Суть економічної безпеки реалізується в системі критеріїв і показників. Критерій економічної безпеки можна визначити як оцінку стану економіки з точки зору найважливіших процесів, які відображають зміст економічної безпеки. Критеріальна оцінка безпеки включає в себе оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці, з точки зору його відповідності рівню в найбільш розвинутих країнах, а також рівню, при якому небезпеки внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоспроможності економіки; цілісності території та економічного простору; суверенітету, незалежності і можливості протистояння зовнішнім загрозам, соціальної стабільності та умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів.
Для економічної безпеки значення мають не стільки самі показники, скільки їх порогові значення. Порогові значення - це граничні значення, недотримання яких заважає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в сфері економічної безпеки. Як приклад (по відношенню до внутрішніх загроз) можна назвати рівень безробіття, розрив у доходах між найбільш і найменш забезпеченими групами населення, темпи інфляції. Наближення до їх гранично допустимого значення свідчить про нарощування загроз соціально-економічної стабільності суспільства, перевищення граничних, або порогових значень - про вступ держави в зону нестабільності й соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив економічної безпеки. З точки зору зовнішніх загроз як індикатори можуть виступати гранично допустимий рівень державного боргу, збереження або втрата позицій на світовому ринку, залежність національної економіки та її найважливіших секторів (включаючи оборонну промисловість) від імпорту закордонної техніки, комплектуючих виробів або сировини.
Важливо підкреслити, що найвищий ступінь безпеки досягається при умові, що весь комплекс показників знаходиться в діапазоні допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не зашкоджуючи іншим. Наприклад, зниження темпу інфляції до граничного рівня не повинно призводити до підвищення рівня безробіття над допустимим рівнем, або зниження дефіциту бюджету до порогового значення - до повного замороження й падіння виробництва тощо.
Можна зробити висновок, що за межами значень порогових показників національна економіка втрачає здатність до динамічного саморозвитку, конкурентоспроможність на зовнішніх і внутрішніх ринках, стає об’єктом експансії інтернаціональних і транснаціональних монополій, роз’їдається виразками корупції, криміналу, страждає від внутрішнього та зовнішнього грабунку національного багатства.
Серед показників економічної безпеки доцільно виділити наступні показники, які характеризують:
економічний ріст (динаміка і структура національного виробництва та доходу, показники об’ємів і темпів промислового виробництва, галузева структура господарства і динаміка окремих галузей, капіталовкладення тощо);
природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний потенціал країни;
динамічність і адаптивність господарського механізму, а також його залежність від зовнішніх факторів (рівень інфляції, дефіцит консолідованого бюджету, дія зовнішньоекономічних факторів, стабільність національної валюти, внутрішню і зовнішню заборгованість);
якість життя (ВВП на душу населення, рівень диференціації доходів, забезпеченість основних груп населення матеріальними благами і послугами, працездатність населення, стан навколишнього середовища тощо) [5].
Порогові рівні зниження безпеки можна охарактеризувати системою показників загальногосподарського і соціально-економічного значення, зокрема:
гранично допустимий рівень зниження економічної активності, обсягів виробництва, інвестування і фінансування, за межами якого неможливий самостійний розвиток країни на технічно сучасному, конкурентоспроможному базисі, збереження демократичних засад суспільного ладу, підтримка оборонного, науково-технічного, інноваційного, інвестиційного та освітньо-кваліфікаційного потенціалу;
гранично допустиме зниження рівня і якості життя загальної маси населення, за межами якого виникає загроза втрати найбільш продуктивної частини національного людського капіталу і нації як органічної частини цивілізованої спільноти;
гранично допустимий рівень зниження витрат на підтримку і відтворення природно-екологічного потенціалу, за межами якого виникає небезпека незворотного руйнування елементів природного середовища, втрати життєво важливих ресурсних джерел економічного росту, а також значних територій проживання, розміщення виробництва і рекреації, нанесення шкоди здоров’ю сучасного і майбутнього покоління і інше.
Критеріями належного стану економічної безпеки країни є такі:
а) у матеріально-сировинній сфері:
- народне господарство повинно забезпечуватися достатніми для сталого розвитку обсягами сировинних ресурсів та інвестиційних товарів;
- потрібні достатні обсяги державних резервів і запасів стратегічно важливих видів продукції і товарів, у тому числі товарів критичного імпорту;
- потрібен обсяг споживчих товарів, достатній для підтримання соціально прийнятних рівнів споживання населення;
б) у сфері господарського механізму:
- фінансово-бюджетна і грошово-кредитна системи повинні бути здатні забезпечувати стійкий розвиток національної економіки;
- необхідний випереджальний розвиток науково-технічного й інноваційного потенціалів для забезпечення стійкого економічного зростання;
- потрібна консолідованість економічних інтересів громадян, СГД, регіонів, держави у напрямі стійкого економічного розвитку;
- інститути державної влади повинні мати можливість здійснювати дієву політику щодо реалізації і захисту національних економічних інтересів;
- рівень життя населення і ступінь соціального розшарування мають уможливити поєднання стимулів економічного зростання із збереженням суспільної злагоди;
в) у сфері взаємодії із світовою економічною системою:
- повинно забезпечуватися ефективне включення національної економіки у світогосподарську систему, що поєднує у собі розвиток експортного потенціалу, задоволення потреб внутрішнього ринку, захист вітчизняних товаровиробників і розвиток їхньої міжнародної конкурентоспроможності;
- включення в міжнародні валютно-фінансові відносини має сприяти забезпеченню сталості грошово-фінансової системи;
- критичний
імпорт стратегічних ресурсів повинен забезпечуватися достатнім обсягом валютних
ресурсів і відбуватися на диверсифікованій основі [7].
1.3 Зміст та
класифікація загроз економічній безпеці
Основою загроз економічної безпеки є рушійні сили, здатні породити небезпеку або призвести до збитку. Джерела загроз економічної безпеки - умови і фактори, які деформують систему. Виділяють наступні групи загроз:
· природні;
· техногенні;
· соціальні;
· економічні;
· політичні тощо [6].
Існує безліч факторів ризику, небезпек, загроз і інших деструктивних обставин, які можуть вплинути на результати фінансової політики держави. Залежно від умов розвитку значимість тих або інших факторів може змінюватися. Всі фактори ризику, небезпеки й загрози можуть бути згруповані по різних класифікаційних ознаках.
Відповідно до даної класифікації, передбачувані загрози виникають за певних умов. Вони відомі з історичного досвіду й результатів реалізації державної економічної політики минулого, вчасно виявлені й узагальнені економічною наукою. Небезпеки й загрози, як правило, пов’язані з непередбаченими діями третіх осіб, зміною правового поля, несподіваною деформацією соціально-економічної або політичної ситуації, форс-мажорними обставинами тощо. Завдання полягає у тому, щоб вчасно виявити ці небезпеки або загрози й послабити їхню негативну дію.
Об’єктивні загрози економічної безпеки (стан фінансової й економічної
кон’юнктури, наукові відкриття, форс-мажорні обставини тощо) виникають без участі органів влади, не залежні від прийнятих ними рішень, дій. Їх необхідно розпізнавати й обов’язково враховувати в управлінських рішеннях. Суб’єктивні загрози породжені навмисними або ненавмисними діями людей, різних органів і організацій (конкуруючих або тих, що співпрацюють між собою). Тому і їхнє запобігання багато в чому пов’язане із впливом на суб’єктів економічних відносин.
Зовнішні (екзогенні) загрози пов’язані з несприятливими процесами у
світовій економіці (міжнародні валютно-фінансові відносини, міжнародна торгівля, світовий ринок капіталу).
До зовнішніх віднесені: загрози втрати конкурентних переваг у стратегічно важливих галузях; загрози, обумовлені низьким рівнем економічного потенціалу й конкурентних позицій на світовому ринку; загрози, обумовлені геополітичним положенням країни (агресія, військово-політичні конфлікти, тероризм тощо); загрози, обумовлені економічною експансією домінуючих економік і військово-політичних союзів; загрози, обумовлені імпортною інтервенцією на внутрішні ринки стратегічно важливих товарів і послуг.
Внутрішні фактори пов’язані з діяльністю органів державної влади, макроекономічною й мікроекономічною нестабільністю ринкової економіки.
Вони обумовлені тими процесами, які виникають у ході реалізації економічної політики держави. Це, насамперед, якість ухвалених рішень органами влади й механізм їхнього виконання (бюджетна й податкова дисципліна, дотримання законодавства тощо).
До внутрішніх (ендогенних) віднесені: загрози, обумовлені нераціональною економічною політикою держави у відношенні детермінант конкурентних переваг, що знижує рівень конкурентоспроможності країни; загрози, обумовлені нераціональною галузевою й регіональною структурою ВВП; загрози, обумовлені недосконалістю інституціонального середовища відносно екології й нераціональною економічною політикою у відношенні екстерналій, що виникають у процесі економічної діяльності; загрози, обумовлені відсутністю або недостатнім обсягом стратегічних резервів; загрози, обумовлені нераціональною економічною політикою держави відносно соціальної сфери, що викликає високий рівень бідності, криміналізації й соціальної напруженості в суспільстві [6].
Крім цього, розрізняють:
реальні загрози, що вже виникли, й потенційні, які можуть відбутися в результаті яких-небудь змін;
загрози у формі цілеспрямованих дій одного суб’єкта проти іншого або стихійні як результат випадкових явищ;
загрози безпосередні, які прямо викликають негативні процеси й опосередковані, виникаючі при здійсненні додаткових дій.
За часом прояву загрози
діляться на поточні (регулярні), що породжують небажані зміни протягом
короткого часу, і довготермінові, які можуть викликати небажані явища через
тривалий проміжок часу.
2. Аналіз сучасного стану економічної безпеки в Україні
.1 Стратегія економічної
конкурентоспроможності в системі національної безпеки України
Метою реалізації Стратегії є формування сприятливих умов для забезпечення інтересів громадян, суспільства і держави, дальшого поступу України як демократичної держави зі сталою та зростаючою ринковою економікою, держави, що керується європейськими політичними й економічними цінностями, в якій повага і захист прав і законних інтересів усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп є запорукою незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України.
Нагальними завданнями політики національної безпеки є захист таких життєво важливих національних інтересів України:
) утвердження конституційних прав і свобод людини і громадянина, створення умов для вільного розвитку людини, реалізації її творчого потенціалу через різноманіття форм суспільної організації;
) захист державного суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності державного кордону;
) створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення підвищення рівня життя і добробуту населення;
) гарантування безпечних умов життєдіяльності населення, захисту і відновлення навколишнього природного середовища;
) збереження і розвиток духовних і культурних цінностей українського суспільства, зміцнення його ідентичності на засадах етнокультурної різноманітності[8].
Конкурентоспроможність національної економіки як економічна категорія тісно пов'язана з категорією «економічна безпека». Зважаючи на те, що остання визначається як здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, протистояння дестабілізуючій дії чинників, що створюють загрозу нормальному розвитку країни, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання [8], конкурентоспроможність може розглядатися як безпосередній індикатор належного рівня економічної безпеки.
Якщо Концепцією національної безпеки України поняття конкурентоспроможність національної економіки як таке не розглядалося, Закон України «Про основи національної безпеки», прийнятий Верховною Радою України у 2003 році, вже вносить до переліку пріоритетів національних інтересів створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення. Відтак забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки є одним з базисних напрямів державної політики забезпечення національної безпеки.
Відповідно до ЗУ «Про основи національної безпеки України» основними стратегічними напрямами державної політики з питань національної безпеки України в економічній сфері є:
забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;
прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;
вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;
подолання тінізації економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;
забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;
здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;
забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;
забезпечення продовольчої безпеки;