Курсовая работа (т): Розвиток військового мистецтва в Римській імперії

Різні покарання (штраф, конфіскація майна, тюремне ув'язнення, навіть в деяких випадках продаж в рабство) могли бути накладені також якщо при мобілізації юнаки та чоловіки від 17 до 46 років наприклад не записали в військо. З іншого боку, звичайно часто застосовувалися і неписані покарання. Так наприклад під час Латинської війни в 340 до н. е.. син консула Тіта Манлія Торквата, Тіт Манлій Молодший, за поєдинок поза строю, незважаючи на численні прохання, був обезголовлений за наказом власного батька; проте пізніше це змусило солдатів більш уважно відноситися, зокрема, навіть до денним і нічним варт. Август за деякі порушення міг змусити стояти солдата цілий день перед наметом преторія в одній туніці з триманням палісадних кілків. Прославився дисциплінарної жорстокістю обпиляєте Макрін, крім децимації і центезімаціі через заколотів, розпинав власних недбайливих воїнів, що з військово-юридичної точки зору було нонсенсом[17, с. 315-329]. А Песценній Нігер під час однієї кампанії замінив срібну похідний посуд на дерев'яну, булки на сухарі, а вино на оцет і хотів навіть обезголовити 10 солдатів з однієї маніпули за те, що ті вкрали і з'їли курку, але замість цього ввів для них суворі покарання: десятиразова компенсація вартості курки і заборона харчування гарячою їжею і розведення вогню в своєму наметі під час усього походу, за чим повинні були стежити приставлені наглядачі. Крім цього він розпорядився щоб солдати при походах не брали навіть золоті або срібні монети, а здавали їх у військову казну для зворотного отримання після кампанії[3, с. 57-75]. Авреліан відрізнявся не меншою суворістю: за перелюб з дружиною орендаря він розірвав солдата на верхівках двох пригнутися до землі дерев і до того ж написав такий лист одному з помічників : «Якщо ти хочеш бути трибуном або якщо, просто кажучи, хочеш жити, то стримуй своїх солдатів. Нехай ніхто з них не вкраде чужої курки, не зачепить чужої вівці; нехай ніхто не понесе кисті винограду, хлібного колоса, не вимагає собі масла, солі, дров. Нехай всякий задовольняється своєю законною порцією ... Нехай зброя у них буде вичищеною, нагостреною, взуття міцним ... Нехай платня у солдата залишається в поясі, а не в шинку ... Нехай він пестить свого коня і не продає його корму; нехай всі солдати разом ходять за Центуріоном. Нехай солдати ... нічого не дають ворожбитам ... кляузники нехай зазнають побиття ...» Розвиток медичної справи здійснювалося в містах і провінціях, де державна влада стали засновувати оплачувані посади лікарів - архіатрів. При дворі імператора служили придворні архіатри, в провінціях - провінційні, в містах - народні архіатри. У містах призначалися за 5-10 лікарів в залежності від кількості населення. Першим імператорським архіатрами в Римі вважається грек Ксенофон - особистий лікар імператора Клавдія, якого Клавдій представив як уродженця о. Кос і нащадка легендарного Ескулапа (грецького бога Асклепія) [2, с. 54-65].Архіатрів об'єднувалися в колегії і знаходилися під контролем місцевої влади і центрального уряду, яке суворо стежили за їх виборами і призначенням. Процедура виборів нагадувала суворий іспит, після якого лікар отримував звання «Лікар, затверджений державою». Архіатрів працювали при об'єднаннях ремісників, у лазнях, театрах, цирках і т.д. Вони мали постійне платню, але могли займатися і приватною практикою. Є відомості про залучення лікарів в якості судових медиків. В обов'язки голови міських архіатрів входило викладання медицини в спеціальних школах, які були засновані у м. Римі, Афінах, Олександрії, Антіохії, Беріть і ін; в цих школах платню викладачам виплачувалася з державних фондів. Анатомія викладалася на тварин, а іноді - на поранених і хворих[13, с. 115-117]. Практичну медицину вивчали біля ліжка хворого. Закон суворо визначав права і обов'язки учнів. Весь свій час вони повинні були віддавати вченню. Положення лікарів у Римі з часом зміцнилося. Вони отримали великі права, звільнення від тяжких повинностей і навіть пільги. Під час війни лікарі та їхні сини звільнялися від загальної військової повинності. Подібні привілеї залучили в м. Рим іноземних лікарів, що призвело до їх надлишку, конкуренції і в результаті - до вузької спеціалізації, окремі методи лікування, не кажучи вже про певні групи хвороб, стали предметами окремих спеціальностей[23, с. 40-45]. Поряд з очними, вушними, зубними лікарями , існували лікарі, які лікували тільки фістули або тільки страждання сечового міхура; були лікарі, які виробляли тільки одну яку-небудь операцію, наприклад прокол живота, каменерозсікання, операцію грижі тощо; були, нарешті лікарі, і такі, які все свою діяльність обмежували яким-небудь одним методом лікування, наприклад, одні лікували водою, інші - вином і т.д. Положення лікаря в Римській імперії значно відрізнялося від становища лікаря в Стародавній Греції, де лікар був вільний від обов'язків перед державою (у Стародавній Греції лікарі залучалися на службу лише у випадку повальних хвороб або під час військових походів, за їх добровільною згодою) [7, с. 74-80]. Як відомо, медицина Стародавнього Риму досягла найвищого розквіту і професіоналізму, що сприяло впровадження та застосування її в різні види організацій та установ, в яких працювала велика кількість співробітників. Так свої лікарі були і в публічних бібліотеках, і в лукулловскіх садах, і в школах гладіаторів. А також у ковальських і ткацьких цехах. Не виключенням була і армія. Починаючи з першого диктатора Сулли (Корнелій Сулла Люцій, 82-79 рр.. До н.е.), влада римських імператорів носила яскраво виражений військовий характер і спиралася на армію. Задовго до остаточного падіння Республіки римська армія, залишалася цивільним військом, перетворилася на професійну армію, остаточне становлення якої завершилося при імператорі Августі (27 р. до н.е. - 14 р. н.е.). Його військові реформи надали армії той вигляд, який вона зберігала протягом майже двох століть. З часів Августа, паралельно з упорядкуванням різних сторін військової служби, було звернуто увагу й на санітарну службу у військах: як у польових таборах, так і в таборах постійного типу були влаштовані особливі приміщення для хворих і поранених, що прийняли характер справжніх лазаретів; вони також стали називатися валентрудіями[13, с. 132-144]. Ці ранні військові валентрудії влаштовувалися в певному місці табору, і влаштування їх цілком нагадує план грецько-римського приватного будинку. Остаточне становлення римської армії і широкі завойовницькі походи зажадали організації в армії медичної служби, яка склалася за часів Трояна. Надання медичної допомоги під час військових дій зображено на колоні Трояна, спорудженої ним у Римі на честь перемоги над даками: молодші медики (капсаріі) - у військовому одязі перев'язують поранених товаришів прямо на полі бою. У кінці першого - початку другого століття в усіх підрозділах (легіонах, когортах, аллах і у всіх родах римських військ) з'явилися лікарі-професіонали. У кожному легіоні (легіони комплектувалися з заможних римських громадян з провінцій; їх служба добре оплачувалася, і після відставки вони отримували розрахункову суму і ділянку землі, в кожному легіоні складалося по 5-6 тис. чоловік, кожен легіон складався з 10 когорт) був легіон лікар, кожна когорта мала чотирьох лікарів. Були в армії і фахівці з лікування ран. У флоті на кожному військовому кораблі було по одному лікарю. Кожному воїну належало мати необхідний перев'язувальний матеріал для надання першої допомоги собі і пораненим товаришам[23, с. 55-59]. Після битви поранених відвозили в найближчі міста або військові табори, де стали влаштовувати військові установи для поранених і хворих - валентрудіі по одному на кожні три-чотири легіону. Обслуговуючий їх персонал складався з лікарів, економів, інструментаріїв і молодшого персоналу. Інструментарії завідували інструментами, ліками, перев'язочним матеріалом. Молодший персонал, головним чином з числа рабів, використовувалися для догляду за хворими. Ці лікарі, по суті, представляли собою звичайних солдатів, що належали до нижчих щаблях посадовий сходи і знаходився в безпосередньому підпорядкуванні у трибунів легіону. Набагато більш високе положення займали лікарі тих військових частин, які складали гарнізони столиці, особливо лікарі преторіанців, лікарі, що служили в призначеній для оборони Риму лікарі військ поліції. Крім того, можна вважати безсумнівним, що поряд з військовими лікарями у власному розумінні слова, в частинах військ працювали також вольнопрактикующі лікарі, які, не займаючи офіційного положення в армії, віддавали їй своє дозвілля, на зразок лікарів-консультантів[13, с. 46-48]. Згодом ця система надання медичної допомоги пораненим воїнам була прийнята у Візантійській імперії і доповнена рядом нововведень. Так, не пізніше шостого століття нашої ери, у візантійській армії стали створюватися спеціальні санітарні команди з депутатів; набиралися вони з міцних солдатів з розрахунку по 8-10 на кожні 200-400 воїнів. Верхи на конях за лінією бою депутати підбирали поранених на лівій стороні. Депутати возили з собою фляги з водою і, можливо, надавали першу допомогу. За кожного врятованого воїна їм платили золотом.

військове римське армія легіонер

Висновки

Стародавній Рим займає одну з ключових позицій в історії Стародавнього світу, і основу цього склали його потужна державність і його завойовницькі походи. Все це спирається на потужну армію і залізну дисципліну. Світ знав багатьох великих полководців створювали імперії, але ці імперії жили тільки разом зі своїми творцями і вмирали разом з ними (так наприклад, розвалилася імперія Олександра Македонського). І тільки Рим створив налагоджену бойову машину, яка здавалося, не залежить від зовнішніх факторів. Римські солдати не були сильнішими і сміливіше інших солдатів, їх полководці не були більш талановитими, але структура армії її дисципліна і забезпечення допомагали перемогти їм будь-якого супротивника. Історія стародавнього Риму - це історія воєн і безперервних завоювань. Римляни програвали битви, але завжди вигравали війни. Римська армія стала прикладом, для багатьох і багатьох поколінь полководців і солдатів. Відбувався процес який підриває основи устрою постійної армії, відбувався й інший процес її денаціоналізації. Період великих завойовницьких походів був викорінено; армія вела по перевазі монотонне життя на віддалених кордонах, що переривається міжусобною лайкою при державних переворотах. У цих умовах військова кар'єра перестала спокушати представників стародавніх римських прізвищ, які охочіше стали спеціалізуватися на чисто цивільній службі. Римський історик імператора Валер'яна (254-259 р.) звертає увагу на те, що він представляв виняток: він обрав собі військову ниву, хоча і був досить знатного походження. Латинський командний склад швидко став відходити на другий план. Спочатку кожна провінція офарбила командний склад у свої відтінки, потім головні посади почали отримувати варвари-германці. Влада, піклуючись про збереження латинського характеру хоча б за цивільним управлінням, повинна була потурбуватися різким поділом цивільної та військової служби. Син Валер'яна, Галлієн (259-268 р.), заборонив суміщення сенаторськогозвання з військовою службою. Діоклетіан і Костянтин провели повне розділення цивільної та військової адміністрації. Римський солдат перевершував войовничих германських варварів виключно завдяки суворій дисципліні, регулярному навчанню і вищості організації постійної армії.

Список використаних джерел та літератури

Бадак А.Н., Войнич И.Е., Волчек Н.М. и др. “История Древнего мира:Древний Рим”, Минск, “Харвест”, 1998, 800 с.

Винничук Л. “Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима”, Москва,“Высшая школа”, 1988, 496 с.

Гай Светоній Транквіл «Життя дванадцяти цезарів». Вид. "Художня література" М. 1990.

Дельбрюк Г. Історія військового мистецтва. - СПб.: «Наука», 1994.-т. I.

Ісаєв С.В. Військова історія. М., 2006. P

Історія військового мистецтва. М., 2005. P

І. Портнягіна, А Авдєєв: «Стародавній Рим»

І. Портнягіна: «Етрурія і Етруски»; вид. «Аванта +», М. 1993 р

Разін С.А. Історія військового мистецтва. М., 2007. P

Коноллі П. Греція та Рим. Енциклопедія військової історії. - М.: «Ексмо-Пресс», 2000.

Крип'якевич «Всесвітня історія», 1995р.

Зелинский Ф. Ф. Римская империя. М.: Алетейя, 2010.

Зелинский Ф. Ф. <#"801277.files/image001.jpg">

Додаток 2

Один з типів галери - актуарія

Трирем

Квадріреми і квінквереми

Додаток 3

Надважкі кораблі.