Для дослідження Розділу II. Теоретичний аналіз мовленевих характеристик в системі документних комунікацій ми використаємо метод систематизації, що представляє собою специфічний метод дослідження, пізнавальний процес упорядкування деякої множини розрізнених об’єктів і знання про них. Упорядкування здійснюється шляхом встановлення єдності і відмінності елементів, що підлягають систематизації, визначення місця кожного елемента відносно один одного. При цьому використовуються логічні операції порівняння, абстрагування, класифікації, аналізу і синтезу, опису та пояснення. Метод дасть можливість побачити сукупність складових (підсистем), які наповнюють систему соціальної комунікації та взаємодіють між собою, впливаючи один на одного.
Для ефективної роботи з підрозділами 2.1.Загальна характеристика документ них комунікацій та 2.2. Специфіка документної комунікації в документній лінгвістиці ми використаємо структурно-функціональний метод дослідження. О.А. Даниленко дає таке трактування цьому методу: це підхід в описі і поясненні систем, при якому досліджуються їхні елементи і залежності між ними в рамках єдиного цілого [11, 4].
Сутність структурно-функціонального методу полягає у розділенні складного об'єкта на складові частини, вивченні зв'язків між ними та у визначенні притаманних їм специфічних функцій (ролей).
Розглядаючи та досліджуючи підрозділ 2.3. Знакова сутність документної комунікації в нашій науковій роботі ми використаємо метод порівняння .
Порівняння дозволяє визначити подібність і відмінність предметів і явищ, теорій, точок зору, виявити те спільне, що властиво двом або декільком об'єктам, а виявлення спільного є щаблиною на шляху до пізнання закономірностей і законів. У нашому випадку порівнюватися будуть документні потоки та документні масиви, які в своїй сукупності становлять документний ресурс.
До порівняння, як методу пізнання, висуваються певні вимоги: порівнюватися повинні лише такі об'єкти і явища, між якими може існувати певна об'єктивна спільність; порівняння повинне здійснюватися за найбільш важливими, істотними ознаками.
Отже, символіка формалізованих мов в
нашій курсовій роботі додасть стислості викладу, чітко зафіксує конкретні
значення досліджуваних ознак, властивостей даної теми і не дасть змогу
допустити двохзначних тлумачень.
Висновок до
першого розділу
Отже, дослідження мовленевих
характеристик в системі документної комунікації, неможливе без застосування
інструментарію, яка включає в себе певну кількість методів: логічний метод,
метод дедукції, абстрагування, формалізації, порівняння, системний та
структурно-функціональний. Сукупність вище зазначених методів дасть змогу
досконало пізнати проблему нашої наукової роботи.
РОЗДІЛ 2. ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ
ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕНЕВИХ ХАРАКТЕРИСТИК В СИСТЕМІ ДОКУМЕТНИХ КОМУНІКАЦІЙ
2.1
Загальна характеристики документних комунікацій
Поняття "Документна комунікація", "система документних комунікацій", "документно-комунікаційна система" є базовими для документознавства, знаходятся на стадії свого становлення. Документною комунікацією (ДК) називатимемо комунікацію, опосередковану документом, побудовану на обміні документами між двома або більш людьми. ДК є підсистемою соціальної комунікації.
Документ виник і існує в документно-комунікаційному процесі, тобто в такій комунікації (зв'язки між об'єктами реального світу), в якій від одного суб'єкта (відправник) до іншого (споживач) передається документна інформація (тобто інформація, що міститься в документі). Передача документної інформації в суспільстві називається соціальною ДК. Її відправником і споживачем є людина або група людей, суспільство в цілому. У соціальній ДК документна інформація, виступаюча засобом комунікації, зафіксована на матеріальному носієві. Інакше кажучи, ДК - це процеси або способи поширення (передачі) інформації в суспільстві, здійснювані за допомогою документів.(Додаток 1)
Модель соціальної документної комунікації та загальна модель комунікації досить повно представляє реальні мовленнєві акти в узагальненій формі. Під мовленнєвим актом будемо розуміти мовленнєву дію, що має цілеспрямований характер, здійснюється за участю двох суб'єктів мовленнєвої діяльності та використовує правила і систему мовленнєвих засобів, що прийняті в тому суспільстві, до якого належать суб'єкти, які беруть участь у мовній дії [10, 37]. Якщо розглянути безліч мовленнєвих актів, то виявляться спільні закономірності у їх підготовці та здійсненні. Ці закономірності, наявність загальних передумов, що обумовлюють повторення мовної поведінки, вибір мовних засобів і невіддільність мовних супроводів від життєвих ситуацій, які дозволяють говорити про типові мовленнєві ситуації. При оцінці типової мовленнєвої ситуації з боку адресанта (відправника, передавача) мовного повідомлення, при усвідомлені мовної взаємодії завжди виявиться мета мовної комунікації (Додаток 2).
Умови документної комунікації також значною мірою впливають на склад використовуваних знакових засобів. Високий рівень формалізації спеціальних і професійних відносин багато в чому визначає звуження набору лінгвістичних засобів, які можуть бути використані в документній комунікації. Встановлення типових форм ділової комунікації, вироблення стійких алгоритмів, за якими будується послідовність комунікативних дій, аналіз впливу факторів часу, удосконалення технологічного забезпечення документної комунікації, пов'язане насамперед із впровадженням електронного документообігу, - всі ці складові впливають на вибір засобів, використовуваних у документних текстах [4, 341].
Комунікант - це відправник документного повідомлення, автор. Реципієнт - це отримувач повідомлення (читач, слухач). Між комунікантом і реципієнтом встановлюється канал комунікації, без якого зв'язок неможливий. По цьому каналу від комуніканта до реципієнта передається комунікат - документне повідомлення. Документну комунікацію можна вважати здійсненою тільки в тому випадку, коли реципієнт (отримувач) отримав закодовану інформацію та декодував її.
При цьому, кодування - це представлення ідеї, яку прагне донести до одержувача коммунікант, в кодах або символах, тобто в знаках, що перекладають ідею на мову, зрозумілу реципієнту. Процес кодування в значній мірі суб'єктивний, оскільки залежить від особи кодуючого [4, 356].
Декодування повідомлення - це переклад його на мову одержувача. Воно визначається особистим сприйняттям одержувача, його здатністю розпізнавати і інтерпретувати коди, використані для передачі ідеї. Адекватність сприйняття повідомлення носить певною мірою суб'єктивний характер і може варіювати від нуля до ста відсотків. А наявність схожого професійного, життєвого досвіду у відправника і одержувача збільшує адекватність сприйняття [4, 435]. Приведена схема є спрощеною (Додаток 1). Насправді від автора (комуніканта) до споживача (реципієнта) веде набагато більш складний шлях, на якому відбувається процес створення, розповсюдження, зберігання і використовування документа, доступу приймача, до документарного повідомлення тощо.
Місце документа в соціальній документній комунікації обумовлено його функцією передачі повідомлення від комуніканта до реципієнта. Будь-який документ як елемент документної комунікації можна охарактеризувати по формулі "хто, що, по якому каналу, кому, з якою ефективністю повідомляє". Цей перелік питань став відомим як "формула Ласвелла". Часто її зменшують до мінімуму: "хто, про що, кому" [4, 342].
Документно - комунікаційна система обслуговує без виключення всі сфери людської діяльності. Ця система включає в себе цілий ряд спеціально створених суспільних інститутів: редакційно - видавнича справа, науково - інформаційна та бібліографічна діяльність та ін. сформульовані відповідні документні структури: бібліотеки, інформаційні центри, редакції газет і журналів, видавництва, архіви тощо.
У ДК як засіб комунікації виступає документ - матеріальний (речовий) об'єкт, на (в) якому соціальна інформація зафіксована, що дозволяє її зберігати, а також передавати в часі і просторі разом з матеріальним носієм.
Таким чином, документ є засобом (каналом) передачі інформації, якщо його розглядати як елемент комунікаційного процесу в цілому, або джерелом інформації (комунікантом), якщо його розглядати з позиції реципієнта.
Анализ основных закономерностей речевых взаимодействий при их повторении в различных условиях позволяет обобщить сведения о наиболее значимых составляющих этих взаимодействий. На то, как излагается информация в тексте, участвующем в речевом взаимодействии, влияет функция, которую выполняет текст. Каждый из участников взаимодействия строит тексты, используемые им во время взаимодействия. При этом имеется в виду некоторая цель взаимодействия. В тексте отражена не только общая цель, каждый законченный фрагмент в составе всего текста имеет собственную коммуникативную задачу. Рассмотрим, например, текст делового письма.
Анализ основных закономерностей
речевых взаимодействий при их повторении в различных условиях позволяет
обобщить сведения о наиболее значимых составляющих этих взаимодействий. На то,
как излагается информация в тексте, участвующем в речевом взаимодействии,
влияет функция, которую выполняет текст. Каждый из участников взаимодействия
строит тексты, используемые им во время взаимодействия. При этом имеется в виду
некоторая цель взаимодействия. В тексте отражена не только общая цель, каждый
законченный фрагмент в составе всего текста имеет собственную коммуникативную
задачу.
2.2
Специфіка документної комунікації
Документна комунікація являє собою одну з форм соціальної комунікації, яка розглядається і аналізується в рамках комунікативної лінгвістики. Безпосереднім об'єктом нашого розгляду є письмовий документний текст, який є базовим поняттям в системі документної лінгвістики. Письмовим називають текст, який має письмову форму закріплення, для його побудови і закріплення використовуються письмові знаки мови [11, 243]. Той чи інший текст стає документом в тому випадку, коли він "складений і завірений за певною встановленою у діловодстві стандартній формі. Офіційний документ, не має приватного характеру (наприклад, особиста заява, пояснювальна записка) принципово позбавлений одноосібного авторства. Підпис відповідальної особи вказує тільки на достовірність документа. Об'єктивність, яка пов'язана з правовою нормою, підкреслює затверджує і розпорядчий характер документа" [11, 35].
Основною одиницею комунікації є текст. Можна погодитися з тим, що "саме у комунікації з найбільшою повнотою і глибиною розкриваються онтологічні властивості мови і тексту", при цьому сам текст - це одночасно і форма існування комунікації і її результат" [4, 30]. Слід зауважити, що роль документних текстів в соціумі надзвичайно велика.
В роботах, присвячених питанням дослідження тексту, підкреслюється, що "для сучасного рівня розвитку лінгвістики характерно чітке розмежування глобального текстового континууму і виділення двох груп текстів. Першу групу складають художні тексти, що традиційно вважалися об'єктом вивчення з часів античної риторики, друга група представлена текстами, що використовуються в повсякденному житті членів соціуму [пор. Gebrauchstexte]. Тексти, що використовуються в практиці повсякденного спілкування можуть бути як усними, так і письмовими. До них відносяться, наприклад, різні інструкції, прогнози погоди, тексти законів, телефонні розмови, наукові статті, монографії, кулінарні рецепти, інтерв'ю, рецепти лікаря, гороскопи та ін" [11, 166]. В процесі спілкування коммуніканти породжують художні та нехудожні тексти та їх інтерпретують. Перші традиційно позначаються терміном "жанр", а другі доцільно позначати терміном "вид" тексту. Під виглядом тексту розуміють якусь модель мовної поведінки комунікантів у соціумі, зразок їх регулярних мовленнєвих дій, відповідну форму організації буденного знання [11, 452].
Будь-який текст являє собою вищу комунікативну одиницю, організовану у відповідності з його нормою. Норми текстів об'єднують правила їх побудови та використання в них мовних і немовних засобів у певній комунікативній ситуації з метою досягнення оптимального прагматичного впливу на адресатів. Оскільки цілі комунікації можуть бути різні, наприклад, інформування, вплив, навчання заборона, регулювання і т. д., існують безліч видів текстів, в тому числі і документних.
Документний лінгвістика пов'язана з текстами, які представлені в рамках двох функціональних стилів, а саме: офіційно-ділового і наукового стилів. Офіційно-діловий стиль називають також адміністративним стилем або ділової промовою [11, 346].
В межах офіційно-ділового стилю виділяють, як правило, два підстилю: законодавчий і канцелярський, або адміністративно-канцелярський, а для наукового стилю принциповим є існування текстів, які обслуговують сферу науково-гуманітарного та науково-технічного знання.
Офіційно-діловий стиль обслуговує область офіційних ділових відносин, державної політики, а також галузь права. Він реалізується за допомогою таких видів текстів, як державні акти, закони, укази, постанови, договори, інструкції, статути, офіційні повідомлення, ділові листи, розписки, різні види текстів у закладах (довідка, заяву, звіт та ін).
Основна комунікативна функція наукових текстів полягає в передачі логічної інформації, доведенні її істинності, новизни, теоретичної та практичної значущості цінності. При цьому науково-технічні тексти менш емоційні і саме ця група текстів є об'єктом розгляду і аналізу в рамках документної лінгвістики.
Головна особливість комунікації полягає в її знаковий характер. Використовуються знаки можуть бути вербальними і невербальними (паравербальными). Разом з тим базовим кодом будь-якої комунікації є мова. Система певних мовних знаків і правил їх використання являє собою відповідний мовний код [3, 551]. Дана система включає одиниці різних рівнів мови: фонетичного (звуки, інтонація), морфологічного (частини слова: корінь, суфікс та ін), лексичного (слова і їх значення), синтаксичного (пропозиції). Система знаків і правил їх використання описується в граматиках і словниках. Саме мова розглядатися як умова і як засіб комунікації. Мова служить комунікації, це головний і соціально визнаний з усіх видів комунікативної поведінки. Е. Сепир підкреслює: "Мова є комунікативним процесом в чистому вигляді в кожному відомому нам суспільстві" [6, 221]. Вивченням мови як засобу, що використовується людиною в його комунікативної діяльності, і займається лінгвістична прагматика.
Отже, традиційна
формула теорії комунікації говорить: хто говорить, що, кому, яким способом,
навіщо, з яким результатом? В сучасних умовах необхідно володіти певними
знаннями основ комунікативного процесу, відповідними навичками ведення
інформаційної та комунікативної діяльності. Дослідження комунікації як процесу
взаємодії індивідів у соціумі, в тому числі в рамках документної комунікації,
вносять істотний внесок в щоденне спілкування, оскільки кожного цікавить його
результат. Вивчення феномена мовного спілкування важливо як з точки зору його
ефективності, так і з точки зору способу її досягнення (конкретної тактики)
стосовно відповідного виду документального тексту.
2.3 Знакова сутність
комунікації
Комунікація, складний процес взаємодії людей в суспільстві, змінює свої параметри у міру розвитку самого суспільства. В різноманітні за формою і змістом комунікативні процеси втягуються практично всі члени суспільства. Це втягнення передбачає освоєння кожним людиною певної сукупності знань та навичок, які допоможуть йому у взаємодії з іншими людьми в різних за змістом ситуаціях. Можливість кожної людини і суспільства в цілому реалізувати ефективні за формою і змістом комунікативні акти відображає рівень розвитку суспільства, вміння знаходити оптимальні форми взаємодії для вирішення загальних та індивідуальних проблем [11, 231]. Розглядаючи широке поняття комунікація, визначимо деякі терміни, які конкретизують це широке поняття, що дозволяють побачити його як конкретні, визначені дії і стану.