МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
на
тему: «ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ГРИ У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ»
Луцьк
- 2015
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ГРИ У ВИХОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ
.1 Ігрова діяльність та метод гри у вихованні молодших школярів
.2 Використання методу гри у виховному процесі
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ УМОВ ЕФЕКТИВНОГО ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ГРИ
.1 Методика, організація ігрової діяльності
.2 Аналіз результатів дослідження
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Тема даної курсової роботи є актуальною, адже для того, щоб виховати в учнів активну готовність до виховного впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, підібрати зовнішні форми і внутрішні «інструменти дотику до особистості», а саме - методи виховання відповідно до індивідуальних особливостей кожної дитини.
У дитячому віці саме в грі відбувається вільний розвиток особистості. Можна говорити і про те, що гра є специфічною формою прояву активності та саморозвитку дитини. Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів.
Варто зазначити, що в сучасний період реформування освіти в Україні та врахування психологічних основ організації навчального процесу проблема розвитку молодших школярів загалом і в грі зокрема набуває особливого значення.
Недостатня увага використанню та організації методу гри з дітьми зумовлює актуальність теми нашої роботи.
Об’єкт дослідження - молодші школярі.
Предметом дослідження є особливості застосування методу гри у вихованні молодших школярів.
Мета цієї роботи - є дослідження особливостей використання методу гри на уроках у початкових класах.
Для вирішення поставленої мети в роботі ставляться наступні завдання:
Провести теоретичний аналіз психологічної та педагогічної літератури з метою виявлення сутності методу гри;
Вивчити стан практики використання методу гри на уроках у початкових класах. Теоретичною та методологічною основою даного дослідження стали роботи вчених таких як: Л.С.Виготський, В. Сухомлинський, К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б., Бондаренко А.К., Усова А.П., Ельконін Д.В., Меджерицька Д.В. та інших.
Новизна курсової роботи полягає, здебільшого в тому, що одержані нами результати можуть внести певний вклад в розуміння механізмів та закономірностей застосування методу гри.
Зауважимо, що методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань: аналіз, синтез, класифікація, емпіричні методи.
Структура курсової роботи та послідовність її
частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота
складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку
використаних джерел.
РОЗДЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ
ГРИ У ВИХОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ
1.1 Ігрова діяльність та метод гри у вихованні
молодших школярів
В першу чергу зауважимо, що з давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість також передбачала розв’язання важливих завдань формування особистості дитини за допомоги гри. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал.
Гра як елемент культури - явище соціальне. Це відносно самостійна діяльність дітей і дорослих, що забезпечує потребу людей у відпочинку, розвагах, пізнанні, в розвитку духовних і фізичних сил. Для гри характерне яскраве виявлення емоцій, творчих здібностей, ініціативи. Позитивні емоції можуть спонукати учасників до високого ступеня активності і до творчого підходу у розв'язанні тих чи інших ігрових завдань.
Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє багато ролей і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.
У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога.
Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще - спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.
В. Сухомлинський писав: «В грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра - величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що запалює вогник допитливості і любові до знань». [17, с. 95] Ігрова діяльність є складним системним утворенням, структура якого охоплює мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний та результативний компоненти.
Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:
. Готовність учнів до участі в грі. (Кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).
. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.
. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.
. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти і спрямовувати, оцінювати.
. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо). Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням. Більшість ігор відрізняє наступні риси [20, с. 14]:
• вільна розвиваюча діяльність, що вживається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);
• творчий, значною мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);
• емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);
• наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.
Як вже зазначалося вище, у вітчизняній педагогіці та психології, проблему ігрової діяльності розробляли К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін, у закордонній - 3.Фрейд, Ж. Піаже та інші. У їхніх працях, досліджено та обґрунтовано роль гри в онтогенезі особистості, у розвитку основних психічних функцій, у самоврядуванні і саморегулювання особистості, нарешті, в процесах соціалізації - у засвоєнні і використанні людиною суспільного досвіду.
Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин. Більшість вчителів використовує гру, як засіб цілеутворення педагогічної діяльності та інтерпретації її в особистості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини. [8, с. 5]
У грі зусилля дитини завжди обмежуються і регулюється безліччю зусиль інших гравців. У завдання будь-якої гри входить як неодмінна умова, вміння якої координувати свою поведінку з поведінкою інших, ставати в активне ставлення до інших, розраховувати наперед результат свого ходу в загальній сукупності всіх граючих. Така гра є живий, соціальний, колективний досвід дитини, і в цьому відношенні вона являє собою абсолютно незамінне знаряддя виховання соціальних навичок і вмінь.
Значний внесок у вивчення методу гри зробив Л.С.Виготський. Інтерес його до психології гри виник з однієї сторони у зв'язку із вивченням психології мистецтв, а з іншої - в ході вивчення проблеми розвитку вищих психічних функцій. Працюючи над даною темою, вчений прийшов до цікавих тверджень і гіпотез. Він намагався зрозуміти: гра - це переважаючий тип діяльності чи провідний? "Можливо, гра - це тільки дзеркало процесів, які здійснюються в інших областях. Не можна приймати дзеркальне відображення за відображаючий предмет, хоча можна через дзеркальне відображення вивчати цей предмет" [3, с. 65].
Л.С.Виготський вважав, що у грі усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді. Дане твердження перегукується із висловом К.Д.Ушинського, який стверджував: "Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби, могли заглянути у неї вільно, але в діяльності і словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку і ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує своє душевне життя" [3, с. 67].
Особливістю гри є те, що підпорядковуючись певним умовним правилами, у дитини з’являється свідоме мислення дій. Саме гра - є першою школою думки для дитини. Гра є розумна і доцільна, планомірна, соціально-координована, підпорядкована відомими правилами система поведінки або витрата енергії. Цим вона виявляє свою повну аналогію з трудовою витратою енергії дорослою людиною, ознаки якої цілковито збігаються з ознаками гри, за винятком тільки результатів. Таким чином, при всій об'єктивної різниці, яка існує між грою і працею, яка дозволяла навіть вважати їх полярно-протилежними одне до одного, психологічна природа їх абсолютно збігається. Це вказує на те, що гра є природною формою праці дитини, властивою йому формою діяльності, приготуванням до майбутнього життя. Дитина завжди грає, але гра її має великий сенс. Вона точно відповідає її віку та інтересам і включає в себе такі елементи, які ведуть до вироблення потрібних навичок і вмінь». [4, с. 31-40]
Увага Л.С. Виготського також була зосереджена на визначенні мотиву гри. Він вважав, що гра виникає тоді, коли з'являється тенденція до негайної реалізації своїх бажань. Гра і є виконанням цих бажань, що часто не усвідомлюються самою дитиною. Вчені вважають, що основним мотивом гри дитини у дошкільному віці є бажання робити як дорослий. Звідси, мотивом гри у молодшому шкільному віці може бути бажання знати як дорослий.
Одним з перших вчений звернув увагу, на важливий компонент гри "уявну ситуацію", яка полягає в прийнятті дитиною на себе ролі дорослого. Головними особливостями даного процесу є те, що під час гри відбувається перенесення значень одного предмета на інший і дії, які відтворюються, характеризуються узагальненістю та скороченістю.
Тому, за Л.С.Виготським, гра - це «уявна ситуація», яка створюється дорослим або самою дитиною, в якій реалізуються дитячі бажання, в якій внутрішні процеси дитини проявляються у зовнішньому вигляді і яка є джерелом розвитку дитини [3, с. 64].
По-своєму важливими є висновки С.Л. Рубінштейна: «Гра - це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу». При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі за їх власним внутрішнім змістом. [15, с. 261] Отже, можна сказати, що мотивом гри за Л.С. Рубінштейном є здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для дитини переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.
В грі, стверджує С.Л. Рубінштейн, є відхід від дійсності, але є і проникнення в неї. Тому в ній немає втечі від реальності в придуманий світ.
Все, чим гра живе, і що вона містить у собі, все це береться з дійсності. Гра виходить за межі однієї ситуації, відволікається від одних сторін дійсності для того, щоб ще глибше виявити інше. Можливо, у цьому випадку гра і справді є "дзеркалом", відображення якого допомагає дитині дослідити довкілля [15, с. 263].
У структуру гри як діяльності особистості входять етапи:
• визначення мети;
• планування;
• реалізації мети;
• аналізу результатів, в яких особистість повністю реалізує себе як суб'єкт.
Педагогічні ігри - досить велика група методів і прийомів організації педагогічного процесу. Основна відмінність педагогічної гри від гри взагалі полягає в тому, що вона володіє суттєвою ознакою - чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю. Педагогічні ігри досить різноманітні за:
• дидактичними цілями;
• організаційною структурою;
• віковими можливостями їх використання;
• специфікою змісту.
. Розподіл ігор по виду діяльності на фізичні (рухові), інтелектуальні (розумові), трудові, соціальні та психологічні.
. За характером педагогічного процесу:
· Навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі;
· Пізнавальні, виховні, розвиваючі;
· Репродуктивні, продуктивні, творчі;
· Комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та інші.
. Згідно Селевко за характером ігрової методикою педагогічні ігри поділяються на: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, ігри-драматизації.
. У предметній області виділяють ігри з усіх шкільних циклів.
. У ігровому середовищі, яке значною мірою
визначає специфіку ігрової технології: розрізняють ігри з предметами і без них,
настільні, кімнатні, вуличні, на місцевості, комп'ютерні та інші.
.2 Використання методу гри у виховному процесі
Аналізуючи вищевикладене, варто зупинитися на тому, що виховна сторона є надзвичайно важливою при використанні методу гри, адже гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.
Вихідні, положення зарубіжних теорій щодо положення, суті, значення гри для дитини поширюється і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшого шкільного віку. Так, З.Фрейд розглядав гру як засіб вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати у безпосередньому житті. А. Адлер вважав, що в грі дитина самоутверджується, задовольняючи своє прагнення до влади і могутності, яке дорослі пригноблюють. Сучасні теорії «ігротерапії» вважаються цінними на підставі, що доводять - за допомогою гри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра змінює негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо.