Курсовая работа (т): Економічне районування та територіальна організація господарства
Найбільш поширеними одиницями територіальної структури є промислові вузли. Виділяють такі основні ознаки промислових вузлів:
Þ концентрація промислових підприємств на єдиній території;
Þ наявність тісних виробничих, економічних, транспортних, трудових зв'язків, систем обслуговування;
Þ спільність використання природних, трудових ресурсів, місцевої матеріально-технічної бази, виробничої і спільної інфраструктури;
Þ спільні умови розміщення і фактори перспективи їх розвитку.
ü Промисловий вузол - це локальний промислово-територіальний комплекс, де при взаємній близькості підприємства об'єднані між собою тісними виробничими зв'язками, спільністю транспортно-територіального положення, спільними системами інфраструктури і поселень з метою найбільш ефективного використання природних, матеріальних і трудових ресурсів. Промисловий вузол може об'єднувати промислове виробництво в одному або кількох промислових центрах на віддалі, доступній для щоденних трудових поїздок населення. У вузлі також розвинуті зв'язки між установами і організаціями, що зайняті розробкою проектної документації для промислових підприємств. Найбільш важливим фактором формування промислових вузлів є економічний, демографічний і наявність інфраструктурних елементів. Найчастіше промисловий вузол складається з кількох промислових центрів, один з яких виступає його ядром, а інші - супутниками. Такі вузли формуються переважно у високоурбанізованих районах. Так, наприклад, ядрами Лисичансько-Рубіжанського промислового вузла виступають Лисичанськ, Рубіжне, Сєверодонецьк. Промислові вузли класифікують на найбільші, великі, середні, невеликі. Критерієм для належності до певного класу є показники вартості основних промислових фондів, вартості валової продукції, чисельності промислового персоналу тощо.
ü Промислова агломерація - це один з найбільш складних інтегральних елементів територіальної структури. Вона являє собою поєднання підприємств різних галузей промисловості у вигляді промислових центрів і вузлів, компактно розміщених на порівняно невеликій території. До промислових агломерацій входять зазвичай один-два великі промислові центри (або вузли) та розміщені навколо них промислові пункти, що майже зливаються. Розрізняють моноядерні і поліядерні типи промислових агломерацій. Прикладом першого типу може бути Харківська агропромислова агломерація, ядром якої є Харків з його промисловими підприємствами, другого - Донецько-Макіївська, яка має два чітко виражені ядра - Донецьк і Макіївку. Вони настільки тісно взаємопов'язані між собою, що утворюють єдину виробничо-територіальну систему
ü Багатогалузевий промисловий район являє собою концентрацію великої кількості промислових підприємств, промислових центрів і вузлів, промислових агломерацій, взаємопов'язаних між собою в процесі виробництва. Порівняно з промисловим вузлом і агломерацією багатогалузевий промисловий район є системою вищого порядку, це вже великі промислові райони, на базі яких формуються регіональні економічні райони, про що мова йшла в попередньому розділі. У межах України можна виділити такі багатогалузеві промислові райони: Донецький, Придніпровський, Харківський (Північно-Східний), Київський (Центрально-Український), Подільський, Волинський, Карпатський, Причорноморський, Кримський.
ü Агропромисловий район - це система агропромислових підприємств, кущів і вузлів на порівняно однорідній за природними умовами та економічними факторами розвитку території, де сформувався відповідний сільськогосподарський район. Такий агропромисловий район як форма територіальної організації виробництва має досить складну структуру, але є стійким територіальним, організаційним і економічним поєднанням виробництва сільськогосподарської сировини, її промислової переробки, обслуговуючих і допоміжних виробництв. Цей район є територіальним агропромисловим комплексом, в якому подвійну роль відіграє сільське господарство, що виступає провинною ланкою комплексу.
У народному господарстві країни агропромислові райони сформувалися в адміністративних областях і групах областей, які мають Однорідні природні умови для розвитку сільського господарства, а також у великих економічних районах.
Провідна роль у формуванні територіальної структури виробництва економічних районів належить тим галузям, які беруть активну участь у територіальному поділі праці, локалізуються в окремих центрах або на значній території. З цією метою розроблено схему територіальної структури виробничо-територіального комплексу економічного району2. В її основу покладено систему взаємопов'язаних між собою промислового, агропромислового, агротериторіального і транспортного комплексів.
Детальне розчленування кожного
комплексу дає змогу виділити територіальні елементи, що становлять єдине ціле
(систему економічного району) і вступають у взаємозв'язки на основі розвитку
економіко-територіального процесу
Розділ ІІІ. Удосконалення
територіальної організації і структури народного господарства
Вдосконалення територіальної структури народногосподарського комплексу країни передбачає подальший розвиток внутрішньотериторіального економічного районування, яке зводиться до виділення районів і внутрішньорайонних територіальних виробничих комплексів, оскільки межі економічного району визначаються його об'єктивною основою - системою форм територіального зосередження виробництва і зв'язками між ними.
Однією з найбільш важливих проблем подальшого комплексного розвитку економічних районів і областей є зближення рівнів їх економічного розвитку в процесі поглиблення внутрішньотериторіального поділу праці, територіальної спеціалізації господарства. Рівень економічного розвитку району (області) відбиває реально досягнутий у ньому ступінь розвитку господарства, виробництва продукції на душу населення і, в цілому, добробуту населення.
Конкретними показниками рівнів
розвитку районів і областей України виступають: виробництво валової продукції
промисловості, вартість основних промислово-виробничих фондів (у розрахунку на
душу населення), енергоозброєність на одного працюючого, а також чисельність
промислово-виробничого персоналу на 1000 чоловік населення. За цими показниками
можна бачити рівень матеріального виробництва областей України. Проте абсолютна
величина показника рівня економічного розвитку не дає повного уявлення про те,
якого саме рівня досягнуто. Рівень розвитку можна визначити лише відносно,
шляхом зіставлення показників усіх областей з показниками економічних районів і
країни в цілому. Узагальнюючий показник рівня розвитку (Пу) матеріального
виробництва обчислюють за формулою:
де а - валова промислова продукція регіону (області) в розрахунку на душу населення;
б - вартість основних промислово-виробничих фондів регіону (області) на душу населення;
в - чисельність промислово-виробничого потенціалу на 1000 чол. населення регіону (області);
г - валова продукція сільського господарства регіону (області) в середньому за останні п'ять років у розрахунку на душу населення; А, Б, В, Г-аналогічні показники по країні в цілому;
К - кількість показників.
Внаслідок соціально-економічних особливостей розвитку господарства, нерівномірного розміщення природно-ресурсного потенціалу та інших факторів в країні склались значні відмінності в рівнях економічного розвитку окремих областей України. За рівнем розвитку області України можна поділити на чотири основні групи:
ü високого рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник 1,17 і вище);
ü середнього рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник від 0,90 до 1,17);
ü нижче середнього рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник від 0,70 до 0,90);
ü найменш економічно розвинуті області (узагальнюючий показник нижче 0,70).
Визначальним фактором вирівнювання рівня економічного розвитку областей повинне стати вдосконалення галузевої структури і територіальної спеціалізації промислового виробництва, в першу чергу пріоритетних галузей регіону та комплексного і ефективного використання наявних природно-сировинних ресурсів.
Другим важливим визначальним фактором поступального зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей України має бути виважена політика регіонального розподілу капітальних вкладень. Сьогодні вони великою мірою концентруються у великих містах і промислових центрах, а доцільно було б перейти на систему розподілу капітальних вкладень у народне господарство з розрахунку на душу населення. Таким чином була б виявлена справедливість до всього населення України, що проживає в різнорозвинутих регіонах. Це стало б заохоченням слаборозвинутих регіонів до пошуків власних можливостей прискореного розвитку народного господарства.
Висновок
Отже, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і, водночас, одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку. Я думаю, що зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей і регіонів України повинне здійснюватися на основі регіонального розміщення продуктивних сил, вдосконалення економічного районування і підвищення ефективності виробництва. Для цього потрібно передбачити прискорений розвиток тих галузей виробництва, для яких є достатній економіко-ресурсний потенціал, наявні трудові ресурси. Важливим фактором є організація використання в виробництві вторинних ресурсів і відходів виробництва, їх утилізація. Нині в усіх областях і регіонах України їх накопичилась величезна кількість. Ефективність їх використання не тільки здешевлюватиме продукцію, а й активно впливатиме на покращення екології навколишнього середовища. Сьогодні це важливо в тих областях і регіонах, де рівень гранично допустимих концентрацій значно вищий за встановлені нормативи.
Процес зближення рівнів соціального
розвитку областей і регіонів має супроводжуватись відповідними змінами в
структурі промислового і сільськогосподарського виробництва, що сприятиме
подальшому вдосконаленню територіальних пропорцій, уточненню меж районів,
підрайонів і мікрорайонів. Всі ці зміни мають ефективно впливати на зростання
виробництва і піднесення добробуту населення, його духовного збагачення.
Список літератури
1. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століття. Нові пріоритети - Київ: Наук, думка, 2009. - С. 22
2. Закономірності й фактори розвитку економічних районів України. - М.: Наука, 2008. -256с.
. Заставний Ф. Д. Географія України. - Львів: Світ, 2010. - С. 349-380.
. Колосовський Н. Н. Теорія економічного районування. - М.: Наука,2008.- 335с.
. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник. - К.: Знання,2009. - С. 106-398.
. Регіони України: Пошук стратегії оптимального розвитку / Під ред. А. П. Роликова. - Харків: Харківський ун-т, 2010. - 304 с.