Культ мертвих зберігався в недоторканому вигляді до другої половини XVI cтоліття. В Троїцьку суботу поминали батьків, на початку показуючи скорботу плачем та причитанням, а потім звеселяючи мертвих піснями скоморохів, гру на дудках; продовжувались святкувати оргії русалій на Іванову ніч, з містичним вмиванням в річках, з безпорядковими статевими зносинами хлопців та дівчат ― " и бываетъ отрокомъ осквернение и дЂвам растлЂние" .[26;7] Продовжували житии і на великий день і весіннє поминовіння померлих у Великий четвер, коли рано вранці палишли солому і кликали мертвих.
Культ мертвих був одним із проявів релігійності XVI - XVII ст. і притому таким, який повторювався періодично, не був постійним повсякденним культом.
Таким був християнський культ ікон та святих. Ікона - найпоширеніший об’єкт культу. Наші предки молилися тільки перед іконою, інший спосіб молитви був незрозумілий. Для тодішньої людини ікона була і залишається самий звичайний фетиш. Людина вважала саме ікону живою істотою, не розуміючи її іншої ролі.
Інший культ - це культ святих. Рукописне житіє Прокопія Устюжского приводить список руських святих-покровителів окремих міст і місцевостей; такі святі являються охоронцями, хранителями і заступниками свої міст. На відміну від культу святих, який був домашнім і приватним культом, то культ святих був суспільним, політичним культом. .[26;8]
Таким чином Нікон намагався зміцнити
державну і духовну владу, звільнити церкву від впливу світських осіб, створити
єдині правила богослужіння і усунути пережитки старих вірувань. Переслідуючи
спочатку мінімальні цілі він поступово наближався до більших маючи на меті
підняти авторитет не лише Московської держави, а і церкви, підносячи патріарха
Москви до рівня константинопольського патріарха. Завдяки ідеологемі "Москва
- третій Рим", Московське царство було проголошене захисницею православної
віри, закріпило за собою звання об’єднувача Русі і нового центра східних
слов’ян.
.2 Хід реформи
Першим кроком Патріарха Нікона на шляху реформи було зрівняння тексту Символу віри в редакції друкованих московських богослужебних книг текстом Символа,написаного на саккосі митрополита Фотія. Виявив розходження мміж ними (а також між Служебніком та іншими книгами). Патріарх Нікон вирішив приступити до виправлення книг та чинопослідувань. З прийняттям патіаршої влади 11 лютого 1653 року, Патріарх наказав опустити у виданні Слідуваній Псалтирі глави про кількість поклонів на молитві приподобного Єфрема Сиріна и про двуперстне хрестне знамення. Частина виправників висказали свою незгоду, в результаті трьох звільнили, серед них старець Саватій та ієромонах Іосиф. 21-го лютого 1653 року, Патріарх розіслав по московским церквам "Память" про заміну частини земных поклонів і про використання триперстного крестного знамення замість двуперстного. Так вийшла реформа, рівно як і протест проти неї.
В ході реформи богослужбова традиція була змінена в наступних пунктах:
Широкомасштабне "книжне виправлення", яке привело до змін навіть у формулюваннях Символа Віри - прибраний союз-протипоставленння "а" в словах про віру у Сына Божого "народжена, а не створена", про Царство Боже стали говорити в майбутньому("не буде кінця"), а не в теперішньому часі ("нєсть кінца"), із визначення Духа Святого виключене слово "Істинного". В историчні богослужебові тексти було внесено також багато інших нововведень, наприклад, в им’я "Ісус" (под титлом "Ic") була додана щё одна буква і воно стало писатися "Іісус" (под титлом "Ііс").
Заміна двуперстного крестного знамення трьохперстним і відміна "метаній", або малих земных поклонів - у 1653 році Нікон розіслав по всім церквам московським "пам’ять", в якій говорилось: "не подобається в церкві метання творити на коліні, але в пояс би вам творити поклони; ще і трьомя перстами якби ще крестились".[26;18]
Хрестні ходи Нікон распорядив проводити в зворотньому напрямку (проти сонця, а не по ходу сонця).
Вигук "аллілуйя" стали говорити не двічі (сугуба аллілуйя), а тричі (тригуба) .[26;8]
Змінено число просфор на проскомідії и начертання печаті на просфорах.
Всі богослужебні чини, які з Х ст. залишались незмінними, були скорочені, причому з книг було викинуто багато піснопінь і формул, яким надавався особливий характер. Деякі служби були об’єднані: дев’ятий час і вечірня.
Для нововведень Нікон пішов на радикальні заходи. Першим було прокляття двоперстників, далі послідувало публічне осквернення ікон не грецького письма: їм Нікон виколював очі і розбивав їх. Тільки посилення невдоволення народу і скарги до царя змусили патріарха скликати собори 1654 та 1656 років. І саме на цих соборах питання реформи було вирішене. Собори підтвердили правильність реформ і прирівняли незгодних до єритиків. Його також підтримав на соборі 1655 року присутній антіохійський патріарх Макарій, патріарх Константинополя не сприйняв даної реформи. Цар Олексій Михайлович Романов став на бік патріарха. Єдиний, хто став за стару віру - це єпископ Павло Коломенський, якого заточили в Павло-островський монастир, а протопопи, в тому числі Авакум, були відправлені в заслання. Нові книги друкувались у надзвичайному поспіху і розсилались з великою швидкістю [27;20].
Отже, реформа прийнята Ніконом мала
на меті "єдинообразити", уніфікувати церкву, ліквідувати всі
відмінності в церквах, створити нову церкву за грецьким зразком. Але фактично
виправлення, прийняті Ніконом, лиш сприяли розриву між старою та новою вірою.
За сім століть, які пройшли з часу прийняття християнства на Русі до епохи
Нікона, грецький чин вважався незмінним, а руський - що змінився. Хоча
насправді все було навпаки. За вийнятком варіантів, руський богослужбовий чин
зберігався свято і незмінно, таким, який він був прийнятий ще в Х столітті від
Візантії; грецький чин змінився. Теж двуперстне хрещення, що було прийняте в Х
ст., в Греції вийшло із ужитку в ХІІ ст. Реформа змінила Церкву Московського
патріархату кардинально, залишивши натомість лише фундамент, основу того, що
ввів князь київський Володимир Хреститель. Це у свою чергу викликало
невдоволення не лише серед духовенства, а і в народі.
1.3 Наслідки
Але в державі назрівав релігійний бунт, який викликаний був не лише через опозицію до цього священників-противників реформ або священників найвищого сану, які вчора були селянами, а сьогодні одягли рясу попа і були голосом простого люду, діливши з ним одну ідеологію та переконання. Реформи зівпали з подіями політичного, релігійного та природного характеру, що дозволило звинуватити в усьому патріарха.
По-перше, напередодні реформи Соборне Уложення 1649 року прикріпило селян до землі [V; 99-100.]. Вслід за цим народ спіткали інші біди. В 1654 році одночасно із указом Нікона про триперстя і з першим собором по питанню про виправлення книг та обрядів, пройшла страшна морова виразка, що знищила в деяких поселеннях повністю все населення, а наступні два роки, 1655 - 1656, були голодними роками, і в одночас була розіслана перша партія
новонадрукованих книг; на додачу до всього в небі з’явилась комета.[26;20] Тут же серед сільського кліру з’явились ті, які пов’язали "знамення" із земними діями царя і патріарха.
Першою реакцією на реформу став чорний собор 1658 року на Соловках. На той час Соловецький монастир був фактично незалежним від царської та патріаршої влади. Це був уламок, залишок старих порядків. Туди засилали всіх незгодних з царем та церквою. Так сталося і з противниками церковної реформи. У 1658 році до монастиря були прислані нові надруковані книги. Монахи зібрались на чорний собор, який навідріз відмовився приймати реформу.[26;21 - 22.] Щоб якось стабілізувати ситуацію в монастирі, з Москви призначають нового ігумена Варфоломія, ігноруючи вибори монастирські. У відповідь монахи відправили чолобитну царю, домагаючись зняти Варфоломія. Але не чекаючи указу царя ставлять свого: саввинського архімандрита Ніканора. Фактично монахи починають об’єднуватись із в’язнями монастиря. Серед яких були не лише монахи, опоненти Нікона, а і вороги Олексія Михайловича. У свою чергу це стало сигналом для царя до дії, оскільки противники царя, починають об’єднуватись навколо прихильників старої віри, тим самим цар наживав собі нових "неприємностей". Розуміючи всю складність ситуації, був скликаний великий Московський Собор 1666 року, який осудив и скинув Нікона за самовільне залишення кафедры в 1658 році, анафемував всіх противніков реформи. В подальшому в силу державної підтримки церковної реформи им’я Руської Церкви было закріплено виключно за прийнявшими рішення Соборів 1666 и 1667, а прихильників богослужбовихх традицій (старовірів) стали називати розкольниками и преслідувати. Таким чином доля Соловецького монастиря була вирішена. Повстання придушили у крові, Ніканор і його сподвижники були страчені. .[26;21 - 22.]
Із 1666 - 1762 рр. старовіри були об’єктом гонінь. Десятки тисяч загинули, близько мільйона втекло за кордон.[30; 56.]
Після Соловецького монастиря Було повстання Степана Рязіна, яке стало реакцією на реформу. Далі пішли бунти стрільців у 1682 і 1698 рр., бунти на Дону 1687 та 1698рр., і в Саратові - 1693р., на Північному Кавказі - 1695р.. .[30; 73.].
В 1669 році відбулась перша купецька міграція із Москви. Дванадцять сімейств прихожан церкви Всіх Святих на Кулішках на чолі з попом Кузьмою переселились на Стародубщину. А в 1685 році після указів цариці Софії, направлених проти старообрядців, що призвело до посилення еміграції. Шляхи еміграції були направлені в бік Польщі, Швеції, Пруссії, Туреччини, за Кавказ. Одна єдина Вигороцька община в Московщині була створена на крайній півночі, в тайзі.
Ще однією реакцією на реформу була практика самоспалень, яка означала більше, ніж небажання втікачів віддаватись у руки переслідувачів: "Не відкидається той факт, що розкольники часто самоспалювались на очах в урядових загонів і говорили, що краще добровільно згоріти і прийняти смерть мученика, аніж горіти від рук катів, слуг антихриста". [27; 36 - 37.].Але далеко не всі самоспалення проходили при таких обставинах. А ідеологія їх виявилась набагато складніша.
Самоспалення пов’язане із ідеєю роздвоєння світу і воцаріння у ньому зла. "Той хто хоче врятуватись, йде із світу антихриста; але цього не достатньо, оскільки він, живучи у світі, забруднив себе обіцянкою з антихристом, несе на собі відбиток гріха.". .[27; 36 - 37.]. Для того, щоб врятуватись, щоб отримати кращу долю після близького вже страшного суду, потрібно очиститись зовсім від всяких слідів злого царства. Для отримання вінця мученика необхідно було прийняти друге чисте хрещення вогнем. Авакум говорив, що самоспалення необхідне, щоб "не загинути від злого духу свого"; воно має повну силу тоді, коли відбувається "своєю волею"".[27].
Фактично реформа Нікона мала
об’єднати церкву під єдиним началом московського патріарха, намагаючись
ліквідувати всі відмінності у богослужінні. Вирішуючи дану проблему московський
патріарх перейшов на грецький чин, який багато в чому змінився з часів хрещення
Русі. Тим самим обурив частину нижчого духовенства, а також селян-общинників,
які не забажали приймати нововведення.
2.
Старообрядництво. Від розколу до сьогодні
.1 Виділення
течій старообрядництва. Відмінності "старої" та "нової"
віри
Виділяють дві основні течії старообрядництва, які виникли майже відразу після розколу. Це поповці та безпоповці, які склались у результаті взаємовідносин із РПЦ.
Попівство - це одне із двох основних течій старообрядництва. Виникло в результаті розколу и закріпилось в останньому десятилітті XVII ст.
Цікаво, що сам протопоп Авакум виступав за те, Щоб приймати священство із новообрядовою церквою: "И иже в православных церквах, где пение без примеса внутрь алтаря и на крылосах, а поп новопоставлен, о сем посудить - аще он поп проклинает никониан и службу их и всею крепостию любит старину: по нужде настоящего ради времени да будет поп. Как же в миру быть без попов? К тем церквам приходить."[IV; 200].
Поповці приймають сім таїнств християнства і визнають необхідність священників при богослужінні та обрядах. Характерна участь у церковному житті не тільки священнослужителів, але і мирян.
Основними центрами попівства вспочатку був Нижньогородський край, де нараховувалось десятки тисяч старообрядців, Донська область, Чернігівщина, Стародубщина.В XIXст. її найбільшим центром поповства стала община Рогожского кладовища в Москві , в якій ведучу роль грали господарі мануфактур. Спочатку поповці были змушені приймати священників, які перебігали по різним причинам из Російської православної церкви. За це поповці отримали назву "бєглопоповци". В силу того, что більшість. [IV; 200]архієпископів та єпископів або приєднувались до нової церкви, або, в іншому випадку , были реприсовані, старообрядці не могли самі обрати дияконів, священників чи епископів. В XVIIIст. было відомо декілька самозваних епископів (Афиноген, Анфим), які були викриті старовірами.
При прийомі втікачів священників поповці, зсилаючись на деякі церковні собори говрили, що незважаючи на реформу РПЦ не зовсім втратила праведності. В 1800 году, невелика частина поповців перейшла під юрисдикцію РПЦ, зберігши дореформенну обрядовість. Для них была створена окрема структура - т. п. Єдиновірна церква. Врезультаті велика частина відтворила трьохчинна іерархія, третя частина перейшла в беспоповщину. .[IV; 204]
В 1846 році, післе переходу в старообрядство митрополита Боснійского Амвросія, виникла Білокриницька ієрархія, котра на сьогодні являється одним із самих великих старообрядницькихких направлень. По догматиці поповці мало чим відрізняються від новообрядців, однак притримуються при цьому старих - доніконіанських - обрядів, богослужбових книг та церковних традицій. ."[IV; 205]
Чисельність поповців на кінець XX ст. складає біля1,5 миллиона чоловік, більша частина яких зосереджена в Росії.
Беспоповство виникло в XVIIст. посля смерті священників старогообрання. В рядах старообрядців після розколу не було жодного єпископа, за виключенням Павла Коломенського, який вмер ще в 1654 році і не залишив по собінаступника. По канонічним правилам Православна Церкова без єпископа існувати не може, так як тільки єпископ має право посвятити священника і диякона. Старообрядницькі священники доніконовського поставлення незабаром померли. Частина старообрядців, сформувала беспоповський толк. Старообрядці, які не визнали священників нового ставлення, що залишились геть без священників, стали в побуті називатись беспоповцями.
Незважаючи на те, що старообрядництво відгалужується на ряд течій, вони мають спільні риси, які і зумовили відокремлення від Православної церкви, яка прийняла грецький чин. ."[V; 340]
Відмінності після реформи стали такі:
Великой Агіасмой вважається вода, яка освячена в надвечір’я Богоявлення.
Хрестний хід відбувається по сонцю (по годинниковій стрілці).
В більшості течій одобрюється присутність християнн в давньоруській молитвинній одежі: кафтанах, сарафанах и т. п. Зберігається вик4ористання деяких дораскольних термінів и старослов’янске написання деяких слів (псалтирь, Ієросалім, Саватій, Євва, священноінок (а не ієромонах) та ін.)