погляду обов'язковості аудиту розрізняють ініціативний (за рішенням адміністрації, власників, кредиторів та інших) та обов'язковий аудит (перелік підприємств, які повинні проходити обов'язкову аудиторську перевірку, визначається чинним законодавством).
Сьогодні аудит в Україні обов'язковий для банків, довірчих товариств, бірж, інвестиційних фондів і компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, інших небанківських організацій, емітентів цінних паперів, акціонерних товариств відкритого типу.
Крім видів аудиту, виділяють декілька підходів до проведення аудиторської перевірки. Історично склалися такі підходи:
– підтверджуючий аудит;
– процедурний аудит;
– системний аудит;
– аудит «зон ризику».
Значну роль у розвитку аудиту і професії аудитора відіграють міжнародні, європейські та національні професійні організації аудиторів та інші координуючі органи. Діяльність інтернаціональних професійних об'єднань аудиторів пов'язана насамперед з необхідністю гармонізації обліку, звітності і стандартизації аудиту в міжнародному масштабі. Національні професійні організації аудиторів проводять роботу щодо розроблення нормативів аудиту з урахуванням економічної і законодавчої специфіки своїх країн.
На міжнародному рівні розроблення і впровадження аудиторських стандартів здійснює Міжнародний комітет аудиторської практики, що діє в рамках Міжнародної федерації бухгалтерів, метою створення якої є координація на світовому рівні діяльності професійних організацій у сфері обліку і звітності, а також аудиту.
Головна мета аудиту — переконати користувачів фінансових звітів у тому, що ці звіти дають достатньо точне уявлення про стан підприємства на певну дату та про те, як його було досягнуто.
Аудитори до певної міри несуть відповідальність перед третіми особами, які використовують інформацію фінансових звітів. Проте для досягнення зазначеної мети аудитору слід вийти за суто бухгалтерську функцію всередині підприємства і з'ясувати, як у кінцевих звітах підприємства відображаються всі сторони його діяльності.
Однією з найважливіших передумов такого підходу є те, що аудитор не обмежує своїх досліджень бухгалтерською інформацією, а намагається зрозуміти, як функціонує підприємство в цілому. Аудитор зазвичай обговорює діяльність підприємства з працівниками, відповідальними за кожну операційну ділянку, щоб досягти правильного розуміння бізнесу клієнта. Ці знання є головними в аудиті. Аудитор може сформувати обґрунтовану думку, якщо він розуміється в бізнесі, з яким має справу, оскільки тільки так він може вирішити, чи відповідають звіти реальному стану справ.
Міжнародний стандарт аудиту (МСА) 200 визначає, що метою аудиту є висловлення аудитором думки про те, чи складені фінансові звіти достовірно, у всіх суттєвих аспектах, відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО).
Аудитор не «засвідчує» і не гарантує правильності фінансових звітів. Аудитори не зобов'язані вишукувати помилки та шахрайство. Під час аудиторської перевірки слід вирішити такі завдання:
– впевнитись у законності діяльності підприємства;
– ознайомитись зі схемою господарювання та управління;
– оцінити надійність систем внутрішнього контролю і бухгалтерського обліку підприємства;
– проконтролювати здійснення господарських процесів;
– перевірити первинні документи та облікові регістри;
– зіставити дані поточного обліку зі звітністю та Головною книгою;
– установити фактичну наявність та повноту відображення активів та зобов'язань підприємства;
– установити точність та об'єктивність зроблених облікових записів;
– впевнитись у порівнянності показників бухгалтерської звітності та інших фінансових звітів.
Для підтвердження окремих статей балансу можуть висуватись і специфічні завдання аудиту.
Користувачами інформації аудитора є:
– власники підприємства (його замовники, акціонери);
– керівництво підприємства;
– інші юридичні та фізичні особи (податкова адміністрація, покупці, постачальники, банки, інвестори, робітники і службовці, профспілка, суд, арбітраж тощо).
Функціональними завданнями аудитора є: коригування; оперативний контроль; крім того, вирішуються стратегічні завдання.
Існують два основні види аудиту: зовнішній і внутрішній.
Внутрішній аудит виконується уповноваженими співробітниками підприємства, що мають відповідну кваліфікацію.
Зовнішній аудит виконується аудиторськими фірмами чи приватними аудиторами, що мають відповідний сертифікат. Зовнішній аудит може бути обов’язковим, на вимогу, добровільним.
Обов’язковий аудит проходять банки, довірчі товариства, біржі, інвестиційні фонди і компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші небанківські організації, емітенти цінних паперів, акціонерні товариства відкритого типу.
У зарубіжній практиці зовнішній аудит поділяють на три види:
– аудит на підтвердження фінансової звітності;
– аудит на відповідність вимогам;
– аудит ефективності фінансово-господарської діяльності.
Протягом останніх років внутрішній аудит набув значного поширення, а його мета і характер виконаних робіт стали різноманітнішими. Внутрішній аудит повинен відповідати потребам, які випливають із діяльності підприємства.
Внутрішнього аудитора можна розглядати як окрему професію. За визначенням Інституту внутрішніх аудиторів, внутрішній аудит — це «незалежна діяльність по оцінці всередині організації для перевірки господарських операцій в інтересах управління. Це вид контролю, який установлюється керівництвом. Контроль здійснюється шляхом вимірювання, оцінки ефективності функціонування інших видів контролю».
До основних видів робіт, які зазвичай виконуються внутрішнім аудитором, належать;
– перевірка й оцінка об'єктивності, точності, правильності застосування вимог бухгалтерської звітності фінансового та виробничого контролю;
– визначення ступеня виконання обраної політики підприємства у сфері бухгалтерського обліку, планів і процедур;
– визначення повноти відображення активів компанії, а також того, якою мірою вони захищені від збитків будь-якого виду;
– визначення надійності даних, які готуються в організації і призначаються для керівництва;
– оцінка якості виконання службових обов'язків;
– внесення рекомендацій щодо поліпшення діяльності підприємства.
Ефективність діяльності внутрішнього аудитора забезпечується лише при його незалежності від керівників підрозділів, роботу яких він перевіряє. Внутрішній аудитор повинен підпорядковуватися тільки вищому керівництву підприємства.
Предметом аудиту є річна фінансова бухгалтерська звітність. Об'єктами аудиту можуть бути:
– окремі форми звітності;
– поточна бухгалтерська інформація;
– первинні документи;
– інформація про наявність активів і пасивів;
– установчі документи;
– небухгалтерська звітність та ін.
Законодавство зарубіжних країн у більшості випадків вимагає підтвердження бухгалтерських звітів компаній незалежними аудиторами (аудиторськими фірмами). Директива Європейського співтовариства № 8 вимагає проведення аудиторської перевірки всіх великих компаній, дозволяючи самим країнам — членам ЄС вирішувати, чи потрібні такі перевірки малих і середніх фірм.
Розглянемо особливості організації проведення аудиту в деяких країнах Європи та США.
Франція. Питання, пов'язані з аудитом, регулює Міністерство юстиції. Основним законодавчим актом, який вимагає проведення аудиту звітності всіх компаній із обмеженою відповідальністю і повних товариств, є Закон про промислово-торговельні компанії 1966 р. Аудитора у Франції називають комісаром з рахунків, він призначається власниками підприємства (акціонерами) строком на шість років для проведення аудиту. Термін роботи аудитора з підприємством-клієнтом може бути продовжено ще на один термін. Якщо розмір статутного капіталу компанії перевищує 500 тис. € або вона зареєстрована на фондовій біржі, акціонери обирають двох аудиторів.
Аудиторська перевірка товариств з обмеженою відповідальністю і простих товариств здійснюється лише у тому разі, якщо їх розмір перевищує встановлену величину.
У Франції існує такий поділ на малі, середні і великі компанії:
1. Малими вважаються компанії, які протягом двох фінансових років підряд не перевищували два з трьох зазначених показників:
а) загальна сума активів — 1 500 000 €;
б) чистий оборот — 3 000 000 €;
в) середня кількість працюючих — 10 осіб.
2. До середніх належать компанії, які, не потрапляючи в категорію малих, протягом двох фінансових років підряд не перевищували два із трьох таких показників:
а) загальна сума активів — 10 000 000 €;
б) чистий оборот — 20 000 000 €;
в) середня кількість працюючих — 50 осіб.
3. До великих належать компанії, які протягом двох років підряд перевищували два із трьох показників, передбачених для середніх компаній.
Крім цього, проведення аудиту у Франції є обов'язковим для:
– фінансових організацій;
– страхових компаній;
– сільськогосподарських кооперативів;
– інвестиційних фондів;
– спортивних організацій.
Німеччина. Починаючи з 1931 р. згідно з чинним законодавством усі компанії з обмеженою відповідальністю, а також всі інші середні та великі компанії зобов'язані проводити щорічний аудит.
Компанії відносять до середніх та великих, якщо вони перевищують два з таких трьох критеріїв:
– загальна сума активів — 3,9 млн. €;
– обсяг продажу — 8 млн. €;
– середня кількість працюючих — 50 осіб.
Регулює аудиторську діяльність в Німеччині міністерство економіки.
Великобританія. На відміну від інших країн ЄС, усі компанії Великобританії без винятку повинні надавати свої річні звіти для перевірки аудиторам. Основним законодавчим актом, який вимагає проведення аудиту у Великобританії, є Акт про компанії 1985 р. Аудитор призначається власниками компанії.
Сполучені Штати Америки. Це країна, в якій теорія і практика аудиту розвивається в багатьох напрямках, має свої особливості. У США аудиту підлягають державні і недержавні підприємства. Це, у свою чергу, сформувало чотири основні типи аудиторів у США:
1. Аудитори головної служби обліку, які працюють у позавідомчій службі законодавчої гілки федерального уряду. Основна функція таких аудиторів — виконувати аудиторські функції для Конгресу.
2. Податкові інспектори проводять аудит декларацій платників податків з метою визначення відповідності їх законам про оподаткування (ці перевірки можна розглядати як аудит на відповідність).
3. Внутрішньогосподарські аудитори. Цих аудиторів запрошують приватні компанії для аудиту діяльності своїх адміністрацій. Обов'язки внутрішньогосподарських аудиторів визначаються залежно від того, хто є їх наймачем, і мети перевірки.