Зміст
Вступ
Розділ 1. Завдання системи фінансування інноваційної діяльності
Розділ 2. Аналіз джерел фінансування інноваційних проектів
.1 Інвестиції в інноваційну діяльність підприємства
.2 Види і джерела фінансування інноваційної діяльності
.3 Обґрунтування джерел фінансування і вибір інвестора
Розділ 3. Особливості фінансування інноваційної діяльності
.1 Фінансування інноваційних проектів
.2 Фінансування інноваційної діяльності венчурним капіталом
.3 Форми та особливості лізингового фінансування
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Фінансування інноваційної діяльності визначає успіх чи невдачу інноваційних програм і проектів. Здатність підприємства-інноватора акумулювати достатньо коштів для реалізації інноваційних задумів впливає на швидкість виведення інновації на ринок, а отже - на її комерційний успіх. Однак не кожна підприємницька структура має достатньо власних коштів для цього, що зумовлює пошук інших джерел їх надходження. Інвестиції, залучені з різних джерел, мають різну ціну. На їх вартість впливають, зокрема, організаційна форма фінансування і тривалість інвестиційного періоду. Вибір ефективних форм фінансування інноваційних програм і проектів забезпечує високу економічну віддачу інноватору та інвестору. Планування інноваційних процесів передбачає також визначення обсягу коштів, необхідних для здійснення усіх видів інноваційної діяльності та оцінювання можливості підприємства акумулювати їх у тих часових межах, які відповідають життєвому циклу інновації.
Актуальність теми даної роботи, зумовлена тим, що вихідним моментом при дослідженні проблем інновації є розгляд процесів фінансування інноваційних проектів за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Метою даної роботи є дослідити сутність інноваційної діяльності, механізм який забезпечує фінансування інноваційної діяльності та перспективи його розвитку в Україні.
В Україні є безліч винаходів і розробок, які відносно легко можна довести до виробництва. Є і інвестори, готові ризикувати своїми грошима ради того, щоб в майбутньому отримувати надприбутки. Слабка ланка вітчизняної інноваційної системи - чіткий і прогнозований розподіл інвестицій. Винахідник знає, як буде працювати його винахід, але він не може прорахувати потрібні кошти на реалізацію інноваційного проекту, та оцінити його комерційну привабливість. Це і не його завдання. Українських менеджерів, готових вести наукові проекти, небагато: це або колишні вчені, що закинули свою наукову діяльність, або люди, що встигли попрацювати за кордоном і тепер прагнуть застосувати накопичений досвід на батьківщині. Через дефіцит в Україні менеджерів науково-технологічних проектів неможливе масове народження малих наукоємних компаній, частина з яких в майбутньому могла б стати основою нової наукоємної економіки.
Кожне підприємство, зважаючи на власні можливості, повинно розробляти оптимальну стратегію фінансування інноваційної діяльності. Це передбачає належне економічне обґрунтування інноваційних програм і проектів, визначення джерел і суб'єктів їх фінансування, своєчасне забезпечення надходжень коштів протягом періоду їх реалізації. Суб'єктами фінансування інноваційних процесів можуть бути самостійні підприємства, інноваційні фонди, банківські установи, інтегровані фінансово-промислові структури, територіальні органи управління, а також приватні особи. Усі вони певною мірою беруть участь у відтворювальному процесі та формують кінцевий суспільний продукт, отже, зацікавлені в науково-технічному розвитку, який безпосередньо визначає розвиток соціально-економічний.
Відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність", інноваційний проект - це комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і інноваційної продукції. Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і інноваційної продукції. В умовах економіки знань та зміни тактики конкурентної боротьби зростає важливість реалізації інноваційної діяльності підприємств, як невід'ємного фактору сталого розвитку. Ці обставини обумовлюють актуальність зосередження зусиль на вдосконаленні процесів управління інноваційними проектами. Значна частина проблем пов'язана із ризиками, викликаними фактором новизни робіт, яка збільшує вимоги до креативності виконавців. Креативність є рефлексом команди проекту на новизну і може бути викликана як новизною предметної галузі (об'єктом) розробки, так і новизною технологій виконання чи неможливістю залучення персоналу з досвідом виконання аналогічних завдань. Ефективність проектів розвитку бізнесу у все зростаючому ступені залежить від нематеріальних чинників - інформаційної забезпеченості, креативного потенціалу персоналу, його професійної компетентності та здібності до розвитку. Найважливішим аспектом менеджменту (вироблення і реалізації управлінських рішень) стає забезпечення високого рівня реалізації потенційних можливостей співробітників, що обумовлює виконання прийнятих планів. Таким чином, практика реалізації інноваційних проектів формує потребу в збільшенні ефективності управління. Закономірною проблемою проектів є ризики, пов'язані з новизною завдань. Звідси актуальною є задача управління креативним потенціалом команди інноваційних проектів для спрямування його у зони потенційного ризику та розширення процесу управління інноваційними проектами для врахування дії фактору новизни задач.
Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямків програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки. Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних завдань забезпечує:
комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдання;
кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і строге відображення кінцевих цілей і результатів проекту в управлінні інноваціями;
безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, виробництва і споживання інновацій;
обґрунтований вибір шляхів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;
збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту;
міжвідомчу координацію й ефективне управління складним комплексом робіт із проекту.
Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. В залежності від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків організацій. У кожної з них свої функції, ступінь участі в проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим, усі ці організації в залежності від виконуваних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи учасників проекту.
Розділ 1. Завдання системи фінансування інноваційної діяльності
Створення ефективної системи фінансування інноваційних процесів є важливим і актуальним завданням. Однак способи та методи його вирішення мають істотні відмінності на державному рівні управління та на рівні окремих підприємств. Система фінансування інноваційної діяльності на рівні держави покликана забезпечити вирішення таких завдань:
створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження технічних новинок в усі ланки господарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови;
збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах економічної Діяльності;
створення необхідних матеріальних умов для збереження і розвитку наукового потенціалу країни, запобігання відпливу наукових кадрів за кордон.
Ці завдання можуть вирішуватися шляхом прямого бюджетного фінансування, надання грантів недержавними організаціями та фондами, через створення інституційно-правових умов, за яких заохочувалося б фінансування науково-дослідних робіт комерційними структурами.
Фінанси будь-якого підприємства охоплюють грошові відносини:
з іншими організаціями (оплата постачання сировини, товарів, інших матеріальних цінностей, реалізація продукції, отримання кредитів, вкладення капіталу тощо);
із засновниками (розподіл прибутку);
з трудовим колективом (оплата праці, розподіл доходів і прибутку, виплата дивідендів з акцій, відсотків з облігацій тощо);
з державними органами управління (сплата податків).
У межах цих відносин забезпечується і реалізація інноваційних програм і проектів. Однак інноваційна діяльність "відтягує" на себе ресурси, необхідні для виконання запланованих робіт з випуску основної продукції, що створює ситуацію протидії з боку відповідних служб і потребує втручання вищого менеджменту для узгодження та оптимізації структури фінансових витрат підприємства, розкиття ефективної фінансової політики.
Фінансова політика кожного підприємства має відповідати таким вимогам:
бути узгодженою зі стратегією розвитку організації;
забезпечувати гнучкість підприємства, його здатність до перерозподілу фінансових потоків згідно з визначеними цілями;
забезпечувати фінансову стабільність організації;
бути здатною до акумулювання фінансових ресурсів та їх ефективного використання.
Такі підходи до формування фінансової політики дають змогу підприємству фінансувати пошуково-дослідницькі роботи, спрямовані на створення і впровадження новацій, що забезпечать його розвиток разом із основною діяльністю. Водночас система фінансування інноваційної діяльності повинна бути дещо відокремленою, що виявляється у формуванні фінансової субстратегії щодо фінансування інноваційних програм і проектів.
Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких слід вибудовувати систему фінансування інновацій, є:
а) чітка цільова орієнтація, що сприяє швидкому й ефективному впровадженню інновацій;
б) логічність, економічна обґрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів залучення інвестицій;
в) множинність джерел фінансування;
г) комплексність і гнучкість, що передбачає здатність одночасно фінансувати заплановані технічні та технологічні нововведення, ефективно перерозподіляючи грошові потоки.
Впровадження інновацій, як і фінансовий менеджмент, має на меті підвищення результативності та ефективності господарювання. Отже, ефективне управління фінансами безпосередньо стосується і фінансування інноваційної діяльності, передбачаючи залучення інвестицій у ті інноваційні програми і проекти, які забезпечують високу фінансову віддачу.
Розділ 2. Аналіз джерел фінансування інноваційних проектів
.1 Інвестиції в інноваційну діяльність підприємства
Інвестиції - це довготермінові вкладення капіталу в різні сфери діяльності з метою отримання прибутку. Інвестиції в інноваційну діяльність підприємства передбачають такий рівень їх прибутковості, який би був не меншим, ніж віддача від вкладення вільних фінансових коштів на депозити.
Інвестування інноваційної діяльності здійснюється на основі розроблених інноваційних програм або проектів. Інноваційна програма - програма інноваційної діяльності, яка спрямована на досягнення цілей розвитку і передбачає участь у її реалізації різних юридичних і фізичних осіб (в т. ч. іноземних), а також держави і міжнародних організацій.
Фінансування програми інноваційної діяльності слід здійснювати з дотриманням таких вимог:
динаміка інвестування повинна забезпечувати реалізацію програми відповідно до встановлених термінів;
зниження витрат фінансових коштів і ризику програми повинне забезпечуватися передусім відповідною структурою і джерелами фінансування.
Фінансування програми передбачає :
) вивчення доцільності інноваційної програми (за витратами і запланованим прибутком з урахуванням можливих ризиків);
) розроблення плану реалізації програми;
) організацію фінансування, в тому числі:
оцінювання можливих форм фінансування і вибір такої, що відповідає вимогам інноватора;
визначення організацій-інвесторів і структури фінансування;
контроль за виконанням плану й умовами фінансування.
Фінансування інноваційних програм здійснюють шляхом самофінансування або з використанням позичкових і залучених засобів. З огляду на це система фінансування програм охоплює такі елементи:
джерела фінансування;
організаційні форми (механізм) фінансування. Інвестування інноваційних процесів є ризикованою справою, однак у разі успіху віддача від інвестицій значно більша, ніж від поточної діяльності. Як правило, компанії прагнуть фінансувати ті проекти, які мають значний потенціал ефективності і забезпечать їм високі прибутки. Йдеться про інновації науково-технічної, організаційної, економічної, соціальної сфер. Економічні результати залежать передусім від характеристик самої інновації, однак велике значення для успішної реалізації інноваційного проекту мають умови залучення фінансових результатів, а отже, джерела фінансування.
.2 Види і джерела фінансування інноваційної діяльності
. Прямі інвестиції. Використовуються безпосередньо для реалізації інноваційного проекту. До них відносять інвестиції в основні засоби (матеріальні та нематеріальні активи) і в оборотні кошти. Інвестиції в основні засоби включають:
придбання (чи виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати на його постачання, встановлення і запуск;
модернізацію діючого устаткування;
будівництво і реконструкцію будівель і споруд;
технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування;
нове технологічне оснащення і модернізацію наявного устаткування.
Інвестиції в оборотні кошти забезпечують:
нові та додаткові запаси основних і допоміжних майнові та додаткові запаси готової продукції;
збільшення рахунків дебіторів.
Необхідність таких інвестицій обумовлена тим, що при збільшенні обсягу виробництва товарів автоматично збільшуються товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих і готової продукції. Крім того, через підвищення обсягу виробництва і продажу збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це - активні статті балансу, і їх позитивне збільшення має бути додатково профінансовано. Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов'язані з придбанням нової технології (патенту чи ліцензії) і торгової марки.
. Супутні інвестиції - це вкладення в об'єкти, які пов'язані територіально і функціонально з інноваційним об'єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (під'їзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соціальна інфраструктура).