Контрольная работа: Основи макроекономіки

Основи макроекономіки

Вступ

Макроекономіка - одна із наук, що вивчає закономірності функціонування економіки. Але економіка є складною системою. Тому крім макроекономіки її вивчають багато економічних наук: політична економія, мікроекономіка, менеджмент, маркетинг, галузеві та функціональні економіки та ін. Вона також має безпосередній зв’язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її в точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів, закономірностей, що відбуваються в економіці. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні «рецепти», методи активного впливу на об’єкт свого дослідження, тобто на процес розширеного відтворення. Не визначаючи безпосередньо зміст економічної політики держави, макроекономіка завжди виступає її теоретичною основою. Це свідчить про те, що вона не тільки досліджує фактичний стан національної економіки, а й дозволяє виробити різні варіанти впливу на процес економічного розвитку.

Щоб зрозуміти місце макроекономіки в системі економічних наук, треба насамперед з’ясувати її практичну функцію, тобто визначити, для чого потрібна людям така наука.

В основі макроекономіки, як і будь-якої науки, лежить фундаментальна суперечність людського суспільства: суперечність між матеріальними потребами людей і тими економічними ресурсами, якими володіють люди для їх задоволення. Суть цієї суперечності полягає у тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси, які необхідні для їх задоволення, - обмежені. Особливістю макроекономіки є те, що ця суперечність розглядається з позиції не окремих суб’єктів економічної діяльності (фізичних або юридичних осіб), а всієї економічної сукупності, тобто національної економіки в цілому. У чому ж конкретно полягає роль макроекономіки як економічної науки? Щоб відповісти на це запитання, необхідно з’ясувати зміст зазначеної суперечності.

Насамперед, що ми маємо на увазі розглядаючи поняття «матеріальні потреби»? Матеріальні потреби - це бажання людей володіти товарами й послугами, здатними приносити їм користь. Властивістю матеріальних потреб є те, що в кінцевому підсумку вони не можуть бути задоволені повністю, тобто є невтолимими, безмежними. Звичайно тут йдеться про абсолютну потребу, тобто потребу, яка мотивується тільки бажанням людей. Безмежний характер абсолютної потреби випливає з природи людини, відповідно до якої задоволення потреб одного рівня породжує прагнення до задоволення потреб вищого рівня: збільшення кількості товарів та послуг, що споживаються, розширення їх асортименту, підвищення якості. Але матеріальні можливості зростають повільніше, ніж потреби. Тому суспільство може ставити завдання лише щодо мінімізації цього відставання, а не усунення його взагалі.

Матеріальні потреби безпосередньо пов’язані з економічними ресурсами під якими розуміють всі природні, людські ресурси та вироблені людиною засоби, що використовуються для виробництва товарів і послуг.

Економічні ресурси можна поділити на такі види:

матеріальні ресурси - земля як засіб праці, сировині матеріали, розвідані родовища корисних копалин, капітал;

людські ресурси - праця та підприємницька діяльність.

До такого ресурсу як земля належать усі природні ресурси, тобто продукти самої природи, її дари. До них включають орну землю, ліс, водні ресурси, розвідані родовища корисних копалин тощо. Капітал, насамперед, - це засоби виробництва, тобто машини, устаткування, інструменти, споруди, транспортні засоби, що використовують у виробництві й транспортуванні готової продукції тощо. Розрізняють реальний і грошовий капітал. Реальний капітал - це виробничі ресурси, тобто ресурси, які використовуються в процесі виробництва. Грошовий капітал - це потенціальний капітал, тобто гроші, спрямовані на придбання інвестиційних ресурсів (позичковий капітал, акціонерний капітал).

Людські ресурси - це праця як сукупність всіх фізичних та розумових здібностей людей, які вони застосовують у процесі виробництва товарів і послуг. Особливим видом людських ресурсів є підприємницька діяльність, що виявляється в їхній здібності керувати процесом виробництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовувати всі інші економічні ресурси.

Основні властивості економічних ресурсів - їх відносна обмеженість. Вона означає, що кількість ресурсів є недостатньою не абсолютно, а стосовно до потреб людей. Обмеженість ресурсів визначає межу виробничої діяльності людей, можливі обсяги виробництва необхідних суспільству товарів, а відповідно й рівень споживання.

Отже, оскільки потреби людей практично безмежні, а економічні ресурси відносно обмежені, суспільство не в змозі повною мірою задовольнити власні потреби. Але воно може впливати на ступінь невідповідності між потребами і ресурсами, домагатися підвищення рівня задоволення потреб за наявних ресурсів. Досягти цього можна лише одним способом - підвищуючи ефективність використання всіх наявних ресурсів, тобто шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки в цілому.

1.      Сутність і види інфляції

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності.

Термін «інфляція» з'явився в другій половині XIX в., перекочувавши з арсеналу медицини. У буквальному перекладі з латинської мови інфляція означає «здуття», тобто переповнення каналів обігу надлишковими паперовими грошима, не забезпеченими відповідним зростанням товарної маси.

Інфляція є феноменом порушення грошового обігу і пов'язана з різними грошовими факторами: емісією знаків вартості, обсягом грошової маси, швидкістю обороту грошей, сумою взаимопогашающихся платежів.

Очевидно, що інфляція являє собою процес, обумовлений взаємодією двох чинників - ціноутворюючих та грошових. З одного боку, знецінення грошей - це процес, пов'язаний із зростанням цін, з іншого - падіння купівельної спроможності грошей може статися і під впливом зміни їх кількості в обігу.

Виходячи зі ступеня втручання держави в ринкові процеси, інфляцію поділяють на відкриту і пригнічену (подавляемую). Відкрита інфляція характеризується невтручанням держави в процеси формування цін і заробітної плати. Під пригніченою інфляцією мається на увазі ситуація, зумовлена ​​урядовим контролем за зростанням цін або заробітної плати, або тим і іншим одночасно. Вона виливається в товарний дефіцит.

Види інфляції визначаються її рівнем, від якого залежить соціально-економічна політика і характер антиінфляційних заходів:

. Помірна інфляція (3-4% на рік). Це нормальний рівень, який грає роль каталізатора економічного зростання.

. Повзуча інфляція (8-10% на рік). Це свідчить про наростання дестабілізаційних явищ в економіці.

. Галопуюча (до 50% на рік).

. Гіперінфляція (50-100% на рік). Від гіперінфляції виграють боржники (в т.ч. держава).

Виділяють 2 типи інфляції:

) інфляція попиту (покупців);

) інфляція витрат (продавців).

Модель інфляції попиту показує, що при даному обсязі сукупної пропозиції збільшення сукупного попиту призводить до більш високого рівня цін. При цьому підприємці розширюють виробництво, залучають додаткову робочу силу. Підвищується номінальна заробітна плата.

Модель інфляції, зумовлена ​​зростанням витрат виробництва, допускає 2 причини її виникнення:

В силу дорожчання палива, сировини, внаслідок зростання імпортних цін, зміни умов видобутку, підвищення транспортних витрат;

В результаті підвищення зарплати під тиском профспілок.

Якщо підвищення зарплати не врівноважується якимись протидіють факторами (напр., зростанням продуктивності праці), то збільшуються середні витрати. Виробники починають скорочувати обсяги випуску. При незмінному попиті зменшення пропозиції веде до зростання цін. Зростає безробіття.

Інфляція має монетарні і немонетарні причини.

Немонетарні причини:

Диспропорції в економіці;

Надмірний розвиток ВПК (Військово - промислового комплексу);

Малий експортний сектор при сильній імпортної залежності;

Спад обсягу ВВП (валового внутрішнього продукту);

Інфляційні очікування населення.

Монетарна природа інфляції:

дефіцит держбюджету;

вплив обсягу грошової маси на темпи інфляції. Збільшення активів ЦБ у всіх випадках призводить до зростання грошової маси, що означає підвищення платоспроможного попиту. В результаті зростає рівень цін на товари;

швидкість обігу грошей (вона збільшується, коли відбувається втеча населення від національної валюти, що пояснюється низькою довірою та інфляційними очікуваннями населення).

Інфляційним очікуванням надається велике значення в останні десятиліття. Використання концепції очікувань в економічній теорії було обґрунтовано Дж. Хіксом в його роботі «Вартість і капітал». Під еластичністю очікувань малося на увазі співвідношення між очікуваним і реальним зміною вартості товару.

У сучасних теоріях інфляції існують 2 концепції:

адаптивні очікування;

раціональні очікування.

Адаптивні очікування будуються з урахуванням помилки прогнозування, яка визначається як різниця між очікуваним і реальним рівнем інфляції за попередній період.

Модель адаптивних очікувань передбачає, що очікуваний рівень інфляції може бути заснований на середньозважений рівні минулих інфляційних ставок.

Раціональні очікування ґрунтуються на всебічному обліку як минулої, так і майбутньої інформації, зокрема політики регулювання того фрагмента економіки, стан якого впливає на предмет очікувань.

«Раціональність» очікувань проявляється в тому, що суб'єкт не відмовляється заздалегідь ні від якого джерела інформації та враховує її згідно з достовірністю і значущістю.

2.      Модель Манделла - Флемінга як теорія сукупного попиту у відкритій економіці

У закритій економіці (без зовнішньої торгівлі) використовується модель макроекономічної рівноваги IS - LM, яка дозволяє знайти такі сполучення ставки відсотка і рівня доходу, при яких одночасно досягається рівновага на товарному і грошовому ринках. Стосовно до відкритої економіки може бути використана модель Манделла - Флемінга, яка є розширеною версією моделі IS - LM, що дозволяє аналізувати вплив макроекономічної політики держави як на внутрішнє, так і на зовнішню рівновагу.

Обидві моделі будуються на основі кейнсіанської теорії, тобто припускають незмінність рівня цін в короткостроковому періоді і пояснюють причини коливань величини доходу при зміні сукупного попиту.

Модель Манделла - Флемінга складається з трьох компонентів, які можуть бути представлені у вигляді наступних рівнянь:

(1) (IS) Y = C (Y - T) + I(r) + G + NX (Y, e)

(2) (LM) M/P = L (r, Y)

(3) r = r*

Рівняння (1) - рівняння кривої IS (I - інвестиції, S - заощадження), що описує взаємозв'язок між доходом Y і процентною ставкою r при дотриманні рівноваги на товарному ринку. Це рівняння показує, що сукупний дохід Y дорівнює сумі споживання С (як функції наявного доходу Y - T (Т - податки), інвестицій I (як функції процентної ставки r), державних витрат G і чистого експорту NX (як функції доходу Y і ​​обмінного курсу е; чистий експорт дорівнює різниці експорту та імпорту). Таким чином, на відміну від стандартної моделі IS - LM, рівняння кривої IS в моделі Манделла - Флемінга додатково включає такий параметр, як обмінний курс, що впливає на величину чистого експорту: при зростанні обмінного курсу чистий експорт скорочується, при зниженні обмінного курсу чистий експорт зростає.

Рівняння (2) - рівняння кривої LM (L - ліквідність, M - грошова маса). Воно описує взаємозв'язок між доходом Y і процентною ставкою r при рівновазі на грошовому ринку.

Згодна цього рівняння, реальна пропозиція грошей М / Р (P - ціни) має дорівнювати попиту на гроші L, який, у свою чергу, є функцією від процентної ставки r і доходу Y. Пропозиція грошей М, яке визначається Центральним банком, і рівень цін Р є екзогенними змінними (заданими ззовні).

Рівняння (3) показує, що внутрішня ставка відсотка r визначається світовим рівнем ставки відсотка r*. Іншими словами, модель Манделла - Флемінга будується для малої відкритої економіки, яка може отримувати або надавати кредити будь-яких розмірів на світових фінансових ринках, не впливаючи при цьому на світовий рівень ставки відсотка. [1]

Модель Манделла - Флемінга містить три ендогенних (внутрішніх, тобто властивих самій економіці) змінних - дохід Y, процентну ставку r і валютний курс е - і, отже, не може бути побудована на одному двовимірному графіку. Тому ця модель передбачає побудову двох графіків - в координатах Y - r і Y - е.

Модель на графіку Y - r

На цьому графіку модель Манделла - Флемінга має традиційний для моделі IS - LM вигляд: по осі абсцис відкладається рівень доходу, а по осі ординат - ставка відсотка (рис. 1). Крива IS має від'ємний нахил, оскільки збільшення відсоткової ставки зменшує інвестиції і через мультиплікативний ефект веде до зниження рівня доходу. В якості екзогенних змінних тут виступають автономні компоненти витрат і чисті податки. Зміни в одному з цих компонентів призводять до зсуву кривої. Звернемо увагу, що у відкритій економіці до зсуву кривої IS призводить і зміна обмінного курсу національної валюти, так як від його рівня залежить величина чистого експорту. Наприклад, зниження курсу національної валюти призводить до збільшення чистого експорту і, при інших рівних умовах, до зростання доходу. Отже, в цьому випадку крива зсувається вправо. У моделі Манделла - Флемінга нахил кривої IS залежить не тільки від величини граничної схильності до споживання і чутливості інвестицій до ставки відсотка, але також і від величини граничної схильності до імпортування.

економіка інфляція попит флемінг

Рис. 1. Модель Манделла - Флемінга на графіку Y - r

Як і в стандартній моделі IS - LM, крива LM має позитивний нахил, оскільки процентна ставка і рівень доходу надають протилежний вплив на попит на гроші. Зростання доходу збільшує попит на гроші, оскільки люди здійснюють більше угод.

Якщо немає відповідного збільшення у пропозиції грошей, процентна ставка підніметься, що поверне попит на гроші до вихідного рівня. Зміни в номінальному пропозиції грошей призводять до зсуву кривої LM (наприклад, зростання пропозиції грошей зрушує криву LM вправо).

Третя крива на цьому графіку - це лінія, відповідна рівнянню r = r * і зображає світову ставку відсотка. Оскільки мала відкрита економіка, для якої будується модель Манделла - Флемінга, не може вплинути на світову ставку відсотка, тому ця лінія є горизонтальною, паралельної осі абсцис.

Звернемо увагу, що на рис. 1 всі три криві перетинаються в одній точці. Іншими словами, рівень внутрішньої процентної ставки, що визначається точкою перетину кривих IS і LM, дорівнює світової ставкою відсотка. Це не випадковий збіг, а нормальний стан для малої відкритої економіки, яке забезпечується механізмом функціонування валютного ринку.

Припустимо, що в малої відкритої економіки внутрішня ставка відсотка вище світової r1 > r * (рис. 2а). У цьому випадку для іноземних інвесторів внутрішні активи даної країни стануть більш привабливими (в силу їх більш високої прибутковості), і вони будуть прагнути їх придбати. Водночас резиденти даної країни утримаються від покупки іноземних активів і вважатимуть за доцільне запозичувати за кордоном за нижчими відсотковими ставками. У результаті збільшиться приплив капіталу в країну і скоротиться його відтік за кордон.