Велике значення для культурного життя України мав винахід друкарського верстата. Попередником книгодрукування в Європі був однобічний друк з дощок, на яких вирізали окремі сторінки тексту й зображення. Перші спроби книгодрукування зробив голландець Л. Костер у першій половині XV ст. Перші книжки церковнослов'янською мовою та кириличним шрифтом надрукував Швайпольт Фіоль у Кракові 1491 року. Це — Октоїх та Часослов. На початку XVI ст. до друкарства долучився Франциск Скорина. У Празі 1517 року Ф. Скорина видав кирилицею Псалтир і Біблію руську (1519 року), а вже у Вільно — «Малую подорожню книжицю» (1522 року) [Апостол (1525 року). Велику роль у розвитку друкарської справи в Україні відігравали братства. Майже всі братські школи відкрили при собі друкарні. Спочатку з'явилися друковані священні книги, латинські й польські видання, перекладені українською мовою, абетки для українських школярів. Найбільшими центрами книгодрукування стали Львівська братська школа, Острозька академія та Києво-Могилянська колегія. Мали свої друкарні церкви й монастирі. При Києво-Печерській лаврі був створений великий друкарський дім, який обслуговував увесь Київський край Іван Федоров (Федорович). Одним з перших українських друкарів уважають Івана Федорова (Федоровича), який на доручення московського царя Івана Грозного разом із Петром Мстиславцем створив у Москві друкарню й почав видавати книжки. 1 березня 1564 року видано Апостол, 1565 року — Часословець. Московські ченці, що мали добрий заробіток з переписування книг, звинуватили друкарів у зв'язках з нечистою силою. Підбурений ченцями натовп спалив друкарню, а самі друкарі, рятуючи життя, втекли до Білорусі. Тут І. Федоров за допомогою литовського магната Г. Хоткевича заснував нову друкарню, отримавши для цього окреме село. Перебуваючи в Заблудові, 1569 року випустив Євангеліє Іван Федоров учительне, а наступного року — Псалтир. Згодом друкар перебрався до Львова, де 1574 року видав «Азбуку» і Апостол. Невдовзі переїхав до Острога. Тут 1580 року надрукував Новий Заповіт і Псалтир, а 1581 року — знамениту Острозьку Біблію. .Книгодрукування після Івана Федорова (Федоровича). Наприкінці XVI — на початку XVII ст. у різних містах України з'явилося близько 40 друкарень, зокрема у Львові, Острозі, Яворові, Києві, Почаєві, Луцьку. Значним центром книгодрукування стала Києво-Печерська лавра, друкарню якої устаткував Єлисей Плетенецький. Першим тут побачив світ Часослов (1617 року). Одним з послідовників І. Федорова (Федоровича) став видатний діяч української культури та освіти Памво Беринда. Найважливіша його праця — перший друкований український словник «Лексиконъ славеноросскій и именъ толъкованіе», який вийшов 1627 року. Цей словник містить 6 982 поняття, слова церковнослов'янської мови та імена з перекладом та тлумаченням тогочасною українською літературною мовою. Чільне місце серед друкарів, що працювали в першій половині XVI ст., посідає Лазар Баранович, який 1674 року заснував друкарню в Новгороді-Сіверському, яку переніс 1679 року до Чернігова, де зібрав потужні літературні сили й талановитих майстрів гравюри. В одному тільки 1679 році заходами Л. Барановича побачили світ понад 6 тис. примірників різноманітних підручників для початкових шкіл. Книгодрукування в Україні сприяло розвитку освіти й наукових знань. На думку відомого українського історика Миколи Аркаса, українці в XVI-XVII ст. були освіченіші й значно культурніші від своїх сусідів: росіян, татар і волохів.
В Галицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Наявність мурованих будівель є вагомим свідченням розвитку того чи іншого регіону. Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Кріпосні, оборонні і культові споруди в головних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині.
У Галичі храми будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. Кам’яне зодчество у Галицько-Волинському князівстві було дуже поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруди виконувались досвідченими будівничими. Їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона в Галичі (1200 р.), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі.
В центрі староукраїнської культури Галичі було знайдено понад 30 фундаментів різних будов тринавних церков і однієї ротонди, що вказують на переплетіння східних, західних і місцевих архітектурних традицій. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.
У ХІІ – ХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На волинських будівничих відчутний вплив справила Київська школа, а галицькі архітектори використовували як традиції Київської Русі, так і надбання західноєвропейських майстрів.
Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд.
Його сучасник – Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157р.), зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.
Князі і бояри дбали, щоб у церквах були високохудожні ікони, прикрашені золотом, сріблом і коштовним камінням, а також шатами, виготовленими з дорогоцінних тканин і гаптованими золотом. Деякі дослідники припускають, що палати князів і багатих вельмож прикрашались пишно і з великим культурним смаком.
У Галицько-Волинському князівстві високого рівня розвитку набув живопис. Істотний вплив на його розвиток зробив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в старокиївській державі, але й по всій Європі. У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер’єрів давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам’яткою живопису тих часів є мініатюри в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідники характеризують XII століття як початок самостійної художньої творчості в Україні.
Високого рівня на Галицько-Волинських землях досягло ювелірне та музичне мистецтво. Обробка дорогоцінних металів провадилась на досить високому рівні для того часу. Зокрема, використовувались технології — зернь, скань, чернь, карбування, інкрустація, тонке литво тощо. У Галицько-Волинському літописі розповідається про «славного співака» Митусу, який виконував пісні у супроводі арфи або лютні.