1. Сутність, необхідність та класифікація
державного боргу
1.1 Економічна сутність і причини виникнення
державного боргу
Важливим елементом фінансової системи держави є державний борг, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішньому та світовому фінансових ринках.
Державний борг (відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу) - загальна сума заборгованості держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору [2].
За своєю економічною сутністю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами щодо перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.
Залежно від сфери розміщення позик розрізняють [9]:
внутрішній борг;
зовнішній борг.
Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.
До складу державного внутрішнього боргу України входять:
позичання Уряду України;
позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.
Державний внутрішній борг складається із [12]:
заборгованості минулих років;
заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду.
Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.
Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.
Державний зовнішній борг складається з [4]:
· позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
· позик на підтримку національної валюти;
· позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
· гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками; державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.
Граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу АР Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій відповідно до вимог ст. 18 Бюджетного кодексу встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період чи рішенням про місцевий бюджет [2].
Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.
Відповідно до бюджетної класифікації України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. №604 «Про бюджетну класифікацію та її затвердження», як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікують так:
за типом кредитора складається з двох розділів:
* внутрішній борг включає заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів різних рівнів та державних фондів, заборгованість перед банківськими установами та іншими органами управліннями;
* зовнішній борг включає заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних організацій економічного розвитку, заборгованість за позиками, одержаними від постачальників тощо;
за типом боргового зобов'язання, що включає заборгованість за довгостроковими, середньостроковими, короткостроковими зобов'язаннями та векселями.
за формою залучення коштів державний борг поділяється на:
* державні запозичення;
* гарантії.
Державне запозичення - залучення державою в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України коштів з метою фінансування державного бюджету на умовах повернення, платності та строковості. Розрізняють:
) державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;
) державне зовнішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.
Державне запозичення здійснюється з метою:
· фінансування дефіциту державного бюджету;
· підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;
· інших цілей, встановлених чинним законодавством.
Державна гарантія - спосіб забезпечення виконання державою, представленою Кабінетом Міністрів України в особі Міністра фінансів України, зобов'язань позичальника (резидента України) перед кредитором повністю або частково Кабінет Міністрів України надає державні гарантії відповідно до встановленого порядку виключно в межах повноважень та граничного обсягу надання державних гарантій, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Державні гарантії надаються на забезпечення виконання зобов'язань позичальників (резидентів України), які не мають простроченої заборгованості перед державою, за умови покриття позичальниками гарантійних ризиків держави належним чином у повному обсязі.
Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:
· випуск державних цінних паперів;
· укладення угод про позику та гарантійних угод;
· інші способи, передбачені чинним законодавством.
При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.
Залежно від терміну залучення коштів розрізняють:
· короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року);
· середньостроковий (від одного до п'яти років);
· довгостроковий (понад п'ять років).
Державний борг можна поділити також на:
· капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;
· поточний, що складається з платежів із зобов'язань, які позичальник повинен погасити у звітному періоді [18].
За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.
Внутрішній борг формується переважно у національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті запозичення коштів в іноземних банківських установах, міжнародних фінансово-кредитних організаціях, розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних фінансових ринках.
Державний борг утворюється в результаті дії державного кредиту, за допомогою якого відбувається перерозподіл фінансових ресурсів, згладжування коливань економічного циклу, що сприятливо відображається на загальному соціально-економічному розвитку країни та добробуті населення при зваженому маневруванні борговою політикою. Державний борг як альтернатива додаткової емісії грошових коштів може слугувати стримуючим засобом розвитку інфляційних процесів.
Отже, що для стабільності економічної системи країна має мати незначний бюджетний дефіцит у період спаду та баланс бюджету чи профіцит для погашення державного боргу і сприяння соціального розвитку суспільства у період економічного зростання. Всі процеси в національній економіці знаходять своє відображення у державному бюджеті: незбалансованість бюджету призводить до зростання бюджетного дефіциту, наслідком якого стає постійне зростання державного боргу [27].
Кожна країна, в тому числі й Україна, з метою найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність намагається залучити додаткові капітальні вкладення у розвиток своєї економіки. Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення державного боргу.
За економічною суттю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами і нерезидентами) щодо перерозподілу частки вартості валового внутрішнього продукту на умовах повернення, строковості та платності.
За умовами залучення грошових коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.
Внутрішній державний борг - це сукупність зобов'язань держави перед резидентами, тобто заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.
Зовнішній державний борг - це сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньому ринку.
Зовнішній державний борг має такі дві складові [20]:
борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення
кредитів іноземних держав та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів Державного бюджету та коштів Національного банку України;
борг суб'єктів господарювання, гарантований Урядом. Він погашається та обслуговується суб'єктами господарювання - позичальниками. Проте у разі невиконання боргових зобов'язань суб'єктами господарювання перед іноземними кредиторами набирає чинності державна гарантія і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного бюджету.
Державний борг можна поділити на дві складові [22]:
капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;
поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.
Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.
Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик.
Відсотки (проценти) - це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.
Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися у грошовій формі, а за згодою з кредитором - шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.
Державний борг можна розглядати з двох боків: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню, а з іншого - борг збільшує навантаження на Державний бюджет. Тому вирішення питання про державний кредит має віднайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями.
Сучасна світова практика виробила такі способи коригування політики державного боргу, як новація, конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочення погашення, реструктуризація, анулювання.
Новація - це домовленість між позичальником та кредитором щодо зміни певного кредиту та інших зобов'язань.
Конверсія - це зміна доходності по кредитах. Вона відбувається за умови зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршенням фінансового стану держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого доходу.
Консолідація - це переоформлення зобов'язання на раніше отриманий кредит на новий кредит з метою його продовження на новий термін. Тобто зобов'язання попереднього кредиту переоформляється на новий термін у формі облігацій.
Уніфікація - це об'єднання кількох кредитів в один, чим спрощується управління державним боргом. Уніфікація може проводитися окремо від консолідації або у поєднанні з нею.
Відстрочення погашення боргу означає перенесення термінів виплати заборгованості. За період перенесення погашення боргу виплата доходів не проводиться.
Реструктуризація боргу являє собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі або частково.
Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Водночас авторитет держави залежить від об'єктивності позиції держави щодо визнання (невизнання) нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у визначені терміни. Основним завдання сучасної боргової політики України є поступове зменшення боргового навантаження бюджету й економіки країни. Великий обсяг боргу держави, зокрема перед зовнішніми кредиторами, створює загрозу фінансовій безпеці держави.
Фінансова безпека характеризується таким станом фінансової грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної і податкової систем, який здатний забезпечити ефективне функціонування національної економіки та економічне зростання держави шляхом збалансованості, стійкості і протидії до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів на її розвиток.
Для оцінки стану державного боргу у міжнародній практиці використовуються різноманітні показники щодо можливості країни з його обслуговування. Так, Світовий банк виходить з того, що критичним рівнем державного зовнішнього боргу є понад 50% від валового внутрішнього продукту. А за вимогою Маастрихтської угоди державний борг не повинен перевищувати 60% валового внутрішнього продукту країни. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього боргу.
Стан зовнішнього боргу держави можна охарактеризувати за допомогою таких показників [28]:
а) співвідношення зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту (критичний рівень становить 80-100%). За останні роки для України цей показник становить близько 40%;
б) співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави. Цей показник характеризує ліквідність позиції економіки країни. Він свідчить про платоспроможність країни на найближчу перспективу (прийнятним вважається значення цього показника на рівні 20-25%). В останні роки для України цей показник становить менше 16%;
в) співвідношення дисконтованої вартості боргу й експорту. Цей показник застосовується для оцінки довгострокової платоспроможності (критичний рівень 200-250%). За останні роки в Україні цей показник не досягає 60%. Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього і внутрішнього боргу бюджетним кодексом України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України. Крім того, граничні обсяги державного внутрішнього та зовнішнього запозичень України і надання державних гарантій здійснюються в межах, що встановлюються на кожний бюджетний період.