Материал: Політика Малайзії в ПСА

Єдність різноманітного малайського суспільства по своїй сутності впливає і на бачення зовнішньої політики, яка ґрунтується на встановленні тісних і дружніх відносин з країнами. Малайзія поважає внутрішні справи інших держав і виступає за політику невтручання, яка, як наслідок, визнає суверенітет держави. З моменту здобуття незалежності Малайзії в 1957 році до сьогоднішнього дня бачення зовнішньої політики країни залишається послідовним, адже лише в таких умовах можливо захистити національні інтереси, а також сприяти утвердженню такого поняття, як рівність націй. Іншими словами, Малайзія продовжує зміцнювати свої відносини з іншими країнами та міжнародними організаціями, як на регіональному, так і на міжнародному рівні для мирного співробітництва.

З 1957 р. зовнішня політика країни пройшла кілька етапів еволюції бачення власної зовнішньої політики, акценти якої постійно змінювалися, але найчастіше концепції стосувалися мирного співіснування, ідей регіоналізму, активної співпраці з країнами, що розвиваються та захисту національних інтересів. Політика значною мірою визначалася національними особливостями та спадщиною попереднього політичного керівництва, а також динамічним регіональним та міжнародним середовищем. На прикладі прем’єр-міністрів Малайзії можемо прослідкувати зміну та еволюції зовнішньополітичних концепцій Малайзії.

Перший прем’єр-міністр Малайзії Абдул Рахман (1957-1969 рр.) притримувався яскраво вираженої антикомуністичної та прозахідної позиції, оскільки над країною нависла загроза комуністичного повстання, що закономірно призвело до відкинення ідеї про «неприєднання. Саме при ньому було введено згаданий вище закон про мову, який призвів до приходу до влади нових сил на чолі з Абдулом Разаком (1970-1976 рр.). Другий прем’єр-міністр відзначився своєю прагматичністю та орієнтацією на концепцію регіоналізму. Малайзія, будучи членом Організації ісламського співробітництва (OIC), почала ідентифікувати себе, як мусульманську країн, та все більше схилятися до нейтралітету і незалежності від Великої Британії та інших глобальних гравців того часу. У 1970 р. країна стала учасником Руху Неприєднання, ким і залишається на цей момент. Можемо з упевненістю сказати, що Абдул Разак почав поступовий процес перетворення Південно-Східної Азії на нейтральний регіон, приєднавшись до цього Руху. Ще одним підтвердженням такого курсу другого прем’єр-міністра стала зустріч представників АСЕАН у 1971 р., де було підписано Куала-Лумпурську декларацію, тобто проголошено новий підхід в політиці, який полягав у створенні Зони миру, свободи та нейтралітету (ЗМСН).

В свою чергу, важливим підсумком керівництва Хуссейна Онна (1976-1981 рр.), третього прем’єр-міністра Малайзії, був період консолідації, коли АСЕАН став наріжним каменем зовнішньої політики Малайзії після розпаду Сайгона (тепер місто Хошимін) у 1975 році, виведення військової присутності США з Південно-Східної Азії та Вторгнення Камбоджі у В’єтнам.

Малайзію часто називають одним з «азійських нових тигрів» – країною, яка в короткий термін змогла серйозно підвищити рівень життя населення, перейти від переважно аграрної основи народного господарства до промислової і постіндустріальної. Батьком «малазійського дива» вважають нинішнього прем'єр-міністра Малайзії Махатхіра Мохамада. Він був прем'єром з 1981 по 2003 роки, доклав багато зусиль для перетворення країн, а навесні 2018 року знову, через 15 років, був обраний керувати країною у віці 93-х років. Ставши прем'єр-міністром, Махатхір Мохамад активно взявся до практичної реалізації своїх ідей, які зводилися до перетворення Малайзії в сучасну державу з високорозвиненою економікою, незалежною внутрішньою і зовнішньою політикою, побудови суспільства, що спирається на "азійські" і "малайзійські" цінност. М. Мохамад зарекомендував себе як невтомний критик подвійних стандартів у міжнародній політиці, політики країн Заходу і МВФ, борець за права країн, що розвиваються, країн Азії та ісламських держав. Його діяльність отримала високу оцінку в Малайзії і за кордоном. У книзі спогадів "Сінгапурська історія творця сучасного Сінгапуру Лі Куан Ю, який часто виступав опонентом Махатхіра Мохамада, віддає належне його якостям, як політичного лідера, наголошуючи на його володінні рішучістю і політичною підтримкою, що дозволяла долати спротив мас, коли того вимагали інтереси країни. За часів його діяльності було зроблено наголос на розвитку двосторонніх відносин з членами АСЕАН та мусульманськими країнами. Під час прем'єрства візиту М. Мохамада у зовнішній політиці країни почалася активно впроджуватись економічна зорієнтованість у зовнішніх відносинах країни, яка мала на меті захищати права, інтереси та прагнення країн, що розвиваютьс. З’явився ряд концепцій, якими мала керуватися Малайзія на зовнішньополітичній арені: політика «обличчям до Сходу» (співпраця з Японією та Республікою Корея); лідерство серед країн, що розвиваються; боротьба з тероризмом; політика ісламської єдності; участь в миротворчих операціях. Крім того, в планах було розробити абсолютно нові методи співпраці країни, прикладом яких можуть бути такі ідеї, як:

• АСЕАН + 3 – кооперація держав Південно-Східної Азії з КНР, Японією та Республікою Корея;

• G-15 найбільш розвинених країн-учасниць Руху неприєднання;

• Лангкавські діалоги – проведення форумів на території Малайзії, що мають на меті забезпечити розумне партнерство між країнами, що розвиваються (South-South cooperation).

Малайзія стала голосом країн, що розвиваються, і стала зразком для наслідування для багатьох інших держав.

П'ятий прем'єр-міністр Малайзії Абдулла Бадаві (2003-2009 рр.) продовжував забезпечувати активну діяльність Малайзії на міжнародній арені. Під час його перебування на посаді Малайзія відіграла важливу роль у розробці та прийнятті Хартії АСЕАН, яка була ратифікована всіма країнами-членами АСЕАН, а потім набула чинності 15 грудня 2008 року. Порівнюючи Абдулу Бадаві та М. Мохамада, то можна прослідкувати значущу відмінність його стилю ведення політики та основних її векторів. Акцент діяльності зміщується до регіонів Близького та Середнього Сходу. Незважаючи на це, відбулося багато зрушень і всередині ПСА. Одним з найважливіших кроків було вирішення прикордонних питань з Брунеєм, а саме делімітація спірних територій в 2009 р., які були приводом для конфліктів десятки років. Також варто згадати його концепцію «Іслам Хадхарі (цивілізованого ісламу), яка зосереджувалась не на самій релігії, а на сприйнятті ісламу, як джерело культури та цивілізації. Вважалося, що такий крок допоможе протистояти екстремізму.

Шостий прем’єр-міністр Наджиб Разак (2009-2018), син Абдула Разака, повернувся до ідеї поглиблення відносин з країнами Південно-Східної Азії. Ряд його візитів до Індонезії, Сінгапур, Камбоджі, Таїланду та Брунею засвідчили прихильність до ідеї регіоналізму. Такий підхід до найближчих сусідів Малайзії підтверджує прагнення посилити співпрацю і полегшити циклічну регіональну напруженіст. Наджиб Разак, по суті, продовжив розвиток прагматичної зовнішньої політики, сприяючи торгівлі, залученню іноземних інвестицій, а також проекту Малайзії як стабільної і мирної країни. Після вступу на посаду у квітні 2009 року Прем'єр-міністр також наголосив, що зовнішня політика Малайзії під його керівництвом буде значною мірою сформована концепцією «1 Malaysia»: People First, Performance Now. Серед ключових елементів цієї концепції є усвідомлення сили Малайзії в її різноманітності. Ця концепція відповідає основному баченню зовнішньої політики Малайзії, яка полягає в захисті та просуванні інтересів за кордоном і в той же час відповідально і ефективно сприяє створенню світу на основі справедливості.

Малайзія продовжує відігравати важливу роль у різних багатосторонніх питаннях, які впливають на інтереси багатьох держав. Ці питання включають роззброєння, боротьбу з тероризмом, торгівлю людьми, зміну клімату та екологічні питання. Будучи членом ООН, Малайзія твердо вірить у міжнародний мир і безпеку.

Упродовж десятиліття до 2020 року Малайзії доведеться мати справу з великими змінами у глобальному середовищі, одночасно покращуючи та вдосконалюючи внутрішні умови країни. Визнаючи цей виклик, надзвичайно важливо, щоб зовнішня політика Малайзії продовжувала зосереджуватися на захисті національних інтересів, відповідально та ефективно сприяючи захисту принципів суверенної рівності, взаємної поваги до територіальної цілісності, мирного врегулювання суперечок, а також взаємної вигоди у відносинах. Ці принципи витримали випробування часом, що створило для Малайзії позитивний імідж в очах міжнародної спільноти.

Підсумовуючи всю висвітлену інформацію, можемо зробити висновок, що впродовж історії незалежної Малайзії з приходом кожного нового політичного лідера змінювалися концепції зовнішньої політики держави. Часто пріоритетними вважалися мусульманські країни, члени ОІК, або регіон Східної Азії, проте завжди головним напрямом діяльності залишалася Південно-Східна Азія. Звичайно, це зумовлено положенням Малайзії: країна сама належить до згаданого субрегіону, лежить на перетині важливих стратегічних шляхів (омивається Південно-Китайським морем) та межує з Індонезією, Таїландом, Сінгапуром і Брунеєм, країнами-членами АСЕАН, учасником якої є вона сама. Ці держави завжди відігравали важливу роль в житті країни: спільна історія, територіальні проблеми та співпраця в проектах – ці чинники значно вплинули на формування тої Малайзії, яку можна побачити сьогодні.

РОЗДІЛ 2. Співробітництво Малайзії з державами регіону в економічній, інвестиційні та туристичній сферах

Положення країни в системі міжнародних відносин завжди залежало не тільки від політичного життя всередині і ззовні. Важливими факторами сприйняття держави як партнера чи інвестора були і залишаються її ресурси, економічне становище, темпи модернізації, культурні зв’язки та ініціативність у співпраці.

З економічної точки зор колишньої британської колонії Малайзії нічим було похвалитися, крім таких товарів, як олово, каучук і пальмова олія, які збагачували тільки статки імператора. Отримавши незалежність у 1957 році, у країни з'явилася можливість досліджувати нові шляхи економічного зростання. Як результат, Малайзія перетворилася на промислово розвинену країну із валовим внутрішнім продуктом (ВВП), який виріс на 8-9% з 1991 по 1997 рр. У післявоєнний період було почато виробництво споживчих товарів, таких як батареї, фарби, шини та фармацевтичні препарати. З'явився ряд галузей промисловості: текстиль, гума та продукти харчування, хімікати і телекомунікаційне обладнання, машинобудування та важка промисловість. Сьогодні Малайзія є одним з найбільших експортерів напівпровідників, електронних товарів і пристроїв. В даний час працює близько 40 напівпровідникових компаній, на частку цієї промисловості припадає близько 30% загального обсягу виробництва в Малайзії. Незважаючи на перехід до економіки, заснованої на виробництві, Малайзія, поряд з Індонезією і Таїландом, як і раніше забезпечує 72% світового виробництва натурального каучуку. Країна також є другим за величиною в світі експортером пальмової олії. Щодо важливих ресурсів, то були виявлені значні запаси нафти і газу, а поточні запаси нафти оцінюються приблизно в три мільйони барелів. Хоч і реальні темпи зростання ВВП зменшились до 5, 9%, але за статистикою 2017 р. рівень ВВП держави складав 933, 3 млрд. дол. (26 місце у світі), а золотовалютні резерви становили 102, 4 млрд. дол. (25 місце). Малайзії вдалося перейти зі статусу країни з низьким рівнем доходу в країну із середнім рівнем доходу завдяки стійкому економічному зростанню протягом останніх декількох десятиліть. На межі ХХ та ХХІ ст. багато держав зіткнулися з глобальними проблемами перебудови світової економіки. Малайзія добре впоралася з азійською фінансовою кризою 1997 р., здійснивши ряд масштабних рефор, на відміну від своїх сусідів Таїланду та Індонезії. То ж на цей момент Малайзія не припиняє шукати нові шляхи для подальшого економічного розвитку. Куала-Лумпур приділяє все більшу увагу активізації зовнішньоекономічних факторів.

Варто зазначити про важливість територіальних питань у двосторонніх відносинах між країнами, адже вони є одним з головних чинників сприяння чи, навпаки, погіршення співробітництва. Першою проблемою, з якою зіткнулася Малайзія, отримавши незалежність, було невизнання Індонезією новоутвореної держав У 1963 р. вона ввела проти Малайзії політику «конфронтації», яка завершилася через три роки завдяки посередництву Таїланду. Індонезія не застосувала жодних насильницьких дій спрямованих проти Малайзії після закінчення холодної війни, хоча політика «конфронтації» – є фактом, який потрібно враховувати в майбутньому. Насправді, внутрішня політична нестабільність в Індонезії може вплинути на Малайзію або стати загрозою безпеці в будь-який час.

Також в 60-х рр. ХХ ст. про свою претензію заявили Філіппіни щодо штату Сабах на острівній частині країни, від якої вони досі не відмовилися, що призводить до нестабільної ситуації в прикордонних північних та північно-східних територіях штату навіть сьогодні. В цій ситуації Малайзію підтримали такі провідні держави, як Велика Британія, США, Австралія та Нова Зеландія, маючи власні інтереси в цьому регіоні. Спочатку проблема була вирішена завдяки проведенню референдумів у 1963р., 1967р., 1976р., в ході яких населення острову висловило бажання не виходити зі складу Федерації Малайзії. Але напр. ХХ ст. з’явилася інша загроза – повстанський мусульманський рух на півдні Філіппін. Основною вимогою повстанців було створення незалежної ісламської держави, яка об’єднувала б о.Західний Мінданао, архіпелаг Сулу та провінцію Сабах, які в переважній більшості населені мусульманами. Питання приналежності та правового статусу о.Мінданао вирішено в жовтні 2012 року після підписання Рамкової мирної угоди між повстанцями та урядом Філіппін. Дана угода дозволила створення автономного регіону Бангсаморо на території Філіппін. Уряд Малайзії надавав посередницьку допомогу при веденні переговорів по припиненню конфлікту починаючи із 2001 . Проте проблема не була остаточно вичерпана, адже на початку 2013 р. самопроголошена Королівська армія Сулу прибула на о.Борнео в провінцію Сабах і заявила про своє право власності на цю територію. Тривали сутички між легітимними урядами Малайзії та Філіппін і повстанцями, в ході яких загинуло 12 осіб. Тому зрозуміло, що й на цей момент штат Сабах є гарячою точкою на карті країни через невирішеність цього конфлікту, який в будь-який момент може поновитися і стати масштабнішим.

Аналогічна ситуація відбувається і з Таїландом, оскільки політична нестабільність в східних провінціях Таїланду, як Яла, Паттані и Наратхіват є проблемою, яка може призвести до національної напруженості між двома країнами і яка вже давно тягнеться з кінця «холодної війни». Щодо Сінгапуру, то хоч він ніколи не вдавався до застосування військових або насильницьких дій проти Малайзії, але їхні суперечки та неузгодженості, що стосуються постачання вод, питання визначення кордону, залишаються відкритими і можуть призвести до напруги між цими двома країнами. Також зважаючи на різке збільшення військового потенціалу починаючи з 1965 року Малайзія вважає Сінгапур однією з кращих країн у військовій галузі в регіоні ПСА.

Виходячи із вище описаних проблем між державами, можемо зрозуміти, що найбільшу напруженість створювали Індонезія, Сінгапур, Філіппіни та Таїланд саме їхню територіальну близькість з Малайзією (Філіппіни – морський кордон). Постійні територіальні претензії створювали напруження, що змушувало сторони шукати компроміс, але не завжди ефективно.

Надзвичайно важливим спектром двосторонніх відносин є економічний діалог та торгівля. Сінгапур досі залишається головним економічним партнером Малайзії в Південно-Східній Азії і загалом, за винятком Китаю. Частка експорту становить 15% від загальної цифри, а імпорту – 10, 8%, тому для обох країн важливо підтримувати дружні відносини задля майбутніх перспектив. Рішення ж Малайзії і Сінгапуру про встановлення торгових зв'язків між фондовими ринками Малайзії (БМ) і Сінгапуру (SGX) має посприяти збільшенню їх капіталу на фондових ринках. Таким чином, новий етап партнерства дозволить формувати широку базу інвесторів. Таїланд займає друге місце серед країн ПСА в торгівлі із Малайзією. Частка експорту складає 5,7%, а імпорту – 5,8%.

Важливо зазначити, що південний штат Малайзії Джохор безпосередньо межує і має тісні двосторонні відносини зі Сінгапуром. Саме через цей штат постачається вода до сусідньої країни. Крім того, Джохор і Сінгапур разом з островами Ріау в Індонезії утворюють трикутник економічного зростання Sijori (назва походить від перших букв кожного учасника). Sijori є механізмом партнерства між трьома країнами, який поєднує в собі конкурентні переваги в трьох областях, щоб зробити субрегіон більш привабливим для регіональних і міжнародних інвесторів. Зокрема, він пов'язує інфраструктуру, капітал і досвід Сінгапуру з природними і трудовими ресурсами і великою кількістю земель Джохора і Ріау. Проект Sijori був вперше публічно згаданий в 1989 році заступником прем'єр-міністра Сінгапуру Го Чок Тонгом. Передбачалося, що «трикутник зростання» стане ключовим компонентом сінгапурської схеми регіоналізації 1980-х і 1990-х рокі.

В контексті згаданого механізму співпраці варто згадати і про інші зони зростання.

BIMP-EAGA – це субрегіональна ініціатива економічної співпраці між Брунеєм, Індонезією, Малайзією та Філіппінами, яка носить назву East Asian Growth Area (східна територія зростання. BIMP-EAGA була запущена в 1994 р. з метою прискорення економічного розвитку в «фокусних областях» чотирьох країн, які, хоч географічно віддалені від своїх столиць, але знаходяться в стратегічній близькості одна від одної. Ця ініціатива спрямована на ринок і діє через децентралізовану організаційну структуру за участю чотирьох урядів і приватного сектора. Співпраця в BIMP-EAGA направлена на розширення торгівлі, туризму та інвестицій всередині і за межами субрегіону шляхом сприяння вільному переміщенню людей, товарів і послуг, раціонального використання загальної інфраструктури та природних ресурсів та використання в повній мірі всіх економічних переваг.

IMT-GT – це стратегічна основа міжнародного економічного співробітництва, схвалена лідерами трьох країн для розвитку регіонів в південній частині Таїланду, деяких районах Малайзії (Кедах, Селангор, Келантан, Мелака тощо) і деякі райони Індонезії (Ачех, Північна Суматра , Західна Суматра і т.д), щоб стати субрегіоном безперервного розвитку, прогресу, багатства, миру і якості житт.

Крім того, досить популярною в Малайзії є концепція тристороннього співробітництва за участі Німеччин. За останні роки країна значно розширила свою співпрацю у напрямку Південь-Південь. Як наслідок, інтерес до тристороннього співробітництва також зріс. Будучи економікою, що розвивається, Малайзія перестала бути країною-бенефіціаром в області співпраці в цілях розвитку і тепер все частіше приймає на себе відповідальність за розвиток кооперації в регіоні і за процес регіональної інтеграції. На думку Німеччини, Малайзія стратегічно і структурно здатна здійснювати програми і проекти співробітництва, включаючи розробку тристоронніх проектів, які об’єднуються під однією назвою – «Концептуальне та структурне зміцнення Малайзії для реалізації програм і проектів співробітництва в галузі розвитку в країнах-партнерах». Спільні завдання здійснюються, щоб дозволити цим країнам скористатися досвідом і знаннями Німеччини і Малайзії. Цільовими країнами є Камбоджа, Лаос та Східний Тимор.

У випадку Камбоджі завдяки її економічному зростанню порти стають все більш і більш важливими в якості центральних торгових центрів для її торгівлі.

Однак зростання портів, які часто знаходяться в міських районах, зазвичай тягне за собою високі ризики для навколишнього середовища і безпеки праці. У багатьох випадках системи управління навколишнім середовищем і безпекою, які в даний час існують в камбоджійських портах, недостатньо розвинені, щоб впоратися з майбутніми викликами економічного зростання. Тому перша сходинка тристороннього співробітництва Німеччини та Малайзії з Камбоджею спрямована на сталий економічний розвиток з наголосом на порти і транспортну галузь, яка не призведе до збитків та погіршення екології.

Отримавши незалежність достатньо нещодавно, Східний Тимор зіткнувся з проблемами, пов'язаними з продовольчою безпекою і розвитком сільських районів. Створюючи перспективи працевлаштування та покращуючи місцеві умови життя, рибний сектор може зіграти вирішальну роль в підвищенні продовольчої безпеки і розвитку сільських районів. Однак на сьогоднішній день морський промисел країни часто ведеться без належних структур або відповідних навичок. Через відсутність технічних знань в галузі рибальства вилови риби досягають лише невеликої частини від свого повного потенціалу. Спроби збільшити розмір виловів поки що не увінчалися успіхом. Тому необхідні цілеспрямовані втручання щодо створення умов для підвищення рентабельності рибного господарства. Малайзія надала свою допомогу шляхом організацій лекторіїв та навчань від провідних спеціалістів, які були надіслані безпосередньо до районів рибного промислу, щоб передати досвід та знання щодо створень кооперативів.