Водні..ресурси України- обсяги поверхневих, підземних і морських вод України.
Водні ресурси виступають джерелом промислового і господарсько-питного водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та в життєдіяльності населення.
Водні ресурси України розподіляються наступним чином:
найбільш посушливі регіони: Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим;
нормально забезпечені регіони: Вінницька, Волинська, Житомирська, Львівська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська, Київська, Черкаська, Полтавська, Харківська області;
найбільш зволожені регіони: Закарпатська, Івано-Франківська, Чернігівська області;
міждержавні водойми: Дніпро, Сіверський Донець, Дністер, Дунай, Західний Буг.
Серед найбільш найбільш важливих екологічні проблеми природних вод на території України визначені наступні:
надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок інтенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водоресурсного потенціалу;
значне забруднення водних об'єктів внаслідок невпорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;
широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;
погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;
недосконалість економічного механізму фінансування і реалізації водоохоронних заходів;
відсутність автоматизованої постійно діючої сітки моніторингу в системі водокористування тощо.
Будувати на рівнинній місцевості водосховище - це не просто безглуздя, а й злочин. Так, щоб накопичити 1 куб. км води у них в Україні потрібно було затопити ділянку 340 кв. км. Ні одна держава Європи не пішла на таке. Наслідком цього невиправданого кроку є повна деградація екосистеми Дніпра. Звичайно, у цьому чималу роль відіграла і не контрольована меліорація, будівництво заводів-велетнів по всьому його стоку, величезний забор води на промислові потреби, гігантські обсяги забруднень. Річковий режим Дніпра все більше трансформується в озерний, про що свідчить різко уповільнений водообмін і утворення зон замору.
Досить небезпечною є концентрація радіонуклідів у Київському водосховищі та Прип'яті, рівень якої (концентрації) і досі в 10-100 разів вище за норму. Це крім того, що донна частина Дніпра містить величезну кількість хімічних та інших надзвичайно агресивних елементів. Невідкладної допомоги потребують й інші річки.
Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України. Наприклад, у 2013 році скинуто забруднювальних речовин у: Сіверський Донець - 588 тис. т. (18 % від загальної маси); Дністер 78 - тис. т. (2,4 %); Чорне море - 61,6 тис. т. (1,9%) та Азовське море - 148 тис. т.(4,6%).
Державний моніторинг і контроль якості води здійснюють:
Міністерство охорони навколишнього природного середовища;
Міністерство агропромислового комплексу;
Державна санепідемслужба (при міністерстві охорони здоров'я);
Комітет водного господарства;
Комітет з питань геології та мінеральних ресурсів;
Комітет з питань гідрометеорології;
Державний комітет з питань будівництва, архітектури та комунальної політики.
Спостереження Комітету з питань гідрометеорології 2015р. свідчать про те, що Дніпро забруднений, зокрема, металами і фенолами. Стандарти якості води перевищені для міді, цинку, марганцю, шестивалентного хрому і фенолів. Київське і Канівське водосховища в основному забруднені нафтопродуктами, нітритами, фенолами, міддю, цинком, марганцем і хромом. З 1996 р. рівень забруднення міддю, цинком і марганцем у цих водосховищах підвищився.
Дністер головним чином забруднений амонієм, нафтопродуктами, хромом, міддю, магнієм. Вміст хрому й амонію зростає.
У Сіверському Дінці стандарти якості води перевищено за рівнем споживання кисню, нафти, фенолів, амонію, нітритів, міді, марганцю і хрому. З 1996 р. концентрація міді підвищилася; порівняно з минулими роками також зросла концентрація хрому.
Південний Буг забруднено амонієм, нітритами, міддю, цинком, марганцем, хромом.
Перевищено стандарти споживання кисню, значно зросла концентрація нітритів.
Загалом, у менших притоках спостерігаються вищі рівні забруднення, ніж у вищезгаданих головних ріках. Найвищі концентрації забруднювачів зафіксовано в малих річках і струмках, що зумовлено низькою швидкістю потоку і невисокою ємністю для розбавлення протягом тривалого часу. Проте ще є багато непорушених водних об'єктів на Україні, зокрема в гірських районах.
Гірничодобувні підприємства забруднюють довкілля на різних стадіях - під час дренажу родовищ, збагачення руди та її переробки. При цьому в стоки потрапляє багато важких металів та інших небезпечних речовин, таких, як залізо, кадмій, літій, титан, марганець, радіонукліди, фосфор, сульфіди. Деякі з них підвищують солоність або кислотність води. Інші промислові підприємства також скидають значні об'єми стічних вод, хоча падіння виробництва спричинило зниження загальної кількості стічних вод. Упровадження чистих технологій відбувається надто повільно, щоб сподіватися на фундаментальне підвищення можливостей генерування стічних вод.
слід визнати, що питна вода значною мірою не відповідає державним стандартам якості питної води (хімічним, бактеріологічним і санітарним стандартам). Причина цього полягає в низькій якості джерел водопостачання, незадовільному стані каналізаційних систем та місцевих систем водопостачання (там втрачається до 30% води), частих аваріях, незадовільному функціонуванні очисних споруд та недостатніх дезінфекційних заходах. Пестицидне забруднення відбувається переважно через просочування в стихійних місцях поховань пестицидів, а засолення та мінералізація підземних вод у районах сільськогосподарської іригації складає головну загрозу для здоров'я населення.
Станції водопідготовки та водопостачання можуть виробляти близько 9.4 млрд. куб.м питної води в рік, з яких 8.8 млрд. куб. м постачається через водопроводи централізовано. Вода розподіляється через водопровідну мережу довжиною понад 75000 км.
У 2014 р. 12% води, що подавалась централізовано, не відповідало гігієнічним стандартам, причому для комунальних водопроводів цей показник склав 16%, а для водопроводів, що належать іншим органам - 10%. У цілому 260 населених пунктів споживає питну воду, яка не відповідає стандартам. Особливе занепокоєння викликає водопостачання в сільських районах, оскільки місцеві водні ресурси істотно забруднені хімічними і бактеріальними забруднювачами. Близько 70% населення користується водою з централізованих систем, але лише 4% сільських господарств підключено до водопроводів. Близько 4 млн. людей у сільських районах користуються водопровідною водою для господарських цілей та пиття (27% сільського населення).
Основними джерелами гідродинамічної небезпеки для населення Карпатського економічного регіону є 4 водосховища.
Так, в Закарпатській області основним джерелом гідродинамічної небезпеки для населення є водосховище Теребле-Рікської гідроелектростанції об'ємом 24 млн.куб.м, що розміщене на р. Теребля. При прориві греблі водосховища виникне катастрофічне затоплення значної території. В зоні затоплення опиняться 11 сільських населених пунктів з загальною чисельністю населення в кількості 25 тис.чол. Рівень води в гірських селах буде становити від 8,2 до 27,9 м.
В Івано-Франківській області розташовано 2 водосховища (Бурштинське та Чечвинське), прорив гребель яких може спричинити катастрофічне затоплення місцевості. Так, водосховище Бурштинської ДРЕС (м. Бурштин, Галицький район) розміщене на р. Гнила Липа й має об'єм утримуваної води 50 млн.куб. м. Внаслідок прориву його греблі утвориться зона катастрофічного затоплення загальною площею 32,6 кв. км, в якій проживає понад 6 тис.чол. А Чечвинське водосховище, що належить концерну "Оріана" (смт. Рожнятин) і утворене на р.Чечва, утримує воду об'ємом 10,5 млн. куб.м. Внаслідок аварії на його греблі можливе затоплення території площею 25 кв. км, на якій проживає 12 тис.чол.
В Чернівецькій області основним джерелом гідродинамічної небезпеки для населення є водосховище Дністерської ГЕС з об'ємом води 3300 млн.м3. При зруйнуванні греблі водосховища виникне зона катастрофічного затоплення площею 24 кв. км, в якій розташовано 3 населених пункти Сокирянського району з населенням 3,5 тис.чол.
У Львівській області джерел гідродинамічної небезпеки немає.
До основних причин, що зумовлюють такий екологічний стан природних вод України згідно "Основних засад (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року" належать:
скидання неочищених та недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації. Починаючи з 1995 року, скид забруднювальних речовин у поверхневі водні об'єкти України щорічно зменшуються. Це обумовлено економічною кризою в Україні. Так, у 2015 році скинуто 2349,3 тис. т., що на 1118 тис. т. менше порівняно з 1998 роком. Найбільшу кількість забруднювальних речовин (тис. т.) скидають Донецька - 1534, Луганська - 391, Дніпропетровська - 327, Запорізька - 213 та Харківська - 127 області;
надходження до водних об'єктів забруднювальних речовин у процесі поверхневого стоку з забруднювальних територій та сільськогосподарських угідь, ерозії грунтів на водозабірній площі тощо.
Очистка стічних вод є головною проблемою в Україні. Перш за все існують значні географічні диспропорції в наявності систем каналізації та очистки води. В 2015 р. каналізаційна мережа мала довжину 56000 км, 40300 км з яких належали містам і
урбанізованим територіям. Головною проблемою сільських районів є те, що переважна кількість стічних вод скидається неочищеними. Проблемою міст є невисока якість та ефективність очищення стічних вод, що визначається станом і потужністю наявних очисних споруд. Більш загальною проблемою є кваліфікація персоналу: спеціальні тренінги з управління станціями водоочистки, процесів контролю та експлуатації обладнання змогли б покращити процес очистки води.
Понад 60% населення підключено до міських станцій водоочистки через каналізаційну мережу, але переважна більшість сіл скидають стічні води без обробки. Загальна потужність очисних споруд складає близько 5,7 млрд. куб. м води на рік. Більшість водоочисних станцій використовують такі технології: механічну очистку, первинну седиментацію в круглих танках з механічними скреперами та біологічну обробку, де використовуються процеси активного мулу. Станції скидають оброблені води недостатньо очищеними. Видалення мулу в Україні належним чином не забезпечено: в цілому, мул накопичується на звалищах без біологічної стабілізації.