3.2 Корозія алюмінію у водних
середовищах
Взаємодія чистого алюмінію (не
покритого оксидною плівкою) з водою можна описати за допомогою рівняння реакції
:
Al + 6H2O = 2Al (OH)3
+ 3H2 ↑ .
Процес закислення водойм за участі алюмінію можна умовно розділити на 3 фази:
• Зниження рН при зменшенні кількості іонів гідрокарбонату. Значення рН тоді падає нижче 5,5. Найбільш чутливі види живих організмів починають гинути вже при рН = 6,5.
• При рН = 4,5 кислотність розчину стабілізується. У цих умовах кислотність розчину регулюється реакцією гідролізу алюмінію. У такому середовищі здатні жити тільки деякі види комах, рослинний і тваринний планктон, а також білі водорості.
Іон алюмінію утворює з іоном ортофосфата нерозчинний фосфат алюмінію, який осідає.. Як правило зменшення рН води йде паралельно з скороченням популяцій і загибеллю риб, земноводних, фіто-і зоопланктону, а також безлічі різних інших організмів.
Токсичність солей алюмінію є одним з
основних чинників, що знижують продуктивність рослин в умовах кислих ґрунтів. У
природних водах алюміній присутній у іонній, колоїдній формах, він утворює
досить стійкі комплекси, в тому числі органомінеральні, що знаходяться у воді в
розчиненому або завислому стані. До числа сполук алюмінію відносяться різні
оксиди, гідрооксиди та їх комплекси з різними органічними кислотами, якими
багаті ґрунтові розчини і поверхневі води. У кислому середовищі (рН 4,5)
нерозчинні форми алюмінію можуть переходити в розчинні, що сприяє різкому
підвищенню вмісту його рухомих форм.
3.2.1 Прісна вода
Корозія більшості стійких алюмінієвих сплавів у воді, так само як і в атмосфері протікає нерівномірно. Така відмінність пов'язана з електропровідністю води, практично завжди більш високою, ніж електропровідність тонких плівок вологи , в якій зазвичай розвивається корозія в атмосферних умовах. Нерівномірність розподілу вогнищ корозії часто ускладнює точну їх оцінку і тому результати вимірів пітінгової корозії часто носять випадковий характер, при якому надійне визначення основних закономірностей корозійної поведінки алюмінію і його сплавів у воді не завжди можливо. Проте аналіз результатів, накопичених до теперішнього часу у світовій практиці, показує, що глибина пітінга у воді, так само як і в атмосферних умовах, зростає відповідно до формули h=Rτ1/3. Коефіцієнт R в більшості випадків при випробуваннях у воді істотно вищий, ніж в атмосферних умовах.
Найбільший вплив на корозію алюмінію надають такі фактори, як жорсткість води (присутність у воді комплексів солей карбонатів, сульфатів і хлоридів), рН , вміст домішок важких металів (особливо міді і ртуті ), насичення киснем та ін.. У зв'язку з цим важливе значення у визначенні швидкості корозійного процесу мають такі умови, як швидкість руху води і температура.
Крім впливу на електропровідність, перераховані фактори можуть значною мірою змінювати захисні властивості природної оксидної плівки алюмінію і його сплавів, прискорювати або сповільнювати катодні і анодні реакції тощо. На практиці багато перерахованих факторів можуть діяти одночасно і значно прискорювати процес корозії на алюмінієвих сплавах.
Невелике відхилення значення рН від нейтрального середовища в кислотне (рН до 4,0) або слабо лужне збільшує швидкість росту пітінга в природній свіжій воді. Мінімальна швидкість розвитку спостерігається при рН від 6 до 7. Бікарбонат незначно впливає на корозію алюмінію. Його роль може бути помітною у присутності таких домішок, як мідь і хлориди. Максимальні втрати спостерігалися при вмісті карбонатів 90 мг/л. Присутність у воді сульфатів може підвищувати опір пітінгової корозії.
Найбільш помітний ефект викликає наявність у воді солей важких металів, а особливо міді і ртуті. Вміст у 1 л дистильованої води тільки 0,10 мг міді цілком достатньо, щоб викликати появу пітінга на алюмінії. Проте вплив міді в значній мірі визначається наявністю в середовищі інших речовин, наприклад хлоридів, карбонатів, при спільній присутності яких збільшуються корозійні втрати вже при вмісті іонів міді 0,06 мг/л. У свою чергу негативний вплив міді пов'язане з рН середовища і проявляється в основному при значенні рН нижче 8 .
Присутність у воді іржі підсилює корозію алюмінію і його сплавів, особливо при підвищенні температури і зміні швидкості потоку. У цьому випадку прямі ділянки трубопроводів покриваються щільним захисним шаром іржі, а в місцях турбулентного потоку або зміни швидкості іржа не утримується, і вони служать ефективними анодами.
Значно більш агресивна дія на алюміній і його сплави у воді може давати ртуть. Різке зниження корозійної тривкості спостерігається навіть у присутності слідів металевої ртуті.
Великий вплив на корозійну активність води мають хлориди. Деяке помітне збільшення швидкості корозії спостерігається при збільшенні їх концентрації від 50 до 300 мг/л. Як вже зазначалося, вплив хлоридів різко зростає в присутності іонів міді і помітно у присутності карбонатів.
Корозія алюмінію майже не
спостерігається при взаємодії з чистою прісною, дистильованою водою. Підвищення
температури до 180°С особливого впливу не робить. Гаряча водяна пара на корозію
алюмінію не впливає. Якщо у воду, навіть при кімнатній температурі, додати
трохи лугу - швидкість корозії алюмінію в такому середовищі трохи збільшиться.
3.2.2 Морська вода
У морській воді контактна корозія значно небезпечніша, ніж в атмосферних умовах. Ступінь - небезпеки контактної корозії алюмінієвих сплавів в 3,5 %-ном розчині NaCl зменшується в ряду мідь >> сталь 3 > нержавіюча сталь > титановий сплав. Відносно висока електропровідність морської води значною мірою полегшує захист алюмінієвих сплавів електрохімічним способом. Дуже ефективно в даному випадку застосування анодного плакування.
Сплави системи А1 - Mg та інші алюмінієві сплави можуть бути досить легко захищені при використанні витратних анодів. Найбільш ефективними вважаються аноди зі сплавів на основі системи А1 - Zn - Hg. Поряд з ними можна застосовувати аноди на основі цинку та алюмінієвого сплаву системи А1 - Zn - Mg. Застосовувати аноди з магнію не можна, так як це призводить до захисту внаслідок підвищення рН біля катода.
При взаємодії з морською водою чистий
алюміній починає кородуровати. Для експлуатації алюмінію в морській воді до
його складу вводять невелику кількість магнію і кремнію. Корозійна стійкість
алюмінію і його сплавів, при впливі морської води, значно знижується, якщо до
складу метала входитиме мідь.
.3 Контактна корозія
Контакт алюмінію і його сплавів з будівельними матеріалами (бетон, штукатурка, гіпс, дерево та ін), що знаходяться в сухому стані, не є небезпечний. У цьому випадку в бетоні та інших подібних матеріалах корозійні процеси, можуть протікати практично тільки в період твердіння, далі швидкість цих процесів знижується, в деяких випадках навіть до нуля. При контакті з бетоном в атмосферних умовах, як показали десятирічні випробування в Канаді на зразках з алюмінієвих сплавів без захисту, спостерігали в основному слабку рівномірну поверхневу корозію. Тільки в окремих випадках на замурованих у бетон зразках була виявлена пітінгова корозія, максимальної глибини до 140 мкм.
Прямий вплив дерева на корозію
алюмінієвих сплавів є незначною. Корозія алюмінію в контакті з деревом
розвивається, коли вологість деревини перевищує 8-20 %. У свою чергу вологість
деревини залежить від відносної вологості і досягає критичної величини при
відносній вологості повітря 85 %. Корозія посилюється тим, що волога деревина
більшості порід має кислу реакцію (рН 3). Корозійні ефекти більше залежать від
фізичних властивостей деревини і умов випробувань, ніж від кислотності
деревини. Алюмінієві сплави із звичайним захистом лакофарбовими покриттями
можуть застосовуватися практично з усіма породами дерев.
.4 Атмосферна корозія алюмінію
Алюміній при взаємодії з повітрям переходить в пасивний стан. При зіткненні чистого металу з повітрям на поверхні алюмінію миттєво з'являється тонка захисна плівка оксиду алюмінію. Далі зростання плівки сповільнюється.
Реакція взаємодії алюмінію з киснем
:
Al + 3O2 → 2Al2O3.
Товщина цієї оксидної плівки складає від 5 до 100 нм (залежно від умов експлуатації). Оксид алюмінію володіє хорошим зчепленням з поверхнею, задовольняє умові щільності оксидних плівок.
При зберіганні на складі, товщина оксиду алюмінію на поверхні металу становить близько 0,01 - 0,02 мкм. При взаємодії з сухим киснем - 0,02 - 0,04 мкм.
При термічній обробці алюмінію
товщина оксидної плівки може досягати 0,1 мкм. Алюміній досить стійкий як на
чистому повітрі, так і перебуваючи в промисловій атмосфері (яка містить пари
сірки, сірководень, газоподібний аміак, сухий хлороводень).
.5 Корозія алюмінію в кислотах
З підвищенням чистоти алюмінію його стійкість у кислотах збільшується.
Для алюмінію і його сплавів дуже
небезпечна сульфатна кислота ( володіє окислювальними властивостями) середніх
концентрацій. Реакція з розбавленою сульфатною кислотою описується рівнянням :
Al + 3H2SO4 →
Al2 (SO4) 3 + 3H2 ↑ .
Концентрована холодна сульфатна
кислота не діє на Аl,а при нагріванні він кородує:
Al + 6H2SO4 (
конц ) → Al2 (SO4) 3 + 3SO2 ↑
+ 6H2O.
При цьому утворюється розчинна сіль - алюмінію сульфат.стійкий в олеумі (димляча сірчана кислота) при температурах до 200°С. Завдяки цьому його використовують для виробництва хлорсульфатної кислоти (HSO3Cl) і олеума.
У хлоридній кислоті алюміній та його
сплави швидко розчиняються (особливо при підвищенні температури):
Al + 6HCl → 2AlCl3
+ 3H2 ↑.
Аналогічно діють розчини HBr та HF.
Концентрований розчин нітратної кислоти відрізняється високими окисними властивостями. Алюміній в азотній кислоті при нормальній температурі стійкий (стійкість вища, ніж у нержавіючої сталі). Його навіть використовують для виробництва концентрованої нітратної кислоти методом прямого синтезу.
При нагріванні корозія алюмінію в нітратній кислоті проходить за реакцією:
+ 6HNO3( конц ) →
Al (NO3) 3 + 3NO2 ↑ + 3H2O.
Алюміній має досить високу стійкість до впливу оцтової кислоти будь-яких концентрацій, але тільки якщо температура не перевищує 65 °С. Його використовують для виробництва формальдегіду та оцтової кислоти. При більш високих температурах алюміній розчиняється (виняток становлять концентрації кислоти 98 - 99,8 %).
У бромовій, слабких розчинах хромової ( до10 %), фосфатної (до 1 %) кислотах при кімнатній температурі алюміній стійкий.
Слабкий вплив на алюміній і його сплави надають лимонна, масляна, яблучна, винна, пропіонова кислоти. Щавлева, мурашина, хлорорганічні кислоти руйнують метал. На корозійну тривкість алюмінію дуже сильно впливає пароподібна і рідка ртуть. Після недовгого контакту метал і його сплави інтенсивно кородують, утворюючи амальгами.
Луги легко розчиняють захисну
оксидну плівку на поверхні алюмінію, він починає реагувати з водою, в результаті
чого метал розчиняється з виділенням водню (корозія алюмінію з водневою
деполяризацією).
Al + 2NaOH + 6H2O → 2Na [Al (OH) 4 ] + 3H2 ↑ ;
( NaOH • H2O ) + 2Al →
2NaAlO2 + 3H2 ↑ .
Утворюються алюмінати.
Також оксидну плівку руйнують солі
ртуті, міді та іони хлору.
4. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ, МАТЕРІАЛИ ТА
СЕРЕДОВИЩЕ
Алюмінієві покриття наносили на
зразки зі сталі 20 методом електродугового напилення (U = 30В; I = 15А; тиск
повітря 6 атм.; відстань до зразка 150 мм). Товщина покриття 250 мкм (рис. 1).
Рис.1 - Мікроструктура
електродугового алюмінієвого покриття.
Товщина 250 µm. х100.
Для досліджень використовували:
- стандартний розчин NACE (5%-ий водний розчин NaCl + 0,5% CH3COOH, насичення H2S, pH 3 - 4, 22+3оС);
- модельну морську воду: NaCl ≤ 86,5%; Ca 2+ ≤ 1,5%; Mg 2+ ≤ 2,0%; нерозчинні у воді речовини ≤ 3,0%;
- модельну морську воду, насичену сірководнем;
- модельну морську воду з різним вмістом сірководню: 15 мг/л; 75 мг/л; 150 мг/л;
4.1 Дослідження корозійної тривкості
покрить масометричним методом
Зразки для корозійних досліджень масометричним методом знежирювали в ацетоні та висушували. Використовували 3 зразки на один дослід. До використання зразки зберігали в ексикаторі. Після корозійних досліджень їх промивали водою, висушували, видаляли продукти корозії, промивали в ацетоні та висушували. Після 2-х годинної витримки в ексикаторі зразки зважували
Швидкість корозії (Km,)
розраховували за формулою:
,
де m0, m - маса зразка до і після експерименту, відповідно, г;
S - площа зразка, м2;
t - час витримки зразків у
корозивному середовищі, год.
5. ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОХІМІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ
АЛЮМІНІЄВИХ ПОКРИТТІВ В СІКОВОДНЕВИХ СЕРЕДОВИЩАХ
.1 Корозійна тривкість
металізаційного алюмінієвого покриття
Досліджували алюмінієві покриття,
нанесені методом електродугового напилення на листову сталь 20. На рис.2,
приведені результати досліджень зразків з алюмінієвим покриттям у морській
воді, морській воді, насиченій сірководнем, у розчині NACE та цьому ж розчині
за відсутності сірководню.

А б
Рис.2 - Корозійна тривкість зразків
з алюмінієвим покриттям у морській воді (а, крива 1) та морській воді,
насиченій сірководнем (а, крива2) та у розчині NACE (б, крива 1) і в цьому ж
розчині за відсутності сірководню (б, крива 2).
Зразки з алюмінієвими покриттями
показали високу корозійну тривкість у всіх випробувальних середовищах. Покриття
не зазнало змін навіть після 60 денної витримки у морській воді, насиченій
сірководнем. Встановлено, що сірководень практично не впливає на швидкість
корозії цих зразків. Випробування, проведені в найбільш агресивному середовищі
NACE та цьому ж розчині за відсутності сірководню показали практично однакову
швидкість корозії протягом всього часу випробувань: 0,2248 г/м2·год
та 0,2231 г/м2·год (720 год) відповідно; 0,2876 г/м2·год
та 0,2847 г/м2·год (240 год) відповідно.


а б в
Рис.3 - Зовнішній вигляд зразків з
алюмінієвим покриттям після витримки протягом 30 діб у морській воді (а);
морській воді, насиченій сірководнем (б) та розчині NACE (в)
Виходячи з отриманих результатів досліджень алюмінієвих покрить, нанесених методом електродугового напилення на сталь 20, можна рекомендувати такі покриття для захисту металевих поверхонь в кислих та нейтральних сірководневих середовищах.
алюміній корозія кислота покриття