Контрольная работа: Економіка і управління підприємством

Диференціація цін по транспортній складовій здійснюється в залежності від порядку оплати транспортних витрат.

Диференціація цін за характером цінової інформації заснована на обліку специфіки цієї інформації.

Цінові стратегії - обґрунтований вибір з кількох варіантів ціни (або переліку цін), спрямований на досягнення максимальної (нормативної) прибутку для фірми на ринку в рамках планованого періоду.

Стратегії диференційованого ціноутворення засновані на неоднорідності покупців і можливості продажу одного і того ж товару за різними цінами. До стратегій диференційованого ціноутворення відносяться:

стратегія знижок на вторинному ринку - заснована на особливостях змінних і постійних витрат по угоді. Фірмі вигідно використовувати цей метод. Наприклад, часто нові ліки стикаються з конкуренцією ідентичних, але набагато більш дешевих непатентованих коштів. Перед фірмою постає вибір: або зберегти досить високу ціну на патентовані ліки і втратити частину ринку, або знизити ціну, зазнати збитків на цій різниці, але зберегти або розширити ринок збуту. Можлива стратегія полягає в диференційованому ціноутворенні на запатентовані та непатентовані ліки, а також в диференційованому ціноутворенні або стратегії знижок на вторинному ринку, в окремих ринкових сегментах, орієнтованих па певні демографічні групи (наприклад, студенти, діти, пенсіонери);

стратегія періодичних знижок - базується на особливостях попиту різних категорій покупців. Ця стратегія широко застосовується при тимчасових і періодичних зниження цін на модні товари поза сезоном, поза сезонним туристичних тарифів, цін на квитки на денні вистави, на напої протягом дня, а також при встановленні цін на комунальні послуги під час пікового навантаження. Стратегія також застосовується при зниженні цін на застарілі моделі, пріоритетному встановленні цін на дефіцитні товари і в стратегії «зняття вершків», тобто встановлення високої ціни на новий вдосконалений товар в розрахунку на споживачів, готових його купити за цією ціною. Основний принцип стратегії такий: характер зниження цін можна прогнозувати в часі і він відомий покупцям;

стратегія «випадкових» знижок («випадкового» зниження) - спирається на пошукові витрати, мотивуючі випадкову знижку. Таким чином, фірма намагається одночасно максимізувати число покупців, інформованих про низьку ціну і не інформованих, що купують швидше за високою, ніж за низькою ціною. Тому дана стратегія називається ще «продажем за змінним цінами». Основне застосування стратегії «випадкових» знижок - неоднорідність пошукових витрат, що дозволяє фірмам залучати знижками інформованих покупців.

Стратегії конкурентного ціноутворення. Ці стратегії будуються на обліку конкурентоспроможності фірми за допомогою цін. До стратегій конкурентного ціноутворення відносяться:

стратегія проникнення на ринок - заснована на використанні економії за рахунок зростання масштабу виробництва. Ця стратегія використовується для впровадження нових товарів на ринок;

стратегія «по кривій освоєння» - базується на перевагах набутого досвіду і відносно низьких витратах у порівнянні з конкурентами. При використанні цієї стратегії купують товар на початку ділового циклу отримують економію в порівнянні з наступними покупцями, так як вони купують товар за ціною нижчою, ніж готові були заплатити;

стратегія сигналізування цінами - будується на використанні фірмою довіри покупця до цінового механізму, створеному конкуруючими фірмами. Сигналізування цінами приваблює нових або недосвідчених покупців на ринку, які не обізнані про конкурентні товари, але вважають якість важливим. Приклад використання такої стратегії - успіх деяких дорогих, але низькоякісних товарів;

географічна стратегія - відноситься до конкурентного ціноутворення для сполучених частин ринку.

Стратегії асортиментного ціноутворення застосовні, коли у фірми є набір аналогічних, пов'язаних або взаємозамінних товарів. До стратегій асортиментного ціноутворення відносяться:

стратегія «набір» - застосовується в умовах нерівномірності попиту на невзаємозамінні товари;

стратегія змішаних наборів - створює ефект порівняльної ціни, набір пропонується за ціною, яка набагато нижче цін його елементів. Прикладами такої стратегії служать сезонні квитки, комплексні обіди, набори стереоапаратура і комплектуючих деталей для автомобілів;

стратегія «комплект» - заснована на різній оцінці покупцями одного чи кількох товарів фірми;

стратегія цін «вище номіналу» - застосовується фірмою, коли вона стикається з нерівномірністю попиту на взаємозамінні товари і може отримати додатковий прибуток за рахунок зростання масштабу виробництва;

стратегія «імідж» - використовується, коли покупці орієнтуються на якість виходячи з цін на взаємозамінні товари.

Ціновий стратегічний вибір - це вибір стратегій ціноутворення, заснований на оцінці пріоритетів діяльності фірми. Кожна фірма у ринкових умовах має безліч варіантів вибору цінових стратегій. Цілі фірми та характеристики споживачів обумовлюють цей вибір.

У ринковій економіці при ціноутворенні більшою мірою враховуються фактори попиту, а не пропозиції. При такому підході фактична калькуляція собівартості продукції є лише орієнтиром для визначення зниження цін залежно від впливу різних ринкових чинників.

У зарубіжному управлінському обліку існують поняття довгострокової і короткострокової нижньої межі ціни. Довгострокова нижня межа ціни показує, яку ціну можна встановити, щоб мінімально покрити повні витрати на виробництво і збут товару (дорівнює повній собівартості виробу). Короткострокова нижня межа ціни орієнтований на ціну, яка покриває лише змінні витрати (дорівнює собівартості в частині змінних витрат). Розрахунок довгострокової нижньої межі ціни пов'язаний з калькулюванням повної собівартості виробу, розрахунок короткострокової нижньої межі ціни - з урахуванням і калькулюванням за системою «директ-костинг».

Система «директ-костинг» заснована на розподілі витрат на постійні та змінні і дозволяє оперативно здійснювати розрахунок різних варіантів зниження цін. При даній системі аналізується вплив зниження ціни:

на виручку від продажу товару;

на собівартість продукції <#"704094.files/image001.gif">

де ПТ - продуктивність праці; ВП - обсяг випуску продукції <#"704094.files/image002.gif">

де ОК - величина основного капіталу фірми; ЖТ - витрати живої праці.

До складу основного капіталу входить вартість обладнання, будівель, землі і товарно-матеріальних запасів. До витрат живої праці відноситься загальне число оплачених годин всього промислово-виробничого персоналу підприємства. Вагові співвідношення витрат праці та капіталу залежать від форми власності та галузевої належності підприємств або фірм.

В плановій практичній діяльності продуктивність праці на вітчизняних підприємствах вимірюється в загальному вигляді кількістю продукції (обсягом робіт), виробленим в одиницю робочого часу, або кількістю робочого часу <#"704094.files/image003.gif">

де П т - продуктивність праці; В п - загальний обсяг виконаних робіт;Рпп- середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу <#"704094.files/image004.gif">

де ∆П т - відсоток росту продуктивності праці за планований період; В 1 і В 2 - відповідно продуктивність праці в базовому і планованому році.

В процесі планування <http://www.paragononstate.com/konspekt-lekczj-planuvannya-dyalnost-organzacz/459-5-6--.html> продуктивності праці на підприємствах і фірмах необхідно визначити вплив різних факторів на темпи її приросту в майбутній період. До основних виробничих факторів зростання продуктивності прийнято відносити технічні та організаційні, які безпосередньо пов'язані з поліпшенням техніки і технології виробництва, вдосконаленням організації праці, виробництва, планування й управління.

Планування продуктивності праці в ринкових умовах передбачає облік дії закону спадної віддачі, який стверджує, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання змінних одиниць праці до незмінного ресурсу капіталу дає зменшується додатковий або граничний продукт в розрахунку на кожну наступну одиницю праці. Інакше кажучи, якщо кількість робітників, які обслуговують дане технологічне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягу випуску продукції буде відбуватися все повільніше, у міру того як більше робочих залучатиметься до виробництва товарів і послуг. Цей закон означає, що в кожному конкретному випадку існує оптимальний рівень продуктивності праці, який необхідно вміти планувати на тому чи іншому підприємстві.

ІІ. ЗАДАЧА

Трудомісткість виробничої програми на підприємствах А, Б, В і Г, що входять до виробничо-торгівельного об’єднання, у звітному році за порівнювальними видами продукції становила 6500, 5200, 4500 і 3800 тис. нормо-годин. У наступному за звітним році внаслідок здійснення низки технічних та організаційних заходів передбачається знизити трудомісткість виробничої програми відповідно на 450, 310. 240 і 220 тис. нормо-годин. Розрахувати відсоток збільшення виробітку продукції (на одного робітника) у наслідок зниження її трудомісткості на кожному підприємстві та виробничо-торгівельному об’єднані в цілому.

Умовні позначення:

ΔВ%-відсоток зросту виробітку продукції;

Тр1-фактична трудомісткість виробничої програми;

Тр2-заплановане зниження трудомісткості;

ΔТр%-відсоток зменшення трудомісткості виробничої програми;

А, Б, В, Г-позначення підприємства;

ОАБВГ-позначення об’єднання.

Коротка умова задачі:

Розв’язок:

Відсоток зросту виробітку продукції ΔВ% розраховується за формулою:

ΔВ%= ΔТр%∙100 / 100- ΔТр%, тому

.       
Визначимо Тр1 та Тр2 для об’єднання в цілому, як суму відомих Тр1 та Тр2 підприємств А, Б, В, Г:

.        Визначимо відсоток зменшення трудомісткості виробничої програми (ΔТр%) для кожного підприємства та об’єднання в цілому, за формулою:

ΔТр%=Тр2∙100% / Тр1

.        Розрахуємо відсоток зросту виробітку продукції ΔВ% для кожного підприємства та об’єднання в цілому, за формулою:

ΔВ%= ΔТр%∙100 / 100- ΔТр%

Відповідь: у наслідок запланованого зниження трудомісткості на підприємствах А,Б,В,Г виробіток зросте на А-7,43%, Б-6,34%, В-5,63%,Г-6,15%, а об’єднання в цілому досягне зросту виробітку на 6,5%.

ІІІ. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

г. )здатність особи діяти відповідно до чинного законодавства.

. Функція менеджменту «організування» відображає:

в. ) процес створення структури управління організацією.

ЛІТЕРАТУРА:

основний фонд ціноутворення праця

1.   Економіка і управління підприємством (А. Є. Мачкур, Л. А. Лещій, З. О. Коваль);

2.       Економіка і управління підприємством (З. М. Скибінська);

.        Міжнародні автоперевезення (проф. Кузьмин О. С. );

.        Методичні вказівки до самостійного вивчення дисципліни для студентів усіх форм навчання спеціальностей 7(8). 07010601 «Автомобілі і автомобільне господарство» та 7(8). 05050305 «Колісні та гусеничні транспортні засоби»;

.        Методичні вказівки до практичних занять для студентів усіх форм навчання спеціальностей 7(8). 07010601 «Автомобілі і автомобільне господарство» та 7(8). 05050305 «Колісні та гусеничні транспортні засоби».