Курсовая работа (т): Валютне регулювання в Україні

Валютне регулювання в Україні

Черкаський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)

КУРСОВА РОБОТА

м. Черкаси - 2015 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи валютного регулювання

1.1 Сутність та призначення валютного регулювання

1.2 Характеристика методів валютного регулювання

1.3 Регулювання валютних обмежень, сфери їх застосування. Форми валютних обмежень

1.4 Механізм валютного регулювання в Україні

Розділ 2. Дослідження процесу валютного регулювання в Україні

2.1 Порівняльний аналіз динаміки курсів гривні до основних іноземних валют

2.2 Дослідження основних факторів валютного курсоутворення в Україні

2.3 Дослідження рівня доларизації економіки України

Розділ 3. Рекомендації щодо удосконалення валютного регулювання в Україні

3.1 Міжнародний досвід валютного регулювання

3.2 Шляхи підвищення ефективності валютного регулювання в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. В умовах становлення ринкових відносин в Україні необхідною передумовою структурної перебудови економіки країни є активізація та модифікація валютної політики, вдосконалення повноцінного валютного ринку. Невід’ємною складовою валютного ринку є система валютного регулювання - діяльність держави та державних органів щодо врегулювання міжнародних розрахунків та порядку проведення операцій з валютними цінностями. Останнім часом важливого значення набуває питання подальшого розвитку валютного регулювання та поступової лібералізації валютних відносин в бік спрощення міжнародного обміну товарами, послугами, капіталами, переходу до гнучкого обмінного курсу. Дослідженням проблеми визначення поняття "валютне регулювання" займалися такі вітчизняні науковці, як: В.А. Ющенко, О.В. Дзюблюк, Ф.О. Журавка, Ю.М. Бездітко, В.О. Ткачук, Б.Б. Сас, О.А. Костюченко та інші.

Мета роботи - розкрити основні завдання, теоретично обґрунтувати механізми та процеси здійснення валютного регулювання в умовах ринкової економіки, а також здійснити оцінку ефективності використання інструментів валютного регулювання в Україні.

Поставлену мету можна досягти, виконавши наступні завдання:

·        розкрити поняття валютного регулювання з точки зору різних

·        наукових діячів та законодавства;

·        визначити основні завдання валютного регулювання;

·        окреслити механізм та процес здійснення валютного регулювання, а також визначити головні напрямки застосування;

·        зробити аналіз динаміки курсів гривні до основних іноземних валют

·        Провести аналіз основних курсоутворюючих факторів гривні

Об'єкт дослідження - процес здійснення валютного регулювання, який використовується для стабілізації валютного ринку держави.

Предметом дослідження є сукупність інструментів, методів та форм валютного регулювання за допомогою яких відбувається регулювання валютних відносин.

валютне регулювання курсоутворення україна

Розділ 1. Теоретичні основи валютного регулювання

1.1 Сутність та призначення валютного регулювання

Валютне регулювання є складовою частиною державного регулювання економіки, хоч і не може бути зведене до нього, бо пов'язане взаємодією різних країн, а ця взаємодія в цілому знаходиться за межами національного регулювання, хоч і тісно пов' язана з ним. З огляду на це валютне регулювання спирається на теоретичне підґрунтя, яке лежить в основі сучасної практики державного регулювання.

Починаючи з другої чверті минулого століття, пануючим напрямком економічної думки в теорії державного регулювання було кейнсіанство. Суть концепції державного регулювання економіки Дж. Кейнса і його послідовників базувалась на тезі про те, що сучасна ринкова економіка неспроможна до повної та ефективної саморегуляції. Цей її недолік, за висновками теоретиків цього напрямку, можна подолати за допомогою фіскальної і кредитної політики. У системі цього механізму певна роль відводилась і валютному регулюванню, але воно відігравало другорядну роль, бо провідною ідеєю була ідея забезпечення високоефективного функціонування економічного організму суспільства передусім за рахунок внутрішніх перерозподільчих процесів.

Кейнсіанство, зігравши помітну позитивну роль у розвитку економіки значної кількості держав, на кінець ХХ ст. вичерпало себе, і на зміну йому прийшов монетаризм. На відміну від кейнсіанства, представники цього напрямку в розвитку економічної думки вирішальним важелем забезпечення стабілізації й рівноваги суспільного виробництва вважають гроші. Відтак, монетаризм, як сучасна теорія державного регулювання економіки, відводить валютному регулюванню значно більше уваги. Це пояснюється не тільки тим, що для монетаристів гроші - вирішальний чинник досягнення збалансованості суспільного виробництва, а й тим, що кінець ХХ-початок ХХІ ст. характеризувались великими змінами в процесах розвитку економіки. На порядку денному стоять питання відкритості економік, дуже помітного впливу світової грошово-кредитної сфери на національну, глобалізації економічних процесів, яка чітко реалізується і в інтернаціоналізації валютних відносин. У цих умовах монетаризм як загальна теорія державного регулювання сьогодні не може не охоплювати валютне регулювання і валютну політику.

У результаті систематизації наукових поглядів щодо місця валютного регулювання у валютній політиці держави (додаток А) запропоновано уточнення понять "валютний ринок" та "валютне регулювання".

Сьогодні валютне регулювання є невід'ємною складовою валютної системи, яка реалізується як у межах окремої держави, так і поза нею. Виокремлюють два рівні валютного регулювання: наднаціональний (міжнародний) і національний.

Перший рівень валютного регулювання забезпечує МВФ. Саме він здійснює валютне регулювання, керуючись узгодженими світовою спільнотою, і найперше членами цієї організації, принципами регулювання міжнародних валютних відносин. Цей рівень і загальні основи його реалізації буде розглянуто в заключному розділі підручника.

Другий рівень - це національний рівень валютного регулювання. Він забезпечує регулювання валютних відносин у межах конкретної держави і виливається в поточне, повсякденне регулювання валютного ринку. Цей рівень тісно пов'язаний з першим, їхній зв'язок знаходить вираження в тому, що стратегічна складова національного валютного регулювання повинна бути якомога тісніше пов'язана з міжнародним валютним регулюванням. При цьому з огляду на значне посилення процесів інтернаціоналізації виробництва і глобалізації економічного життя всіх країн світу ця складова національного валютного регулювання буде постійно посилюватись.

Валютне регулювання, що розроблюється і здійснюється на національному рівні, визначається певними нормативними актами. Як правило, такі законодавчі акти визначають суб'єктів валютних відносин, порядок і особливості здійснення валютних операцій, механізм визначення валютного курсу національної грошової одиниці до інших валют, порядок утворення й механізм використання валютних резервів країни, особливості й загальну організацію валютного контролю в межах держави.

В Україні основні засади організації валютного регулювання вперше було викладено в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991), який заклав перші правові основи організації управління валютною сферою. Але безпосереднім нормативним актом, що стосувався валютного регулювання, стали декрети Кабінету Міністрів від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Ці документи визначали загальні принципи валютного регулювання, порядок здійснення валютних операцій і поклали на НБУ функцію організації управління й контролю за валютною сферою. У подальшому нормативна база поповнювалась новими законами, які містили норми стосовно валютного регулювання. Серед них слід назвати Закон України "Про Національний банк України" і деякі інші нормативні акти.

Об'єктом регулювання в кожній країні виступає валюта, її рух і самі валютні відносини. Але це регулювання найбільш сфокусоване, як правило, на забезпеченні курсоутворення і на відповідному регулюванні курсу національної валюти. Зрозуміло, що таким об'єктом є й відносини між суб'єктами, які вступають у ці валютні відносини. Так, держава в особі відповідно уповноважених на це органів, регламентує, наприклад, відносини між комерційними банками і господарюючими суб'єктами-резидентами країни, які проводять валютні операції. Окремо будуть регулюватись такі самі відносини з нерезидентами. Об'єктом регулювання будуть і ті відносини, які виникають між певними суб'єктами, наприклад, у процесі переміщення валюти через митний кордон держави та ін.

Суб'єктами регулювання виступають інституційні державні органи, які на це уповноважені відповідно до чинного законодавства країни. Як правило, це центральний банк, комерційні банки, Міністерство фінансів та інші спеціальні установи, яким держава надає ту чи іншу частку функцій для здійснення валютного регулювання.

У нашій державі, як і в інших країнах з ринковою економікою, головним суб'єктом, який здійснює валютне регулювання, виступає центральний банк - Національний банк України. Саме він визначає курс національної валюти стосовно до валюти інших держав, регламентує порядок і межі використання іноземної валюти на території нашої країни, нагромаджує і забезпечує відповідно до закону управління золотовалютними резервами країни, видає комерційним банкам ліцензії на здійснення валютних операцій та операцій з валютними цінностями, контролює валютні операції.

Важливим суб'єктом валютного регулювання виступають комерційні банки, які згідно з чинним законодавством України забезпечують контроль за проведенням валютних операцій, які здійснюються резидентами країни.

У процесі здійснення валютного регулювання, особливо в тій його частині, яка фокусує валютний контроль, суб'єктами виступають Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба України. Кожен із цих органів виконавчої влади забезпечує валютний контроль у межах тих повноважень, які закріплені за цим органом і входять у його безпосередні функції. Наприклад, Державна митна служба контролює порядок переміщення через митний кордон України валютних цінностей, а Державна податкова адміністрація контролює виконання норм чинних законів нашої держави щодо здійснення валютних операцій на нашій території як резидентами, так і нерезидентами.

Валютне регулювання спирається на певну низку конкретних дій, що їх виконують відповідні органи. Ці дії регламентуються законодавством країни і виявляються у формі певних напрямків або елементів валютного регулювання. Вони пов'язані між собою і в сукупності утворюють механізм державного регулювання валютних відносин.

З метою розкриття сутності і змісту поняття валютного регулювання запропоновано використовувати метод тетрабазисів, що являє собою структурну схему, яка, в свою чергу, включає об’єкт дослідження та чотири компоненти: економічне, правове, організаційне та науково-методичне забезпечення СВР (рис. 1.1.).

Рис. 1.1 Визначення змісту поняття "валютне регулювання" згідно з методом тетрабазисів

1.2 Характеристика методів валютного регулювання

Валютні обмеження являють собою систему нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки тощо).

Девальвація - зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється в законодавчому порядку. Ревальвація, навпаки, полягає в збільшенні золотого змісту грошової одиниці або підвищенню її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється державою в офіційному порядку.

Валютна інтервенція - втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищення або зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. В тих випадках, коли країна зацікавлена в підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної і купівлі національної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета - зниження курсу національної валюти - здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.

Валютний контроль - це контроль дотримання валютного законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Сутність валютного контролю полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства, а основне завдання - у недопущенні незаконного відпливу капіталу з держави за кордон. Об’єктом валютного контролю є валютні операції за участі резидентів і нерезидентів. Основний орган валютного контролю - Національний банк. Агенти валютного контролю - податкові та митні органи, а також інші організації, які відповідно до законодавства здійснюють функції валютного контролю.

Валютні обмеження мають на меті:

забезпечення держави валютою;

підтримання валютного курсу національної грошової одиниці;

підтримання платіжного балансу.

В умовах валютного регулювання регламентується діяльність валютного ринку. Основні зусилля спрямовуються на забезпечення стабільності валютного курсу грошової одиниці держави. Певна жорсткість валютного регулювання в Україні є вимушеною в нинішніх умовах економічних перетворень.

Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави чи певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів. Звісно, обов’язковий продаж частини валютних надходжень є вимушеним заходом, оскільки відмова від нього вже негативно позначилася на стані валютного ринку.

До основних обмежень, що визначають загальні принципи валютного регулювання і валютного контролю, належать:

централізація валютних операцій у центральному та уповноважених комерційних банках;

ліцензування валютних операцій (надання дозволу), при цьому має бути доведена необхідність виконання валютної операції; існує навіть повна заборона певних валютних операцій;

обмеження конвертованості валют - відповідно до цього вводяться різні категорії валютних рахунків;

обов’язкове декларування зарубіжних авуарів;

контроль за валютними позиціями комерційних банків;

ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього;