п-Метоксіацетофенон. У витяжній шафі до трьохгорлої колби ємністю 250 мл оснащеною механічною мішалкою, зворотним холодильником (або дефлегматором) та крапельною воронкою, додають розчин 14г безводного хлориду алюмінію ІІІ (димить на повітрі, викликає опіки шкіри), у 60 мл сухого чотирьох хлористого вуглецю, при сильному перемішуванні та охолодженні, у бані зі льодом. Повільно додають по краплинам 8 мл хлористого ацетилу (леткий, отруйний), а потім при охолоджені льодом з сіллю (0-5 оС) до реакційної суміші із цієї ж воронки додають 10 г толуолу. Суміш перемішують при кімнатній температурі до завершення виділення хлороводню, та виливають (поступово) у суміш 150 мл 2н хлороводню та 100 г льоду. Важкий органічний прошарок відділяють, промивають (по 2 рази порціями по 25 мл) 2н хлороводню, 2н карбонату натрію, та водою. Чотирьох хлористий вуглець відганяють. Залишок переганяють у вакуумі. Вихід п-метоксіацетофенону приблизно 12г (85% від теоретичного); температура кипіння 163 оС при 28 мм.рт.ст., 174-175 оС при 50 мм.рт.ст. Температура топлення 37 оС. Загальна методика синтезу похідних фенацилброміду. До розчину 30,0г (0.25 моль) ацетофенону у 50 мл крижаної оцтової кислоти, який містить краплину 48%-ої бромоводневої кислоти, додають при перемішуванні та охолоджені 39,9 г (0.25 моль) брому, з такою швидкістю, щоб температура реакційної суміші не перевищувала 20 оС. По закінченню додавання, реакційну суміш перемішують при кімнатній температурі на протязі 30 хвилин. Потім відбирають приблизно 1мл розчину, розтирають його скляною паличкою до того, поки не утворяться кристали, та вносять отриману затравку у охолоджену до 3-4 оС реакційну суміш, після цього фенацілбромід випадає у осад. Його відфільтровують та промивають декілька раз сумішшю етанол - вода 1:1 (загальний об'єм 100 мл); після сушіння під вакуумом отримують 24.4г (50%) безбарвних кристалів, з температурою топлення 47-48 оС [6].
4. Техніка
безпеки
.1 Бром
Фізичні та хімічні властивості. Червоно-бура рідина т.пл.- 7.25 оС; т.кип. 58,78 оС; густина 3,1023 (25 оС); тиск пари 65,9 мм. рт. ст. (0 оС), 173 мм. рт. ст. (20 оС). Реагує з рядом елементів і з органічними сполуками. У воді гідролізується з утворенням НBr і HBrO3. В технічному бромі можуть вміщуватися домішки різних органічних сполук.
Добування. Хлорування бурових вод нафтових скважин, маточних лугів від переробки мінералів карілліта та сильвіниту, океанської води, рапи деяких озер, з наступною відгонкою брому.
Токсична дія. Подразнює дихальні
шляхи. Може викликати подразнення легенів. Можливо, Br2
реагує з вологою на тканинах дихальних шляхів, і подразнюючу дію виявляють
утворені при цьому О2 та НСl,
а можливо, і більш складні сполуки. У крові порушується вміст вільних амінокислот,
у крові та органах - активність деяких оксидаз. Після вдихання невеликої
концентрації - кашель, запаморочення, головна біль, носові кровотечі. При більш
високих концентраціях - коричневе забарвлення ротової порожнини, характерний
запах повітря при видиханні, нежить, кашель, бронхіальна астма. Рідкий бром діє
на шкіру припалює її, та забарвлює її у жовтий колір. Припустима концентрація
0,5 мг/м3. При роботі необхідно мати захисні окуляри, гумові рукавички.
4.2 Хлорид
алюмінію
Застосовується як каталізатор, при фарбуванні хутра, виготовленні замазочних масел. Отримують з глинозему, каоліну, бокситів чи глини з коксом та смолою обробленою газоподібним хлором 650-850 оС, чистий АlCl3- взаємодією Аl з хлором.
Фізичні та хімічні властивості.
Безбарвні кристали. Возгоняється не плавлячись; густина
2,44;
тиск
пари 1 мм. рт. ст. (100 оС). розчинність у воді 44,38 г/100 г (25 оС).
Внаслідок гідролізу димить на повітрі[7].
4.3
Лакриматори
Дія цих речовин на організм складається з подразнення слизистих оболонок очей та носоглотки, що приводить до обильного сльозовиділенню, спазму вік, обільного виділення з носу. Вказані ефекти проявляються майже зразу - на протязі декількох секунд. Лакриматори подразнюють нервові закінчення, розміщенні у коньюктиві та роговиці ока, а вони викликають захисну реакцію: необхідність сльозами змити подразник та закриття повік яке, може перейти у спазм. Якщо очі закрити, то сльози будуть виділятися крізь ніс, змішуючись з виділеннями із самого носу. Руйнування слизистих оболонок при дії низьких концентрацій сльозогіних газів не відбувається, саме тому після завершення їх дії всі функції відновлюються. Хоча тривале застосування лакриматорів може призвести до розвиненню світлобоязні, яка триває декілька діб.
Послідовність появи признаків ураження залежить від типу лакриматору, його дози та способу застосування. Спочатку виникає легке подразнення слизистих оболонок, слабке сльозовиділення, а потім сильне сльозовиділення з обільними виділеннями з носу, різь у очах, спазми повік, та при тривалому отруєнні - тимчасова сліпота (при використані лакриматорів шкіряно - наривної дії можлива часткова чи повна втрата зору). Дуже небезпечне пряме попадання сильної струї деяких типів лакриматорів прямо у вічі - на цьому заснований принцип урожаючої дії у газових балонах. Найбільш відомі такі лакриматори, як хлорциани, бромбензилцианіди, хлорпікрин які використовуються у якості бойової отруєної речовини. Окрім сльозогінного, ці рече вони мають ще загально отруєною (хлорциан), удушливу (всі лакриматори), шкіряно-наривну дію.
Симптоми ураження швидко проходять
при завершенні дії лакриматорів. Полегшує
стан промивання очей,
борною кислотою чи альбуцидом, а носоглотки - слабким
(2%) розчином питної соди.
В
тяжких випадках використовують сильні анальгетики -
промедол, морфін, у очі закапують 1%-ный раствор етилморфіну.
Необхідно
прийняти заходи для видалення крапель мало летких сльозогіних речовин з
поверхні тіла та одягу, в яку вони інтенсивно всмоктуються, якщо цього не
зробити вчасно, то отруєння може повторитися знову [8].
ВИСНОВКИ
. Обрано оптимальну методику бромування ацетофенонів.
. Синтезовано необхідну кількість
похідних фенацилброміду для подальших досліджень в ряду
триазоло[4,5-с]піридину.
Література
1. Франке З. "Химия отравляющих веществ" М:, "Химия", 1973г. С. 71-76.
3. Агрономов А.Е, Шабаров Ю.С., "Лабораторные работы в органическом практикуме" Изд.-2е, пер. И доп., М:, "Химия", 1974г. С. 171.
4. Титце Препаративна Органічна хімія 1999
. Абрамянц М.Г., «Синтез фенацилбромидов»: ИнФОУ, 1997, С. 7-8.
. Беккер Г., Бергер В., Пер. с нем. В.М. Потапов. "Практикум по органической химии." Том ІІ, М:, " Мир", 1979г. С. 173.
7. "Вредные вещества в промышлености." Под ред. проф. Н.В.Лазарєва Изд.-7е, пер. и доп. Т.ІІІ. "Неорганические и елементорганические соединения." Л:,"Химия", 1977г. С. 256-259.