Реферат: Динаміка посткризового розвитку світового фондового ринку

Динаміка посткризового розвитку світового фондового ринку

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Фондовий ринок»

на тему:

Динаміка посткризового розвитку світового фондового ринку

ПЛАН

ВСТУП

. Загальна характеристика світового фондового ринку та його суб’єктів

. Аналіз сучасного стану світового фондового ринку

. Шляхи вдосконалення функціонування світового фондового ринку для подолання фінансово-економічної кризи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Останніми роками спостерігалось підвищення ролі фондового ринку у залученні фінансових ресурсів в економіку через зростання кількості операцій, розширення різновидів фінансових інструментів, які обертаються на них. Фінансова криза, що почалась у 2008 р., названа «банківською кризою», на перше місце поставила проблему пошуку альтернативних джерел фінансування, оскільки масові банкрутства банків, збільшення позичкового відсотка, ускладнення умов отримання кредиту та навіть тимчасовий мораторій на здійснення кредитування істотно обмежили доступ до цього виду фінансування. Однак фінансова криза має широкий спектр дії, охоплює всі сегменти фінансового ринку.

Метою дослідження є визначення змін основних показників світових фондових ринків, згрупованих за рівнем ВВП на душу населення, у складі емітентів цінних паперів в кризовий період, зміни частки фондових ринків окремих країн у світовій капіталізації.

Згідно з метою були поставлені такі завдання:

) проаналізувати розвиток світового фондового ринку в посткризовий період;

) визначити тенденції розвитку світових фондових ринків за їх походженням;

) визначити шляхи вдосконалення світового фондового ринку.

Об’єктом дослідження э світовий фондовий ринок. Предметом дослідження є показники найбільших світових фондових бірж.

Дану проблематику вивчає велика кількість як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. Це такі науковці як Дж. Сигел, Вильямс Л., Корищенко К.Н., Лушин В., Алексашенко С., Миронов В., Азаренкова Г.М., Шкодіна І.В. та ін.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТОВОГО ФОНДОВОГО РИНКУ ТА ЙОГО СУБ’ЄКТІВ

Якщо на національних фондових ринках суб'єктами фінансових угод є юридичні та фізичні особи даної країни, то на міжнародному фондовому ринку - різних країн. Ця обставина має важливе значення: угоди, укладені між позичальниками і кредиторами, що належать до різних країн, припускають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однієї валюти в іншу. Те, що відбувається переплетення національних і міжнародних активів приводить до формування єдиного універсального ринку, доступного всім суб'єктам економіки незалежно від їх національної приналежності. У зв'язку з цим умови комерційної діяльності, у т.ч. через посередництво цінних паперів, а також пов'язані з нею прибуток і ризики порівнюють не тільки в рамках національної економіки, а й у межах більшої частини світового господарства. Формування МФР пов'язане з науково-технічною революцією, породжуваними нею новими гігантськими капіталомісткими проектами, а також з необхідністю відшукати для їх реалізації потужні джерела фінансових коштів.

Існує ряд факторів, що сприяють формуванню МФР і розширенню його географічних кордонів. До їх числа належать:

) зростає взаємозв'язок між національними та іноземними секторами економіки;

) дерегуляція з боку держави грошових і капітальних потоків, валютних курсів, а в ряді випадків і міграції трудових ресурсів;

) впровадження нововведень у торговельних операціях, збільшення ролі і значення міжнародних торговельних і фондових бірж, вдосконалення платіжних розрахунків;

) розвиток міжбанківських телекомунікацій на базі ЕОМ, електронний переказ фінансових активів.

За своєю структурою МФР - це сукупність різних кредитно-фінансових інститутів, через які здійснюється переміщення капіталу в сфері міжнародних економічних інститутів. Це ТНК, ТНБ, міжнародні фондові біржі та кредитно-фінансові інститути, державні агентства, різні фінансові посередники (брокерсько-дилерські організації) [2].

Міжнародний ринок цінних паперів (МРЦП) сформувався в результаті масового вивозу капіталу, перш за все з країн, яким належать основні транснаціональні корпорації та банки. Формування його було прискорене науково-технічної революцією, яка породила безліч грандіозних проектів, здійснення яких вимагає використання капіталу різних країн, розвитком інтеграційних процесів, певною стійкістю валютних курсів, введенням спільних багатонаціональних валют, успіхами у розвитку банківського і біржової справи. МРЦП є чинником, що прискорює світовий процес економічного зростання і що полегшує різним суб'єктам економіки доступ до міжнародного ринку вільних капіталів. Коло учасників МРЦП постійно розширюється, до них приєднується все більше число національних кредитно-фінансових інститутів, організацій ООН, НБСЄ та ін. МРЦП грає зараз важливу роль у зближенні держав, їх економік, у переході до нового світового суспільно-економічного порядку. Інтегруюча роль МРЦП стає однією з панівних тенденцій його розвитку.

Склад учасників ринку цінних паперів залежить від рівня на якому знаходиться виробництво і банківська система, а також які економічні функції держави. Цим визначається спосіб фінансування виробництва і державних витрат. Важливим є також і обсяг нагромадження засобів у населення понад задоволення необхідних поточних потреб. Якщо дрібне виробництво фінансується за рахунок власних нагромаджень і капіталів власників - власників виробництва і банківських кредитів, то велике акціонерне виробництво фінансує свої капітальні витрати майже цілком за рахунок емісії акцій і облігацій. Результатом є відділення власності і фінансування підприємств від самого виробництва.

Держава в особі центрального уряду і місцевих органів влади згодом прибігає до запозичення засобів для фінансування бюджетних витрат на додаток до стягування податків, а також в інтервалах між надходженнями податків. Головну масу емітентів акцій складають нефінансові корпорації. вони ж випускають середньострокові і довгострокові облігації, призначені як для поповнення їхнього основного капіталу, так і для реалізації різних інвестиційних програм, пов'язаних з розширенням і модернізацією виробництва [6].

Таким чином, емітентами цінних паперів є ті, хто зацікавлений у короткостроковому чи довгостроковому фінансуванні своїх поточних і капітальних витрат і при цьому може довести, що йому як позичальнику, боржнику і підприємцю можна довіряти. Емітенти цінних паперів можуть самі розмістити (тобто продати) свої зобов'язання у вигляді цінних паперів. Однак складний механізм емісії в умовах конкуренції, потреба в гарантованому розміщенні цінних паперів вимагає не тільки великих витрат, але і професійних знань, спеціалізації, навичок. Тому емітенти в переважній більшості випадків прибігають до послуг професійних посередників - банків, брокерів, інвестиційних компаній. Усі вони в даному випадку, як організатори і гаранти, є посередниками на ринку цінних паперів. Ті, хто вкладає кошти в цінні папери з метою отримання доходу, є інвесторами.

На ринку грошових цінних паперів як інвесторів домінують банки, які в той же час як посередники частково розміщають короткострокові папери у своїх клієнтів (наприклад, комерційні банки одних корпорацій пропонують іншим корпораціям). На ринку капітальних цінних паперів спостерігається історична еволюція від переваги індивідуальних інвесторів до домінування інституціональних інвесторів. Поява інституціональних інвесторів - важливий етап у розвитку ринку цінних паперів. Виникає можливість надзвичайного розширення кола покупців фінансових інструментів, а відповідно розосередження ризику переміщення засобів у цінні папери. Найважливішу посередницьку роль на ринку цінних капітальних паперів відіграють інвестиційні банки - особливі фінансові інститути, які займаються організацією та гарантуванням реалізації публічного розміщення насамперед акцій. В якості консультанта по всім фінансовим питанням, пов'язаних з емісією, банк разом з потенційним емітентом визначає реальні та найбільш економічні можливості виходу на конкретний ринок, а потім в якості ведучого гаранта бере на себе обов'язок організувати синдикат або іншу групу, яка забезпечить повне розміщення випущених цінних паперів.

У світовій практиці існують різні підходи до визначення цінних паперів: різні класифікації цінних паперів, що включаються в це поняття; різні підходи до змісту економічних відносин, які виражають цінні папери.

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують права або відносини позики власника документа по відношенню до особи, видало такий документ; можуть існувати у формі відособлених документів або записів на рахунках. ЦП приносять їх власникам дохід у вигляді відсотка (облігації) або дивіденду (акції).

. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ СВІТОВОГО ФОНДОВОГО РИНКУ

Макроекономічні проблеми не могли не позначитися на розвитку світового фондового ринку, який характеризується посиленою волатильністю - вагоме зниження основних індексів нівелює невелике відновлення напередодні.

Унаслідок збільшення обсягів фінансових вливань в економіку тенденція зростання фондових індексів розпочалася ще в 2009 році НАСДАК Оу Ем Екс (NASDAQ OMX - 44%, Ен Уай Ес І Еуронекст (Ю Ес)) (NYSE Euronext (US)) - 25%, Ландан Ес І (London SE) - 25%, Ті Ес Екс Ґруп Ес анд Пі (TSX Group (S&P)) - 31%, Бомбей Ес І (Bombay SE) - 90% та уповільнилася в 2010 році відповідно до 17%, 11%, 11%, 15%, 16% [13].

За перше півріччя 2011 року глобальна ринкова капіталізація фондових ринків збільшилася на 28% та становила 56,6 трлн. доларів США. Внаслідок зниження економічної активності в США (американські аналітики вважають, що країна увійшла у “втрачене десятиліття”, яке характеризуватиметься зменшенням темпів економічного зростання, збільшенням безробіття та інфляції, зменшенням доходів населення, проблемами в фінансовому секторі тощо), проблем у Японії, найшвидше зростали ринки Європи, Африки та Близького Сходу (ЄАБС).

Хоча найбільш капіталізованими залишаються біржі США та Європи, на світовому фондовому ринку чітко простежується тенденція до збільшення фінансової ролі східних країн. Якщо на початку ХХІ ст. ринки цінних паперів східних країн мали лише 15% капіталізації світового ринку, то вже через 10 років їх частка зросла вдвоє. В 2011 році саме ринки цих країн розвивалися найвищими темпами (в середньому 46% порівняно з 30% зростання на ринках розвинутих країн), що свідчить про перерозподіл фінансових потоків на користь східних країн. До того ж лідерами зростання фондових ринків у 2011 році виявилися також прикордонні ринки з дуже високими ризиками та потенційно великою дохідністю (frontier markets), що також підтверджує збереження спекулятивного характеру фінансової системи та збільшує невизначеність подальшого розвитку світової економіки - їх прибутковість майже вдвічі більша прибутковості розвинутих країн.

У багатьох країнах, що розвиваються, та країнах із ринками, що формуються, вже нині спостерігаються ознаки перегріву економіки. Зовнішня емісія корпоративних облігацій країн із ринками, що формуються, досягла в першому кварталі 2011 року 65 млрд. доларів США та була найвищою за останні три роки. Аналітики очікують, що за рік вона матиме рекордний обсяг. На збільшення спекулятивної спрямованості світової економіки в посткризовий період вказують і оцінки експертів Стендат енд Пууз (Standard&Poor’s), згідно з якими корпоративні запозичення в США зі спекулятивним рейтингом у 2010 році становили 11%, у 2012 році можуть досягнути 27%, а ще через рік - наблизитися до 50%.

Таким чином, світовий фондовий ринок розвивається в посткризовий період швидше порівняно з реальним сектором економіки. Водночас саме відрив фінансової системи від реальної став основним каталізатором сучасної фінансово-економічної кризи Фіктивний капітал, який обертається на фондовому ринку, в кілька разів перевищує ВВП не тільки країн із розвинутою економікою, а й тих, що розвиваються. Пр цьому ціни акцій залежать від прибутку, що не може постійно зростати швидше від номінального ВВП. Даний процес розпочався ще з 1970-х рр. завдяки неоліберальній політиці, основною метою якої була дерегуляція фінансових ринків [1].

Отже, незважаючи на те, що фондовий ринок та реальний сектор є автономними системами, між ними існують реальні взаємозв’язки - фондовий ринок справляє сильний вплив на реальний сектор, насамперед в умовах посилення невизначеності. Коли економіка стабільно зростає, то шок із боку фондового ринку суттєво не впливає на її “стійкість”, оскільки в умовах відносної незалежності фірм від зовнішнього фінансування негативний шок у вигляді зменшення можливостей отримання кредитних ресурсів не впливає на перспективу фірм продовжувати розпочаті проекти.

Тільки половина з усіх фінансових потрясінь провокувала економічний спад або ставала причиною уповільнення темпів економічного зростання та падіння ВВП.

Таким чином, відносна самостійність фінансової й економічної складових економіки, з одного боку, та їхній тісний взаємозв’язок і взаємодія - з другого, зумовлюють їхню синхронно-асинхронну динаміку.

Економічний цикл певною мірою синхронізується з фінансовим, а іноді такий зв’язок відсутній. Негативний шок з боку фондового ринку може провокувати кризу тільки якщо тимчасовий песимізм, зумовлений несприятливою динамікою фондового ринку, знайде підтвердження в наступному розвитку подій у реальному секторі. Отже, на сучасному етапі, при постійному збільшенні фінансової нестабільності, будь-які незначні чергові шоки на фондовому ринку можуть викликати чергову кризу в реальному секторі економіки.

У міру збільшення ринкової нестабільності зростають і ризики інвесторів. Для вимірювання ринкових ризиків використовують індекс “VIX”, що розраховується Чікагоу Боад Опшенс Іксчейндж (Chicago Board Options Exchange). Цей індекс часто називають “індексом страху”, оскільки він показує ступінь надії інвесторів щодо нестійкості ринку протягом наступних 30 днів. Нормальним значенням цього індексу вважається 20±5 пунктів.

Наприкінці 2011 року економічне становище більшості країн світу характеризувалося невизначеністю, інвестори, як і раніше, були стурбовані ризиками єврозони та США. Про це свідчили зміни індексу “VIX”, який протягом останніх місяців 2011 року коливався між 30-45 пунктами.

Посилена волатильність фондового ринку збільшує нестабільність економічної системи та викликає необхідність перегляду системи регулювання національних фінансових ринків.

На наш погляд, наступні десять років характеризуватимуться збільшенням невизначеності та дискретнобезупинними кризами, які постійно виникатимуть на різних локальних територіях світового господарства, формуючи глобальну кризу. Періодичність кризових станів залежить від параметрично непрогнозованих факторів і буде невизначеною.

Протягом цього періоду відбуватиметься формування нової фінансової архітектури (переформовування держав-лідерів, ускладнення світової інституційної структури, формування мегарегулятора, зміна резервної валюти тощо). Для становлення нової моделі економічного зростання необхідні нові, скоординовані в міжнародних масштабах інститути глобального фінансового регулювання. (Додаток А, табл.1-4, рис.1)

був дуже стимулюючим роком для обмінів: обсяги всіх продуктів, що торгуються учасниками міжнародного валютного ринку, значно знизились: на -22.5% по операціям з капіталом (49 трлн дол США) і на -20% для деривативів (14.9 мільярдів з власного капіталу і торгованих договорів процентних ставок). Готівкові ринки продовжували страждати від відносного невдоволення для акцій; ринки деривативів були порушені від тривалого середовища з низькою процентною ставкою та суттєвого зменшення мінливості. Інші продукти, що торгуються обмінами також, випробували дуже гострі зниження вартості обороту: ETFs: це зменшення на -31.6% (7,3 трлн доларів США); сек'юритизовані деривативи: -43.3% (652 мільярда доларів США); облігації: -20% (26,1 трлн доларів США).