Курсовая работа (т): Проблема утворення та обслуговування державного боргу

Проблема утворення та обслуговування державного боргу

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни ЕТ

На тему: "Проблема утворення та обслуговування державного боргу"

Виконала:

студентка гр. МО-11

Лобода А.А.

Превірив:

Доц..Головаш Б.Е.

Київ 2014

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

.1 Сутність державного боргу країни

.2 Бюджетний дифіцит та способи його подолання

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ

.1 Аналіз динаміки внутрішнього та зовнішнього боргу в Україні

.2 Аналіз динаміки внутрішнього та зовнішнього боргу в світі

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВА ПОГАШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

.1 Проблеми управління державним боргом в Україні

3.2 Проблеми управління державним боргом в світі

Висновки

Список літератури

Додатки

ВСТУП

державний борг зобов'язаня

Державний борг - об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і завдань, покладених на неї.

Дефіцит державного бюджету є одним із важливих макроекономічних показників, який характеризує стійкість економічної системи. Країни, які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне сальдо або незначний дефіцит.

Важливим інструментом державної фінансової політики є бюджетний дефіцит. Кожна країна має чіткі особливості,які мають враховуватися в процесі використання такого важеля. Основними причинами бюджетного дефіциту в Україні й в інших країнах світу ,є спад виробництва ,занепад підприємництва,невиражена соціально -економічна політика. Абсолютної оцінки дефіциту бюджету як фінансового явища не існує,дається лише відносна його характеристика. Тому дефіцитне фінансування бюджету виконує неоднозначну роль на розвиток держави.

В ході роботи було досліджено поняття державного боргу як невід'ємної і важливої складової державних фінансів, проаналізовано структуру і динаміку державного внутрішнього та зовнішнього боргу, механізм його управління і обслуговування, визначено основні проблеми управління державним боргом в світі, в Україні . [1]

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

.1 Сутність державного боргу країни

Державний борг виражає економічні відносини між державою - позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу позикових капіталів і вартості ВВП позичальника. Державний борг - це відносини вторинного розподілу валового суспільного продукту і частини національного доходу. У цих відносинах бере участь лише частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Найчастіше - це тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб та населення, не призначені для поточного використання.

Державний борг - це й заборгованість держави за кредитні операції; зобов'язання держави щодо внутрішніх та зовнішніх позик, які залишаються після відрахування погашеної їх частини; сума накопичених за попередні роки дефіцитів державного бюджету мінус його позитивне сальдо.

Державний зовнішній борг складається з:

позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

позик на підтримку національної валюти;

позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.[2]

У західній економічній літературі розрізняються поняття суспільної заборгованості (public debt) і приватної заборгованості (private debt). У суспільну заборгованість включаються всі види запозичень, боржником при яких виступає суспільний сектор економіки. Це поняття найбільш адекватне українському «державний борг та борг органів місцевого самоврядування».

Державний борг виникає через брак у держави коштів, необхідних для виконання її функцій, серед яких регулювання економіки, проведення соціальної політики, забезпечення обороноздатності країни, утримання пенітенціарної системи, міжнародної діяльності. Тому держава змушена мобілізувати додаткові фінансові ресурси для покриття своїх видатків, необхідних для забезпечення її діяльності і виконання функцій.

Класифікація заборгованості у держави у розвинутих країнах[3]

Причинами виникнення державного боргу є ведення війн, мілітаризація країни, надмірне розширення економічних функцій держави. Підготовка і ведення воєнних дій протягом тривалого часу були основним чинником появи державного боргу. У XX столітті, особливо в його другій половині, до цього додалася мілітаризація економіки. Друге півстоліття (до початку 90-х) пройшло під знаком «холодної війни», яка поглинула величезні кошти, що значно перевищували фінансові можливості держав.

Ще однією причиною зростання державного боргу стало практиковане з 30-х років XX ст. активне державне регулювання економіки, особливо проведення анти циклічної політики та фінансування соціальних програм. Циклічні економічні спади супроводжуються, з одного боку, скороченням податкових надходжень, а з іншого - зростанням виплат у разі безробіття, на підтримку малозабезпечених верств населення, доходи яких в цей час знижуються. Так, за 1929-1939 роки, на які припадають кризи 1929-1933 років і 1937-1938 років, державний борг США збільшився з 16,5 млрд дол. до 40,4 млрд дол., тобто більше як у два рази.

Зростанню заборгованості певною мірою сприяла кейнсіанська теорія, яка рекомендує дефіцитне фінансування як засіб стимулювання економічного зростання. Нині переважна більшість держав світу мають державні борги через хронічну дефіцитність державних фінансів.

В умовах дефіциту бюджету, як правило, існують два традиційних шляхи його фінансування: емісійний та борговий, коли уряд вдається до державного запозичення. Саме державне запозичення зумовлює появу й накопичення державного боргу, який виникає внаслідок проведення незбалансованої фіскальної політики. Перевагою методу боргового фінансування над емісійним є те, що його використання безпосередньо не веде до широкого розвитку інфляційних процесів, оскільки гроші лише переходять від одного економічного агента до іншого.

Державне запозичення, таким чином, є безпосередньою реалізацією кредитних відносин, участь у яких беруть держава як позичальник і зовнішні (внутрішні) кредитори - фізичні або юридичні особи (приватні особи, фінансово-кредитні установи, корпорації, іноземні уряди держав, міжнародні фінансово-кредитні установи тощо). Кредитори на добровільній основі надають тимчасово вільні кошти для фінансування державних видатків країни-позичальника на умовах повернення запозичених коштів, терміновості та платності.

Розміри державного боргу визначаються як в абсолютних, так і у відносних показниках, причому відносні показники обчислюються у відсотках до ВНП, ВВП. Так, країнами у яких показник відношення державного боргу до ВВП перевищує 100 % є Японія, Італія, Єгипет, Куба, Зімбабве, а країнами, в яких цей показник менше 10 % являються Чилі, Росія, Естонія, Латвія, Лівія, Оман та ін.

Щодо України, то протягом останніх років показник співвідношення державного боргу і ВВП мало тенденцію до зниження. Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається як за рахунок росту економіки країни, так і за рахунок проведення зваженої боргової політики. Значення цього показника свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу і відповідає критеріям визначеним Бюджетним кодексом України. Критичний рівень показника не повинен перевищувати 60 %. Так, якщо у 1998 році співвідношення становило 37,4 %, то у 2008 році зменшилося до 13,6 %. За умови включення до обсягу державного боргу всіх гарантійних зобов'язань Уряду, показник рівня відношення державного прямого та гарантованого боргу до ВВП на кінець 2008 року становив 19,7 %, що також є прийнятним з точки зору фінансової безпеки державb/[3]

.2 Бюджетний дифіцит та способи його подолання

Дифіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків бюджету над його доходами(податки та податков доходи бюджету),а накопичена сума дефіцитів і бюджетних надлишків являє собою державний борг.[4]

Рівновага доходів і видатків бюджету є найбільш доцільним і обґрунтованим станом. Вона означає,що всі видатки бюджету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінансового забезпечення реалізації функцій держави немає потребі,з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого-передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фінансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне- систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб’єкт зацікавлений отримати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів,можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

З позиції адміністративного управління фінансами начебто немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві досягти цого дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб’єктів фінансових відносин,потребує врахування багатьох чинників і обмежень,а тому фактично не піддається математичному моделюванню. Його реалізація повністю залежить від фахівців із бюджетного менеджменту, їхнього професіоналізму і порядності,вміння знаходити вихід із,здавалось б,безвихідного становища.

Дифіцит бюджету є найбільш складним і водночас досить поширеним явищем. Дифіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування .Отже,необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв’язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету,який умовно можна назвати бюджетною пустотою,чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сумма видатків , що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Україні на початку 90-х років воно мало місце. Затверджувався неврівноважений бюджет,що значно ускладнювало його виконання.Адже при незабезпеченому перевищені видатків над доходами неясно,які видатки треба фінансувати,а які не треба. З іншого боку,виходячи з законодавночого характеру бюджету необхідно фінансувати всі затверджені видатки,але за рахунок чого?

Бюджетний дефіцит має різні прояви та причини. Його не можна оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховувати всі його чинники.Характеристика дефіциту дається за такими ознаками:

формою прояву;

причинами виникнення;

спрямуванням коштів.

За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит - це офіційно зафіксований стан бюджету під час його затвердження у відповідному документі: законі про державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади.

Прихований дефіцит офіційно не визначається. Існує кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, це завищення планових показників доходів. По суті, воно означає фальсифікацію основного фінансового плану держави, яка все одно виявиться при виконанні бюджету. Така фальсифікація може бути як свідомою-для реалізації певних політичних ,економічних чи фінансових цілей ,так і наслідком невисокого рівня планування доходів,бажання сприймати неможливе за реальність. Виходячи з рівня виконання плану доходів в Україні в останні роки можна стверджувати, що певні елементи прихованого дефіциту шляхом завищення планових завдань мали місце. По-друге,завишення доходів може мати напівприхований характер. В Україні,наприклад, у деякі бюджетні роки до складу дохідної частини бюджету входили стаття «Доходи,що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Тому,з одного боку, якщо це саме такі реальні доходи, їх необхідно було чітко визначити і зарахувати до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи,їх неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення бюджету з метою фіктивного його збалансування. По-третє, можливий варіант напівприхованого-напіввідкритого дефіциту,коли в затвердженому дефіциті бюджет не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит - вкрай небажане явище, особливо його перша форма - завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого початку. Такий підхід відбиває бажання органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно підвищувати свій імідж. Стосовно другої і третьої форм прихованого дефіциту можна відзначити, що вони нагадують гру в піжмурки, спробу приховати очевидне.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи. Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видатки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видатків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рішення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування - він і так надто високий.

Конкретними причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративної командної системи, а головне- низький рівень ВВП на душу населення. В цілому вимушений бюджетний дефіцит в будь-якій країні є спробою пом’якшення складної фінансової ситуації.

Свідомий бюджетний дефіцит пов'язаний з проведенням політики так званих «позикових» фінансів. Формування доходів бюджету може здійснюватись на основі «податкових» чи «позикових» фінансів. Політика «податкових» фінансів виходить з повного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових надходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба повертати. Політика «позикових» фінансів ґрунтується на необхідності обмеження рівня оподаткування і забезпечення частини бюджетних видатків через позики. Якщо вимушений бюджетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності вільних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави, фінансовий стан підприємств і громадян у цілому може бути задовільний.

За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати. Ця ознака дефіциту бюджету теж досить суттєва в його характеристиці. Витрачання коштів на поточні витрати означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансування інвестицій, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки, до того ж така політика потребує чіткої організації і жорсткої відповідальності. Однак вона має перспективу, сприяючи зростанню ВВП і (в майбутньому) ліквідації вимушеного бюджетного дефіциту.