Особисті відносини, що ніби пронизують колектив невидимими нитками симпатій, прихильностей, антипатій і т ін., впливають на життя кожної дитини і на діяльність групи в цілому. Саме особисті відносини являють собою один з важливих факторів емоційного клімату групи, емоційного благополуччя її членів. Кожна дитина у колективі займає визначене місце не тільки в системі ділових відносин, але й у системі особистих.
Особисті відносини ніким спеціально не встановлюються, вони складаються стихійно в силу цілого ряду психологічних обставин. Положення дитини може бути благополучним: дитина почуває себе прийнятою у групі, почуває симпатії з боку одногрупників і сама їм симпатизує. Така психологічна ситуація переживається дітьми як почуття єдності з групою, що, у свою чергу, створює впевненість у собі, захищеність. Неблагополуччя у відносинах з дітьми в групі, переживання своєї відірваності від групи може служити джерелом важких ускладнень у розвитку особистості. Стан психологічної ізоляції негативно позначається і на формуванні особистості людини, і на її діяльності. Такі діти нерідко бувають агресивними, погано вчаться [7, с. 31 ].
У формуванні гуманістичних відносин дітей велику роль відіграє суспільна думка дитячого колективу. Суспільна думка інтенсивно впливає на розвиток особистості, сприяє формуванню гуманістичних якостей, гуманістичної вихованості дитини. Вплив суспільної думки на дитину обумовлює взаємини в колективі, обмін інформацією в процесі спілкування, взаємодію оцінки і самооцінки, колективне обговорення вчинків дітей.
Відносини, суспільна думка в колективі - найважливіший регулятор вчинків і дій дитини, вона виховує волю, прищеплює корисні навички поведінки. Стиль спілкування - дружелюбності чи байдужості відповідно - суттєво впливає на розвиток гуманістичних якостей особистості. В той же час характер внутрішньо колективних відносин багато в чому відбиває існуючий рівень суспільної думки колективу. Включаючись визначеним способом у систему внутрішньо колективних відносин, особистість засвоює норми і цінності гуманістичної моралі. Правомірно розглядати внутрішньо колективні відносини як один зі шляхів впливу суспільної думки на особистість. Думка колективу про дитину виявляється й у відносинах до неї одногрупників, і в тому положенні, що вона займає серед них [7, с. 34 ].
Вивченню взаємовідносин приділяється велика увага в теорії і практиці виховання. Товариство однолітків необхідна умова повноцінного розвитку дитини. Адже саме тут малі опановують способи суспільної поведінки, під керівництвом педагога набувають уміння дружно жити, разом гратися, трудитися, вчитися, досягти поставленої мети.
Для належного морального впливу на дітей, вихованню у них гуманних відносин у дошкільному закладі, потрібні відповідні умови, а саме: забезпечення садка необхідним обладнанням, ігровим та навчальним матеріалом, педагогічно доцільне розташування та використання його; дотримання чіткого розпорядку життя закладу і правильного стилю взаємин між дорослими і дітьми; створення в групах атмосфери доброзичливості, за якої у дитини виникає позитивне емоційне ставлення до тих, хто її оточує [25, с. 23 ].
Сучасне визначення значення
дитинства як самоцінного періоду життя людини важко торує собі шлях: надто
повільно змінюється реальне ставлення дорослих до світу дитинства. Можна сказати
так: взаємини між дорослими і дітьми сьогодні вже не мають такого різко
вираженого авторитарного характеру, як колись, але вони ще недостатньо сприяють
повноцінному розвиткові особистості малят. Відтак педагог займає позицію не
взаємодії, а впливу на дитину [37, с.3 ].
.3 Особливості використання
художньої літератури в контексті гуманного ставлення дітей старшого дошкільного
віку до оточуючих людей
Проблема виховання дітей за допомогою художньої літератури завжди цікавила вітчизняних дослідників і педагогів-практиків. Велику увагу цій проблемі приділено в дослідженнях О.В. Запорожця, О.П. Усової, Р.І. Жуковської, Н.С. Карпінської, М.М. Коніної, О.І. Соловйової, О.М. Лещенко та ін. Вітчизняні педагоги і психологи вивчають особливості сприймання дітьми дошкільного віку змісту й ідей художніх творів, позитивних і негативних героїв казок і реалістичних творів, окремих прийомів художнього зображення, специфіку виховного впливу художніх творів на дітей та ін.
Гуманність пробуджує наша народна культура, наші казки, оповідання, художня проза і поезія. Розвиток цього почуття вимагає підтримки з боку батьків - і не тільки словом, але і прикладом. Дитина повинна бачити, як ми на практиці проявляємо свою любов до ближнього, як допомагаємо старшим в будинку і по сусідству, як полегшуємо страждання хворим і немічним - і неодмінно з посмішкою, а не з досадою в серці, не з прихованою думкою, що ось, мовляв, нам і самим нелегко, а тут ще допомагай іншим. [27, с.35-36].
Мистецтво і художня література мають унікальну властивість впливати на людину, на її моральний розвиток. Добре про це сказав В.О. Сухомлинський: «Як гімнастика випрямляє тіло, так мистецтво випрямляє душу. Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, переживає насолоду» [24, с. 83 ].
Важливу роль у вихованні підростаючої особистості відіграє дитяча література, яка є органічною і невід`ємною складовою загальної літератури. Дитині, що тільки починає пізнавати оточуючий світ, дуже потрібні книги, які готують її до активного життя в суспільстві. Твори дитячої літератури, проходячи крізь уяву і серце юного читача, збуджують в ньому співчуття до доброго і прекрасного, розширюють загальний кругозір, вчать любові й відданості, стійкості й незламності, чесності й наполегливості. Художнє слово має величезний вплив на свідомість, почуття, моральність людини за умови правильного вибору літературного твору, сучасних способів його використання в навчально-виховному процесі. Дослідження дошкільної ланки освіти засвідчують, що художнє слово є ефективним засобом розширення кола дитячих уявлень про природу й довкілля, збагачення запасу різногалузевих знань, а також морального та емоційно-ціннісного розвитку. Водночас, будь-який літературний твір - фольклорний чи авторський - має стимулювати мовленнєву й інтелектуальну активність дитини, її мислення та уяву, бути для маленького читача (слухача) об'єктом цілеспрямованих спостережень, елементарного аналізу, творчих дій. Н. Гавриш виокремлює потреби, які виховуються в дітей дошкільного віку художнім словом: у пізнанні світу через літературні твори; у книжці як засобі самоосвіти, що породжує прагнення самому навчитися читати; у милуванні красою художнього слова, збагаченні свого активного мовлення найкращими літературно-мовними формами (фразеологізмами, прислів'ями, приказками, образними виразами); у комунікації художнього змісту, висловлюванні власних думок, запитань, умовисновків; у самовираженні та самореалізації через словесну творчість, входження в різні літературні образи; у гарному настрої, позитивних емоціях, пов'язаних зі сприйманням художнього слова [33, с.83].
О. Лещенко відзначає, що художня книга - це один із факторів, під впливом якого складається гуманна сторона особистості дітей. Художні твори, сприяючи всебічному розвитку дитини, допомагають вихованню кращих її гуманних якостей і не тільки дають знання та формують окремі психічні процеси, а й формують її поведінку, ставлення до дійсності, до оточуючих людей та її світогляду. Така роль літературного твору особливо велика у вихованні дитини дошкільного віку, бо саме в цей період закладаються моральні основи особистості [34, с.65].
Саме рідна мова, на думку К. Ушинського, має найсильніший духовно-моральний вплив на розвиток дитини: «Успадковуючи слово від предків наших, ми успадковуємо не тільки засіб передавати наші думки й почуття. Від всього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми - спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі результати духовного життя народу» [51, с. 44]. Саме такі переконливі приклади і засоби гуманного вдосконалення особистості, які споконвіків використовував український народ, К. Ушинський знайшов у фольклорі і в результаті тривалих спостережень за народним вихованням упевнився, що ніхто не здатний «змагатися з педагогічним генієм народу». Ідеал людини, представлений у фольклорі, позначений кращими якостями душі народної, як-от: чесність і працьовитість, співчуття і прихильність до слабких і покривджених, глибокий патріотизм і оптимізм у найскрутніші хвилини життя, товариська взаємодопомога, щире прагнення до знань і краси [51, с. 44].
Застосування фольклору полягає в тому, щоб збагатити мовлення дошкільників, підготувати їх до кращого сприймання художніх творів, розширити коло їхніх інтересів, залучити молоде покоління до витоків народних традицій, сформувати вміння вчитися, створювати умови для свідомого вибору майбутньої професії та життєвого шляху, збагачувати духовний світ молодої людини. Саме усна народна творчість, зокрема дитячий фольклор, відзначається надзвичайно великим виховним та розвивальним потенціалом. «Традиційний дитячий фольклор, - зазначає Г. Довженок, - як ніяка інша ділянка народної творчості, мав яскраво виявлене ужиткове значення, становлячи невід'ємну частину практичної народної педагогіки. Він сприяв здійсненню основних функцій виховання в цілому: турботі про фізичне й моральне здоров'я підростаючого покоління, розвитку розумових здібностей і підготовці до корисної діяльності юних членів, трудящих груп суспільства» [16, с. 35 ].
Справді, у життя дитини, у зміст її культури першим входить рідномовний фольклор - усна народна творчість: пісні, потішки, скоромовки, лічилки, прислів'я, приказки, казки, загадки, музично-пісенне мистецтво; народна іграшка, промисли, що об'єднують у собі працю та мистецтво, якій належить особливе місце у формуванні гуманістичних уявлень і моральних понять у старших дошкільників. Як вказував І. Франко, «звідси вони винесуть перші міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості» [ 52, с. 19].
Фольклор є невичерпним джерелом, з якого людина бере гуманістичні уявлення й поняття. Сила його в органічному поєднанні впливу на розум, свідомість, почуття особистості. Незважаючи на потужну виховну спрямованість, фольклорні твори позбавлені сухого моралізування, прямолінійності, штучно приплетених повчань. Навпаки, як свідчать дослідження Ю. Ступака, різноманітним жанрам народної творчості (казкам, приказкам і прислів'ям, пісням, думам, переказам, загадкам, скоромовкам тощо) «характерна художня образна форма, яка збільшує силу їх впливу, полегшує розуміння й запам'ятовування думки і змісту, сприяє гуманному, емоційному їх сприйманню. Художня форма допомагає більш переконливо, наочно і конкретно розкрити ідею. Думка, виражена в художній формі, глибше вражає, стає більш зрозумілою, легше і на довший час запам'ятовується» [45, с. 24].
Художня література використовується як засіб розвитку людяності, гуманних почуттів особистості: добра, справедливості, співчуття. Зокрема О. Хролець зазначає, що дитяча література забезпечує перехід гуманістично-ціннісних орієнтацій у внутрішнє надбання особистості [53, с. 23-29]. Художня література має велику перевагу серед мистецтв, як засобів виховання гуманних відносин і почуттів та формування духовних цінностей. Ця перевага виявляється і в можливості активно впливати на почуття і розум дитини, розвивати її емпатійність, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей призводить до штучного обмеження можливостей дитини, вихованню людини, яка не відчуває, не розуміє, не співпереживає.
Вплив художньої літератури збільшується завдяки специфіці сприймання художніх творів дітьми дошкільного віку, що визначається їх віковими і психологічними особливостями: підвищена чутливість до зовнішніх впливів, безпосередність сприйняття оточуючого світу, високий рівень наслідування та емоційного «зараження». Сприймаючи високохудожні твори, аналізуючи їх, діти вчаться оцінювати вчинки і поведінку літературних героїв. Літературний твір сприймається дітьми в цілому, в єдності його змісту й художньої форми, а розуміння виявляється в судженнях та поглядах [53, с. 30-34]. Виховання художнім словом призводить до великих змін в гуманній сфері дитини, що сприяє появі живого відгуку на різні життєві події, змінює її відношення до речей, перебудовує її суб'єктивний світогляд. Під час читання творів дитина зображує перед собою певну картину, конкретну ситуацію, образ, переживає описані події, і чим сильніше її переживання, тим багатші його почуття і уявлення про дійсність. Моральні норми та правила в художніх творах набувають живого змісту, стають доступними і зрозумілими та легко приймаються дитиною як єдиний правильний варіант поведінки. Дитина ніби входить всередину подій художнього твору, ніби стає їх учасником [17, с. 223-224.].
Використовуючи художню літературу тільки для вирішення завдань з розвитку мовлення та поетичного слуху, ми втрачаємо велику частину потенціалу цього засобу. А надмірне моралізування, одностороннє трактування художніх образів зводить нанівець всю ефективність, заважає розвитку почуттів, духовної свідомості, правильного ціннісного відношення до дійсності. Коли мова заходить про розвиток ціннісної свідомості дітей, виховання гуманних почуттів, необхідно ставити питання, які викликають у дітей інтерес до вчинків, мотивів поведінки героя, їх внутрішнього світу, переживань. Ці питання мають допомогти дитині розібратися в образі, висловити своє відношення до нього; вони повинні допомогти вихователю зрозуміти душевний стан дитини піч час читання; виявити здатність дітей порівнювати і узагальнювати прочитане. Поступово діти вчаться порівнювати не тільки вчинки літературних героїв, але і свої, а також вчинки однолітків. Уявлення, отримані дітьми із художніх творів, переносяться в їх життєвий досвід поступово, систематично.
Велике значення тут має художня література. Позитивні персонажі і герої художніх творів викликають у дітей симпатію, почуття радості, бажання наслідувати їх. Часто герої оповідань і казок переживають від того, що заподіяли іншим шкоду, мучаться до того часу, поки не виправлять свою провину. Негативні герої, як правило висміюються, в казках вони позбавляються того до чого вони вперто прагнули, жадібні до багатства, ледачі і грубі. І поступово діти починають розуміти, що таке совість, сором, в чому виражається зло.
Виховання гуманного ставлення тісно пов'язане з вихованням у дітей доброти, турботи про тих, хто потребує допомоги, в захисті тих, хто слабший. Поступово діти дізнаються про те, що добра людина ніколи не ображає товаришів, сестер і братів, батьків, дорослих. Добра людина ніколи не мучить тварин. Виховання у дітей доброти починається з виховання у них почуття любові до батьків. Це почуття виникає як відповідь на постійну турботу і любов батьків до своєї дитини. Але іноді діти поводяться егоїстично по відношенню до батьків, вимагають одяг та іграшки, купити які батьки в даний час не можуть. Часом вони вимагають приділити їм увагу, не помічаючи, що батьки втомилися після роботи, грублять їм, якщо їх бажання з якихось причин не задоволено, не помічають, що батьки чимось засмучені, не здогадуються допомогти мамі по господарству.
Ставлення дітей до батьків і особливо до матері, докладно розкривається в художній літературі, казках. У дітей дошкільного віку масу емоцій викликають твори, в яких розповідається про маму. Добрі відносини до мами літературних героїв можуть служити хорошим прикладом для хлопців. Після читання оповідання «Важкий вечір», де Альоша насилу долаючи свій сон, піднімається з ліжка і закриває настільну лампу, щоб світло не заважало спати втомленій мамі і вкриває маму теплою ковдрою, діти починають розповідати про себе, як вони дбайливо ставляться до мами, бабусі, як вони їх жаліють, намагаються допомогти, коли мама втомилася, коли їй важко [12, с. 32-47 ].
Виховання гуманності пов'язане з вихованням у дітей доброго ставлення до молодших, турботи про них. Старший повинен розуміти, що малюк слабший за нього і потребує його захисту і допомоги. Він повинен усвідомлювати, що образити маленького, беззахисного малюка - це безсердечно и жорстоко. Гуманні почуття по відношенню до малюків виховується поступово і зароджуються вони, коли старші діти на прохання дорослого допомагають малюкам, разом з ними роблять щось, розважають їх. І старшому дошкільнику доставляє радість те, що малюк під його керівництвом зміг намалювати ялинку, побудувати будиночок з кубиків. Діти старшого віку завжди із задоволенням допомагають дітям ясельної групи спускатися сходами, коли ті повертаються з музичного залу, допомагають їм зібрати іграшки в кошик і донести їх після прогулянки. Саме з цього починається виховання гуманних відносин, почуттів. Своєчасне виховання таких почуттів по відношенню до молодших запобігає появі у дітей егоїстичних почуттів, переваги, несправедливості. У дітей пропадає бажання віднімати у них все краще, ображати їх. Зате бажання допомагати малюкам, спілкуватися з ними стає поступово внутрішньою (необхідністю) потребою, звичкою старших дошкільників.