Взаємини викладачів зі студентами як чинник становлення особистості майбутнього фахівця
Зміст
Вступ
1. Теоретико-методологічні основи дослідження психологічної проблеми взаємин викладачів та студентів
. Оптимізація взаємин викладачів і студентів як чинник становлення особистості майбутнього фахівця
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
взаємини студент викладач особистість
Студентський вік є періодом найбільш інтенсивного соціального формування особистості. Це період пошуків самоствердження і самостійності, морального удосконалення і формування соціальної зрілості, розвитку професійного мислення і образу поведінки, тобто період, який суттєво впливає на всі подальші роки життя. Цьому віку властиві не тільки романтичність, активність, творче дерзання, пошук відчуття новизни і нетерпіння до рутини, але й надмірна чутливість, хворобливе самолюбство, підвищена недовірливість та імпульсивність поведінки, максималізм, нестійкість суджень. Цими особливостями не слід ігнорувати, оскільки саме морально-психологічна нестійкість, підвищена емоційна загостреність і динамічність є тим своєрідним підґрунтям, на якому відбувається становлення і самоствердження особистості.
У зв'язку з прагненням України ввійти у світове співтовариство створюються як позитивні, так і негативні фактори, які впливають на молоду людину. З одного боку, світове співтовариство об'єднує народи світу, руйнує історичні бар'єри, сприяє загальнолюдській цивілізації, а з іншого - загрожує стиранням етнічної та культурної своєрідності, уніфікацією життя за чужими стандартами. Це призводить до того, що для молодої людини, з одного боку, розширюються можливості особистості в плані культурної ідентифікації, відкрився простір для формування широкого спектру ідей і ціннісних орієнтацій. Разом з тим, є і негативні наслідки, а саме: зросла актуальність потреби у задоволенні роботою, у молоді виявилась досить стійка установка на високооплачувану роботу, важкий матеріальний стан більшості сімей призводить до того, що багато молоді шукає швидких великих заробітків, змінюються моральні цінності, розшарування суспільства за матеріальним становищем; отримання максимальних життєвих благ якомога швидше і без зайвих зусиль.
Із західної культури потрапило те, що головним мірилом є гроші, дорогий одяг, автомобіль, велика квартира тощо. Спостерігається зниження інтересу юнаків і дівчат до культури, мистецтва, духовної спадщини тощо. Зростають споживацькі настрої, в першу чергу, у сфері розваг. Жорстокість, порнографія, насильство негативно впливає на нашу молодь. Втрачає цінність класична культура. Нав'язується масова культура, яка легкодоступна через ЗМІ, супутникове телебачення, відеопродукцію, Інтернет, передачі яких низькопробні. Молоді люди дуже мало читають художньої літератури, 20% зовсім не читають [11].
Все це змінює духовний світ молодої людини. Сьогодні молодь через дорожнечу не відвідує культурні заклади, які позитивно впливають на психологічний стан молодої людини. Збільшилась злочинність, насильство, проституція, наркоманія тощо.
Все це вимагає створення нової цілісної системи навчання і, в першу чергу, виховання особистості сучасного фахівця, що включає в себе: упровадження розвиваючого навчання; особистісного впливу викладача на студента під час педагогічного спілкування; культурного впливу на студента в процесі педагогічного спілкування; культурного впливу на життєдіяльність колективу навчального закладу, зокрема студентської групи; формуючого впливу на соціальну активність студентів, залучення їх до студентського самоврядування; формуючого впливу культурно-виховного процесу на студента тощо.
В усій цій роботі носієм еталонного знання і поведінки був і є педагог, вимоги до якого дуже високі. Тільки особистість може вплинути на розвиток і визначення особистості, тільки сильним характером можна сформувати характер. Мистецтво й майстерність самого педагога допомагають йому у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, важливо наскільки органічно зливаються в ньому викладач і вихователь.
Стосунки в системі "студент-викладач" є тією психологічною цариною, де вперше розгортається особистісне самоствердження майбутнього фахівця, розвивається його самосвідомість, засвоюється модель професійної діяльності.
Проблема взаємин педагога з вихованцями розглядається переважно в контексті дослідження різних аспектів педагогічного спілкування, яке було об'єктом дослідження як вітчизняних (О.О. Бодальов, В.В. Власенко, В.Г. Казанська, В.А. Кан-Калик, Я.Л. Коломінський, С.В. Кондратьєва, Н.В. Кузьміна, О.О. Леонтьєв, Х.І. Лійметс, А.А. Реан, Т.С. Яценко та ін.), так і зарубіжних (В. Кессель, А. Косаковські, Г. Хібш, Г. Атвантер та ін.) дослідників. Окремі дослідження були присвячені проблемі взаємин викладачів і студентів: загальні питання психології педагогічної взаємодії у вищій школі (О.В. Киричук, Г.С. Костюк, О.Г. Мороз, Д.Ф. Ніколенко, В.О. Сластьонін та ін..); діалогічна взаємодія викладача й студента як умова особистісно-професійного зростання майбутнього вчителя (Л.В. Долинська, В.А. Семиченко); психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів (І.С. Булах, Л.В. Долинська,); вплив взаємин викладачів і студентів на формування "Я-концепції" майбутнього вчителя (В.І. Юрченко); емоційність у взаємостосунках викладача вузу з курсантами (В.О. Росоха); взаємини з викладачами як детермінанта психічного стану та психотравматизації студентів (А.В. Котенєва) тощо.
Взаємини викладачів і студентів педагогічного навчального закладу - це особливі стосунки педагога зі студентом (взаємини по вертикалі) та стосунки з майбутніми колегами (взаємини по горизонталі) [10].
Об'єкт дослідження: стосунки викладачів і студентів.
Предмет дослідження: психологічні особливості взаємин викладачів і студентів як чинника становлення особистості майбутнього фахівця.
Завдання роботи:
) Провести теоретичний аналіз змісту й структури взаємин викладачів і студентів.
) Виявити психологічні особливості й динаміку взаємин викладачів і студентів та розкрити механізми їх впливу на особистісне зростання й професійне становлення майбутнього вчителя.
) Визначити психологічні умови становлення особистості майбутнього фахівця в процесі його взаємин із викладачами.
1. Теоретико-методологічні основи дослідження психологічної проблеми взаємин викладачів та студентів
З реальної соціально-економічної ситуації, то нині склалася в Україні, випливає адекватне соціальне замовлення закладам освіти, яке виявляється в необхідності формування й розвитку творчої особистості cтудента як активного громадянина своєї держави. Воно може ефективно вирішуватись за умови професійної готовності працівників освіти до реалізації цього завдання. Ефективність творчого розвитку студентів у навчально-виховному процесі залежить професійної майстерності викладача, його готовності до формування і розвитку творчої особистості дитини. Упродовж останніх десятиріч посилюється інтерес психологічної науки й педагогічної практики до проблеми взаємин і педагогічного спілкування. Це пояснюється як загальною тенденцією до особистісною орієнтації вищої освіти, так і науковим обґрунтуванням місця й ролі взаємин системи "викладач-студент" у цілісному педагогічному процесі вищого навчального закладу. Заклав наукові підвалини розробки цієї проблеми К.Д. Ушинський, який безустанно відстоював ідею, що "тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. Причини такого морального магнетизму приховані глибоко в природі людини" [10].
Ця проблема традиційно розроблялася вітчизняними психологами та педагогами як на теоретичному, так і на практично-емпіричному рівні. Так, наприклад, М.І. Пирогов одне з головних місць у навчальному процесі вищої школи відводив взаєминам між викладачами і студентами. Глибоко аналізуючи сутність цих взаємин, він писав, що в університеті одні представляють ступінь просвітництва й зрілості суспільства; інші - його молодість, його нужди, потреби, спрямування, погляди, захоплення, пристрасті, пороки тощо. Таким чином між цими двома "представниками" в навчальному процесі повинні складатися стосунки співробітництва й взаєморозуміння, головну роль в яких повинні зіграти "представники освічені та зрілі" [10].У більшості психолого-педагогічних досліджень проблема взаємин педагогів і вихованців розглядається, насамперед, у контексті педагогічного спілкування (Г. Атвантер, О.О. Бодальов, В.Г. Казанська, В.А. Кан-Калик, В. Кессель, Я.Л. Коломінський, А. Косаковські, С.В. Кондратьєва, Н.В. Кузьміна, О.О.Леонтьєв, Х.І. Лійметс, А.А. Реан, Г. Хібш та ін.). Вперше в радянській педагогічній науці було поставлено питання про педагогічне спілкування та його педагогічний вплив на вихованців у роботі В.Н. Скосирєва, Т.П. Баранова, С.Р.Козлова та ін. "Педологічні основи виховної роботи" (1935р.) [10].
За своєю природою педагогічна праця - це повсякденне спілкування з дітьми, яке передбачає здатність до співчуття й співпереживання [4]. Ще один напрям дослідження взаємин пов'язаний з вивченням міжособистісних контактів (М.Д. Аванесов, В.А. Галузинський, В.М. Коротов, Р.Л. Лобаревська, Т.Н. Мальковська, А.В. Мудрик, М.М. Обозов, І.В. Страхов та ін.). Відзначається, що контакт має низку таких ознак як довіра, взаєморозуміння, близькість контактуючих сторін, співчуття, співпереживання, співучасть, згода та ін.
Починаючи з 90-х XX століття взаємини викладачів і студентів стають самостійним об'єктом і предметом наукового пошуку (І.С. Булах, Л.В. Долинська, В.Г. Казанська, С.Б. Коваль, А.В. Котенєва, В.А. Семиченко, Г.К. Радчук).
Ціла низка досліджень була присвячена впливу взаємин викладача зі студентами на особистісне зростання майбутніх фахівців, розвитку в них професійних якостей і властивостей: діалогічна взаємодія викладача й студента як умова особистісно-професійного зростання майбутнього вчителя і формування в нього стилю педагогічного спілкування (Л.В. Долинська); психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів (І.С. Булах, Л.В. Долинська); вплив взаємин викладачів і студентів на формування "Я-концепції" майбутнього вчителя в умовах навчання їх у педагогічному училищі (В.І. Юрченко) тощо.
Під взаєминами "викладач-студент" розуміється цілеспрямована взаємодія суб'єктів педагогічного процесу, яка детермінована метою й завданнями спільної навчально-професійної діяльності, визначається як загальними психологічними механізмами, так і чітко визначеними соціально-рольовими функціями партнерів, особливостями й закономірностями педагогічного спілкування в умовах вищого педагогічного навчального закладу [10].
На основі вивчення психологічних досліджень (А.А. Амельков, Г.М. Андрєєва, І.С. Булах, Л.В. Долинська Є.С. Кузьмін, С.Д. Литвин, В.Є.Семенов, В.І. Юрченко, Я. Яноушек) встановлено, що взаємини викладачів і студентів характеризуються складною внутрішньої структурою, компонентами якої є: 1) мотиваційний (інтерес до партнера й потреба в стосунках із ним); 2) когнітивний (сприйняття й оцінка іншого; рефлексія стосунків і усвідомлення їх труднощів; уявлення про оптимальні взаємини); 3) емоційний (задоволеність стосунками, які склалися; взаємні оцінні ставлення партнерів; відчуття психологічної захищеності, комфортності чи напруженості, тривожності); 4) поведінковий (тип взаємин і стиль педагогічного спілкування; спосіб поведінки в конфліктній ситуації; засоби коригування взаємин і взаємовпливу) [10].
Що ж лежить в основі встановлення правильних (оптимальних) взаємин між викладачами і студентами? Які психологічні механізми цього процесу? Із точки зору психоаналітичного підходу взаємини людей зрілого віку складаються під значним впливом досвіду ранніх дитячих років. Найперші взаємини, які виникають ще в середовищі сім'ї є визначальними. Всі більш пізніші взаємозв'язки з людьми залежать від того, яким чином складалися й утверджувалися ці початкові стосунки. Основні моделі: дитина-мати, дитина-батько, дитина-брат, дитина-сестра є прототипами, стосовно яких мимовільно оцінюються всі наступні зв'язки між людьми. Більш пізні взаємини - це, певною мірою, коротке повторення тих рушійних сил, станів напружень і задоволення, якими характеризувалися взаємини в рідній сім'ї [6]. Міжособистісні взаємини виникають, розвиваються в процесі спілкування. Навчання неможливе поза спілкуванням, адже тільки завдяки спілкуванню воно стає фактором інтелектуального розвитку людини. Однак там, де є спілкування, там є і виховання, тобто формування людини як особистості.
У цьому розумінні спілкування в навчанні, а значить і саме навчання, стає одночасно і фактором виховання людини як особистості. Звідси, головне завдання педагогів повинно полягати в організації спілкування й колективних форм навчання таким чином, щоб ці форми давали одночасно максимальні ефекти в пізнавальному й особистісному розвитку людини. Це тим більше важливо відзначити, що для школярів і студентів навчання є провідним видом діяльності, в процесі якої забезпечується основний розвиток людини і як особистості, і як суб'єкта пізнання, спілкування й праці [10].
Феномен спілкування здійснює багатозначний вплив на стосунки між викладачем і студентами. Спілкування між педагогом і вихованцем відбувається в двох площинах: перша показує, що суб'єкт спілкування є педагог і спілкування витікає від нього; друга, - що суб'єктом є вихованець. При цьому слід зазначити, що переважну роль відіграє площина, яка характеризується спілкуванням, спрямованого від педагога до вихованця.
Водночас, оптимізація педагогічного спілкування, на думку А.А. Леонтьєва, створює найкращі умови для формування особистості, забезпечує сприятливий емоційний клімат, управління соціально-психологічними процесами, дозволяє максимально використовувати особистісні особливості вихователя [10].
Результат навчально-виховного процесу в вищому навчальному закладі значною мірою визначається характером взаємодії між студентами й викладачами, організацією спрямованого спілкування між ними. При цьому викладач вищої школи залишається основною ланкою в системі формування особистості фахівця. Викладач здійснює вплив на студентів не лише змістом своїх лекцій і інших навчальних занять, але й всією своєю особистістю, поведінкою, звичками, манерами, своїм ставленням до справи, науки, іншим людям і в першу чергу - до студентів.
Проблема взаємин "студент-викладач" розглядається також у зв'язку з адаптацією студентів до вузівського процесу навчання. Це пов'язано, насамперед, із наявним розходженням між психологічною структурою діяльності студента (навчання, яке масове й групове за формою та високо індивідуальне за змістом) і педагога (навпаки, за змістом колективна, а за формою найчастіше індивідуальна). Дослідники (В.Г. Асєєв, Л.Ф. Бенедіктова, Л.Б. Філонов) встановили, що при проходженні періоду адаптації важливе значення має послідовність фаз (етапів) контактної взаємодії [1].
Дж. Роттер стверджував, що ключем до передбачення людської поведінки є наші знання: минула історія й очікування. Передбачити поведінку можна, розглядаючи взаємини людини зі значимим для неї оточуючим середовищем [10]. Через це за характером взаємин у системі "викладач-студент" можна розгледіти можливу майбутню професійну поведінку студента, спрогнозувати його майбутні стосунки з дітьми. Це дає ключ до розуміння внутрішнього його світу, настанов щодо себе та інших.
Важливо враховувати й той встановлений у дослідженні факт, що в процесі постійної взаємодії викладацьких і студентських колективів як суттєвого аспекту вузівського життя, відбувається особистісне зростання, духовно-творче збагачення обох сторін, а це є необхідним елементом спадковості поколінь.