МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА
Факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації
Кафедра інновацій та інформаційної діяльності в
освіті
КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни «Документно-інформаційні комунікації»
на тему
«Мовленеві
характеристики в системі докуметних комунікацій»
Виконала: студент 4-го курсу
напряму підготовки
«Документознавство та інформаційна діяльність»
групи 42-ДІД
Вахричева Діана Русланівна
Прийняв: К.і.н., доцент
Палієнко С.В.
Київ
- 2016
ВСТУП
Актуальність дослідження. Сьогодні інформація стає рушійною силою розвитку суспільства. Розвинуті країни світу будують свій економічний достаток значною мірою використовуючи інформаційні ресурси. Для сучасної цивілізації, інформація стає сировиною, головною особливістю якої є її невичерпність. У XXI столітті документні комунікації не втрачають своєї актуальності. Документ створюється для збереження і передачі соціальної інформації в просторі і часі. Саме документ організує, систематизує інформацію, дає її у фіксованому вигляді. В будь-якому документі вона подається у певному порядку, узагальненні, взаємозв’язку різних даних.
Слово “інформація” має багато значень, з яких найбільш загальне і широке - “відбиття різноманіття”. Таке значення дозволяє розглядати як інформаційні процеси, які відбуваються в технічних механізмах, живій і неживій природі, в суспільстві.
З давніх-давен людина намагається зберегти інформацію, записуючи її у вигляді знаків (букв, малюнки, ієрогліфи та ін.) на різних носіях (дерев’яних та глиняні дощечки, сувої папірусу, скельні малюнки). Зараз ці носії мають інший вид, але вони не змінили свого призначення - збереження та передача інформації в часі. Вивченням знаків, займається така наука симіотика.
Стан розробки проблеми. Про значення смислової комунікації почали говорити й практики книжкової справи. Поль Отле (1868 - 1944), бельгійський вчений, якого вважають “батьком документознавства”, разом з Анрі Лафонтеном розробляють теорію документації. 1895 року було створено Міжнародний бібліографічний інститут, який 1931 року було перейменовано в Міжнародний інститут документації. Також такі вчені, як А.В. Соколова, М.С. Карташова, Ю.М. Столярова, В.Р. Фірсова, М.Я. Дворкіної, Н.В. Жадько. Класифікації знаків запропонували А.В. Соколов і С.Г. Кулешов. Семіотичні аспекти документування подаються в монографії В. Бездрабко. Семіотичні цілі та вимоги дослідження явищ виокремлені нами як принципи семіотики. Деякі конкретні синтаксичні, семантичні та прагматичні відносини представлені також у монографії В. Бездрабко, результати структурного аналізу і синтезу, наприклад, у статті Л.Г. Тупчієнко-Кадирової. Поняття тексту розглянуто в навчальному посібнику М.С. Ларькова. Проблемною ситуацією, є відсутність єдиних підходів до впорядкування мовленевих характеристик системи документної комунікації.
Об’єктом дослідження курсової роботи є документна комунікація.
Предметом дослідження предметом вивчення є комунікаційні процеси, опосередковані документованою інформацією та мовленевими характеристиками.
Метою цієї курсової роботи полягає у розробці перспективної системи мовленевих характеристик документних комунікацій.
Завданнями курсової роботи є:
- уточнити поняття «комунікація», «документна комунікація», «соціальна комунікація»;
проаналізувати стан розробки проблематики мовленевих характеристик комунікацій;
визначити методи дослідження в системі документних комунікацій ;
визначити загальну характеристику документних комунікацій;
- проаналізувати специфіку документної комунікації в документній лінгвістиці;
- охарактеризувати знакова сутність документної комунікації;
проаналізувати проблеми, які пов’язані з особливостями мовленевих характеристик в системі документних комунікацій;
визначити практичні рекомендації щодо вирішення питань.
Гіпотезою курсової роботи є припущення чи виникає потреба вивчення у розроблені та удосконалені інститутів документної комунікації (архіви, бібліотеки).
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕНЕВИХ ХАРАКТЕРИСТИК В СИСТЕМІ ДОКУМЕТНИХ КОМУНІКАЦІЙ
мовленевий докуметний комунікація праксеологічний
1.1
Уточнити поняття «комунікація», «документна комунікація», «соціальна
комунікація»
Працюючи над нашою курсовою роботою виникає необхідність уточнення найголовніших понять, які виникають в процесі дослідження даної теми.
Отже, першим поняттям в нашій роботі є «комунікація».
Комунікація (від. лат. “communicatio” - повідомлення, передача і “communicara” - роблю загальним, зв’язую, повідомляю) - необхідний елемент взаємодії людей, груп, народів, держав під час передавання інформації[4, 46].
Існує велика кількість визначень комунікації. Так, у словнику “Сучасна західна соціологія” подано такі тлумачення терміна “комунікація”:
1) засіб зв’язку будь-яких об’єктів матеріального й духовного світу;
) спілкування, передача інформації від людини до людини;
3) спілкування й обмін інформацією у суспільстві.
Отже, на сьогодні існує три підходи до розуміння цієї категорії:
- засіб зв’язку любих об’єктів матеріального світу; у рамках цього підходу виділяють транспортну, енергетичну та інші види комунікації;
спілкування ( передача інформації від людини до людини);
передача інформації в суспільстві й обмін інформацією.
Суть другого й третього підходів полягає в передаванні знань, почуттів, вольових імпульсів, які мають смислову природу.
Комунікація - це соціально обумовлений процес передавання й сприйняття інформації в умовах міжособистісного й масового спілкування за різними каналами за допомогою різних комунікаційних засобів[6, 23].
Комунікація - необхідна передумова функціонування й розвитку всіх соціальних систем, оскільки дає можливість накопичувати й передавати соціальний досвід, забезпечує зв'язок між людьми, розподіл праці, організацію спільної діяльності, трансляцію культури. Важливе місце у суспільстві займає документна комунікація, яка використовує штучно створені документи, спочатку іконічні й символьні, а пізніше письмові й друковані.
Документна комунікація - це комунікація, яка опосередкована документом, побудована на обміні документами між двома й більше людьми, нею передбачено передавання інформації за допомогою документа. Документна комунікація існує паралельно з недокументною. Недокументна інформація - це комунікація, в якій інформація передається в незакріпленій на матеріальному носії формі - усною мовою, радіо або телебаченням і т. ін.[8, 164].
Наприкінці XX ст. великого поширення набуває електронна комунікація, яку побудовано на космічному радіозв’язку, комп’ютерній техніці. У ній замість паперового носія використовується електронний. Однак безпаперове суспільство не означає бездокументне. Виникає новий вид документа - електронний, але при цьому паперова форма документа не зникає. Електронний документ можна легко перевести в паперовий.
Соціальна комунікація - обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві. Згідно з паспортом спеціальності, «галузь науки, яка вивчає сутність, закономірності соціальних комунікацій, процеси, структури та форми соціально-комунікаційних відносин»[17, 44].
Отже, будь-яка
комунікація здійснюється в певному просторі й часі. Тому виділяють комунікацію
просторову й часову. З точки зору здійснення комунікації в часі виділяють два
її види: діахронна, яка відбувається в різний для комуніканта й реципієнта час
і забезпечує зв’язок у часі (з минулого в майбутнє), і синхронна, яка здійснюється
майже рівночасно. Розрізняють комунікацію одночасну, яка відбувається в одному
й тому ж місці, і різночасну, коли комунікант і реципієнт знаходяться в різних
місцях.
1.2 Стан
розробки проблематики
Основні терміни семіотики та три її рівні (синтактика, семантика, прагматика) коротко розглядаються у підручнику Н. Кушнаренко «Документоведение». Варіанти розуміння семантики і прагматики як розділів семіотики на етапах породження і сприйняття текстів представлені у роботі В.Г. Овчинникова. Класифікації знаків запропонували А.В. Соколов і С.Г. Кулешов. Семіотичні аспекти документування подаються в монографії В. Бездрабко. Деякі конкретні синтаксичні, семантичні та прагматичні відносини представлені також у монографії В. Бездрабко, результати структурного аналізу і синтезу, наприклад, у статті Л.Г. Тупчієнко-Кадирової. Поняття тексту розглянуто в навчальному посібнику М.С. Ларькова, зокрема, інтертекстуальність та її прояви, типи міжтекстових зв’язків, ефекти і види уніфікації, типи уніфікованих текстів, редагування текстів, також у посібнику розтлумачено поняття гіпертексту як «особлива форма організації, представлення, освоєння текстового матеріалу», як «текст з нелінійною структурою»[15, 67].
Різні напрямки розвитку гіпертекстових систем та технологій, прояв ідеї гіпертексту в різних галузях проаналізовано та узагальнено.
Зв’язок бібліографії як окремої сфери діяльності із семіотикою багатоаспектно розглядається у статті І.Г. Моргенштерна. Погляди автора базуються на дослідженнях.
Т.А. Бахтуріна, Р.С. Гіляревського, І.А. Савіна, Г.Я. Узилевського, В.А. Фокєєва і ін., які розробляють питання теорії та методики підготовки бібліографічної інформації із застосуванням семіотичного підходу, формування і розвитку бібліографічної мови. З робіт цих учених виходить, що “поняття “бібліографічна семіотика” позначає системи знаків і встановлених пробілів (бібліограми), використані для фіксації бібліографічної інформації, і порядок розміщення цих знаків [15, 41]. Автором з’ясовується семіотичність бібліографічної діяльності, процеси й результати якої зв’язані зі знаковими системами. Поняття текст вживається тут у традиційному розумінні як вербальний текст. Але вживається і словосполучення бібліографічний текст і як окремий бібліографічний запис, і як сукупність бібліографічних записів.
Розглянуті семіотичні письмові та усні форми функціонування бібліографічної інформації і можливості семіотичного вдосконалення бібліографічної інформації: “прагнення до точності, що забезпечує її адекватне сприйняття, розробка форм, які сприяють міжмовному і міжнародному обміну даною інформацією, експериментальне і перевірене досвідом удосконалення і збагачення знакових систем. Значення семіотичного підходу в бібліографії автор бачить в «оптимізації бібліографічної діяльності», підвищенні «точності і інформативності бібліографічних повідомлень» і у формуванні інформаційної культури користувачів інформації.
У статті Ю.В Горяйнової (історіографічного змісту) аналізується зародження та розвиток семіотики взагалі та семіотики невербальної комунікації зокрема. Розглядаються підходи:
1) семіотика як наука про знаки і знакові системи;
2) поширення лінгвістичних методів на будь-які інші об'єкти, ніж природні мови, засіб розглядання чого завгодно як сконструйованого і функціонуючого подібно до мов;
) дослідження семіозиса, тобто проблеми виникнення знакових структур з певної не- або до- знакової реальності.
Отже автор Ю.В. Горяйнової також
обґрунтовує невербальну комунікацію як нелінгвістичну семіотичну систему, як
мову тіла. Як зазначає В.В. Андрієвська, досконале володіння мовою і мовленням.
1.3 Методи
вивчення мовленевих характеристик в системі документної комунікації
Мета, яка постає перед нами у процесі дослідження мовленевих характеристик в документній комунікації, потребує інструментарію, яка допоможе комплексно дослідити предмет дослідження.
Оскільки інструментарієм в нашій роботі виступають методи, тому більш детально розглянемо їх сутність та визначимо доцільність їх використання в тому чи іншому завданні.
Метод - систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети.
- ефективне виконання поставлених на початку завдань і досягнення загаданої мети;
- відповідність інструментарію об’єкту і предмету дослідження, а також висунутій гіпотезі;
репрезантивність та валідність масиву первинної інформації;
формулювання наукових висновків як доповнення до вже відомих наукових досліджень.
Отже, розглянемо які методи будуть використовуватися в ході дослідження нашої наукової роботи.
Першим методом, яким будемо користуватися в ході всіх етапів дослідження, поєднуючи його з іншими методами, є метод формалізації.
Формалізація - це метод, за допомогою якого змістовне значення відображується у формалізованій мові. Формалізація ґрунтується на мисленні, що дозволяє відображати основні закономірності й процеси розвитку навколишнього світу в знаковій формі за допомогою спеціальних знаків, символів чи формалізованих мов .
Наступним методом, який буде використовуватись у підрозділі 1.3. Методи вивчення мовленевих характеристик у системі документних комунікацій буде логічний метод.
За допомогою цього методу відображуються основні етапи історичного розвитку об’єкта, його якісні зміни, акцентується увага на основній тенденції процесу його розвитку. Логічний метод дає основний принцип для всебічного вивчення історичного розвитку об’єкта, а коли вивчення ґрунтується на знанні сутності, то стають зрозумілими і різноманітні історичні подробиці, випадковості, відхилення. Використовуючи його, ми розглянемо розвиток проблеми мовленевих характеристик в документій комунікації, акцентуючи увагу на окремих важливих аспектах, які змінювали хід подальшого розвитку вище зазначеної проблеми.
Ще одним методом, який буде застосовуватися до підрозділу 1.2. Стан розробки проблематики мовленевих харектеристки комунікації є метод дедукції.
Змістом дедукції як методу пізнання в нашій роботі є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних задач до загальних і перехід від розв'язання задачі у загальному вигляді до окремих її варіантів.
Знаючи загальні закономірності та особливості досліджуваної нами теми, ми можемо застосовувати певні методи .
Для роботи над підрозділом 1.1. Уточнення понять система «комунікація», «документна комунікація», «соціальна комунікація» у пропонованій курсовій роботі застосовуються метод термінологічного аналізу і метод операціоналізації понять.
Визначення понять слід формулювати, базуючись на тлумачних і професійних словниках та на поняттях визначених науковцями. Визначення обсягу і змісту поняття дають через родову ознаку і найближчу видову відмінність.
Для уточнення основних понять нам і необхідно використати ці методи, які дозволяють розглянути їх з різних наукових позицій та спеціалізованих словників.
За їх допомогою розглядаємо поняття, що стосуються проблематики, зокрема: система документації, соціальної документаці, документної комунікації.