Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича
Прокрастинація - конфлікт між
"важливим" і "приємним"
Колтунович
Т.А., Поліщук О.М.
У запропонованому науковому доробку обґрунтовано проблему вивчення особливостей прокрастинації в історичному контексті. Запропоновано авторське тлумачення прокрастинації як процесу добровільного зволікання виконанням важливих справ, що супроводжується відчуттям дискомфорту та призводить до виснаження, тривожності, внутрішньоособистісного конфлікту і погіршення міжособистісної взаємодії. Розроблено динамічну модель прокрастинації, що містить характеристики її як процесу. Описано механізм прокрастинації. Узагальнено її детермінанти: ситуативні та перманентні, які, в свою чергу, можуть бути психофізіологічними, емоційними, поведінковими, мотиваційними, ресурсними і часовими.
Ключові слова: прокрастинація, прокрастинатор, зволікання, лінощі, відпочинок, мотивація, тривожність, стрес.
"Nothing so perilous as procrastination" (J. Lyly, "Eupheus", 1579) [29, p.74]
Постановка проблеми. Якнайкраще робота виконується тоді, коли щодо неї існують особистісна зацікавленість і неабиякі очікування. У цьому випадку на її виконання затрачається мінімальний час. Якщо ж діяльність сприймається як непотрібна, важка, людина підмінює її більш цікавою, актуальною на даний момент. Причиною цього є схильність людини до ігнорування можливостей майбутніх досягнень і зосередження на отриманні миттєвого задоволення. Подібне зволікання часто пов’язане з прокрастинацією.
В останні десятиріччя проблема зволікання стала однією із тих, які активно досліджуються науковцями різних країн світу, у зв’язку зі зростанням кількості осіб, які прокрастинують, і низкою негативних наслідків цього процесу: шкідливим впливом на розвиток особистості, її продуктивність, працездатність, кар’єрне зростання, професійну успішність, задоволеність роботою тощо.
прокрастинація важлива справа дискомфорт
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальність проблеми "відкладання на потім" справ, життя в цілому зумовили появу низки тематичних досліджень у психологічній науці. Зокрема, особливості прокрастинації та її причини досліджували J. B. Burka [28], J. R. Ferrari, J. L. Johnson, W. G. McCowin’s [32], N.milgram, R. Tenne [40], P. Steel [47, 48], Я.І. Варварічева [6], В.С. Кови - лін [11] та ін., шляхи попередження та корекції цього явища - H. C. Schouwenburg, C. H. Lay, T. A. Pychyl, J. R. Ferrari [46], M. M. Kachgal [35] та ін., проблеми академічної прокрастинації - M. E. Aitken [30], M. M. Kachgal [35], W. K. O’Brien [41], L. J. Solomon [45], С.І. Бабатіна [1], Є.Л. Базика [2], О. Грабчак [8], М.А. Кузнєцов та Л.В. Козуб [13], С. Соболєва [22] та ін.
Вітчизняні дослідники звернулися до дослідження цього явища тільки на поч. ХХІ ст. (С.І. Бабатіна, 2013; Є.Л. Базика, 2012; М.С. Дворник, 2012; С. Соболєва, 2014; Ю.Ж. Шайгородський, 2013 та ін.) [1; 2; 9; 22; 24]. Окремі наукові пошуки з проблем лінощів, відсутності мотивації та сили волі, нерозвиненості професійних навичок, оптимізації витрат часу особистості проводилися і в Україні, проте, звісно, їх не варто зводити до прокрастинації [11, с.26].
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Відсутність у сучасній психологічній науці загальноприйнятого визначення терміна "прокрастинація" та її універсальної теорії спонукало нас здійснити наукові розвідки у цьому напрямі.
Тому метою пропонованого наукового доробку є дослідження генези теоретичних уявлень щодо прокрастинації, визначення її вирізняльних ознак, детермінант і динаміки. Мету конкретизовано у таких завданнях: дати дефінітивну характеристику поняття "прокрастинація"; здійснити раціональну реконструкцію уявлень про прокрастинацію; виявити основні чинники та симптоми прокрастинації; розробити динамічну модель прокрастинації.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Прокрастинація є формою поведінки людини, яка пов’язана з браком саморегуляції. Як правило, вона закладається ще в дитинстві як своєрідна захисна реакція. Практично кожен з нас, принаймні, кілька разів у своєму житті зволікав. На жаль, дехто робить подібне "відкладання на потім" стилем життя. Як показують результати досліджень A. Ellis & W. J. Knaus (1979), W. K. O’Brien (2002) від 80 до 95% студентів коледжів час від часу прокрастинують [30; 41], близько 75% студентів вважають себе прокрас - тинаторами (T. J. Potts, 1987) [43], приблизно 15-20% дорослого населення є хронічними прокрастинаторами (J. S. Harriot & J. R. Ferrari, 1996) [34]. Відсоток людей, які кажуть, що вони часто прокрастинують з 1978 р. зріс у шість разів [48], а M.M. Kachgal з колегами (2001) вважає, що прокрастинація є тим явищем, яке у наш час надзвичайно стрімко поширюється [35].
Аналіз наукових джерел з програми вказує на те, що першим ґрунтовним історично-психологічним аналізом явища стала праця "Прокрастинація: хвороба сучасності" ("Procrastination: A Malady of Modern Time") ізраїльського науковця N.milgram (1992) [38]. Існування інших, у хронологічному плані більш ранніх досліджень, викликає підозру. Зокрема, M. E. Aitken (1982) ставить під сумнів існування праці P. Ringenbach (1971)"Прокрастинація у житті людини", яку цитують як першу наукову працю з проблеми прокрастинації, та доводить, що цю книгу не було насправді видано [26]. P. Steel (2002) у своїй дисертації вказує і на часто цитовану статтю J.C. Kaplan (1998) як "well-conducted academic article/prank" [47, с.66].Ф. Партной (2015), коментуючи цю ситуацію, говорить про ймовірність труднощів, які, очевидно, мали місце при отриманні авторами рецензій на праці такої тематики, та з їхнім цитуванням як причину таких "витончених жартів" авторів і видавців [20].
Подальший аналіз вказує на те, що у к.70-х рр. - на поч.80-х рр. прокрастинація була тим явищем, яке цікавило переважно консультантів-практиків. Перші клінічні спостереження прокрастинації були проведені у к.70-х рр. та лягли в основу праці A. Ellis і W. J. Knaus "Подолання прокрастинації" (1979) [30]. Науково-академічний аналіз феномена розпочався тільки з 1982 р. Тоді ж було створено низку опитувальників для дослідження прокрастинації (M.E. Aitken, 1982; E. D. Rothblum, L. J. Solomon, 1984; L. J. Solomon, 1984; C. H. Lay, 1986; B. W. Tuckman, 1991 і ін.) [26; 37; 44; 45; 51].
На разі варто зауважити, що проблема зволікання по-різному сприймалась у різних культурах та у різні часи. Так, B. Knaus у праці "A Historical View of Procrastination" (2011) вказує на той факт, що, приміром, для американців прокрастинація є тим негативним явищем, яке не дає можливості втілити "американську мрію": працювати, щоб бути успішним. Тоді як у Франції, яка історично була аристократичним суспільством, для якого фізична праця вважалася ознакою низького статусу, прокрастинація сприймається не так категорично [36]. Зокрема, француз David d’Equainville (2016) називає її "мистецтвом, яке викликає сумніви та скептицизм у незаперечних стандартів ефективності" [31] та навіть пропонує започаткувати Міжнародний день проаркстинатора. У Стародавньому Єгипті та Римі також вважалося, що зволікати - корисно та мудро [20].
Проте, з-поміж стародавніх текстів є і такі, які засуджують це явище.
Так, серед розшифрованих записів древніх єгиптян є такий: "Друже, припини відкладати роботу та дозволь нам піти додому вчасно" [18].
У Бхагавад Гіті Крішна (500 р. до н. е.) стверджує, що "недисциплінована, вульгарна, вперта, зла, нечесна, ледача, депресивна та зволікаюча особа зветься "Taamasika agent" (18: 28), і вона є настільки приземленою, що їй відмовляють у переродженні. Ймовірно тому вона й потрапляє до пекла [50].
Грецький поет Гесіод (VIII-VII ст. до н. е.) у поемі "Труди і дні" теж осуджує зволікання: "Ніколи не відкладайте вашу роботу на завтра та на післязавтра; бо млявий працівник не заповнює свій сарай, як і той, хто відкладає свою роботу;. людина, яка відкладає роботу, завжди в розоренні" [14, с.21].
Афінський полководець Фукідід (Thucydides) (460-395 рр. до н. е.) у роздумах про війну спартанців вказував на те, що особистісні характеристики та стратегії зволікання пов’язані з рисами характеру і є корисним тільки у відстроченні початку війни задля забезпечення підготовки, яка прискорить результат [47, с.67].
У збірнику єврейських етичних повчань, книзі "Повчання Отців" (Pirkei Avot), неодноразово наголошується на шкідливості відкладання важливих зобов’язань.". і не говори "коли я звільнюся, буду вчитися", - можливо, ти не звільнишся" - говорив один із єврейських мудреців Рабин Гіллель (бл.100 р. до н. е.) (Глава 2 "Шлях життя", Мішина,
). Іще один його вислів звучить так: "Якщо не я для себе, хто за мене? але якщо я тільки для себе - що я? і якщо не тепер, то коли?" (Глава 1 "Основи: сприйняття традиції", Мішина 14) [10; 21].
Негайному примиренню із супротивником навчав Ісус (Матвея 5: 23-24). У до Ефесян 4: 26 написано:". сонце нехай не заходить у вашому гніві".
Відомий давньоримський політичний діяч, філософ Марк Цицерон (106-44 рр. до н. е.) вважав, що повільність і зволікання неприпустимі у будь-якій справі (Philippics, 6.7) [47, с.66], а римський філософ Луцій Анней Сенека (4 р. до н. е. - 65 н. е.) попереджав: "Доки ми відкладаємо життя, воно минає" [14, с.21].
Украй небезпечною називав прокрастинацію англійський новеліст John Lyly (1579): "Немає нічого небезпечнішого за зволікання" [47, с.66].
Зазначимо, що сам термін "прокрастинація" вперше використав у своїй проповіді преподобний Antony Wolker (1682), назвавши її украй гріховною, особливо якщо вона стосується зволікання покаяння [47].
Поворотним моментом у розумінні прокрастинації більшість науковців вважають XVIII ст. Так, J. R. Ferrari зі колегами (1995) розглядає прокрастинацію як явище, яке існувало упродовж усієї історії людства, проте негативних конотацій набуло саме з приходом промислової революції (1750 р.), коли поряд з новими технологіями з’явилися точні терміни виконання роботи [32].
Англійський письменник S. Johnson (1751) писав про прокрастинацію як про "один із головних недоліків, який, не зважаючи на інструкції моралістів і вмовляння розуму, превалює більшою чи меншою мірою у розумі кожного" [47, с.66]. Його сучасник, P. Stanhope (1749), граф Честерфільда, закликав ніколи не відкладати на завтра того, що можна зробити сьогодні: "Знай істинну ціну часу; лови, хапай кожну мить і насолоджуйся нею. НІ байдикуванню, НІ лінощам, НІ зволіканню - ніколи не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні" [17, с.320].
За результатами досліджень М.М. Kachgal та ін. (2001), прокрастинація є явищем, яке стрімко поширюється саме у наш час [35]. N.milgram (1992) таке її зростання пов’язує з накладанням технологічно розвиненими суспільствами на людину великої кількості зобов’язань та висуванням жорстких термінів для їх виконання. Тому, на думку вченого, аграрні суспільства, які є менш розвиненими, "не хворіють" на прокрастинацію [38].
Отже, прокрастинація - явище, давно відоме людству. Здійснена авторами реконструкція уявлень про прокрастинацію, дозволяє виокремити такі етапи їх формування: донауковий етап - до 1970-х рр. - період, у якому проблема зволікання знайшла відображення у зразках літератури, висловлюваннях окремих мислителів; етап наукового осмислення (1970-1980 рр.) пов’язаний з пошуком основних симптомів і чинників прокрас - тинації, зверненням до проблеми фахівців психологів, економістів та ін. фахівців; експериментально-прикладний етап (з 1982 р.) - пов’язаний з дослідженням прокрастинації як психологічного феномена, розробкою відповідного психодіагностичного інструментарію.
Як показує здійснений аналіз, ріст прокрастинації пов’язаний зі зміною технологій і часових рамок виконання завдань, що прикметно для нашого часу, у якому технології розвиваються стрімкими темпами, відбувається модернізація усіх сфер життєдіяльності людини та, відповідно, зростають вимоги до кваліфікації спеціалістів і результатів їхньої діяльності, до відповідальності фахівців, їхнього уміння аналізувати, прогнозувати наслідки своїх дій чи бездіяння, робити вибір та приймати його наслідки.
З метою визначення дефінітивної характеристики терміна "прокрастинація" було проаналізовано етимологію слова та трактування поняття, у працях провідних науковців, які займаються дослідженням цієї проблеми.
"Online Etymology Dictionary" подає такі відомості: "Прокрастинація (ім.): 1540-і рр.,
від середньовічного французького procrastination і лат. procrastinationem (називний відм. - procrastinatio) - відкладання з дня на день, procrastinare - відкласти, відтягнути, затримати, pro - вперед, далі, на користь чого-небудь, та crastinus - завтра [42]. Згідно з "American Heritage Dictionary of the English Language", прокрастинація тлумачиться як "акт відкладання роботи з чим-небудь на майбутнє, непотрібне зволікання чи відтягування", "відкладання чи затримка без необхідності", "перенесення виконання справ, у зв’язку зі звичною безпечністю чи лінощами" [49]. Відтак прокрастинаторами (англ. procrastinators) можна називати осіб, схильних зволікати з прийняттям рішень, відтягувати, відкладати виконання справ на потім [15, с.373]..milgram (1992) розглядає прокрастина - цію як:
) поведінку послідовного зволікання;
2) наслідок неякісного поведінкового продукту;
3) таку, що включає завдання, яке сприймається прокрастинатором як важливе для виконання;
4) результат емоційного розладу [38].
Як порушення регуляції діяльності (selfregulatory failure), за якого людина має схильність відкладати на потім складні чи неприємні для себе справи, тлумачить прокрастинацію Р. Steel (2007). На основі теорії часової мотивації, яка є спробою інтеграції наукових поглядів на причини прокрастинації, він пояснює це явище як добровільне відтермінування індивідом запланованих справ, не дивлячись на очікувані негативні наслідки із-за затримки [47].
Подібної думки дотримується J. Ferrari (1995), який розглядає прокрастинацію як функціональну затримку чи ухилення від дії [32].
Є.Л. Базика (2012) розглядає проблему прокрастинації як розлад вольових процесів, са - мопокладання, цілеспрямованості, самоорганізованості. На її думку "прокрастинотори - це особистості з нерозвиненими, несформованими вольовими процесами, які не вміють чи не здатні подолати самих себе, свої лінощі" [2, с.16].
Розглянуті дефініції дозволяють покласти її в один шерег з такими поняттями як: зволікання, відкладання, уникнення, відтермінування, гаяння часу, розлад, некерованість, недисциплінованість, лінощі, нудьга, відпочинок та ін. Проте це не завжди виправдано.
Прокрастинація зазвичай проявляється у діяльності, результат якої дуже важливий для людини. Саме цим вона відрізняється від лінощів і нудьгування ("boreout") на роботі чи під час навчання, від відпочинку.
Прокрастинацію не варто зводити до лінощів як ситуативного прояву бажання що-небудь не виконувати та ледачості як особистісної характеристики, обумовленої комплексом її особливостей (природними психофізіологічними задатками, психологічними особливостями, що відображають мотиваційну та вольову сфери особистості) [4].
В.В. Воробйова та І.С. Якиманська зазначають, що лінощі - це швидше бажання щось не робити, а не відсутність бажання щось робити [7]. Коли людина лінується, вона не хоче виконувати яку-небудь роботу, вона не усвідомлює її важливості, необхідності та не переживає яких-небудь емоцій з цього приводу. Тоді як прокрастинатор усвідомлює важливість роботи та спеціально шукає аргументи, якими виправдовує перед собою її відкладання на потім. Він і хотів би що-небудь зробити, але в нього не виходить почати це робити [14, с.18]. Відтак принцип прокрастинатора "спочатку зроблю це неважливе, а потім займуся важливим" [3] вказує на існування в людини сумнівів з приводу того, що необхідно зробити, сумнівів щодо наявності відповідних ресурсів (особистісних чи часових), страху перед невдачею і невпевненості у власних силах, немотивованість особистості, або ж, навпаки, її перфектну мотивацію. Відтак слова У. Шекспіра "Сумнів - зрадник. Через нього ми багато що втрачаємо, бо боїмося ризикнути" [25, с.398] неабияк описують прокрастинатора.
Прокрастинацію не можна плутати з відпочинком, який збагачує людину новою енергією. Прокрастинуючи, ми, навпаки, її втрачаємо, а відтак: чим менше у нас залишається енергії, тим більше зростають шанси відкласти виконання завдання на невизначений термін і знову нічого не робити [14, с.18].
У традиційному розумінні прокрастинацію пов’язують з такими негативними явищами як неадаптивність, дисфункціональність, пасивність, відсутність самоорганізації тощо. Позитивно прокрастинацію можна розглядати тільки тоді, коли відкладання виконання завдань пов’язане зі зниженням негативних ефектів у процесі їх реалізації, коли зволікання дає можливість зрозуміти, що деякі справи не варто продовжувати.
З іншого боку, прокрастинація є ознакою того, що робота, якою людина зволікає, насправді їй не потрібна, і проти неї протестує усе її єство. Відтак вона робить усе для того, щоб серед тисячі справ у неї не було абсолютно часу на роботу. І саме ці дрібні справи та відволікання убивають будь-який проект [33].