МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНИКА»
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З
ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ»
Виконав: студент 1-го курсу ОКР «Магістр»
групи ААГ 11з Гаєвський А. А. __________
Прийняв: Калиновська Н. Л.
_____________
м. Львів 2013р.
ЗАВДАННЯ НА КОНТРОЛЬНУ РОБОТУ:
І. ТЕОРИТИЧНІ ПИТАННЯ
. Поняття та склад основних фондів підприємства
. Ціни і ціноутворення на підприємстві
. Продуктивність праці та її планування
ІІ. ЗАДАЧА
ІІІ. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
ЛІТЕРАТУРА
І. ТЕОРИТИЧНІ ПИТАННЯ
. Поняття та склад основних фондів
підприємства
Основні фонди (засоби) - це сукупність засобів праці, матеріально-майнових цінностей, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва так і у невиробничій сфері протягом тривалого часу і вартість яких поступово зменшується у зв’язку зі зносом.
До основних засобів відносять будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби та інші матеріальні цінності вартістю 500 грн. за ціною придбання і терміном служби більше одного року.
Основні засоби класифікують за наступними ознаками:
. За функціональним призначенням розрізняють:
· основні виробничі фонди (виробничі корпуси, обладнання, транспортні засоби). Основні виробничі фонди функціонують в сфері матеріального виробництва та обслуговують постачальницьку, збутову та комерційну діяльність підприємства;
· основні фонди невиробничого призначення (адміністративні будівлі, складські приміщення, оргтехніка, об’єкти соціально-культурного та побутового обслуговування). Основні фонди невиробничого призначення функціонують в сфері нематеріального виробництва, створюють умови для нормального виробництва та відтворення робочої сили.
Виробничі основні фонди є частиною основних фондів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, . у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні вкладення.
Невиробничі основні фонди - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які знаходяться на балансі підприємства.
На відміну від виробничих основних фондів невиробничі основні фонди не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні фонди безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих фондів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства. На зростанні продуктивності праці.
. За галузями народного господарства: промисловість, сільське господарство, зв’язок, транспорт.
. За ознакою належності: власні, орендовані;
. За натурально-речовими ознаками: будови, споруди, передаточне обладнання, машини і обладнання, транспортні засоби, вимірювальні і регулюючі прилади та ін.
. За використанням: діючі, недіючі, запасні.
. За роллю у виробництві продукції:
· активні - безпосередньо впливають на предмет праці (машини, механізми, виробниче обладнання);
· пасивні - забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу (будівлі та споруди виробничого призначення).
Підприємство зацікавлене в оптимальному підвищення питомої ваги активної частини основних фонів, тобто тих, які забезпечують процес виробництва. Поліпшити структуру ОФ можна за рахунок оновлення та модернізації, ефективнішого використання виробничих приміщень, ліквідації зайвого малоефективного обладнання.
Відтворення ОФ - це процес їх безперервного поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення. При простому відтворенні відбувається заміна окремих зношених частин, тобто постійно відновлюється їх виробнича потужність. При розширеному відтворенні передбачається кількісне та якісне збільшення ОФ, тобто підвищення рівня продуктивності устаткування.
Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди розподіляються за наступними групами:
· група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передаточні пристрої;
· група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запчастини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи тощо;
· група 3 - інші ОФ
не включені до перших груп (машини та обладнання).
2. Ціни і
ціноутворення на підприємстві
Ціна - грошове вираження вартості товару (продукції, виробів, робіт, послуг), тобто ту кількість (сума) грошей, яке покупець платить за товар. В умовах ринкової економіки значення ціни величезне, вона визначає структуру і об'єм виробництва, рух матеріальних потоків, розподіл товарної маси. Ціна впливає на масу прибутку, рентабельність продукції і виробництва та, в кінцевому рахунку, на рівень життя суспільства.
Ринкова ціна формується під впливом низки чинників: попиту і пропозиції, витрат виробництва, цін конкурентів і ін Попит на товар визначає максимальну ціну, яку можуть встановлювати фірми. Валовівитрати виробництва (сума постійних і змінних витрат) визначають мінімальну її величину. Істотний вплив на ціну роблять поводження конкурентів і ціни на їхню продукцію. Найважливішим чинником ціноутворення є також державне регулювання цін. Існують прямі й непрямі способи впливу держави на ціни. Прямі (адміністративні) способи - це встановлення певного порядку ціноутворення, непрямі (економічні) - спрямовані на зміну кон'юнктури ринку, створення певного положення в області фінансів, валютних та податкових операцій, оплати праці.
Цінова політика підприємства - це встановлення (визначення) цін, які забезпечують виживання підприємства в ринкових умовах, включає в себе: вибір методу ціноутворення, розробку цінової системи підприємства, вибір цінових ринкових стратегій тощо.
Існують три основні цілі цінової політики: забезпечення виживаності підприємства, максимізація прибутку і утримання ринку. Забезпечення виживаності підприємства - головна мета фірми, що здійснює свою діяльність в умовах жорсткої конкуренції, коли на ринку багато виробників з аналогічними товарами. Важливими компонентами даної цінової політики є обсяг збуту (продажу) та частка на ринку. Для захоплення більшої частки ринку і збільшення обсягу збуту використовуються занижені ціни.
До максимізації прибутку прагнуть не тільки компанії, що мають стійке положення на ринку, але й не впевнені у своєму майбутньому фірми, що намагаються максимально використовувати вигідну кон'юнктуру ринку. У цих умовах фірма робить оцінку попиту і витрат стосовно до різних рівнів цін і зупиняється на таких цінах, які забезпечують максимальний прибуток. Утримання ринку полягає в збереженні фірмою існуючого положення на ринку або сприятливих умов для своєї діяльності.
На систему ціноутворення, а, відповідно, на цінову політику підприємства, має великий вплив стан грошової сфери, а саме: зміна купівельної спроможності рубля і курси іноземних валют до рубля. Зайвий випуск грошей в обіг знижує їхню купівельну спроможність - вони знецінюються. Механізм впливу змін валютного курсу на ціни різноманітний.
Методи ціноутворення - це способи формування цін на товари і послуги. Розрізняють витратні і параметричні методи ціноутворення. Витратні, методи засновані переважно на обліку витрат виробництва і реалізації продукції, параметричні - на обліку техніко-економічних параметрів товарів.
Витратні методи. До витратних методів ціноутворення відносяться методи повних, стандартних і прямих витрат.
Метод повних витрат - це спосіб формування цін на основі всіх витрат, які незалежно від свого походження списуються на одиницю того або іншого виробу. Основою визначення ціни є реальні витрати виробника на одиницю продукції. Метод застосовується підприємствами, положення яких близько до монопольного, і збут продукції практично гарантований.
Метод стандартних витрат дозволяє формувати ціни на основі розрахунку витрат за нормами з урахуванням відхилень фактичних витрат від нормативних. Його перевага полягає в можливості управління витратами за відхиленнями від норм, а не за їх повною величиною. Відхилення по кожній статті періодично співвідносяться з фінансовими результатами, що дозволяє контролювати не тільки витрати, але й прибуток. Метод забезпечує безперервне співставлення витрат. Найбільш складним елементом системи стандартних витрат є визначення стандартів витрат. Для формування економічно обґрунтованих стандартів необхідне детальне вивчення методів виробництва, технічних характеристик і цін аналогічної продукції конкурентів, вимог до даних виробів, пропонованих на світовому ринку, і т. п. Метод стандартних витрат, на відміну від простого відображення витрат, дає можливість по факторного їх аналізу .
Метод прямих витрат - спосіб формування цін на основі визначення прямих витрат виходячи з кон'юнктури ринку, очікуваних цін продажу.
Основна перевага методу полягає в можливості виявлення найбільш вигідних видів продукції. Передбачається, що непрямі витрати практично не змінюються ні при заміні одного виробу іншим, ні при зміні в певних межах масштабу виробництва. Тому чим більша різниця між ціною виробу і скороченими витратами, тим вище валовий прибуток (покриття), а відповідно і рентабельність. Таким чином, непрямі витрати не розподіляються на конкретні вироби, в цілому по підприємству вони повинні бути покриті за рахунок валового прибутку.
Різновидом методу прямих витрат є метод стандартних прямих витрат, що суміщає переваги методів стандартних і прямих витрат. Цей метод дозволяє управляти скороченими витратами за відхиленнями і вимагає проведення аналізу скороченою номенклатури витрат, на основі якого можна визначити «вузькі місця» виробництва і вжити необхідних заходів щодо підвищення його рентабельності.
Параметричні методи. Параметричні методи ціноутворення ґрунтуються на обліку техніко-економічних параметрів товарів. До них відносяться методи питомої ціни, балів і регресії. Метод питомої ціни використовується лише для орієнтовних оцінок щоб уникнути грубих помилок. Метод балів доцільно застосовувати при формуванні цін на товари, параметри яких різноманітні і не «піддаються безпосередньому кількісному порівнянню (зручність, дизайн, потужність, колір, запах, смак і т. д. ). Метод регресії дозволяє моделювати зміну цін в залежності від сукупності їх параметрів, суворо визначати аналітичну форму зв'язку, а також використовувати рівняння регресії для визначення цін товарів, що входять в даний параметричний ряд. У результаті формується взаємопов'язана система цін на товари.
Обґрунтування цін в умовах ринку спирається на використання всієї сукупності цінових методів.
Метод питомої ціни Заснований на формуванні цін по одному з головних параметрів якості товару
Метод балів Заснований на використанні експертних оцінок значущості параметрів товарів за наступним алгоритмом:
Відбір основних параметрів
Нарахування балів по кожному параметру
Підсумовування балів за базовим і вихідній товару
Розрахунок цін на товари за співвідношенням сумарних балів
Метод регресії Полягає у визначенні емпіричних формул (регресійних рівнянь) залежності цін від величини декількох основних параметрів якості в рамках параметричного ряду товарів
Цінова система
Цінова система - це єдина, упорядкована сукупність різних видів цін, які обслуговують і регулюють економічні відносини між різними учасниками національного та світового ринків. Ціни диференціюються по ряду ознак.
Диференціація цін по галузях і сферах обслуговування економіки. Будується на основі врахування особливостей окремих галузей національного господарства і включає такі види цін:
оптові ціни на продукцію промисловості - ціни, за якими промислова продукція реалізується усім категоріям споживачів (незалежно від форми власності);
закупівельні ціни на продукцію сільського господарства - ціни, за якими реалізується сільськогосподарська продукція колгоспами, радгоспами, фермами та населенням (продукція особистих підсобних господарств);
ціни на будівельну продукцію - являють собою або кошторисну вартість об'єкта (граничний розмір витрат на будівництво кожного об'єкта), або усереднену кошторисну вартість одиниці кінцевої продукції типового будівельного об'єкта (за 1 м 2 житлової площі, 1 м 2 малярних робіт і т. д. );
тарифи вантажного і пасажирського транспорту - плата за переміщення вантажів і пасажирів, яка стягується транспортними організаціями з відправників вантажів і населення;
зовнішньоторговельні ціни - це ціни, за якими здійснюється експорт вітчизняних та імпорт зарубіжних товарів і послуг. Формування цін цієї групи принципово відрізняється від визначення національних цін.
Зовнішньоторговельні ціни поділяються на експортні та імпортні.
Експортні ціни - ціни, по яких російські виробники або зовнішньоторговельні організації продають вітчизняні товари(послуги) на світовому ринку.
Імпортні ціни - ціни, по яких російські фірми закуповують товари (послуги) за кордоном. Ціни на імпортовану продукцію встановлюються на базі митної вартості імпортного товару з урахуванням митних мит, валютного курсу, витрат на реалізацію даного товару всередині країни. При цьому в структурі імпортних цін значне місце займають непрямі податки (акциз і податок на додану вартість).
Диференціація цін за ступенем участі держави у ціноутворенні характеризується впливом держави на цінову політику. Відповідно до цього ознакою класифікації ціни поділяються на ринкові і регульовані.
Диференціація цін за стадіями ціноутворення відображає кількісну взаємозв'язок цін, що складаються в міру руху товару (послуги) від виробника до кінцевого споживача. Ціна на кожній попередній стадії руху товару є складовим елементом ціни наступної стадії. Виділяють оптові ціни виробника, відпускні оптові ціни, оптові ціни закупівлі і роздрібні ціни.
Оптові ціни виробника формуються на стадії виробництва товару (послуги), носять проміжний характер, покликані компенсувати витрати виробника продукції (послуги) на виробництво і реалізацію та забезпечити запланований підприємством прибуток.
Оптові ціни закупівлі включають посередницькі надбавки (знижки). Можливі два варіанти розрахунку оптової ціни закупівлі. За першим варіантом вона визначається, як різниця між ціною реалізації продукції посередником споживачеві (підприємства-споживача, іншому посереднику, торгової організації) і ціною, по якій товар був куплений у постачальника (виробника, посередника). За другим варіантом оптова ціна закупівлі розраховується, як сума елементів, її складових.
Роздрібні ціни формуються у сфері роздрібної торгівлі. Крім оптових цін закупівлі вони включають торгові знижки (надбавки). Роздрібні ціни забезпечують необхідні умови для прибуткової роботи роздрібної торгівлі.