Аналогічний підхід передбачений і у проекті Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесеному Президентом України П. О. Порошенком 26 червня 2014 року (реєстр. № 4178а).
На наш погляд, не викликає сумніву, що місцеве самоврядування є правом і спроможністю місцевих жителів - членів територіальних громад у межах Конституції і законів України самостійно вирішувати питання місцевого значення в інтересах місцевого населення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Втім, використання термінів «громада» або «жителі громади» замість наявного у чинній Конституції іменування «територіальна громада» або трансформація змісту її статусу, не тільки значною мірою знецінює, як в цілому феномен місцевого самоврядування, так і правове та суспільно-політичне значення його суб'єктної першооснови в аксіологічному, онтологічному, гносеологічному аспекті або його значення з точки зору генезису місцевого самоврядування, враховуючи, що саме територіальна громада знаходиться у витоків муніципалізму в Україні.
Насамперед, така зміна понять (а по суті - підміна) може стати причиною фактичної ліквідації самостійного суб'єкта конституційно-правових відносин - суб'єкта, права якого як основного носія функцій та повноважень місцевого самоврядування визнані та гарантовані державою (ст. 7 у її генетичному зв'язку із ст. 140 Конституції України). Адже «жителі громади» та сама «територіальна громада» це різні за своєю політико-правовою природою, завданнями, функціями та місцем у системі місцевого самоврядування та конституційно-правових відносинах суб'єкти: жителі - це індивідуальні суб'єкти права на участь у здійсненні місцевого самоврядування, які можуть реалізовувати його як особисто, так і колективно, а територіальна громада - це колективний суб'єкт конституційного права, соціальна спільність, наприклад, так саме як народ, національні меншини, корінні народи. Так саме, наприклад, як «громадяни усіх національностей» утворюють такий суб'єкт як Український народ - первинний та конституюючий суб'єкт всієї політичної системи, так і жителі утворюють свою територіальну громаду - первинний суб'єкт системи місцевого самоврядування, залишаючись при цьому самостійними суб'єктами права.
Окрім того, слід враховувати ідею та прагнення у нормах Конституції (наприклад, проект, внесений народними депутатами України А. С. Матвієнком, В. Л. Мусіякою, А. І. Мартинюком, О. О. Морозом, Ю. Г. Ключковським та ін., реєстр. № 3207-01 від 01.07. 2003 р.; президентський проект, реєстр. № 4290 від 31.03. 2009 р. та ін.) та у ході майбутньої адміністративно-територіальної реформи запровадити як адміністративно-територіальну одиницю громаду (з чим у цілому варто погодитись), що, за умовою такого подвійного використання однієї категорії у двох значеннях, призвело б до певної плутанини. Ілюстративною у цьому плані є, наприклад, норма частини другої ст. 155 президентського проекту (реєстр. № 4290 від 31.03. 2009 р.), згідно якої «громадою є адміністративно-територіальна одиниця <...> та сукупність громадян України, які проживають на її території».
Ще однією проблемою майже усіх запропонованих законопроектів є недостатньо чітка розмежованість категорій «жителі» («жителі громади», «жителі населених пунктів», «члени громад») та «громадяни», а також юридичне оформлення їхньої конституційної та муніципальної правосуб'єктності (наприклад, проект, внесений народними депутатами України А. С. Матвієнком, В. Л. Мусіякою, А. І. Мартинюком, О. О. Морозом, Ю. Г. Ключковським та ін., реєстр. № 3207-01 від 01.07. 2003 р.; проект, розроблений та запропонований Комуністичною партією України; проект Всеукраїнського об'єднання «Свобода» та ін.). Адже членами територіальної громади та користувачами послуг, які надає місцеве самоврядування, по суті є (можуть бути) не лише громадяни України, а й особи без громадянства, іноземці, які постійно проживають на відповідній території. Так, наприклад, у проекті Всеукраїнського об'єднання «Свобода» абсолютно вірно зазначається, що «обов'язком органів місцевого самоврядування є надання членам громади визначеного законом рівня адміністративних, соціальних та культурних послуг» (частина друга ст. 83 проекту), тобто, як ми розуміємо, безвідносно щодо їх належності або неналежності до громадянства України.
Але, така функціонально-телеологічна орієнтація (за умовою її конституційного оформлення) остаточно не вирішуватиме усіх проблем реалізації правосуб'єктності жителів в окремих сферах місцевого життя, зокрема в політичній. Адже правом голосу на місцевих виборах та референдумах за чинною Конституцією мають виключно громадяни України. Незважаючи на демократичність норми, встановленої, наприклад, у частині другій ст. 141 проекту з реєстр. № 3207-1, згідно якої «жителі громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають...», використання словосполучення «жителі громади», без адекватного йому тлумачення та змістовного наповнення правосуб'єктності жителів - членів територіальних громад могло би призвести до значних труднощів у процесі реалізації відповідних норм.
У цьому контексті оригінальністю та значним потенціалом відрізняється Проект народної Конституції України, розроблений Радикальною громадськістю України. У даному проекті зроблено спробу закласти національну ідею, що «базується на основних символах життя нації, її віковічного прагнення та символу боротьби - земля, воля, справедливість» та її основи, серед яких «громада, як основа народовладдя і контролю за владою» «громадянське суспільство на основі територіальних громадських общин». У параграфі 26 цього проекту передбачено: «Первинною і вирішальною ланкою народовладдя в Україні є територіальна громада, яка об'єднує усіх громадян, які компактно проживають на своїй території. Усі громадяни України повинні бути членами однієї із територіальних громад. Територіальна громада села розпоряджається неподільними землями, випасами, луками, общинними ділянками лісу, водоймами та іншими угіддями. Територіальна громада селища, мікрорайону міста розпоряджається прилягаючою до забудов територією. Для роботи серед громадян, вибираються десятники і сотники, які працюють на громадських засадах».
Не менш оригінальним є так званий проект Народної Конституції України, розроблений активістами громадсько-патріотичного руху «Лелека», у Константі 16. 1. якого зазначається, що «Базовою одиницею політичної системи самоврядування є первинна громадська рада (далі: ПГР). ПГР формуються за територіальними ознаками: квартали, або невеликі мікрорайони міст, селища, села, об'єднання невеликих сіл». У Константі 16.2. вказується, що «Місцеве самоврядування здійснюється згідно чинної Конституції, законів України та статуту громади ПГР». Заслуговують на увагу й положення Константи 16.4, згідно якої «Громада ПГР є автономним користувачем і розпорядником закріпленої за нею території свого мешкання. Громада ПГР через свої представницькі і виконавчі органи здійснює виділення землі під всі види будівництва, приймає в експлуатацію та реєструє права власності на новобудови, засвідчує акти зміни права власності (купівлі-продажу, дарування та інше) на нерухомість на своїй території та здійснює інші нотаріальні дії в межах своїх повноважень».
Втім, такого роду альтернативні проекти суб'єктів громадянського суспільства, попри їх оригінальність, а подекуди й екзотичність, як і більшість інших офіційних проектів, не вирішують більш складних питань, пов'язаних розумінням особливої філософії правового статусу людини у місцевому самоврядуванні. На рівні територіальних громад цілком змінюється система координат, яка панує в державі щодо прав людини. З рівня «громадянин - держава» права людини переходять на рівень «житель - орган місцевого самоврядування» та трансформуються у муніципальні права особи.
Вразливість та суперечливість сучасних конституційно-проектних роботах у частині щодо місцевого самоврядування також значною мірою пов'язана із тим, що фундаментальною передовсім конституційною проблемою розвитку місцевого самоврядування є відсутність чіткої доктринальної основи цього політико-правового інституту, невизначеність його правової природи та перспективних напрямків розвитку.
Спираючись на ідейні засади громадівського праворозуміння, вважаємо за можливе запропонувати наступний варіант викладення положень ст. 140 Конституції України:
«Місцеве самоврядування є визнаним та гарантованим державою правом та реальною спроможністю територіальної громади самостійно, у власних інтересах та під свою відповідальність або відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення на підставі і в межах Конституції та законів України.
Місцеве самоврядування як самостійний та організаційно відокремлений від органів державної влади вид публічної влади здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи та посадових осіб місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування здійснюється на принципах визнання територіальної громади первинним суб'єктом місцевого самоврядування, його державної підтримки та гарантованості, гуманізму, визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю та головною метою місцевого самоврядування, народовладдя і виборності, законності, поєднання державних та місцевих інтересів, субсидіарності, повсюдності, публічності і прозорості, правової, організаційно-кадрової та матеріально-фінансової самостійності і спроможності, судового захисту прав місцевого самоврядування.
Територіальна громада є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень та складається з жителів, які мають спільні інтереси, зумовлені постійним проживанням в межах громади.
Держава гарантує усі права територіальних громад. Вони володіють усією повнотою прав юридичної особи.
Правовий статус територіальних громад визначається законом.
З приводу питань місцевого значення територіальна громада, органи та посадові особи місцевого самоврядування повинні мати усі функції та повноваження, за виключенням тих, які покладені на органи державної влади цією Конституцією та законами України.
Перелік окремих функцій і повноважень територіальної громади, її органів та посадових осіб, який встановлюється у законах України не може тлумачитися як обмеження їхніх функцій і повноважень та прав і свобод жителів громади.
Головною метою та обов'язком здійснення місцевого самоврядування є утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина, економічного, соціального і культурного розвитку територіальної громади в інтересах жителів громади. Органи та посадові особи самоврядування територіальних громад відповідають перед людиною за свою діяльність у процесі вирішення питань місцевого значення.
Забезпечення прав і свобод людини і громадянина у процесі здійснення місцевого самоврядування гарантується системою безпосереднього волевиявлення територіальної громади та жителів громади, публічним захистом прав і свобод, поділом функцій і повноважень між органами і посадовими особами місцевого самоврядування, їх чітким відмежуванням від функцій і повноважень органів державної влади».
На наше переконання, означені позиції значною мірою сприяли б посиленню конституційно-правового статусу територіальних громад та створювали б ґрунтовні підвалини для розвитку конституційного законодавства у сфері місцевого самоврядування.