Курсовая работа (т): Управління виробничим потенціалом

Виробничий потенціал прямо пов'язаний із темпами соціально- економічного розвитку та має якісні та кількісні характеристики впливу. Так до кількісних позитивних характеристик можна віднести зростання виробництва інвестиційних ресурсів і товарів народного споживання при незмінних витратах суспільної праці, а до якісних - ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства і саму якість економічного та соціального росту.

Виробничому потенціалу, як складній економічній системі, притаманний ряд властивостей, які показані на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Властивості виробничого потенціалу

Ці властивості дозволяють встановити, що при формуванні виробничого потенціалу можлива взаємозамінність його елементів, але вони мають функціонувати одночасно і в сукупності, при оптимальному і збалансованому співвідношенні між собою. Під час формування потенціалу діє закон синергії, а складові потенціалу мають бути адекватними характеристикам продукції або послуг, що виробляються на підприємстві.

При формуванні виробничого потенціалу будь-якої галузі необхідно враховувати певні особливості, серед яких слід виділити галузевий розподіл підприємств, що має традиційний характер для певної галузі економіки; забезпечення матеріальними та трудовими ресурсами; специфіку технологічних процесів в рамках кожної галузі; особливості організації виробництва; особливості у кваліфікаційно-професійній структурі персоналу; відмінності у характері і структурі інформації, що забезпечує функціонування потенціалу підприємства та відмінності у характеристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва; урядове регулювання підприємництва [4].

Провідна роль у забезпеченні конкурентоспроможності АПК на внутрішньому і зовнішньому ринках належить ефективному виробничому потенціалу. Ефективний розвиток АПК залежить в основному від двох найважливіших факторів - рівня виробного потенціалу та рівня його використання.

Суттєво впливають на формування виробничого потенціалу АПК виробничі ресурси. Під виробничими ресурсами розуміють сукупність природних, матеріальних і трудових ресурсів, які використовуються в господарській діяльності з метою виробництва максимального обсягу продукції за мінімальних витрат на її одиницю.

Поєднання матеріальних і природних ресурсів, що використовуються для виробництва продукції, створює техніко-технологічну базу АПК. Вона характеризується багатьма ознаками, серед яких суттєву роль має натурально-речова.

За цією ознакою до складу техніко-технологічної бази АПК належать матеріальні ресурси: будівлі, споруди та робочі машини, обладнання, передавальні пристрої, робоча й продуктивна худоба, багаторічні насадження, меліоративні споруди, а також насіння, корми, пальне, мастильні матеріали, засоби захисту рослин і тварин, добрива, запасні частини та ін.

При вивчення виробничого потенціалу АПК особлива увага приділяється фондовому потенціалу, в якому найбільшу вагомість мають земля та земельні ділянки.

Земля використовується в різних галузях народного господарства і відіграє неоднакову роль.

У промисловості вона слугує базою для розміщення об'єктів виробничого та іншого призначення, результати діяльності тут не залежать від якості ґрунту. У сільському господарстві земля - це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва та тваринництва.

Як засіб виробництва вона має специфічні особливості [5]:

- вона не є результатом людської праці, тому не має вартості;

-        земля є незамінним засобом виробництва (якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими й більш продуктивними, то без землі виробничий процес відбуватися не може);

-        земля просторово обмежена, і в процесі розвитку продуктивних сил її не можна заново створити або збільшити розміри;

- у процесі виробництва якість земель не знищується, а в разі правильного використання, постійно поліпшується (це обумовлюється такою важливою її властивістю, як родючість, що є основою теорії раціонального ведення землеробства).

Ще одним специфічним чинником формування виробничого потенціалу АПК є трудовий потенціал. При формуванні трудового потенціалу АПК необхідно враховувати особливості сільськогосподарської праці [5]:

-    внаслідок переплетіння економічного і природного процесів відтворення час, витрачений на працю, та час для одержання готової продукції не завжди збігаються;

-        збереження значною мірою універсального характеру праці, зумовленого великою кількістю операцій з вирощування різних культур і обслуговуванню тварин та, відповідно, використовуваних засобів праці;

-        сезонність праці, особливо в землеробстві, яка є результатом незбігу робочого періоду з періодом виробництва;

-        у процесі виробництва праця є сполучною ланкою між його основними елементами - землею, з одного боку, і живими організмами (рослинами і тваринами) - з іншого. При цьому вона має враховувати закони росту та розвитку рослий і тварин, закони природи й певною мірою пристосовуватись до них;

-        праця, особливо в рослинницьких галузях, просторово розпорошена на великій території, що вимагає додаткових трудових і матеріальних витрат;

-        сільськогосподарська праця має постійно враховувати конкретні погодні умови, які впливають на предмети та засоби праці, технологію виробництва.

Таким чином, виробничий потенціал як складова потенціалу підприємства поєднує ресурсну, функціональну та ресурсно- цільову сторони економічної системи. Він дозволяє комплексно вирішити проблеми в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних та управлінських аспектів при кількісному зростанню зв’язків між об’єктами та відображає сукупні силові можливості в досягненні різних цілей, в різних областях..

1.3 Теоретико-методологічні засади оцінювання ефективності виробничого потенціалу

Обов'язковою передумовою успішного функціонування і розвитку підприємства є визначення і оцінка його ефективності. Необхідність дослідження даної проблеми зумовлена багатьма факторами, зокрема такими як обмеженість економічних ресурсів, а також бажання суб'єктів господарювання отримати максимальний ефект при найнижчих витратах.

На сьогоднішньому етапі однією з найважливіших економічних проблем є питання правильного вимірювання ефективності на всіх рівнях народного господарства. Це пов'язано, насамперед, з незавершеністю, протиріччями в питаннях розробки принципових положень теорії і методології ефективності виробництва, включаючи розуміння суті самої проблеми, основних її критеріїв, системи показників і факторів підвищення ефективності.

Дослідженню різних аспектів ефективності присвячені праці багатьох вчених, а саме: Н.Шишкіної, О.В.Мороза, Є.Іщенка, А.М.Турила, О.Ф.Савченка, А.К.Птушенка та ін.

Принциповим в аналізі даної проблеми з позицій системного підходу є те, що в самому трактуванні поняття ефективності до цього часу відсутня чітка визначеність. В середовищі вчених-економістів спостерігаються суттєві розбіжності в розумінні сутності цієї категорії, методів її суспільного обліку, критеріїв і показників. [36. 137]

Різноманіття поглядів на ефективність пов'язано, насамперед, з вибором критеріїв її оцінки.

Необхідно провести чітку межу між критеріями (умовами існування) і показниками ефективності на всіх рівнях народного господарства, в т.ч. і нарівні окремого підприємства.

Критерій ефективності формалізує ефективність виробництва і постає у вигляді внутрішньої міри відтворення. Отже, критерій має і кількісну сторону.

Показники є формою вираження сутності ефективності виробництва, а також дозволяють проводити якісно-кількісний аналіз економіки в цілому, різних сторін розширеного відтворення.

Кожен показник характеризує певну область ефективності. Основному й окремим критеріям ефективності відповідає власний ряд показників.Отож, в дослідженні ефективності задача полягає насамперед в тому, аби відшукати показники, які максимально наближаються до критеріїв як до сутності в якісно-кількісній визначеності ефективності.

Умовою існування (критерієм) економічної ефективності підприємства є факт задоволення ним суспільних потреб, тобто купівлі-продажу товару на ринку. До моменту реалізації правомірним буде говорити про «продукт» чи «продуктивність» [4.123]. Значить достатнім критерієм економічної ефективності є наявність прибутку.

Проте показник прибутку як критерій ефективності функціонування підприємства має ряд суттєвих обмежень [27. 69]. Насамперед, тому, що показниками прибутку можна легко маніпулювати з метою фальсифікації результатів фінансово-господарської діяльності. Крім того, прибуток, як і показники прибутковості, вимірює результати минулої діяльності підприємства, але аж ніяк не його майбутній потенціал. Отримання прибутку і його максимізація є умовою виживання і розвитку підприємства, а не метою його діяльності. Зрештою прибуток ~ абсолютний фінансовий результат і самостійно він не може адекватно характеризувати рівень ефективності роботи підприємства без співставленім з авансованими чи спожитими ресурсами.

Результативність діяльності підприємства повинна досягатись по всім напрямкам і цілям його діяльності, а прибуток є показником ефективності управління і характеризує підприємство як єдину систему. А як відомо, метою управління підприємством є забезпечення його стійкого функціонування в зовнішньому середовищі впродовж тривалого часу.

Зрештою можемо зробити висновок, що прибутковість не завжди гарантує ефективність підприємства. Ефективність кожного підприємства базується на оптимальному співвідношенні трудових ресурсів, капіталу і природних ресурсів.

Економічна ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва.

З сутності категорії ефективності слідує її прямий зв'язок з накопиченням, додатковими капіталовкладеннями у виробництво і в здійснення всього процесу соціально-економічного розвитку. Тому нам видається дещо необгрунтованою думка про те, що ефективність підприємства визначає його здатність досягати раніше поставлених цілей і жодним чином не пов'язана з жодним кількісним індикатором його діяльності, зокрема з показником прибутку підприємства. Обмеженість застосування такого підходу очевидна: цілі підприємства не завжди будуть чітко сформульованими, а це, в свою чергу, ускладнить оцінку ступеня їх досягнення; реальні цілі підприємства характеризують бажаний стан підприємства по багатьом напрямкам його діяльності (ринкові, фінансові, організаційні, інноваційні цілі тощо). Крім того формування цілей діяльності підприємства з урахуванням інтересів зацікавлених груп і умов зовнішнього середовища є функцією управління. Від чіткості й правильності їх постановки залежить ефективність діяльності підприємства.[45. 298]

На сучасному етапі правомірним буде застосування багатокритеріального підходу до оцінки ефективності діяльності підприємства, адже визначення цілей його діяльності на сьогодні носить багатоаспектний характер. Водночас оцінка ефективності діяльності підприємства виходить за межі його показників, оскільки функціонування підприємства впливає на поведінку інших суб'єктів ринку.

Підприємство як комерційна організація є об'єднанням трьох основних груп учасників: власників. найманого менеджменту та найманих працівників. Як зазначає О.В.Мороз, при цьому виникає ефект різноманітних очікувань, які мають місце як з боку учасників підприємства, так і відповідних груп зовнішніх; стейкхолдерів: споживачів, постачальників, інвесторів, держави тощо, які впливають на діяльність цього об'єднання.

Інтереси всіх соціальних груп, які мають пряме або ж опосередковане відношення до підприємства, є значимими для нього, а тому повинні бути реалізовані як частина очікувань суспільства від підприємства.

Для цього необхідно розробити системну модель ефективності, засновану на вимірюванні ступеню 1 реалізації інтересів всіх груп агентів підприємства.

Адже ефективність управління одним і тим же підприємством з погляду різних зацікавлених груп буде < не однаковою, підприємство, яке діє ефективно з точки зору його власника (приносить стабільний прибуток, що потребує постійного втручання власника в свою діяльність) може отримати низьку оцінку ефективності позицій потенційного інвестора. Тобто при оцінці ефективності слід враховувати, для кого і ким проводиться.

Дослідження ефективності підприємства можна здійснити шляхом вивчення шести елементів:

спроможності підприємства забезпечити умови реалізації спільних інтересів учасників;

ступеню реалізації інтересів кожного учасника підприємства;-

ступеню реалізації інтересів споживачів, постачальників, держави, інвесторів;

можливості підвищення ефективності за рахунок зміни механізму- узгодження інтересів учасників підприємства;

можливості підвищення- ефективності комерційної діяльності за рахунок зміни механізму узгодження інтересів підприємства і його споживачів, постачальників, інвесторів, а також держави;

загального рівня ефективності підприємства і можливостей її- підвищення.

Використання комплексної моделі для розробки і реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності підприємства передбачає розподіл її елементів на три рівні аналізу, кожен з яких має певний ступінь значимості і дозволяє вирішити певне коло задач.[26. 168]

На першому рівні дослідження ефективності аналізують умови, які визначають можливості реалізації цілей, спільних для всіх суб'єктів, зацікавлених в результатах діяльності підприємства із використанням традиційного підходу до визначення і розрахунку показників ефективності організаційно-економічного механізму управління підприємством.

Другий рівень дослідження ефективності підприємства складають показники й умови, що визначають його здатність забезпечувати реалізацію інтересів кожної групи учасників підприємства, а також споживачів, постачальників, інвесторів, держави тощо.

Основні етапи при визначенні ступеню реалізації інтересів всіх груп, зацікавлених в роботі підприємства, можуть бути такими:

. Визначити суб'єкт оцінки, тобто для кого проводиться оцінка ефективності.

. З'ясувати його інтереси, потреби, на основі яких можна сформулювати критерії ефективності (тобто цілі, на досягнення яких повинна бути спрямована діяльність підприємства з точки зору суб'єкта оцінки).

. Розробити показники, що відображають ціль в кількісному вираженні.

. Визначити цільові значення показників на основі аналізу діяльності підприємства за минулі роки, а також зовнішнього середовища.

. Порівняти цільові значення показників з фактично досягнутими.

Третій рівень оцінки ефективності підприємства передбачає вивчення умов, які дозволяють забезпечити можливість реалізації інтересів учасників підприємства в довгостроковій перспективі. На цьому етапі необхідно виявити обмеження і можливості підвищення ефективності на основі обстеження внутрішніх можливостей підприємства і зовнішніх умов, в яких воно діє.

Слід зазначити, що наведений перелік показників в рамках етапів дослідження ефективності не є остаточним і може бути доповнений. Адже набір цих показників залежить від цілого ряду факторів, до яких насамперед можна віднести сферу діяльності підприємства (виробництво, сфера послуг), галузь, певні особливості роботи.[29. 145]