Курсова робота
Голод 1932-1933 рр. на Поділлі: передумови, хід та наслідки
Зміст
Вступ
Розділ І. Передумови та причини голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі
Розділ ІІ. Голодомор на Поділлі
.1 Голодомор за архівними документами
.2 Голодомор на Поділлі за свідченнями очевидців
.3 Документи ДПУ як джерело вивчення голоду 30-х років на Поділлі
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Двадцяте століття закарбувалось у долі українського народу, в тому числі населення Вінниччини, численними трагедіями: братовбивча громадянська та криваво-руйнівні Перша і Друга світові війни, спустошливі іноземні інтервенції, голод 1921-1926 та 1946-1947 рр., сталінські репресії, Чорнобильська катастрофа...
Однак з-поміж них особливим трагізмом виділяється голодомор 1932-1933 років. Для українців він за своїми масштабами і сутністю рівнозначний єврейському Холокосту чи вірменській різанині 1915 р. Промовиста деталь: від голоду 1932-1933 рр. загинуло вінничан навіть більше, ніж під час віроломної гітлерівської навали. Зіставимо хоч би такі факти: як повідують "Зведені дані про смертність населення по 16 районах Вінницької області", у 1932-1933 рр. тут померло 350404 чол. (Про решту 53 райони "Зведені дані..." інформації не містять; тому загальнообласний показник значно вищий, хоча, зрозуміло, далеко не всі смерті були наслідком голоду). У той же час до "Книги пам'яті" сучасної Вінниччини занесено 173400 персоналій тих, хто поліг у битві з німецько-фашистськими окупантами. Щоправда, тут не враховано імен цивільних громадян області, які загинули під час проходження фронтів Великої Вітчизняної війни через Вінниччину, вінничан-жертв масових єврейських розстрілів, бранців, замучених на каторжних роботах у Німеччині...
Та про голодний апокаліпсис широка громадськість довідалася порівняно недавно, адже сам факт голодомору ретельно і свідомо замовчувався. Ставитися до масової голодної смерті як неіснуючого явища розпорядився ще Й.В. Сталін, лицемірство котрого не знало меж. Як пригадував один із колишніх лідерів республіки Р. Терехов, якого в січні 1933 р. звільнили з посади секретаря ЦК КП(б)У, інформацію про голод вождь зустрів вкрай недоброзичливо: "Нам говорили, що ви, товаришу Терехов, добрий оратор, - гнівався він. - Виявляється, що ви добрий розповідач - вигадали таку казку про голод, думаєте нас залякати, але не вийде! Чи не краще вам залишити пости секретаря обкому і ЦК КП(б)У і піти працювати до Спілки письменників - будете казки писати, а дурні будуть читати...".
Майже шість десятиліть знадобилося для того, щоб Україна вийшла із стану заціпеніння, порушила ганебне табу мовчання. Лише 26 січня 1990 р. керівний орган Компартії України - її Центральний Комітет - у постанові "Про голод 1932-1933 років на Україні та публікацію пов'язаних з ним архівних матеріалів", нарешті, зробив те, чого народ чекав від нього стільки часу, - відмежувався від злочинної сталінської політики, засудив її провідників.
"ЦК Компартії України постановляє, - говорилося в згаданому документі, - визнати, що голод 1932-1933 років став справжньою трагедією народу, наслідком злочинного курсу Сталіна та його найближчого оточення (Молотов, Каганович) щодо селянства. Засудити безпринципну політику тодішнього керівництва республіки (Косіор, Чубар) у проведенні хлібозаготівель. Рішуче відмежуватись від насильницьких, репресивних методів вирішення проблем суспільного розвитку".
Лише тепер історики почали вивчати розсекречені архіви, друкувати науково-популярні статті, книги, збірники документів та матеріалів.
Насамперед на межі ХХ-ХХІ ст. створена чимала література про трагічну долю селян у роки колективізації сільського господарства на Поділлі, які стали предтечею голодомору. Мовою вилучених з архівів колишніх секретних документів і матеріалів, свідчень сучасників подій та аналітичних узагальнень зібраних історичних фактів об'єктивно відображені дійсне становище селян, примусові й репресивні заходи офіційної влади щодо них та форми їх непокори, протесту й боротьби проти насилля у монографіях і книгах відомих учених подолян І.Г. Шульги "Людомор на Поділлі" (К., 1993), "Гірка правда: Нариси з історії подільського селянства 1920-1933 рр." (Вінниця, 1997), П.С. Григорчука "Розкуркулення селянства в період насильницької колективізації сільського господарства" (Вінниця, 1992), В. Васильєва і Л. Віоли "Колективізація і селянський опір в Україні. (листопад 1929 - березень 1930 рр.)" (Вінниця, 1997), І.В. Рибака та А.Ю. Матвеева "Трагічний перелом: Колективізація і розкуркулення на Поділлі та Південно-Східній Волині" (Кам'янець-Подільський, 2001), С.Д. Гальчака "Білі плями" скорботи: причини голодомору 1932-33 рр. та голоду 1946-1947 років на Поділлі" (Вінниця, 1999).
Створено значну кількість документальних збірників, наукової і науково-популярної літератури про період голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі. Важливим досягненням української історичної та археографічної науки у висвітленні історичної правди про людомор у всіх регіонах України, в тому числі й на Поділлі, стало упорядкування й видання десятків документальних збірників. Серед них значимістю вміщених архівних матеріалів та освідчень учасників трагічних подій відзначаються книги "Голод 1932-1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів" (1990), "33-й: Голод. Народна книга-меморіал" (1991), в якій упорядники Л. Коваленко та В. Маняк вмістили тисячу свідчень очевидців, у тому числі понад сотню і десятки документів з розсекречених архівів Вінниччини з власними і коментарями вченого-історика І.Г. Шульги, "Колективізація і голод на Україні: 1929-1933" та ін.
Особливо активно попрацювали над створенням документальних видань на Поділлі місцеві археографи, історики й краєзнавці. В 1993 році побачила світ книга свідчень "Голодомор на Поділлі, яку упорядкував В.П. Мацько, в 1998 році вийшли ще одне таке видання "Голод 1933 року на Поділлі: Спогади очевидців" та збірка документів "Голод 1932-1933, 1946-1947. Вінницька область", у 2001 році книга за матеріалами Державного архіву Хмельницької області "Чорна дошка" України (події 30-х рр.)". Невеликі добірки документів з архівів та свідчення учасників голодомору на Поділлі вмістили в 1990-2003 рр. практично усі місцеві часописи Вінницької і Хмельницької областей.
Таким чином, у 90-ті роки ХХ - на початку XXI ст. в Україні і, зокрема на Поділлі, був створений величезний опублікований джерелознавчий архів, без якого сьогодні не можуть обійтися дослідники голодомору й всі ті, кого цікавить цей злочин проти українського народу. Проте в державних архівах України, в тому числі подільських областей, зберігаються ще тисячі документів, які очікують дослідників і свого часу опублікування.
Водночас учені, архівісти і краєзнавці наполегливо працюють над створенням дослідницьких праць з історії голодомору 1930-х років (монографій, книг, статей), які повною мірою синтезували, узагальнювали й аналізували б трагічні події з позиції об'єктивізму та правди. Значним здобутком в історіографії даного періоду стали загальні наукові видання про голодомор в Україні з використанням джерел і матеріалів про Поділля, які створили Р. Конквест ("Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор"), С.В. Кульчицький ("Ціна "великого перелому"), О.М. Веселова, В.І. Марочко, О.М. Мовчан ("Голодомори в Україні. 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947") та ін.
Ці видання стали поштовхом для створення міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференцій, симпозіумів, до видання на місцях книг та публікацій про трагічні події початку 1930-х років. До цього процесу залучилася значна когорта місцевих учених і краєзнавців зокрема, на Вінниччині І.Г. Шульга, П.С. Григорчук, Р.Ю. Подкур, в. Ю Васильєв, С.Д. Гальчак, В.І. Петренко, Ф.А. Винокурова, Л.Р. Кароєва В.П. Новосад, В.П. Вовкодав, І.А. Лановий, О.М. Воронцов та чимало інших, на Хмельниччині - С.В. Маркова, О.М. Завальнюк, І.А. Стасюк І.В. Рибак, А.Ю. Матвеев, В.А. Нестеренко, П.Я. Слободянюк, Ю.В. Телячий, Я.Д. Козельський, В.С. Прокопчук, М.І. Красуцький тощо. Зокрема, за ініціативою О.М. Завальнюка, М.Г. Філінюка, І.В. Рибака (Кам'янець-Подільський педінститут, нині державний університет) та інших науковців у м. Хмельницькому була проведена у червні 1993 року Всеукраїнська наукова конференція з нагоди 60-річчя голодомору "Голод 1932-1933 рр. на Хмельниччині: причини, наслідки, уроки" і видано під такою ж назвою науковий збірник матеріалів форуму. На той час це був перший масовий науковий захід на Поділлі з нагоди голодомору, який виявив і згуртував однодумців з дослідження цього злочину проти народу. Вже тоді на конференції відкрито йшла мова не просто про великий голод, а як про явище голодомору і геноциду. На жаль, на початку XXI ст., у 70-ту річницю цієї трагедії, ще знаходяться вчені і громадяни в Україні та в ряді держав за рубежем, які не визнають факту голодомору в нашій країні в 1932-1933 рр.
Важливою подією у науковому та суспільному житті Поділля став вихід у світ ряду монографій про голодомор у цьому регіоні. Пер такі видання здійснив у 1993 році професор Вінницького державного педінституту І.Г. Шульга під назвою "Людомор на Поділлі: До 60-річчя голодомору" та "Голод на Поділлі". У цих монографіях з повнотою використані розсекречені матеріали Вінницького та інших держав архівів і свідчення постраждалих від голоду селян. Проте у цих дослідженнях головна увага звернута на розгляд подій голодомору території Вінниччини. В свою чергу, більшу увагу у висвітленні трагедії на Хмельниччині приділила у підготовленій і успішно захищеній у квітні 2002 року кандидатській дисертації "Голодомор 1932-1933 рр. на Поділлі та у виданій у 2003 році однойменній науковій монографії С Маркова з м. Хмельницького. Тут використано головний масив документів ДАХмО. За її ініціативою на базі Хмельницького інституту МАУП 5 листопада 2003 року відбулася Всеукраїнська наукова конференція "Трагічні події 30-х років як засіб формування тоталітарної системи в Україні (у зв'язку із 70-ми роковинами голодомору в Україні)". Водночас такого напряму наукова конференція відбулася у м. Вінниці з ініціативи місцевого педагогічного університету, облдержархіву та інших організацій і установ. Виступи на цих форумах про події голодомору на Поділлі значно розширили наші знання про людську трагедію.
Вагомий фактичний матеріал та його наукове осмислення про голодомор у подільських областях зосереджені в численних інших публікаціях, які здійснили С.Д. Гальчак ("Білі плями" скорботи" й ін.), В.І. Петренко ("Трагедія українського селянства", "Червоний мор" та ін.), О. Малюта ("Голодомор на Поділлі як форма репресій щодо українського народу"), О.М. Завальнюк ("1932-1933 рр. на Хмельниччині (До 60-річчя голодомору)", "Голодомор 1932-1933 рр. - геноцид проти українського селянства (на матеріалах Поділля)"), С.В. Маркова ("Населені пункти Кам'янеччини в період голодомору 1932-1933 рр.", "Під грифом "таємно". Голод 1932-1933 рр. на Поділлі за документами Державного архіву Хмельницької області" та ін.), О.М. Воронцов і А.В. Кичак ("Подільські діти 1933-го року") та чимало інших.
Загалом, як свідчить новітній бібліографічний покажчик джерел і літератури "Трагедія голодомору на Вінниччині 1932-1933 рр.", в ньому відзначено 695 назв книг, наукових збірників, статей та інших публікацій про лихоліття в цьому краї. Якщо ж додати майже стільки таких назв про Хмельниччину, то загальний список джерел і літератури про голодомор на Поділлі складатиме понад 1100 найменувань. Отже, за період 1390-2003 років створена своєрідна розгорнута і детальна енциклопедія голодомору на Поділлі, в якій вписано і реабілітовано чимало імен постраждалих від цієї трагедії.
Для повного висвітлення проблеми в історичних джерелах потрібна не одна тисяча документальних свідчень. Без них не може бути правдивої розповіді і про винуватців трагедії на місцях, і про масштаби і наслідки голоду та його вплив на політичне, господарське, демографічне та духовно-релігійне життя народу. Особливо важливо показати регіональні особливості голодомору, вплив на людей місцевих обставин. Голодомор 1932-1933 рр. на Поділлі - важлива трагічна сторінка української історії, яка вимагає поглибленого наукового вивчення не лише для показу реальної картини подій минулого, а й для застереження повторення помилок у майбутньому.
Цим, власне, і зумовлена актуальність даного дослідження.
Предмет дослідження - істотні зміни в Україні після відмови від непу та при переході до концепції планової економіки, запровадження якої призвело до голоду 1932-1933 рр. на Поділлі.
Об'єкт дослідження - голод 1932-1933 рр. на Поділлі: передумови, хід та наслідки.
Мета роботи: на основі дослідження нових документів і матеріалів розкрити узагальнюючу картину причин, суті та наслідків голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі в контексті подій в Україні цього періоду.
Територіальні рамки дослідження охоплюють історико-географічний регіон України - Поділля. Подільська губернія на початку ХХ ст. складалась із 12 повітів. 1919 р. центром губернії стає м. Вінниця. У відповідності зі змінами адміністративного устрою краю (1919, 1922, 1923, 1925, 1932, 1937 років) змінювалися його кордони. Ті землі, що постійно перебували у складі Подільської губернії, утворили її "ядро," центральні регіони сучасних Вінницької та Хмельницької областей. Тому в роботі увага зосереджена саме на цих територіях. Це - Вінницький, Могилів-Подільський, Тульчинський, Кам'янець-Подільський округи за адміністративно-територіальним поділом 1925 р., які в 1932 р. були розділені на 71 район.
Хронологічні рамки роботи охоплюють період кінця 20-х - початку 30-х років ХХ ст., коли уряд СРСР відмовився від політики непу і перейшов до реалізації концепції планової економіки через індустріалізацію промисловості, примусове об'єднання власності селян у колективні господарства, експропріацію ("розкуркулення") найзаможніших селянських господарств, примусову продрозкладку, яка призвела до голоду 1932-1933 рр. в Україні та на Поділлі зокрема.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Розділ І. Передумови та причини голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі
Голодомор 1932-1933 рр. за своїми масштабами і сутністю рівнозначний єврейському холокосту чи вірменській різанині 1915 р. Це - справді національна трагедія українського народу. Досить сказати, що на Вінниччині тоді померло від голоду людей більше, ніж під час гітлерівської окупації.
Якщо говорити про його причини, то слід відразу відкинути посилання на несприятливі погодні умови. Хоч 1933 р. справді виявився надміру дощовим, а літо на Поділлі - пізнім і прохолодним, що, безумовно, не могло не позначитись на врожайності сільськогосподарських культур, але не кліматичний фактор виявився причиною соціальної біди. Бідою для українського народу обернулася політика тодішньої держави, волюнтаризм її вождя та лакейство і безхребетність його оточення.
Проте голодомор не був суто українським явищем. Його межі простягнулись з Молдавії на Україну, від Кубані і Дону - до Поволжя, а звідти - до Північного Казахстану. Скрутно жили також селяни Росії і та Білорусії (хоч і не голодували). Та й в різних регіонах України він проявився по-різному. У Західній Україні, що входила ще до складу держав-сусідів, його, наприклад, не було, в поліських районах - прояви виявилися мінімальними.
Впадає у вічі, що лихо, в першу чергу, спіткало основні хлібосіючі регіони тодішнього СРСР. Це не було випадковістю. Адже саме на хлібові сфокусувалася тоді вся увага суспільства, саме він набув особливої ваги та значення, тим самим мимоволі породивши тут епіцентр біди, як це не парадоксально звучить.
Майбутній голодомор визрівав поступово, мав конкретні соціально-економічні та політичні передумови. Він не переріс би у невідворотне фатальне явище, якби не нехтування вищим політичним керівництвом країни активних законів розвитку суспільства, не підміна їх свавіллям, революційною нетерпимістю, хоч умови, в яких доводилося йому працювати, справді характеризувалися винятковою складністю, вимагали неординарних дій.
Найбільше сталінське керівництво боялося зовнішнього нападу. Світ визнавав СРСР демонстративно неохоче. Так, у березні 1926 р. за активного сприянні Англії і прихильного ставлення Франції було поновлено антирадянський польсько-румунський договір. 16 вересня 1926 р. італійська фашистський уряд Муссоліні підписав з Румунією договір про дружбу і співробітництво, а також так званий "бессарабський протокол" про гарантію румунських кордонів.