3) сприяння впровадженню IP за допомогою зміцнення ключової ролі у використанні IP підприємствами й поліпшення комерціалізації нового покоління прав ІВ у комунікаційних технологіях, трансферу прав на технології військового та цивільного призначення, поліпшення менеджменту ІС, застосування фінансових інструментів використання ІС (заставу і кредит прав ІВ), прав на ліцензії, прав у статутних капіталах та інших активів;
4) посилення захисту IP шляхом удосконалення законодавства й оцінки ефективності захисту ІС, підвищення ефективності судового захисту прав інтелектуальної власності та потенціалу адміністративного правозастосування, включаючи міжнародні суперечки;
5) підвищення ефективності управління ІС, включаючи інформаційні, сервісні та юридичні й патентні послуги з просування патентів, товарних знаків, авторських прав, правову оцінку ІС;
6) розвиток культури поводження ІС.
З урахуванням розробленої Національної стратегії кібербезпеки у Великобританії зараз тестується нова форма взаємодії держави і приватного бізнесу у сфері інформаційної безпеки Партнерство з обміну інформаційної безпеки (Cybersecurity Information Sharing Partnership («CISP»)). CISP покликана встановити нове «захищене середовище» обміну й отримання інформації між державними органами і приватним бізнесом. Сучасне законодавство Великобританії вже зобов'язує всіх операторів даних застосовувати відповідні технічні та організаційні заходи проти незаконної обробки даних, а у випадках серйозного порушення інформаційної безпеки можуть накладатися грошові штрафи в розмірі до Ј 500 000. Крім того, фінансові компанії зобов'язані виконувати додаткові нормативні вимоги, включаючи організацію систем і засобів контролю дотримання правил фінансових операцій [20, с. 64].
Контртерористичне управління Організації Об'єднаних Націй здійснює ряд ініціатив в галузі нових технологій. Наша Програма з кібербезпеки й нових технологій спрямована на зміцнення потенціалу держав-членів у галузі запобігання та пом'якшення наслідків неправомірного використання таких технічних досягнень. Вона передбачає протидію загрозі кібератак, що здійснюються терористичними організаціями на критично важливу інфраструктуру, а також заохочення використання соціальних мереж для збору інформації з відкритих джерел і цифрових доказів з метою протидії онлайновому тероризму й насильницькому екстремізму при дотриманні прав людини. Фахівці Програми також ділилися своїми експертними знаннями з використання безпілотних літальних апаратів на міжнародних форумах і розробляють інші проекти в цій галузі. Цей проект також спрямований на пом'якшення наслідків атак на окремі системи і їх відновлення після нападу.
У ході проведення шостого огляду Глобальної контртерористичної стратегії Організації Об'єднаних Націй держави-члени висловили «стурбованість з приводу того, що в умовах глобалізованого суспільства терористи і їхні прихильники все ширше використовують інформаційно-комунікаційні технології, зокрема Інтернет та інші засоби інформації, для пропаганди терористичних актів, їх здійснення, підбурювання до їх вчинення, вербування їхніх виконавців і їх фінансування або планування». Держави-члени ООН наголосили на важливості співпраці зацікавлених сторін у здійсненні Стратегії, зокрема між державами-членами, міжнародними, регіональними та субрегіональними організаціями, приватним сектором і громадянським суспільством. У резолюції №2341 (2017 р.). Рада Безпеки ООН закликає держави встановити або зміцнити національні, регіональні та міжнародні партнерські відносини із зацікавленими сторонами державними і приватними згідно з обставинами з метою обміну інформацією та досвідом і тим самим запобігання терористичних нападів на критично важливі об'єкти інфраструктури, забезпечення захисту від них, пом'якшення їхніх наслідків, їх розслідування, реагування на них і відновлення після заподіяної ними шкоди, зокрема шляхом проведення спільних навчальних заходів та застосування або створення відповідних мереж зв'язку або екстреного оповіщення [21]. Що стосується досвіду Європейського Союзу в правовому забезпеченні кіберпростору, то останнє регламентовано Директивою про кібербезпеку, на основі якої кожна держава-член Євросоюзу має прийняти власну стратегію мережевої та інформаційної безпеки («NIS»). Відповідальність за забезпечення безпеки мережевих та інформаційних систем лежить значною мірою на операторах основних послуг та надавачах цифрових послуг (Регламент Європейського Парламенту і ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв'язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних (Загальний регламент про захист даних)) [22]. Однак цей Регламент не застосовують до питань захисту фундаментальних прав і свобод або вільного потоку персональних даних, пов'язаних з діяльністю поза межами законодавства Союзу, наприклад, діяльністю щодо національної безпеки. Сфера застосування правових норм, спрямованих на забезпечення кібербезпеки держави, становить інститут публічного права й має публічно-правову природу.
Висновки
Державна політика у сферах національної безпеки й оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки України тощо. Правові норми, орієнтовані на забезпечення національної кібербезпеки як пріоритетного напряму реалізації національної політики України, мають публічно-правову природу й становлять міжгалузевий правовий інститут у системі права України, який регулює інформаційні суспільні відносини в секторах національної інформаційної безпеки, виборчої системи, медицини, оборони, транспорту, фінансово-банківської сфери тощо та забезпечує інформаційний суверенітет держави як суб'єкта міжнародного права загалом. Прийняття спеціального законодавчого акта щодо протидії кібербезпеки дозволить, окрім закріплення спеціальної термінології, визначити правові та організаційні засади державної політики в цій сфері, основні принципи та напрями забезпечення кібербезпеки.
Подальшими перспективними напрямами досліджень кібербезпеки як правової категорії стане розробка структури цієї категорії та її взаємозв'язок з іншими правовими категоріями в галузі інформаційного права. Особливо актуальним питанням, яке потребуватиме подальшого правового забезпечення, стане сфера та технології застосування штучного інтелекту в державному управлінні та судочинстві, що не лише допоможе здійснити квантовий стрибок у цьому напрямі, а й несе собою великі ризики у сфері національної інформаційної безпеки.
Література
1. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07. Харків, 2002. 408 с.
2. Бачило И.Л., Лопатин В.Н., Федотов М.А. Информационное право: учебник / под ред. Б.Н. Топорнина. Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2001.787 с.
3. Волинець В.В. Проблеми правового забезпечення інформаційної функції держави у сучасній Україні. Юридична Україна. 2012. №10. С. 4-10.
4. Гурковський В.І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки: дис. ... канд. юрид. наук з держ. упр.: 25.00.02. Київ, 2004. 225 с.
5. Діордіца І.В. Кібербезпекова політика України: стан та пріоритетні напрями реалізації: монографія. Запоріжжя: Видавничий дім «Гельветика», 2018. 548 с.
6. Кисарець І.А. Політико-культурна парадигма державної інформаційної політики: дис. ... канд. політ, наук: 23.00.03. Київ, 2008. 195 с.
7. Ліпкан В.А. Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечення: монографія. Київ: Текст, 2003. 180 с.
8. Марущак А.І. Інформаційне право: регулювання інформаційної діяльності: навч. посіб. Київ: Скіф; КНТ, 2008. 344 с.
9. Настюк В.Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму: монографія. Київ, 2008. 245 с.
10. Несвіт Г.П. Інформаційна політика держави як чинник реформування суспільства: дис. ... канд. політ, наук: 23.00.02. Одеса, 2001.193 с.
11. Петров С.В. Адміністративно-правове забезпечення реалізації права громадян на інформацію: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Запоріжжя, 2013. 196 с.
12. Романчук Ю.В. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційної безпеки: концептуальний та регулятивний аспекти: автореф. дис. ... канд. політ, наук: 23.00.04. Київ, 2009. 20 с.
13. Сопілко І.М. Інформаційні правовідносини за участю органів державної влади України: монографія. Київ: Леся, 2013. 220 с.
14. Татарникова К.Г. Кодифікація законодавства України про інформацію: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2014. 212 с.
15. Цимбалюк В.С. Інформаційне право (основи теорії і практики): монографія. Київ: Освіта України, 2010. 388 с.
16. Шепета О.В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: монографія. Київ: О.С. Ліпкан, 2012. 296 с.
17. Аналітична записка щодо законопроєкту «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України».
18. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 р. №2468-VIN. Офіційний вісник України. 2018. №55. Ст. 1903.
19. Діордіца І.В. Адміністративно-правове регулювання кібербезпеки України: дис. на здоб. наук. ступ. докт. юрид. наук: 12.00.07. Запоріжжя, 2018. 521 с.
20. Карцхия А.М. Кибербезопасность и частная собственность. Часть 1. Вопоросы кибербезопасности. 2014. №1. С. 61-66.
21. Кибербезопасность. Контртеррористическое управление ООН.
22. Загальний регламент про захист даних. Офіційний вісник Європейського Союзу. 06.05.2006. L 119/1.