Материал: t7

Якщо на ринку склалася ціна 147 грн. за один стілець (а ми продовжуємо розглядати приклад, про який мова йшла в попередній темі), то у цьому випадку валовий дохід (ТR₁) при виробництві 5-7 стільців приноситиме економічний прибуток (ЕР₁). Тому фірмі слід розпочинати виробництво. Максимальний прибуток фірма отримає, якщо зупиниться на виробництві шести стільців. Він буде дорівнювати 36 грн.

При ринковій ціні 130 грн. валовий дохід (ТR₂) ні за яких умов не перевищуватиме сукупних витрат. Тому виробництво завжди буду збитковим. То чи варто взагалі виробляти? Для відповіді на це запитання порівняємо валовий дохід зі змінними витратами. Він перевищує ці витрати уже при виробництві першої одиниці, що приводить до зменшення збитків порівняно з постійними витратами. Найменшими ці збитки будуть при виробництві п’яти стільців – 65 грн. (порівняйте, якщо не виробляти продукцію взагалі, то збитки становитимуть 200 грн.).

Зниження ціни до 90 грн. робить виробництво взагалі недоцільним: у жодному випадку збитки не стають меншими за постійні витрати.

Моделі вибору виробником варіантів поведінки на базі співставлення сукупних витрат та валового доходу можна дати графічну інтерпретацію (рис.7.3).

C, R TC ТR₁

VC TR₂

TR₃

Q

Рис.7.3. Варіанти максимізації прибутку, мінімізації збитків

та закриття фірми

Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупних витрат та існує її дільниця, що розташована вище кривої, то обсяги виробництва, які відповідають цій дільниці, будуть приносити фірмі економічний прибуток. Свого максимального значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший.

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу знаходитиметься нижче кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат. Мінімальними збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.

Якщо ж лінія валового доходу розташована навіть нижче кривої змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить виробництво.

Аналогічні висновки можна отримати, якщо порівнювати граничний дохід з граничними витратами. У табл.7.2 наведені дані про граничні витрати та граничний дохід в залежності від рівня ринкових цін. Якщо ціна одного стільця на ринку дорівнюватиме 147 грн., то продаж першого з них принесе фірмі додатково 147 грн. доходу, тоді як додаткові витрати її на виробництво цього стільця склали 100 грн. Тому розширення виробництва у цьому випадку буде збільшувати доходи фірми. Подібний висновок можна зробити і по відношенню до другого, третього та інших стільців. Тому будь-яку одиницю продукції, граничний дохід від продажу якої перевищує граничні витрати, пов’язані з її виробництвом, доцільно виробляти.

Таблиця 7.2.

Граничні витрати та граничний дохід

Починаючи з сьомого стільця виробництво кожної додаткової порції продукції буде обходитися виробнику дорожче, ніж додатковий дохід, отриманий від їх продажу. У цій ситуації виробництво доцільно скорочувати, а не збільшувати. Тому якщо граничні витрати додаткової одинці продукції перевищують граничний дохід від її реалізації, то виробництва цієї одиниці слід уникати.

Між ситуацією зацікавленості фірми у розширенні виробництва та зацікавленості у зменшенні виробництва знаходиться точка рівноваги, коли фірма бажала б зберегти досягнуті обсяги виробництва. Не важко дійти висновку, що цією точкою буде обсяг виробництва, при якому граничні витрати зрівняються з граничним доходом, а фірма отримає максимальний прибуток чи мінімальний збиток:

MR = MC. (7.6)

Це рівняння отримало назву правила визначення обсягів виробництва. Воно має кілька характерних особливостей, які слід враховувати в подальшому аналізі:

- правило можна застосовувати лише за умови, що фірма віддає перевагу виробництву, а не закриттю. Для останнього випадку потрібні додаткові порівняння: середніх змінних витрат та граничного доходу. Коли останній більший ніж середні змінні витрати, фірма приймаючи рішення про виробництво може максимізувати прибуток чи мінімізувати витрати; коли співвідношення зворотне – доцільніше припинити виробництво;

- застосування правила не обмежується лише умовами конкурентного ринку. Його з таким же успіхом можна використовувати і для аналізу інших моделей;

- для конкурентного ринку можна застосовувати особливий випадок цього правила:

МС = Р. (7.7)

На рис.7.4 наведене графічне порівняння граничного доходу, граничних та середніх витрат.

R, C MC ATC

прибуток AVC

MR₁

MR₂

збиток MR₃

Q

Q₂ Q₁

Рис. 7.4. Співставлення граничного доходу, граничних та середніх витрат

Якщо лінія граничного доходу перетинає криву середніх витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці, де перетинаються лінія граничного доходу та крива граничних витрат (Q₁). Загальний розмір прибутку при цьому дорівнюватиме площі прямокутника, який утворюють вісь цін, лінія граничного доходу, лінія обсягу виробництва та лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсягу виробництва.

Якщо лінія граничного доходу проходить нижче кривої середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то обираючи певний обсяг виробництва фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими теж у точці перетину кривої граничних витрат та лінії граничного доходу. Як показано на рис.7.4, їх розмір теж можна визначити через площу відповідного прямокутника.

Якщо ж лінія граничного доходу навіть не перетинає криву середніх змінних витрат, то для неї доцільніше відмовитися від виробництва та концентрувати увагу на пошуку шляхів усунення постійних витрат, які у цій ситуації ї будуть дорівнювати збиткам.

Аналіз взаємозв’язку граничних витрат та граничного доходу надає можливість побудувати криву пропозиції фірми у короткотерміновому періоді. Якщо ціна товару встановляється нижче мінімального значення середній змінних витрат, пропозиція фірми буде дорівнювати нулю. Фірма розпочне виробництво, а відповідно і запропонує продукцію для продажу, починаючи з того моменту, коли ціна перевищить мінімум середніх змінних витрат. Подальше збільшення ціни буде приводити до виробництва такого обсягу продукції, який відповідатиме координатам точки перетину лінії ціни (граничного доходу) з кривою граничних витрат. Тому відрізок кривої граничних витрат фірми, який лежить вище кривої середніх змінних витрат, є кривою її пропозиції у короткотерміновому періоді.

Таким чином, використання як першого, так і другого підходу приводить до однакових висновків. В узагальненому вигляді модель прийняття рішень, які максимізують вигоди підприємства у короткотерміновому періоді, запропонована у табл.7.3.

Таблиця 7.3