Зазначеним Порядком визначено також особливості розслідування нещасних випадків, зокрема, таких, що сталися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви; під час перебування працівника на території підприємства у зв’язку з проведенням виробничої наради, одержанням заробітної плати; з працівником іншого підприємства під час виконання ним завдання в інтересах свого підприємства; з водіями, машиністами, пілотами (екіпажем) транспортних засобів (автомобілів, поїздів, літаків, морських та річкових суден тощо) під час перебування в рейсі, внаслідок катастроф, аварій та подій на транспорті.
Також, Порядок містить окремий розділ, що встановлює правила розслідування та обліку випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь.
Додатком 13 до згаданого Порядку визначена процедура встановлення зв’язку захворювання з умовами праці.
Зокрема, професійний характер захворювання (отруєння) встановлюється експертною комісією спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу, склад якої затверджує керівник цього закладу.
У разі потреби до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти (представники) підприємства, робочого органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.
Рішення про зв’язок захворювання з умовами праці приймається на підставі клінічних, функціональних досліджень (амбулаторних або стаціонарних) з урахуванням відомостей, зазначених у таких документах, як копія трудової книжки - для визначення стажу роботи в умовах дії виробничих факторів; виписка з амбулаторної картки (форма 025/у) або з історії хвороби, у якій відображено початок та динаміку розвитку захворювання; медичний висновок головного спеціаліста з професійної патології Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва і Севастополя; санітарно-гігієнічна характеристика умов праці, що складається фахівцями установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство; висновки фтизіатра, нарколога та інші документи - у разі потреби; акт форми Н-5, акт форми Н-1 - у разі гострого професійного захворювання (отруєння).
Висновок експертної комісії спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання хворому не видається, а надсилається головному спеціалісту з професійної патології Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва і Севастополя за місцем роботи або проживання хворого.
Хворому видається довідка про стаціонарне (амбулаторне) обстеження в спеціалізованому лікувально-профілактичному закладі.
У висновку крім діагнозу обов’язково зазначається встановлення (невстановлення) професійного характеру захворювання.
При цьому, слід зазначити, що Перелік професійних захворювань визначений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 року № 1662.
Вищезгаданими Порядком передбачено, що відповідальність згідно із законодавством за своєчасне і об’єктивне розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, та обґрунтованість прийнятих рішень несуть посадові особи, які проводили розслідування.
Стосовно здійснення контролю за своєчасністю і об’єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин нещасних випадків, слід відзначити, що такий контроль покладено на органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, та її робочі органи, відповідно до компетенції.
Громадський контроль, в свою чергу, здійснюють профспілки через свої виборні органи і представників, а також уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці.
Таким чином, з прийняттям нового Порядку розслідування та
ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на
виробництві в Україні удосконалився механізм розслідування нещасних випадків на
виробництві, професійних захворювань та аварій.
.2 Протипожежні перешкоди. Забезпечення безпечної евакуації
персоналу
Пожежна безпека технологічного устаткування, електрообладнання, систем опалення, вентиляції. Державний пожежний нагляд. Пожежна профілактика при проектуванні і експлуатації промислових об’єктів, будинків, споруд, технологічного обладнання
Під час проектування та будівництва промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню шляхом:
поділу будівлі протипожежними стінами та перекриттями на пожежні відсіки;
поділу будівлі протипожежними перегородками на секції;
влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по поверхнях конструкцій, по розлитій рідині та інших горючих матеріалах;
захисту отворів у протипожежних стінах (встановлення вогнестійких дверей, воріт, заслінок, засувок, шиберів тощо);
забезпечення протипожежних розривів між будівлями.
Протипожежна перешкода - це будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості та перешкоджає поширенню вогню з одного місця в інше. До загальних протипожежних перешкод належать протипожежні стіни (брандмауери), перегородки, перекриття, водяні завіси, а також протипожежні зони та тамбур-шлюзи.
Протипожежними стінами вважаються вертикальні протипожежні перешкоди, що розділяють будівлю по всій висоті та ширині. Вони можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Перші призначені для обмеження поширення вогню між будівлями, а другі - всередині будівлі.
Протипожежні стіни бувають зовнішні i внутрішні.
Протипожежні стіни повинні опиратися на власні фундаменти або фундаментні балки та зводитись на всю висоту будівлі, перетинати всі поверхи і конструкції. Вони повинні бути вище покрівлі не менше як на 60 см, якщо хоча б один з елементів покриття (за винятком покрівлі) виконаний з горючих матеріалів; не менше як на 30 см, якщо елементи покриття (за винятком покрівлі) виконані з важкогорючих матеріалів. Протипожежні стіни можуть не підніматися над покрівлею, якщо всі елементи покриття, за винятком покрівлі, виконані з негорючих матеріалів. У протипожежних стінах дозволяється прокладати вентиляційні та димові канали так, щоб у місцях їх розміщення межа вогнестійкості протипожежної стіни з кожного боку канала була не менше 2, 5 год.
Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (вогнестійкі двері, заслінки, засувки, водяні завіси), що перешкоджають поширенню вогню та продуктів горіння.
Захист вентиляційного отвору в протипожежній стіні одним із видів автоматичних засувок. По обидва боки стінки у місці проходження вентиляційного каналу встановлені плоскі коробки, у яких знаходяться засувки (наприклад, сталеві пластинки товщиною 10 мм), що утримуються знизу легкоплавкою скобою. У разі пожежі скоба розплавляється, і засувка під власною вагою опускається, перекриваючи при цьому вентиляційний канал.
Вогнестійкі двері з автоматичним закриванням приводяться в дію наступним чином. У разі пожежі легкоплавкий замок розплавляється, двері звільняються від вантажу, який утримував їх у вихідному положенні, й по похилій рейці і "з'їжджають" на роликах, що прикріплені до дверей, закриваючи дверний отвір у протипожежній стіні. Рух дверей обмежується упорами.
У разі перетинання протипожежних перешкод (стін, перегородок, перекриттів, загороджувальних конструкцій) різними комунікаціями зазори (отвори), що утворилися між цими конструкціями та комунікаціями, повинні бути наглухо зашпаровані негорючим матеріалом, який забезпечує межу вогнестійкості та димогазонепроникнення, що вимагається будівельними нормами для цих перешкод.
Для забезпечення організованого руху людей в умовах змушеної евакуації розробляють план евакуації в основному для громадських будинків.
План евакуації складається з двох частин: текстової (інструкції) та графічної.
В інструкції подаються обов'язки осіб, які здійснюють евакуацію, порядок виконання обов'язків. В графічній частині показані маршрут руху та відповідні пояснення до них.
Виходячи з конкретних маршрутів руху, комісія призначає відповідальних з безпечної евакуації людей, повідомлення про пожежу та зустріч пожежної команди, а також з евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами.
План евакуації затверджує керівник і оголошує наказ по установі про вступ його в дію. Потім призначають термін вивчення і практичного опрацювання цього плану із співробітниками установи. Вивчення плану полягає у загальному ознайомленні з ним, вивчення особами, відповідальними за евакуацію, їх обов'язків, порядку виконання цих обов'язків, практичних навичок на умовній пожежі.
План евакуації складається в двох примірниках: один з них вивішують в приміщенні, інший зберігають у справі.
Керівник установи зобов'язаний зі зміною обставин своєчасно вносити корективи в план евакуації, замінюючи працівників, які звільнилися з установи, новими. При коректуванні плану керівник повинен ознайомити новоприбулих співробітників з їх, обов'язками згідно з планом евакуації під розписку.
Правила пожежної безпеки у навчальних та наукових закладах і. в навчальних класах та кабінетах слід розміщувати лише необхідні для забезпечення навчально-виховного процесу меблі, прилади, моделі, речі, приладдя тощо, які повинні зберігатися у шафах, на стелажах або на стаціонарно встановлених стояках.
Зберігання фільмокопій, діапозитивів, слайдів, магнітних стрічок тощо повинно здійснюватися в обмежених кількостях, лише для забезпечення навчального процесу відповідно до затверджених програм і в приміщеннях лаборантських (препараторських) при відповідних навчальних кабінетах.
) Після закінчення занять усі пожежовибухонебезпечні речовини та матеріали повинні бути прибрані з навчальних класів, кабінетів, майстерень у спеціально виділені і обладнані приміщення.
) Кількість парт (столів) в навчальних класах та кабінетах не повинна перевищувати граничну нормативну наповнюваність класних груп, встановлювану Міністерством освіти України, а також показників, установлених чинними нормами проектування навчальних закладів.
) У багатоповерхових будівлях шкіл, шкіл-інтернатів класи дітей молодшого віку слід розміщувати на нижчих поверхах з урахуванням вимог будівельних норм.
) У навчальних закладах забороняється використання побутових електро-кип'ятильників, прасок та інших електронагрівальних пристроїв за межами спеціально відведених і обладнаних приміщень. Не дозволяється розміщення в будівлях діючих навчальних закладів вибухопожежонебезпечних, пожежонебезпечних приміщень та складів, у тому числі на основі оренди.
) Співробітники навчальних закладів та наукових установ зобов'язані знати пожежну небезпеку застосовуваних хімічних речовин і матеріалів, засоби їх гасіння дотримуватися заходів безпеки під час роботи з ними.
) У лабораторіях, де застосовуються ЛЗР, ГР та гази, необхідно передбачати централізоване постачання й роздачу їх на робочі місця й застосуванням закритої безпечної тари. На робочих місцях кількість цих речовин не повинна перевищувати змінну потребу. Змінна кількість ЛЗР та ГР повинна зберігатися в металевих ящиках або шафах.
) Усі роботи, пов'язані з можливістю виділення токсичних або пожежовибухонебезпечних парів та газів, повинні проводитися лише у витяжних шафах, коли працює вентиляція.
Користуватися витяжними шафами з розбитим склом або несправною, вентиляцією, а також якщо в них є речовини, матеріали та устаткування, що не мають відношення до виконуваних операцій, забороняється.
) Витяжні шафи, у яких проводяться такі роботи, повинні мати верхні та нижні відсоси, а також бортики, котрі запобігають стіканню рідини на підлогу.
) Посудини, в яких проводилися роботи з ЛЗР та ГР, після закінчення досліджень повинні негайно промиватися пожежобезпечними розчинами.
) По закінченні роботи у фотолабораторіях, приміщеннях із рентгенівськими установками проявлені плівки треба здавати на зберігання до архіву. У невеликих кількостях (не більше 10 кг) дозволяється їх зберігання у вогнетривкій шафі на робочому місці.
) Проведення робіт на дослідних установках, де застосовуються пожежовибухонебезпечні речовини і матеріали, допускається лише після прийняття їх в експлуатацію спеціальною комісією, призначеною наказом по установі. Комісія повинна підготувати висновок (акт) про можливість використання таких установок у даному приміщенні.
Пожежна сигналізація. Надійним і швидким засобом повідомлення
про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні
сповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м, всередині
приміщень на відстані 50 м один від одного.
3.3 Первинні засоби пожежогасіння
Первинні засоби пожежогасіння застосовуються для боротьби з пожежами на початковій стадії. До них належать: пожежні кран-комплекти, вогнегасники, пожежний інвентар (резервуари з водою, ящики з піском, пожежні відра, лопати), а також різний переносний пожежний інструмент (кирки, сокири, багри, ломи і т. ін.).Для гасіння пожеж промисловість випускає різні вогнегасники. Найбільшого поширення набули водопійні, водяні, газові (вуглекислотні) і порошкові. За ефективністю пожежогасіння гасіння, економічністю та іншими показниками більш перспективними вважаються порошкові вогнегасники. Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на виробничій території з розрахунку один щит на 5000 м2. Вони фарбуються у червоний колір.
Залежно від способу транспортування, вогнегасники бувають переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг). Залежно від об’єму вони поділяються на малолітражні (до 5 л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10 л). Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид, та цифрами, що означають їх об’єм.
Водопійні вогнегасники за параметрами формованого ними пінного потоку поділяють на вогнегасники:
генераторами піни низької кратності (кратність піни від 5 до 20 включно);
з генераторами піни середньої кратності (кратність піни понад 20 до 200 включно).
За принципом витиснення вогнегасної речовини вогнегасники поділяють : на закачні; з балоном стисненого чи зрідженого газу.
Вогнегасник складається з корпуса для зберігання вогнегасної речовини та запірно-пускового пристрою. Запірно-пусковий пристрій складається з головки, насадки-розпилювача або гнучкого рукава з насадком, ручки для транспортування та важеля управління подачею вогнегасної речовини, запобіжної чеки від випадкового спрацювання, клапана перекривання подачі вогнегасної речовини, сифонної трубки, джерела надлишкового тиску (газовий балон або газогенеруючий елемент) та кнопки взведення (у закачаних вогнегасників газ-витискувач міститься в корпусі), а також пристроїв, що запобігають перевищенню тиску вище допустимого. Джерело надлишкового тиску у пересувних вогнегасниках знаходиться зовні корпуса. Окрім того, закачні вогнегасники оснащуються манометрами або індикаторами тиску. Внутрішня поверхня корпусу вогнегасника вкрита епоксидною емаллю.
Вогнегасник закачного типу працює таким чином: при натисненні на важіль рукоятки металевий шток з клапаном опускається вниз, стискаючи пружину пускового пристрою. Під дією надмірного тиску робочого газу розчин води по сифонній трубці підіймається вгору і через насадку викидається назовні.
Для приведення вогнегасника в дію необхідно піднести його до місця горіння, утримуючи за ручку, встановлену на корпусі вогнегасника, натиснути на важіль і направити струмінь рідини на вогнище пожежі.