Курсовая работа (т): Проблеми економічної безпеки України в умовах глобалізації

захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту - поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу;

посилення участі України у міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях[9].

Забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки, що неможливе без здійснення структурної перебудови і підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Для цього необхідно насамперед поліпшити інвестиційний клімат, зокрема, шляхом забезпечення дієвого захисту права власності, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, обмеження монополізму, розвитку фінансового і фондового ринків.

Одним із найважливіших завдань у даному контексті є реформування податкової системи, забезпечення спрямованості фіскальної політики держави на зменшення питомої ваги усіх складових матеріальних витрат в економіці.

Необхідно докорінно підвищити ефективність використання державних коштів, забезпечити дієвий державний контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій, прозорість використання ними фінансових ресурсів, ефективність тарифної та регуляторної політики.

Заходи економічної політики держави слід спрямувати також на зміцнення фінансового стану суб'єктів господарювання, забезпечення їх націленості на збільшення рентабельності та капіталізації.

Поряд із реалізацією державної політики стимулювання експорту, передусім високотехнологічного, необхідно забезпечити випереджувальне розширення внутрішнього ринку, уникнення критичної залежності національної економіки від кон'юнктури світових ринків.

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки неможливе за існуючого рівня інноваційної активності підприємств, для підвищення якої необхідними є формування національної інноваційної системи, розширення інвестиційних можливостей для реалізації інноваційних проектів.

Об'єктом пріоритетної уваги держави має стати активізація інноваційних процесів в освітній, науково-технологічній та інформаційно-комунікаційній галузях, які в сукупності формують інфраструктуру економіки знань - основу майбутньої конкурентоспроможності України у глобалізованому світі.

Українська держава має бути послідовною у здійсненні земельної реформи, забезпеченні на практиці пріоритетного розвитку агропромислового комплексу як основи продовольчої безпеки держави.

2.2 Аналіз та оцінка сучасного стану економічної безпеки в Україні

Для того аби оцінити ефективність роботи держави, чи є вона загрозою економічної безпеки суб’єктів мікрорівня - підприємств і населення, важливе значення мають порогові значення індикаторів, вихід за межі яких веде до руйнівних тенденцій у сфері економіки (табл. 2.1).

У таблиці 2.1. наведені оцінки граничних значень індикаторів національної безпеки, які визначаються точними розрахунками (коефіцієнт депопуляції), рекомендаціями та постановами авторитетних міжнародних та європейських організацій (рівень тінізації економіки, децильний коефіцієнт, відношення загального обсягу державного боргу до ВВП), а оцінки граничних значень коефіцієнта фінансування потреб національної оборони держави є результатом особливостей практики і досвіду провідних держав світу [10].

Таблиця 2.1. Система індикаторів та граничних значень економічної безпеки України

№ з/п	Індикатори	Граничні значення
1.	Коефіцієнт депопуляції
2.	Коефіцієнт фінансування потреб національної оборони держави	Не менше 2% від ВВП
3.	Рівень тінізації економіки	Менше 30% ВВП
4.	Децильний коефіцієнт	Не повинен перевищувати 10-разовий показник
5.	Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %	Не більше 55

Розглянемо наступні індикатори, що характеризують стан економічної безпеки в Україні:

.Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %.

Боргова безпека держави - рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи [11].

Аналізуючи динаміку обсягу державного боргу України впродовж 2002-2013 рр., варто відзначити тенденцію до зростання даного показника протягом 2008-2013 рр. на 23,4 в. п. Ця динаміка є негативною, оскільки кошти, отримані від державних запозичень, фактично спрямовувалися на фінансування поточних потреб Державного бюджету України й не стимулювали розвитку вітчизняної економіки. Причинами таких негативних показників боргової безпеки України є:

щорічний дефіцит бюджету та платіжного балансу;

криза функціонування пенсійної системи;

непривабливий для інвесторів інвестиційний клімат у країні;

високий ступінь залежності України від імпортованих енергоносіїв;

невиважена політика держави щодо управління боргом, малоефективний контроль за використанням запозичень тощо.

Рис. 2.1. Відношення державного боргу України до валового внутрішнього продукту [12]

Наслідками збільшення державного боргу є зростання інфляції високими темпами, випереджання цін над виплатами заробітних плат, залежність країни від кредиторів та збільшення зобов’язань України щодо виконання їх умов, девальвація національної валюти, а отже, й погіршення якості життя населення, зменшення їх реальних доходів, значне подорожчання енергоносіїв. Це унеможливлює забезпечення соціально-економічної стабільності держави та збалансованого розвитку. Показники боргової безпеки є найбільш об’єктивним інструментом визначення впливу державного боргу на фінансово-економічне становище держави. При цьому відношення загального обсягу державного боргу до ВВП має бути не більше від 55% [10].

. Децильний коефіцієнт та депопуляція.

В Україні триває процес депопуляції населення, який є однією з найбільших загроз національній безпеці. Його особливістю є, з одного боку, низький рівень народжуваності, а з другого - катастрофічно високий рівень смертності. Для оцінки демографічної ситуації використовують велику кількість демографічних показників, що характеризують абсолютні й відносні рівні народжуваності, смертності, природного відтворення, тривалості життя, які тією чи іншою мірою відображають умови існування. Для порівняння: у 1990 році природний приріст (скорочення) на 1000 наявного населення становив 0,5; протягом 2000-2005 років цей показник був найбільшого значення -7,6; у 2013 році цей показник становив -3,5 [13].

Отже, сучасна демографічна ситуація в Україні є реальною загрозою національній безпеці. Саме тому, корінним національним інтересом України має бути відтворення демографічного потенціалу держави, підвищення рівня народжуваності, зменшення смертності, повернення додому співвітчизників і мігрантів.

Значною загрозою економічній безпеці є посилення диференціації в доходах найбільш багатих і найбільш бідних верств населення. Значна соціальна поляризація сприяє маргіналізації суспільства, соціальній нестабільності. У зв'язку з цим необхідно створити умови для формування середнього класу, що сприятиме здійсненню економічних реформ та зміцненню Української держави.

Бідність і соціальна нерівність також є однією з найбільш важливих проблем сучасності. Відповідно до Методики розрахунку рівня економічної безпеки України значення межі бідності не має перевищувати 25-відсоткового рівня. Децильний коефіцієнт (індекс диференціації доходів, тобто різниця в доходах 10% найбагатших сімей і 10% найбідніших) не має перевищувати 10-разовий показник [10]. У таблиці 2.2 наведений розподіл грошових доходів за децильними (10%-ми) групами населення у 2011-2013 роках за даними Державної служби статистики України [14].

Таблиця 2.2. Грошові доходи у т. ч. за децильними групами (10%-ми) групами населення за рівнем середньодушових еквівалентних грошових доходів

Грошові доходи у т. ч. за децильними групами (10%-ми) групами населення за рівнем середньодушових еквівалентних грошових доходів	Всі домогосподарства
	2011	2012	2013
	100	100	100
перша (з найменшими доходами)	4,0	4,2	4,0
друга	5,8	5,9	5,8
третя	6,7	6,8	6,7
четверта	7,4	7,6	7,2
п`ята	8,2	8,4	8,2
шоста	9,1	9,3	9,1
сьома	10,2	10,4	10,2
восьма	11,7	11,9	11,5	13,9	14,2	13,7
десята (з найбільшими доходами)	23,0	21,3	23,3
Децильний коефіцієнт диференціації грошових доходів населення, разів	3,0	2,9	2,8

Відповідно до європейських соціальних стандартів рівня життя, розрив у рівні доходів граничних децильних груп населення не має перевищувати 10:1 [10]. У нашій країні, за офіційними даними Державної служби статистики, найбільш забезпечені 10% населення отримали у 2,9 раза більше грошових доходів, ніж 10% найменш забезпечених. Проте, цей показник є значно заниженим, через значну тінізацію доходів, що переважно стосується першого дециля, тобто групи населення з найвищими доходами.

Слід зазначити, що частка населення із середньодушовими загальними доходами нижча за середньорічний розмір прожиткового мінімуму, який є базовим державним соціальним стандартом, становила у 2010 році - 8,8%, це 3,9 млн. осіб, у 2011 році - 7,8%, це 3,4 млн. осіб, у 2012 році - 9,1%, це 4,0 млн. осіб, і у 2013 році 8,4%, це 3,7 млн. осіб [13].

Згідно цих даних можна зробити висновок, що в частини населення, а саме 3,4-4,0 млн. осіб, середньодушові загальні доходи нижчі за прожитковий мінімум.

Наявність значної кількості населення, що перебуває за межею бідності, а також суттєва диференціація доходів породжують не тільки економічні, а й багато негативних соціальних наслідків, основним із яких є порушення демократичних засад існування ринкової економіки та права людини на достойне життя. Така ситуація є вкрай небезпечною, оскільки вона зменшує споживчий попит, сукупний попит, а отже, обмежує розвиток внутрішнього ринку та, відповідно, знижує можливості економічного зростання.

.Фінансування потреб національної оборони держави.

Чинне законодавство (Закон України «Про оборону України») визначає мінімальну суму коштів, яка має бути спрямована на фінансування потреб національної оборони - не менше 3% ВВП щорічно. Згідно функціональної структури до видатків на національну оборону (код 0200) включаються видатки на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони. Проте в останні роки обсяг фінансування національної оборони знаходилося нижче вказаної межі. У 2010-2013 рр. він коливався біля позначки 1% ВВП, тобто втричі нижче від встановленого мінімуму (рис. 2.2.). Як наслідок - рівень боєздатності та бойової готовності, наявне озброєння і військова техніка української армії нині не відповідають сучасним викликам та реальним загрозам воєнній безпеці держави.

Рис. 2.2. Фінансування національної оборони України [15]

У 2013 р. сукупні бюджетні видатки на оборону становили 14,8 млрд. грн. (що еквівалентно приблизно 1,8 млрд. дол. США). Для порівняння: з федерального бюджету РФ у цей період на оборону було виділено кошти, еквівалентні 66,1 млрд. дол. Левова частка бюджетних коштів на оборону України була призначена на фінансування поточних видатків. Зокрема, за бюджетною програмою «Забезпечення діяльності Збройних Сил України та підготовка військ» було виділено майже 11 млрд. грн. За рахунок цих видатків у 2013 р. забезпечено утримання 131,3 тис. осіб особового складу ЗСУ та забезпечено особовий склад ЗСУ основними видами забезпечення відповідно до встановлених норм (продовольчим, речовим, пально-мастильними матеріалами).

Характер функціонування сучасного ОПК України має низку особливостей, що впливають на загальні можливості забезпечення ефективного використання оборонних видатків задля удосконалення військово-технічної та оборонно-промислової політики в інтересах забезпечення національної безпеки та оборони, а також стимулювання розвитку економіки України:

експортоорієнтованість українських виробників озброєнь. Експорт вітчизняної продукції ОПК, за експертними оцінками, сягає 1‑1,3 млрд. дол. США щорічно. Основні споживачі - країни Азії (47%), Африки (23%), СНД (21%), Європи (6%), Америка (3%). Загалом зацікавленість в українській продукції виявляють економічні агенти і уряди 78 країн;

висока імпортозалежність. Для виробництва озброєнь вітчизняні підприємства імпортують товари і матеріали із 16 країн світу. Від імпорту комплектуючих залежить 67% діючих підприємств, зокрема критична залежність спостерігається у радіоелектроніці, авіа- і двигунобудуванні. Понад 60% від загального імпорту для потреб оборони припадає на Російську Федерацію. При цьому зношеність основних фондів підприємств складає понад 50%, зокрема 70-75% устаткування та промислових механізмів морально застаріли та експлуатується понад 20 років, що чинить негативний вплив на якість та рівень продуктивності праці узагалі;

низька здатність до замкнутого виробництва нових видів та зразків озброєння. Вітчизняна промисловість спроможна виробляти у замкнутому циклі 1-2% існуючої номенклатури озброєнь і військової техніки, необхідних для збройних сил країни. Ремонтні потужності для потреб вітчизняного війська та інших силових структур складають від 5 до 8% від потенційних можливостей ОПК України;

розпорошеність видатків у сфері державного оборонного замовлення. До виконання оборонного замовлення ЗСУ та інших силових структур країни щодо придбання нового озброєння, ремонту і модернізації у середньому щорічно залучається до 22 підприємств, переважно державної форми власності. Також 47% наукових і дослідно-конструкторських робіт у оборонній сфері фінансується за рахунок державного замовлення.

Таким чином, фінансування національної оборони наразі знаходиться на критично низькому рівні та є недостатнім для повноцінного задіяння потенціалу вітчизняного ОПК у забезпеченні потреб модернізації ЗСУ, а також в умовах військової агресії проти Україні [15].

Рівень видатків на національну оборону у відсотках до ВВП є важливим показником обороноздатності держави. Нині нормою асигнувань на оборону в країнах НАТО є 2,2-2,5% від ВВП (табл. 2.3.).

Таблиця 2.3. Рівень видатків на національну оборону у світі

Країна/Рік (% від ВВП)	2009	2010	2011	2012	2013
Україна	2,9	2,7	2,4	2,6	2,9
США	4,6	4,7	4,6	4,2	3,8
Велика Британія	2,6	2,5	2,4	2,4	2,3
Швеція	1,2	1,3	1,2	1,2	1,2
Російська Федерація	4,2	3,9	3,7	4	4,2
Польща	1,8	1,9	1,8	1,8	1,8	1,6	1,5	1,5	1,4	1,4
Латвія	1,4	1,1	1	0,9
Корея	2,7	2,5	2,6	2,6	2,6
Італія	1,8	1,8	1,7	1,7	1,6
Німеччина	1,4	1,4	1,3	1,4	1,3
Грузія	5,6	3,9	3,2	2,9	2,7
Франція	2,6	2,4	2,3	2,3	2,2
Естонія	2,2	1,7	1,7	2	2

За даними Світового Банку наведеними у таблиці 2.3, протягом 2009-2013 років США витрачали на оборону 3,8-4,6% від ВВП, Російська Федерація 3,7-4,2, тоді як європейські країни в середньому витрачали на оборону в середньому 1,5-2,2% від ВВП, а Україна протягом 2009-2013 років витрачала в середньому 2,7% від ВВП, що перевищує середньоєвропейські видатки на оборону, проте не відповідає реальним потребам національної оборони.

.Рівень тінізації економіки.

За даними Мінекономрозвитку інтегральний коефіцієнт тіньової економіки в Україні протягом 2003-2007 років становив 29% від ВВП, тоді як у 2008 році вже 35% від ВВП, у 2009 році - 40% від ВВП, у 2010 році - 38% від ВВП, у 2012 році - 34% від ВВП. Рівень тіньової економіки в Україні за методом «витрати населення - роздрібний товарообіг» в 2014 році становив 45% до офіційного ВВП [17].

Основними системним факторами значного рівня тінізації національної економіки залишаються:

-       низька ефективність держави у забезпеченні інституційних основ розвитку конкурентоспроможної економіки. Згідно рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності (далі - ГІК) 2011/2012 Україна за оцінкою ефективності державних та суспільних установ зайняла 131-ше місце серед 142 країн. Згідно рейтингу ГІК 2013/2014 серйозними проблемами для України залишилися: перебудова її інституційної структури (137 місце, рік тому 132), яка страждає від бюрократизму, відсутності прозорості і фаворитизму.

-       низька ефективність функціонування органів судової та правоохоронної системи. За ефективністю правової системи у вирішенні питань арбітражу між господарюючими суб’єктами, а також питань захисту від неправомірних дій з боку державних органів влади Україна зайняла відповідно 138 і 135 місця у рейтингу ГІК 2013/2014.

-       високий рівень корумпованості. Оцінка поточної ситуації за субіндексом «Свобода від корупції», що базується на дослідженні «Індекс сприйняття корупції 2013», яке проводить міжнародна неурядова організація Transparency International. Відповідно до вказаного дослідження Україна погіршила власні позиції на 18 пунктів у 2013 році порівняно із 2012 роком (до 152 місця із 182 країн), що досліджувалися у рейтингу (у попередньому звіті - 134 місце).

-       несприятливі умови ведення бізнесу (наявність надмірного регуляторного та податкового тиску на корпоративний сектор). України у рейтингу Індекс економічної свободи (далі - ІЕС) посіла 161 місце із 177 країн. Зростання за субіндексом «Свобода ведення бізнесу» на 1,4 бали було досягнуто, у першу чергу, за рахунок лібералізації податкового законодавства та зниження тривалості адміністрування податків за рахунок поступової імплементації електронного документообігу[18].

2.3 Безпекове середовище та актуальні загрози національним інтересам України

На початку XXI століття у світі відбуваються кардинальні трансформації, що супроводжуються зміною геополітичних конфігурацій. Глобальна фінансово-економічна криза стала черговим викликом світовій цивілізації, обумовила невизначеність перспектив глобальної та національних економік, прискорила пошук шляхів модернізації суспільних систем. Криза виявила глибинні вади глобальної економічної моделі, сприяла усвідомленню необхідності системних змін світового економічного і соціального порядку.

На тлі посилення загроз і зростання нестабільності у світі постають нові виклики міжнародній безпеці у сировинній, енергетичній, фінансовій, інформаційній, екологічній, продовольчій сферах.

Такі загрози, як поширення зброї масового ураження, міжнародний тероризм, транснаціональна організована злочинність, нелегальна міграція, піратство, ескалація міждержавних і громадянських конфліктів, стають дедалі інтенсивнішими, охоплюють нові регіони і держави. Зростають регіональні загрози міжнародній безпеці, які за своїми негативними наслідками можуть мати потенціал глобального впливу[6].

Спостерігається небезпечна тенденція перегляду національних кордонів поза нормами міжнародного права. Застосування сили і погрози силою повернулися до практики міжнародних відносин, у тому числі в Європі.

Різновекторні геополітичні впливи на Україну в умовах неефективності гарантій її безпеки, «заморожених» конфліктів біля її кордонів, а також критична зовнішня залежність національної економіки обумовлюють уразливість України, послаблюють її роль на міжнародній арені та виштовхують на периферію світової політики, у «сіру зону безпеки».

Сьогодні нагальними залишаються внутрішні виклики національній безпеці. Консервація неефективної пострадянської суспільної системи, насамперед державної влади, викривлення демократичних процедур, що штучно стримувало процеси кадрового оновлення державних органів, обумовили слабкість, а подекуди і неспроможність держави виконувати її функції, перш за все у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, зростаючу недовіру до держави з боку суспільства.

Результатом ситуації, що сформувалася в економіці України під тиском як економічних, так і неекономічних чинників, стало критичне зростання рівня загроз економічній безпеці України насамперед за рахунок виникнення низки додаткових, принципово нових для нашої держави викликів [6]. Сучасними загрозами економічній безпеці є такі:

. Руйнування виробничого потенціалу країни, що призводить до порушення кооперації підприємств, пов’язаних єдиним виробничим та/або технологічним циклом, втрати міжгалузевих і міжрегіональних зв’язків, появи нових соціальних ризиків і в цілому - до формування передумов для подальшого поглиблення макроекономічних дисбалансів у країні.

. Скорочення обсягів транзитних, пасажиро- й вантажопотоків, що не дозволяє забезпечити потреби економіки та населення в перевезеннях, суттєво ускладнюючи сполучення східних регіонів із Центральною та Західною Україною та посилюючи негативні наслідки для організації виробництва, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, забезпечення продовольством регіонів тощо.

. Звуження експортного потенціалу України внаслідок введення низки обмежень на ринках країн Митного союзу, а також руйнування виробничої бази експортоорієнтованих галузей.

. Неможливість проведення польових робіт зі збору сільськогосподарських культур та підготовки полів під урожай наступного року в зоні ведення бойових дій, внаслідок чого слід очікувати скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва в цих регіонах, що вплине на загальний випуск продукції аграрного сектору та стан продовольчої безпеки держави.

. Часткова руйнація цілісного єдиного взаємопов’язаного паливно-енергетичного комплексу України, зменшення його внутрішньої ресурсно-сировинної бази, що загострює питання забезпечення сталої роботи енергетичного сектору держави.

. Недостатня диверсифікація джерел постачання енергоносіїв, насамперед нафти, природного газу та ядерного палива, що формує залежність від поставок імпортного палива, переважно з РФ, та є інструментом політичного тиску на Україну.

. Посилення дисбалансів у бюджетній сфері внаслідок зниження доходів за основними дохідними статтями держбюджету, що зумовлено зниженням ВВП і тимчасовою втратою контролю над частиною території країни, та різкого зростання витрат бюджету, детермінованого необхідністю збільшення фінансування оборони країни та девальвацією національної валюти.

. Негативні очікування суб’єктів ринку банківських послуг унаслідок збереження високого рівня воєнних ризиків, що несе серйозні загрози для всієї банківської системи і має наслідком звуження ресурсної бази банків, посилення ризиків ліквідності й неплатоспроможності фінансових установ, проблеми з їх капіталізацією.

. Неконтрольоване зростання рівня цін, зумовлене девальвацією обмінного курсу гривні, зупиненням роботи багатьох підприємств у зоні бойових дій, підвищенням адміністративно регульованих цін на тлі посилення інфляційних очікувань.

. Значне зростання державного та гарантованого державою боргу, що посилює ризики виникнення дефолту внаслідок неспроможності його обслуговування в майбутньому[9].

3. Шляхи удосконалення системи економічної безпеки України

3.1 Пріоритетні напрямки політики національної безпеки України

Одним з найважливіших напрямків удосконалення стану економічної безпеки є пошук додаткових шляхів збільшення доходів для фінансування оборонного комплексу, в умовах жорстких фінансових обмеженнь. Зокрема:

.        Доцільно детально проаналізувати можливості щодо збільшення ефективності господарської діяльності ЗСУ, а також отримання доходів щодо продажу надлишкового майна.

2.      Провести широку емісію цінних паперів, на зовнішніх ринках з тим, щоб союзні країни мали змогу також фінансово підтримати Україну в справі модернізації армії.

3.      Запровадити комплекс податкових пільг, що вивільнять фінансові ресурси для ЗСУ і для підприємств ОПК. Зокрема, доцільно розглянути можливість: запровадження нульової ставки ПДВ на постачання товарів та послуг, що закуповуються державою з метою забезпечення поточної діяльності та модернізації ЗСУ і ОПК; запровадження підприємствам ОПК інвестиційної пільги з податку на прибуток в частині інвестицій в обладнання і НДДКР; упровадження податкових пільг для установ, що забезпечують підготовку висококваліфікованих кадрів в оборонній промисловості для забезпечення розвитку вітчизняного ОПК у довгостроковій перспективі; звільнення від сплати мита на ввезення технологічного обладнання та компонентів, що використовуються в ОПК та не виробляються в Україні.

. Розширення практики надання державних гарантій за кредитами банків для підприємств ОПК. Можливість отримання державних гарантій має надаватися автоматично для підприємств всіх організаційно-правових форм.

.        Розробка та/або закупівля електронних систем управління та оперативного забезпечення збройних сил. Зокрема застосування електронних баз і систем обліку військової номенклатури за видами озброєнь для цілей логістики та забезпечення військ.

. Використання потенціалу міжнародного співробітництва (транснаціональні оборонні компанії, крім російських). Це передбачає створення спільних військових підприємств чи об’єднання на базі українських підприємств зусиль державного замовлення, існуючих виробничих потужностей і новітніх іноземних технологій, що не виробляють (чи вироблення яких носить тривалий характер) щодо виготовлення нових зразків озброєння і техніки для ЗСУ та інших країн [15].

Наступним напрямком удосконалення стану економічної безпеки - є оптимізація соціально-класової структури населення України, на основі позитивних якісних змін у рівні життя всього населення, яка може здійснюватися за допомогою[19]:

зменшення бідності на основі скорочення безробіття, підвищення розмірів соціальних виплат та допомог у поєднанні із забезпеченням їх адресності та поліпшення житлових умов соціально уразливих верств населення;

забезпечення передумов для виходу з рангу бідних та входження до середнього класу осіб, які мають високий рівень освіти та кваліфікації, належний соціальний статус, але не відносяться до середнього класу за критерієм доходу та матеріального стану і тому класифікуються більшістю вітчизняних науковців як представники базового прошарку населення. Розширення представників середнього класу в Україні за рахунок потенційно середнього прошарку населення - найманих працівників високої, вищої та найвищої кваліфікації, питома вага яких в структурі середнього класу країн з розвиненою економікою досягає 40-45% населення, є стратегічним напрямком державної політики доходів населення в Україні.

вирішення проблеми оптимізації співвідношення між зростанням заробітної плати та продуктивності праці за допомогою механізму соціального партнерства, в процесі реалізації якого у колективних договорах підприємств закріплюються взаємні зобов'язання працівників та роботодавця щодо встановлення співвідношень приросту заробітної плати та продуктивності праці або обсягів виробленої продукції.

Ще одним напрямком удосконалення стану економічної безпеки є детінізація економіки України. Масштаби тінізації економіки залишаються наближеними до критичного рівня, який, за оцінками експертів, сягає 40. Неформальна зайнятість та тінізація заробітних плат є ризиком стабілізації державного бюджету та досягнення цілей реформування системи пенсійного страхування. Серед основних напрямів детінізації оплати праці, які нині широко дискутуються, можна виділити наступні: зменшення навантаження на оплату праці податками та страховими внесками; перерозподіл розмірів страхових внесків між працюючим та роботодавцем; посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та страхових внесків; поліпшення адміністрування податків [17].

1. Перерозподіл обсягів страхових внесків між працівником та роботодавцем. Позитивного ефекту від перерозподілу внесків між роботодавцем та працівником може бути досягнуто лише за умов збереження на існуючому рівні або зменшення розриву між фактичною вартістю трудових ресурсів для роботодавця та фактичним обсягом отриманих коштів для працівника. За таких умов перерозподіл страхових внесків вплине на механізми ціноутворення на ринку праці, а, відповідно, на механізми конкуренції. Як наслідок, роботодавці, які використовують схеми нелегальної оплати праці, будуть змушені підвищувати заробітну плату, або легалізувати її.

. Запровадження «періоду очікування» для осіб, які не сплачували страхові внески до пенсійної системи. Це підвищення віку виходу на пенсію для осіб, які не сплачували внески до пенсійної системи, або сплачували їх не у повному обсязі. Низький рівень податкової культури, пов’язаний з відсутністю у суспільстві норм і стандартів поведінки щодо дотримання законодавства та сплати податків і страхових внесків, значною мірою зумовлений безкарністю правопорушень у цій сфері. Запровадження «періоду очікування» частково подолає практику відсутності санкцій за недотримання норм законодавства.

. Посилення відповідальності за ухилення від сплати податків і страхових внесків та поліпшення їх адміністрування. Відсутність етичних норм щодо сплати податків та страхових внесків у суспільстві має компенсувати запровадження жорстких санкцій за порушення законодавства у сфері оплати праці. Запровадження карної відповідальності за невиплату заробітної плати, у свій час, позитивно вплинуло на динаміку заборгованості з виплати заробітної плати. Штрафні санкції за порушення законодавства про працю в Україні є найнижчими в Європі. Тому підвищенню ризикованості та вартості використання тіньових схем оплати праці сприятимуть:

. Збільшення штрафних санкцій за ухилення від оформлення трудових відносин між працівником та роботодавцем; запровадження карної відповідальності посадових осіб роботодавця за не оформлення трудових відносин з працівником; розширення повноважень Інспекції з питань праці щодо здійснення перевірок додержання законодавства про оплату праці [19].

3.2 Рекомендації щодо подолання загроз національним інтересам України

Як свідчить світовий досвід, будь-яка криза - це водночас шанс на перебудову та оновлення. Головне завдання - ефективно скористатися ним для розбудови України як цілісної незалежної економічно розвиненої держави. План Маршалла, за допомогою якого повоєнній Європі досить швидко вдалося вийти з економічного «піке» та відродити свій виробничий потенціал, є прикладом дієвої й успішної економічної програми, втіленої в життя. На таку ефективну економічну програму, здатну вирішити вкрай складні економічні завдання, є зараз суспільне замовлення в Україні.

Сучасні події в Україні нагадує тодішню ситуацію в Європі - така сама макроекономічна та фінансова нестабільність, зруйнована економіка і промисловість, глибоке падіння виробництва внаслідок безвідповідальної економічної політики в державі у попередні роки та воєнних дій на сході країни, відсутність у країні фінансового ресурсу для інвестицій, значне боргове навантаження тощо[8].

Сьогодні Україна зіштовхується з новими проблемами, які не можуть бути вирішені у стандартний спосіб, зважаючи на безпрецедентну агресію РФ, яка має не лише воєнний, але й економічний та енергетичний характер.

Тому потрібно не тільки запропонувати реформи, які дозволять економіці швидко вийти з кризи, але й ефективно реалізувати їх. Адже процеси реформування, започатковані ще з набуттям Україною незалежності, гальмувалися з різних причин, і тому, навіть не маючи воєнних дій на своїй території, Україна за підсумками 2014 р. так і не змогла вийти на докризові показники розвитку. У поточному році внаслідок загальної дестабілізації економіки та бойових дій на сході країни показники розвитку базових галузей економіки погіршилися ще більше.

Стратегічне завдання реформування економіки полягає в тому, щоб запропонувати такі напрями й заходи державної політики, які дозволять швидко й на зовсім іншому технологічному рівні відродити вітчизняне виробництво, модернізувати реальний сектор як основу економічного зростання, запровадити нові технології, сучасні технічні рішення та інновації, які виведуть Україну на якісно новий технологічний рівень, допоможуть швидко подолати наслідки економічної кризи та війни і забезпечити такі темпи економічного розвитку, які дозволять їй дійсно приєднатися до Європи, а не стояти весь час на порозі Європейського дому. Саме таке бачення стратегічного курсу країни закладене у блоці економічних реформ Стратегії сталого розвитку України на період до 2020 року, мета якої - європейські стандарти життя та гідне місце України у світі.

Паливно-енергетичний комплекс. Програма енергонезалежності держави визначена одним із пріоритетів Стратегії сталого розвитку України на період до 2020 року та передбачає масштабне реформування енергетичної сфери держави за такими пріоритетними напрямами.

. Актуалізація положень Енергетичної стратегії України з метою забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України, а також зважаючи на загрози енергетичній безпеці, пов’язані зі збройною агресією РФ. Потребують оновлення показники оцінки рівня енергетичної безпеки та їх критичних значень з урахуванням сучасних загроз і ризиків. Необхідно затвердити оновлену Енергетичну стратегію України, яка визначатиме довгострокові пріоритети енергетичної політики України з урахуванням євро інтеграційного вибору нашої держави, зафіксує основні принципи державного управління у цій сфері та визначить механізми концентрації зусиль суб’єктів різних форм власності для забезпечення сталого функціонування та розвитку енергетичного сектору на довгострокову перспективу.

. Удосконалення нормативно-правової бази, забезпечення простоти її застосування та обов’язковості виконання учасниками ринку.

В умовах глобальних викликів, пов’язаних із загостренням міжнародної конкуренції, створенням регіональних інтеграційних об’єднань та поглибленням кризових явищ у світовій економіці, основним напрямом розвитку економіки України, який сприятиме підвищенню рівня економічної безпеки в галузі зовнішніх відносин є процес інтеграції України з ЄС. На даному етапі основна мета зовнішньоекономічної політики України полягає в усебічному сприянні розвитку економіки, який забезпечить досягнення до 2020 р. такого соціально-економічного стану, який дозволить виконати усі встановлені вимоги (Копенгагенські критерії) і подати заявку стосовно повного членства України в ЄС. Це має відобразитися в новій Концепції зовнішньоекономічної політики України. Головними елементами стратегії зовнішньоекономічної політики є такі завдання.

. Сприяння відновленню та диверсифікації експортних позицій українських підприємств.

. Модернізація державної експортної політики, спрямована на створення ефективної системи фінансування експортної діяльності.

. Розвиток співпраці з ЄС на регіональному рівні. Перехід на новий рівень управління транскордонними процесами, адаптація його до стандартів ЄС та, в перспективі, умов членства України в Євросоюзі вимагає від Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, обласних адміністрацій та обласних рад перегляду та внесення відповідних змін до чинних нормативних актів України на предмет їх узгодженості з ратифікованими міжнародними нормативними актами. Зокрема це стосується законів України «Про транскордонне співробітництво», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Фінансовий сектор. Нинішня криза продемонструвала структурну вразливість економіки України та нестійкість її фінансової системи. Основною передумовою переходу від депресії до зростання є забезпечення фінансової безпеки як такого стану економічної системи, за якого потреби суб’єктів господарювання у фінансових ресурсах для ефективної економічної діяльності повністю задоволені, відхилення системи від рівноваги внаслідок екзогенних або ендогенних впливів лежить у заданих межах, і вона здатна самостійно повернутися в режим рівноваги. Тому фінансова система потребує реформування за такими пріоритетними напрямами[20]:

1. Реформування податкової системи, забезпечення відповідності податкової політики цілям соціально-економічного розвитку.

. Реформування бюджетно-боргової політики з метою узгодження цілей забезпечення видатків споживання і видатків розвитку, підвищення ефективності використання бюджетних коштів, забезпечення боргової безпеки й переходу від пасивного залучення коштів на фінансування дефіциту бюджету до системного управління боргом.

. Стабілізація стану банківської системи на основі забезпечення прозорості регулюючих дій НБУ та підвищення довіри до банків.

. Підвищення якості регулювання фінансової системи відповідно до європейських стандартів надання фінансових послуг, створення дієвих механізмів її захисту і зниження впливу кризових явищ на учасників фінансового ринку.

Дерегуляція та розвиток підприємництва. Системні перетворення у сфері розвитку підприємництва й дерегуляція потребуватимуть «перезавантаження» механізмів існуючої регуляторної політики, що дозволить Україні сформувати привабливе бізнес-середовище, гарантувати свободи підприємництва та підвищити конкурентоспроможність економіки. Досягнення намірів України до 2020 р. увійти в ТОП-20 рейтингу легкості ведення бізнесу Світового банку вимагає трансформації державної політики за такими напрямами[16].

. Підтримка підприємницької діяльності у спосіб формування конкурентних умов та усунення проявів дискримінації у створенні й веденні бізнесу, заохочення підприємницької активності, зокрема розвитку малого й середнього бізнесу:

. Спрощення ведення господарської діяльності з метою розширення масштабів виробництва та зайнятості, насичення ринків товарів і послуг:

. Створення дієвої системи адміністрування й нагляду у сфері підприємництва як інструменту підтримки бізнесу, встановлення довіри між учасниками ринку:

Інвестиційно-інноваційна політика. Завдання переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку як базової передумови подальших економічних реформ залишається одним зі стратегічних пріоритетів економічної політики України. Реалізація системних реформ з удосконалення інституційного середовища інвестиційної діяльності та програми залучення інвестицій має забезпечити надходження в українську економіку протягом 2015-2020 рр. 40 млрд дол. США ПІІ, що вимагає посилення заходів інвестиційно-інноваційної політики за такими напрямами.

. Формування сприятливого інвестиційного клімату, запровадження механізмів стимулювання інвестиційної діяльності.

. Запровадження вдосконалених механізмів грошово-кредитного, фіскального, організаційно-управлінського регулювання з метою розширення джерел формування інвестиційного ресурсу підприємств.

. Реалізація системи заходів щодо стимулювання структурної перебудови економіки на інноваційних засадах.

Висновки

Ключовим критерієм ефективності державної стратегії будь-якої країни є національна безпека, яку ми розглядаємо, згідно з концепцією національної безпеки України як «стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз», які спричиняються впливом екзогенних та ендогенних чинників. Оскільки матеріальною основою функціонування суспільства є продуктивні сили, а базисом суспільних відносин є виробничі відносини, то національна безпека будь-якої держави у стратегічному плані опирається, передусім, на економічний потенціал, який постає у вигляді економічної безпеки.

Економічна безпека - це складна багатофакторна категорія, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному (показниками економічного розвитку) рівні потреб власного населення і держави, за-безпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовому господарстві, протистояння дестабілізуючій дії внутрішніх і зовнішніх чинників, які спричиняють загрозу стабільному розвитку країни.

Світовий досвід свідчить, що саме досягнення високого рівня економічної безпеки є гарантом незалежності країни, умовою стабільного, ефективного й гармонійного розвитку суспільства, вітчизняної економіки і держави. Це пояснюється тим, що економіка являє собою одну з життєво важливих сторін діяльності суспільства, держави й особистості, тому поняття національної безпеки неможливо розкрити без оцінки життєспроможності економіки, здатності протистояти можливим зовнішнім та внутрішнім загрозам. Виходячи з цього, зрозуміло, що забезпечення економічної безпеки належить до найважливіших національних пріоритетів.

З часу отримання державної незалежності Україна будує власну систему національної безпеки на основі загальновизнаних норм міжнародного права. Це дозволило Україні визначитися зі своєю європейською цивілізаційною ідентичністю та започаткувати на цій основі складний і суперечливий процес трансформації суспільства і держави, системи національної безпеки.

Економічна безпека органічно включена до системи державної безпеки, разом з такими її складовими, як забезпечення надійної обороноспроможності країни, підтримка соціального миру в суспільстві, захист від екологічних негараздів - все взаємопов’язане, і один напрямок доповнює інший: не може бути воєнної безпеки при нестабільній та неефективній економіці, як не може бути ні воєнної безпеки, ні ефективної економіки в суспільстві, де панують соціальні конфлікти і війни.

Негативні тенденції в розвитку економіки України, яка ще з ІІ півріччя 2012 р. поступово занурювалася в рецесію, у 2014 р. поглибилися. ВВП країни скоротився на 1,1% у І кв., на 4,6% - у ІІ кв. та на 5,1% - у ІІІ кв. порівняно з відповідними періодами 2013 р.

Погіршення показників викликане передусім веденням воєнних дій на сході України, анексією Російською Федерацією Криму і проведенням нею агресивної політики щодо України - використання енергоресурсів як важеля геополітичного впливу на Україну, навмисного руйнування усталених економічних зв’язків, припинення проектів міжнародного співробітництва. Також погіршення зовнішнього попиту, несприятлива кон’юнктура на світових ринках вітчизняного експорту, запровадження низки зовнішньоторговельних обмежень з боку країн - членів Митного союзу разом із фактичною відсутністю дієвих реформ в Україні в попередні роки, спрямованих на стимулювання модернізаційних зрушень і поліпшення макроекономічних балансів, поглиблювали кризові процеси в економіці.

Підсумовуючи аналіз показників економічної безпеки, чинників і критеріїв, які її визначають, зазначимо, що стратегія економічної безпеки повинна визначати такі основні пріоритети економічної політики держави:

. Пріоритетним національним економічним інтересом України має стати її енергетична незалежність, якої можна досягти шляхом створення альтернативної нинішній моделі енергетичної безпеки. Створення альтернативної системи постачання нафти і газу забезпечить нашу державу незалежними джерелами енергоресурсів.

. Пріоритет національних економічних інтересів у фінансовій, банківський і грошовій сферах. Державна підтримка банківського сектора, виходячи виключно з національних економічних інтересів. Подальше покращання ділового клімату, інституційної, фінансової інфраструктури, що підтримує приватні інвестиції. Це суттєво для отримання вигод від вступу до СОТ і забезпечення підвищення продуктивності на рівні підприємств.

. Розвиток вітчизняного підприємства, національного малого і середнього бізнесу, приватної власності. Фіскальна політика України повинна бути переорієнтована на значніші державні капіталовкладення при збереженні фінансової дисципліни шляхом використання макроекономічного механізму, що сприяє зростанню. Окрім того, Україна має посилити зусилля, спрямовані на реалізацію середньострокового бюджетування і покращання якості послуг, що надаються в державному секторі.

. Важливим національним інтересом є здійснення кадрової політики: в уряді, на підприємствах ключові позиції мають зайняти національно свідомі та високоосвічені фахівці.

. Визнання пріоритетним у зовнішньоекономічній політиці західного вектора. Унаслідок свого географічного розташування і розмірів Україна належить до Центральноєвропейського, Чорноморського та Східноєвропейського регіонів, а її територія є інтегруючою між їх складовими частинами. Проте за інерцією політичного мислення, Україну відносять до пострадянського простору. Її специфічне геостратегічне та геополітичне положення, у контексті глобальних тенденцій розвитку світових подій, вимагає від української сторони зваженої і далекоглядної зовнішньоекономічної політики. Україні слід докласти більших зусиль для поширення результатів економічного зростання на засадах справедливості, усунути розрив у розвитку людських ресурсів між нашою державою і країнами ЄС. Зокрема, підвищити якість систем освіти та охорони здоров’я, покращити адресність систем соціального захисту бідних та економічно вразливих категорій населення.

Список використаних джерел

1.   Дацків Р.М. Економічна безпека у глобальному вимірі // Актуальні проблеми економіки. - 2012. - №7 (37). - С. 14-15

2.      Пендюра М.М. Національна безпека України в контексті сучасних європейських геополітичних трансформацій: дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / М.М. Пендюра. - К., 2011. - С. 26

.        Власюк О.С. Теорія і практика економічної безпеки в системі науки про економіку / О.С. Власюк; Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки при РНБО України. - К., 2012. - С. 48.

.        Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України» від 29.10.2013 №1277 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cct.com. ua/2013/29.10.2013_1277.html

5.   Маляренко Т.А. Економічна безпека: навчально-методичний посібник - Донецьк: ДонДУУ, 2012. - С. 12-18.

6.      В. Петрушевська ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ:ЗМІСТ І КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАГРОЗ // Збірник наукових праць. - 2013. - Вип. 32 - С. 21-28

7.   Білорус О.Г. Глобальні тенденції розвитку та трансформації геополітичних і геоекономічних стратегій // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 2014. - Вип. 18 - С. 50-61

8.      Горбулін В.П., Власюк О.С., Литвиненко О.В. Аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень до позачергового Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сфері національної безпеки». - К.: НІСД, 2014.

9.   Про основи національної безпеки України [Електронний ресурс]: Закон України №964-IV від 19.06.2003 р. (ред. від 05.03.2015) - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

11.    Отенко І. П., Іващенко Г.А., Воронков Д.К. / Складові економічної безпеки України та методика їх оцінювання -2013. - С. 7-14

.        Державний та гарантований державою борг України за станом на 31.12.2013 // Міністерство фінансів України. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/.

.        Офіційна сторінка Державної служби статистики України - [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

.        Витрати і ресурси домогосподарств України у ІV кварталі 2013 року (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України): статистичний бюлетень / Державна служба статистики України. - С. 146

.        Щодо шляхів оптимізації використання оборонних видатків в Україні. Аналітична записка // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. -2013 - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/783/.

.        Офіційна сторінка Світового Банку - [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://data.worldbank.org

.        Т.А. Тищук, Ю.М. Харазішвілі, О.В. Іванов; за заг. ред. Я.А. Жаліла./ Тіньова економіка в Україні: масштаби та напрями подолання: аналіт. доп. / - К.: НІСД, 2014. - C. 96.

.        Doing Business 2013 - Measuring Business Regulations (Doing Business in Ukraine) - [Електронний ресурс]. / Режим доступу: http://www.doingbusiness.org/data/exploreeconomies/ukraine.