Реферат: Світова валютна система

Світова валютна система

Зміст

І. Теоретична частина. Світова валютна система та її підсистеми

І.1 Сутність і характеристика світової валютної системи

І.2 Сутність поняття "валюта" та види валют. Валютний курс

І.3 Етапи становлення світової валютної системи

І.4 Валютна система України. Проблеми та перспективи розвитку

Список використаної літератури

І. Теоретична частина. Світова валютна система та її підсистеми

І.1 Сутність і характеристика світової валютної системи

В умовах поглиблення інтеграції економік різних країн валютна система відіграє все більш важливу та самостійну роль у світогосподарських зв'язках. Вона здійснює безпосередній вплив на економічне становище країни: темпи зростання виробництва та міжнародного обміну, на ціни, заробітну плату тощо. Ефективність валютного механізму, рівень втручання державних та міжнародних валютно-фінансових організацій в діяльність валютних, грошових та золотих ринків напряму визначає економічний розвиток, зовнішньоекономічну стратегію промислово розвинутих країн. Зростання вагомості валютної системи примушує промислово розвинуті країни удосконалювати старі та шукати нові інструменти та методи державно - монополістичного регулювання валютної сфери на національному та наднаціональному рівнях [3].

Як відомо, кожна країна має свою грошову одиницю (валюту).

При міжнародних розрахунках по світогосподарському товарообігу та кредиту, прямих іноземних інвестиціях та інших міжнародних зв’язках виникає необхідність обміну грошей однієї країни на гроші іншої країни. На цьому грунті виникають валютні відносини як сукупність грошових відносин, що опосередковують платіжно-розрахункові операції між агентами (суб’єктами) світового господарства. Учасниками цих відносин є банки, девізні відділи великих підприємств та маклери.

Валютні відносини - невід’ємний елемент сучасних ринкових зв’язків, а відтак вони регулюються такими чинниками, як максимізація прибутку і конкуренція (попит і пропозиція) [1, ст. 204-205].

Валютні відносини - повсякденні зв’язки фізичних і юридичних осіб, банків та організацій на валютних і грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.

Міжнародні валютні відносини (МВВ) - це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу.

Міжнародні валютні відносини пов´язані з функціонуванням грошей як світового інструменту, який обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародний рух факторів виробництва тощо.

Сукупність міжнародних валютних відносин складають світову валютну систему.

Валютна система - сукупність грошово-кредитних відносин, що склалися на основі інтернаціоналізації господарського життя, розвитку світового ринку і закріплені в міжнародних договірних, і державно-правових нормах.

Базою розвитку валютної системи є міжнародний поділ праці, товарне виробництво, зовнішня торгівля країни тощо.

Для повного і всебічного поняття валютної системи потрібно розібратись з її базовими категоріями.

Валютна система являє собою сукупність двох елементів - валютного механізму і валютних відносин [2, ст. 204].

Конкретною формою організації валютних відносин є світова валютна система (СВС). Вона являє собою сукупність способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких здійснюються грошові розрахунки в рамках світового господарства. СВС залучає до себе: систему пристосування окремих валют однієї до одної (валютні курси), валютні ринки, міждержавні регіональні та наддержавні органи, що займаються регулюванням валютно-фінансових зв’язків і відносин.

Виникнення валютних відносин як світової системи зумовлене процесами інтернаціоналізації та інтеграції. Ця система створювалась і видозмінювалась як елемент та інструмент економічної інтеграції [1, ст. 206].

Міжнародну валютну систему характеризують такі елементи:

резервні валюти, міжнародні розрахункові одиниці;

умови взаємного обертання валют;

уніфікований режим валютних паритетів;

регламентування режимів валютних курсів;

міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності;

міжнародне регулювання валютних обмежень;

уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу;

уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

режим валютних ринків і ринків золота;

міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Світова валютна система - це інституційно-функціональна форма організації міжнародних валютно-фінансових відносин, яка склалася внаслідок еволюції світового господарства і юридично закріплена міждержавними домовленостями. Головним завданням цієї системи є регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків, опосередковування платежів за експорт та імпорт товарів, капіталів, послуг та інших видів міжнародної господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці. Ця динамічна, еволюційна система пройшла у своєму розвитку ряд етапів, кожен з яких віддзеркалював рівень зрілості валютно-фінансових відносин та їхніх інституцій [4. ст. 17].

Світова валютна система покликана виконувати дві головні функції: по-перше, створювати сприятливі умови для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці, а по-друге, і найголовніше, забезпечувати безперебійне функціонування її структурних елементів. На жаль, сьогодні світова валютна система не виконує жодної з цих функцій, прикладом чого є світова валютно-фінансова криза. З огляду на сучасні трансформаційні та структурні перетворення питання про реформування та реструктуризацію базових принципів та механізмів функціонування існуючої валютної системи залишається актуальним [3].

І.2 Сутність поняття "валюта" та види валют. Валютний курс

Під валютою слід розуміти будь-який товар, що здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У вужчому розумінні - наявна частина грошової маси, яка переходить з рук в руки у формі грошових банкнот і монет.

Валюта забезпечує зв’язок і взаємодію національного та світового господарства.

Залежно від статусу валюти поділяються на національну, іноземну, міжнародну (регіональну).

Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб країни: грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах,що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території країни, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті цієї країни.

Іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб. Наприклад, СДР (SDR-Special Drawing Rights) - спеціальні права запозичення, які є міжнародними платіжними засобами, що використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках, і розрахунковою одиницею МВФ; євро - регіональна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена у 1999 р. в межах Європейської валютної системи і є повноцінною валютною одиницею країн ЄС з 2002р [1, ст. 206-207].

Валюти країн світу можуть поділятися на групи в залежності від тих чи інших ознак. Найбільш часто розрізняють: резервну валюту, валюту, що вільно використовується, і тверду валюту.

Резервна валюта-це валюта (або валюти), в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовуються для покриття негативного сальдо платіжного балансу.

Валюта, що вільно використовується, - це валюта, яка широко використовується для здійснення платежів по міжнародних операціях і активно продається та купується на головних валютних ринках. Такими валютами в наш час є долар США, японська ієна, французький франк, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк і німецька марка.

Тверда валюта - це валюта, що характеризується стабільним валютним курсом.

Валютний курс - це ціна однієї валюти, виражена в валютах інших країн. Нерідко поняття твердої валюти використовується як синонім конвертованої валюти. Це правомірно, але стабільність валютного курсу виступає лише однією з важливих умов конвертованості.

В міжнародній економіці конвертованість валюти означає здатність резидентів і нерезидентів вільно, без жодних обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в операціях з реальними та фінансовими активами.

Ступінь конвертованості валюти залежить від того, які обмеження накладає уряд на обмін валюти. В залежності від типу міжнародних операцій валюта може бути конвертована по поточних операціях, по капітальних операціях і повністю конвертованою. В міжнародній економіці конвертованість валюти означає здатність резидентів і нерезидентів вільно, без жодних обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в операціях з реальними та фінансовими активами.

Ступінь конвертованості валюти залежить від того, які обмеження накладає уряд на обмін валюти. В залежності від типу міжнародних операцій валюта може бути конвертована по поточних операціях, по капітальних операціях і повністю конвертованою [6].

І.3 Етапи становлення світової валютної системи

Розвиток економічної системи суспільства відбувається від простого до складного. Економічне співробітництво країн світу розвивалось разом з розвитком суспільства. Удосконалення форм, методів і напрямків спільної співпраці, міжнародні розрахунки, забезпечення товарного обігу і руху коштів неможливе без удосконалення валютної системи. Вона, як і суспільство в цілому, розвивалась від простих до більш складних відносин [2, ст. 275].

У своєму еволюційному розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи - золотого, золотовалютного (доларового) та паперово-валютного (девізного) стандарту. Із XIX століття змінилися чотири міжнародних валютних режими - золотий стандарт проіснував із першої чверті XIX ст. до Першої світової війни; потім деякий час панувала змішана система міжвоєнного періоду; Бреттон-Вудський золотовалютний стандарт діяв до 1973 року, нині діюча Ямайська валютна система характеризується існуванням різних форм плаваючого обмінного курсу. Відмінності в цих стандартах можна продемонструвати за допомогою так званої трилеми грошово-кредитної політики. Трилема полягає в тому, що з трьох традиційних цілей грошово-кредитної політики - фіксованого або стабільного обмінного курсу (наприклад, золотого стандарту чи фіксованого курсу в рамках Бреттон-Вудської системи), монетарної незалежності (що дає змогу центробанку самостійно розробляти внутрішню монетарну політику відносно циклів ділової активності) і свободи міжнародного руху капіталів - одночасно можуть досягатися лише дві цілі, третя ж буде порушена - див. схему. [5]

Трикутник несумісності грошово-кредитної політики

Так, в умовах золотого стандарту підтримувалися фіксовані валютні курси та вільний рух капіталів, а держава не мала монетарної незалежності. На той час не існувало такого поняття, як міжнародний кредит. Дефіцит платіжного балансу покривався золотом.

У рамках Бреттон-Вудської системи золотовалютного стандарту підтримувалися фіксовані курси та забезпечувалася монетарна незалежність центробанків, але контроль над фінансовими потоками обмежував рух короткострокового капіталу. Регулювання дефіцитів платіжного балансу здійснювалося за допомогою кредитних механізмів МВФ та Світового банку, які перерозподіляли фінансові кошти між країнами з профіцитом та дефіцитом торгівлі. І нарешті, в умовах сучасних плаваючих курсів Ямайської валютної системи монетарна незалежність і свобода руху капіталів досягаються за рахунок відмови від фіксованих курсів. Дефіцит платіжного балансу регулюється шляхом девальвації валют або прямого контролю імпорту (протекціонізму). [5]

ЕРА "ЗОЛОТОГО СТАНДАРТУ"

За системи "золотого стандарту "золотого стандарту" всі національні валюти мали фіксований золотий вміст. Наприклад, 1 англійський фунт стерлінгів з 1821р. мав золотий вміст, який дорівнював 7,322385 г золота, 1 німецька марка - 0,385422 г золота (з 1873р.). Валютний курс визначався відношенням золотого курсу валют. У даному випадку - 1: 20,3.

"Золотий стандарт" був системою твердих валютних курсів за визначенням, оскільки він ґрунтувався на безпосередньому зв’язку із золотом. За цією системою:

) всі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;

) всі національні валюти мали фіксований вміст золота;

) існували вільні купівля-продаж золота.

СИСТЕМА ЗОЛОТОВАЛЮТНОГО СТАНДАРТУ

В 1922 р. на Генуезькій міжнародній економічній конференції було прийнято систему золотовалютного стандарту, який ґрунтувався на золоті та провідних валютах, що конвертувалися в золото. До основних принципів функціонування золотовалютного стандарту належали такі:

§  основою системи виступало золото та девізи (іноземні валюти).

§  золоті паритети були збережені. Конверсія валют у золото почала здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередковано, через іноземні валюти;

§  діяв режим плаваючих валютних курсів;

§  валютне регулювання здійснювалось у формі міжнародних конференцій, нарад.

Відносна валютна стабілізація в світі спостерігалася з 1922 р. по 1928 р., але вона була підірвана світовою економічною кризою 1929-1933рр. У результаті кризи зазнав краху золотовалютний стандарт [1, ст. 258-259]

З метою стабілізації світової валютної системи в липні 1944 року на американському лижному курорті Бреттон-Вудс (США, штат Нью - Гемпшир) члени антигітлерівської та антияпонської коаліції провели міжнародну валютну конференцію, на якій 45 країн-учасниць погодили текст угоди про створення нового світового валютного порядку, що одержав назву Бреттон-Вудської системи. Центральним елементом її став Міжнародний валютний фонд (МВФ). З метою запобігання знеціненню національних валют МВФ був зобов’язаний надавати короткострокові кредити центральним банкам країн - членів Фонду для фінансування дефіциту платіжного балансу. Поряд із МВФ була створена сестринська організація - Світовий банк, метою якого стало кредитування структурних реформ у країнах, що розвиваються, для уникнення дисбалансів у міжнародній торгівлі [5].

В 1976 р. МВФ відмовитись від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним в рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. І нарешті, у 1978 р. в статусі МВФ була закріплена відома від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська влютна система.

Ямайською системою передбачалося скасування золота як офіційного міжнародного розрахункового засобу та міри вартості. Була скасована офіційна ціна золота й почалась його демонатеризація, тобто позбавлення золота функції грошей. Золото могло бути національним резервним засобом, але всі розрахунки між МВФ і національними валютними установами здійснювалися лише в СДР. [1, ст. 261-262]