Материал: Тема І. Екологія як природн.та гуманіт.наука

Внимание! Если размещение файла нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам

Тема І. Екологія як природнича та гуманітарна наука

План:

1.Визначення, об’єкт, предмет та завдання екології.

2.Місце екології в системі наукових знань. Структура екології.

3.Методи екологічних досліджень.

4.Людське суспільство та середовище його існування. Поняття про середовище існування.

5.Еволюція взаємовідносин людини й природного середовища

1.Визначення, об’єкт, предмет та завдання екології.

Термін екологія в наш час став широко відомим і загальновживаним. На початку століття його знали лише вчені-біологи, а в 60-х роках XX століття, коли розвинулася глобальна екологічна криза як криза у відносинах людини з середовищем існування, виник екологічний рух, що набуває все більшого розмаху. Екологію як навчальну дисципліну було введено в середній та вищій школі. Екологія стала для всього людства не лише наукою, але й способом мислення, поведінки, реальністю дій. Вона стала однією зі сторін гуманізму, що включає в себе духовність, розуміння єдності людини з природою, високу культуру та інтелект.

Е. Геккель терміном екологія визначив біологічну науку, що вивчає взаємовідносини організмів з оточуючим їх середовищем. У наш час цей термін став звичним, і з ним пов'язується екологізація сучасних наукових дисциплін. Будь-яка зміна середовища існування є компетенцією екології.

Екологія, постійно збільшуючи набір факторів зовнішнього середовища, вивчає їх вплив на особини, популяції, на людину. Звідси — прямий зв'язок екології з господарською діяльністю людини, особливо з такими масштабними виробництвами, як енергетика, паливота ресурсовидобувні комплекси, хімія, транспорт, лісове та сільське господарство тощо.

Термін екологія вперше вжив у 1866 році німецький вчений Е. Геккель. Він походить від грецьких слів oikos, що означає дім, помешкання, місце перебування та logos — наука. Так Геккель назвав науку, що вивчає організацію та функціонування надорганізмових систем різних рівнів: видів, популяцій, біоценозів (спільнот), екосистем (біогеоценозів) та біосфери.

Спочатку цей термін застосовувався тоді, коли йшлося про вивчення взаємозв'язків між рослинними та живими спільнотами, що входять до складу стійких та організованих систем, які склалися в процесі еволюції органічного світу та навколишнього середовища.

Сучасна екологія інтенсивно вивчає також взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з навколишнім середовищем та інші проблеми.

Екологія є складовою частиною біології. Американський еколог Юджин Одум дав найбільш коротке і найменш спеціальне визначення екології — це біологія навколишнього середовища.

В наш час вона трансформувалась і стала наукою про структуру та функцію природи в цілому, наукою про біосферу, наукою, що вивчає місце людини на нашій

1

планеті, наукою про взаємозв’язки всього живого на нашій планеті між собою та з довкіллям.

Сучасна екологія – наука про стратегію і тактику збереження і стабільного розвитку життя на землі.

Екологічна діяльність нині є обов'язковою складовою, а здебільшого й одним із головних елементів будь-якої сфери людської активності — промислового виробництва, енергетики, сільського та лісового господарства, транспорту, наукових досліджень, культури, релігії тощо.

Усі рішення, пов'язані з використанням природних або людських ресурсів, із втручанням у процеси життєдіяльності біосфери, мають прийматися з урахуванням його найближчих і віддалених наслідків.

Об'єкти дослідження екології - є різні екологічні системи чи елементи екосистем планети (популяції, біоценози, екосистеми і їх елементи), а також вся біосфера.

Предмет вивчення — особливості і розвиток взаємозв'язків між живими організмами, угрупованням різних рангів, живою й неживою компонентами екосистем, а також характер впливу природних та антропогенних факторів на функціонування екосистем і біосфери в цілому.

Основним завданням екології:

l. Вивчення загального стану сучасної біосфери планети, його формування й особливості розвитку під впливом природних і антропогенних чинників.

2.Прогноз динаміки стану біосфери в часі і просторі, в залежності від впливу різноманітних чинників.

3.Збереження здатності біосфери до самовідновлення, самоочищення й саморегулювання з урахуванням основних екологічних законів.

4.Розробка шляхів гармонізації взаємодії суспільства і природи з метою зберігання самого життя на Землі.

Швидке посилення антропогенного навантаження на природне середовище привело до глобальної екологічної кризи, вихід з якої можливий тільки у випадку, якщо людина навчить правильно визначати допустимі межі антропогенних дій на природу і оцінювати викликані ними кількісні і якісні зміни природного середовища. На основі цих знань людство може виробити комплекс заходів, які дозволили б йому не перевищувати ці допустимі межі. Вивчення цих питань і є основним завданням екології.

2. Місце екології в системі наукових знань. Структура екології.

Як міждисциплінарна наука, екологія має у своєму арсеналі всі методи теорії систем і знаходиться немов на стику біологічних і гуманітарних наук (рис. 1).

З одного боку, екологія залишається точною біологічною наукою в тому розумінні, що вона досліджує живі об’єкти та їх сукупності, але водночас вона стала гуманітарною наукою, оскільки визначає місце людини в природі, формує її світогляд і сприяє оптимізації розвитку соціальних і виробничих процесів.

2

Екологія тісно переплітається з науками:

–природничі науки (біологія, географія, геологія, фізика, хімія, математика та ін.);

–суспільні науки (соціологія, економіка, управління та ін.);

–гуманітарні науки (філософія, історія, культура, психологія, етика і т.п.).

Структура екології

Екологія є міждисциплінарною наукою, оскільки екологічні проблеми в житті людства вийшли на перший план і їх розв’язанням почали займатися вчені практично всіх наукових напрямів - біології, геології, фізики, хімії, математики, соціології, економіки. Сьогодні існує близько 90 напрямів (розділів і підрозділів) сучасної екології, які сформувались впродовж останніх десятиліть в усіх галузях людської діяльності, де йдуть процеси екологізації.

Теоретична екологія (фундаментальна,

Прикладна (практична) екологія – вивчає

загальна) – досліджує загальні закономірності

соціально-економічні фактори впливу людини на

взаємозв’язків організмів між собою та

довкілля.

 

 

 

довкіллям.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.

Аутекологія (екологія організмів) -

Геоекологія

вивчає специфіку взаємовідносин

розділ екології, який вивчає взаємодію

організмів і середовища їх існування в різних

окремих видів організмів один з одним і

географічних

зонах,

дає

екологічну

навколишнім природним середовищем.

характеристику різних географічних регіонів,

 

 

розглядає наслідки видобутку корисних копалин,

 

 

займається екологічним картографуванням.

2.

Демоекологія (екологія популяцій) -

Техноекологія займається вивченням обсягів,

вивчає структуру популяцій: біологічну,

механізмів і наслідків впливів на довкілля та

статеву, вікову, описує коливання чисельності

здоров’я людини різних галузей, особливостей

різних видів і встановлює їхні причини та

використання

ними

природних

ресурсів

взаємодію і взаємозв’язок популяцій з НПС.

(енергетика, промисловість, транспорт, військова

 

 

справа, сільське господарство, космос).

 

 

 

 

 

 

3.

Синекологія (екологія угрупувань) -

Соціальна

екологія

займається

вивченням

розділ екології, який вивчає угрупування

специфічної ролі людини в довкіллі як соціальної

живих організмів, їхні внутрішні біологічні

істоти, вивчає шляхи оптимізації взаємовідносин

зв’язки та взаємодію з навколишнім

людського суспільства з природою, займається

природним середовищем.

формуванням екологічної свідомості, екологічної

 

 

культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

4.

Біосферологія (глобальна екологія) -

Агроекологія - наукова дисципліна, яка вивчає

розділ екології, який вивчає розвиток і

взаємозв’язки людини з довкіллям у процесі

функціонування біосфери (екологію

сільськогосподарського

виробництва.

Головна

атмосфери, гідросфери, літосфери, включаючи

мета агроекології - забезпечення сталого

проблеми геоінженерної, геологічної,

виробництва якісної біологічної продукції,

ландшафтної екології та економіки

збереження і відтворення природно - ресурсної

природокористування).

бази аграрного сектора, ефективна екологізація

 

 

всіх

галузей

 

сільськогосподарського

 

 

виробництва.

 

 

 

5.

Біогеоценологія (екосистемологія) –

Урбоекологія

досліджує

проблеми

вивчає біогеоценотичний шар Земної кулі та

урбанізованих і промислових територій. Активно

конкретні біогеоценози, у яких взаємодіють

розвиваються такі напрямки, як екологічна

біоценози і абіотичне середовище.

техніка,

екологічна

політика,

економіка

 

 

природокористування та інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

До нових напрямів екології можна віднести :

•аудит екологічний - це екологічне обстеження підприємства, перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції;

•бізнес екологічний - будь-яка комерційна діяльність, що поліпшує екологічні умови, сприяє охороні навколишнього середовища, екологізації виробництва.

•менеджмент екологічний - це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління та економічного стимулювання;

•політика екологічна – система концепцій, принципів, заходів, що визначає вплив суспільства на навколишнє природне середовище, тактику й стратегію екологічно збалансованого розвитку (табл. 1).

 

 

 

 

Таблиця 1

 

 

 

Класифікація екології XXI століття

 

 

 

 

 

 

 

Загальна екологія

 

 

 

 

 

 

Теоретична

 

 

Прикладна екологія

екологія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Біоекологія

 

 

 

 

Аутекологія

 

 

 

 

Демекологія

Геоекологія

 

Техноекологія

Соціоекологія

Синекологія

 

 

 

 

Екологія

 

 

 

 

Систематичних

 

 

 

 

Груп організмів

 

 

 

 

Екологія людини

Екологічні

 

Екологічні

Екологічна

 

аспекти:

 

аспекти:

освіта

Екологія

Атмосфери

 

Військової

Екологічна

тварин

 

 

діяльності

культура

Екологія

Гідросфери

 

Енергетики

Екологічне

рослин

 

 

 

право

Екологія

Літосфери

 

Транспорту

Етнічна

грибів

 

 

 

екологія

 

 

 

 

4

Екологія

Геоаномальних зон

Промисловості

Екологія

мікроорганізмів

 

 

і демографія

Екологія закритих

Ландшафтна

Сільського

Екологія

техносистем

екологія

господарства

і релігія

 

 

(агроекологія)

 

Основи

Геоінформаційні

Космічної

Екологічна

біоіндикації

системи і екологія

діяльності

психологія

Еволюційна

Екологія і

Екологічна

Екологічний

екологія

видобування корисних

техніка

менеджмент

 

копалин

 

 

Рекреаційна

Екологічна

Урбоекологія

Екологічний

екологія та

Картографія

 

бізнес

заповідна справа

 

 

 

Біосферологія

Економіка природокористування

Наукова теорія

 

 

 

природокористування

3. Методи екологічних досліджень

Екологія - комплексна наука. Вона використовує широкий спектр різноманітних методів, які можна поділити на три основні групи:

1)методи, за допомогою яких збирається інформація про стан екологічних об’єктів: рослин, тварин, мікроорганізмів, екосистеми, біосфери.

2)методи обробки отриманої інформації, згортанні, ущільнення та узагальнення.

3)методи інтерпретації отриманих фактичних матеріалів.

Методичну основу сучасної екології складає поєднання системного підходу, натурних спостережень, експерименту та моделювання.

Система – сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдність. Природа – це система, якій характерні структурно-функціональна єдність взаємозв’язаних компонентів і цілісність біотичної та абіотичної складових.

Системний підхід – головний методичний принцип в екології. Він передбачає вивчення елементів системи та взаємозв’язків між ними.

Системний підхід – це напрямок дослідження, вивчення світу, в основу якого покладний розгляд об’єктів як системи, орієнтація на розкриття цілісності об’єкта, виявлення різноманітності зв’язків у ньому і приведення їх до єдиної теоретичної картини.

Системний аналіз – це методологічна дисципліна, що базується на системному підході. Вона поєднує методи вивчення систем різної складності й призначення, розробляє ці методи, узагальнює їх, дає практичні рекомендації для їх використання. Системний аналіз застосовується для підготовки й обґрунтування шляхів вирішення складних проблем, зокрема еологічного характеру.

Головна процедура системного аналізу – побудова узагальнених моделей, в яких відображені закономірності реальної ситуації. Моделі системного аналізу відображають структуру, взаємозв’язки у складних системах, реальну ситуацію та проблеми, які в них виникають. За допомогою створених моделей досліджують системи й знаходять шляхи вирішення складних проблем практичної діяльності людини.

5

Источник: https://studfile.net/preview/16462391/