Материал: Земельне право Корнєєв

на відповідній висоті, право зведення будівель та споруд на сусідній земельній ділянці;

–ремонтно-будівельної смуги — право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

–охорони довкілля — право здійснювати на чужій земельній ділянці заходи щодо охорони довкілля;

–вилову риби з берега водного об'єкта;

–проведення науково-дослідних робіт — право тимчасового користування земельною ділянкою для проведення науково-дослідних робіт;

–інші способи задоволення потреб, які не можуть бути забезпечені без встановлення відповідних земельних сервітутів.

2.Правовий режим земельних сервітутів.

Углаві 17 Земельного кодексу України підкреслюється, що земельні сервітути, встановлені на земельну ділянку, не позбавляють власника цієї земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельні сервітути підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, передбаченому Земельним кодексом. Інформація про встановлення земельного сервітуту є невід’ємною частиною правовстановлюючого документа щодо земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут.

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку до іншої особи.

Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави і не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Власник, а також користувач та орендар земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, має право, якщо інше не передбачено законом, вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, відповідної винагороди за його встановлення.

Власникові земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, мають бути відшкодовані збитки, завдані внаслідок користування земельним сервітутом.

Земельні сервітути встановлюються на визначений та невизначений строк.

Норми Земельного кодексу передбачають припинення дії земельного сервітуту. На вимогу власника земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, його дія може бути припинена у зв’язку із виникненням підстав для його встановлення.

Дія земельного сервітуту припиняється на вимогу власника земельної ділянки у разі:

–поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлено земель-

51

ний сервітут, та власника земельної ділянки, на яку він встановлений;

–відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, від його подальшого використання;

–рішення суду;

–закінчення строку, на який було встановлено земельний сервітут.

Якщо земельна ділянка, на яку встановлено земельний сервітут, не може бути використана відповідно до її призначення, власник цієї земельної ділянки має право вимагати зняття земельного сервітуту з цієї земельної ділянки у судовому порядку.

З введенням земельного сервітуту власник не позбавляється права володіння, користування і розпорядження своєю земельною ділянкою. Разом з сервітутом у правовий вжиток увійшло поняття “обтяжування” (обмеження) майна сервітутом. Чи попадає правова природа обтяжування в розряд обмежень права власності? Власник обмеженого сервітутом майна не позбавляється ні одного із належних йому прав. Однак він опиняється обмеженим у здійсненні права користування земельною ділянкою в такій мірі, в якій цього вимагає право сервітуту. Він уже не може вільно, на свій розсуд користуватися земельною ділянкою так, як він мав би змогу це робити у разі відсутності сервітуту. Подібне обмеження у праві користування впливає на зміст права власності, відповідно частково і обмежує його.

Як і всяке інше право, встановлене законом, право сервітуту підлягає захисту. Захист здійснюється в судовому порядку. Позов подається особою, що має право на сервітут; відповідачем за позовом є власник земельної ділянки, обтяжений сервітутом. Захист права сервітуту може здійснюватись переважно такими способами:

–визнанням права сервітуту в тому випадку, якщо власник відмовляє позивачу в установленому законним порядком праві;

–поновленням становища, що існувало до порушення права сервітуту; присікання дій, що порушують право сервітуту чи створюють загрозу цього порушення. Дане порушення може виникнути в тому випадку, коли власник не заперечує сервітуту, але починає будівництво чи оранку на території ділянки, відведеної для здійснення сервітуту, і тим самим перешкоджає його здійсненню;

–самозахистом права. В рамках цього права володар права сервітуту може сам здійснити дію, що присікає порушення його прав. Такими діями можуть бути, наприклад, зняття частини паркану, що перешкоджає проїзду;

–відшкодування збитків і відшкодування моральної шкоди.

Вякості захисту права сервітуту можуть застосовуватись і інші способи, передбачені законодавством.

Таким чином, розвиток сервітуту в законодавстві України має безумовно важливе значення для встановлення нормальних земельних відносин та оптимального використання земельної власності.

52

3. Обмеження щодо використання земельних ділянок.

Обмеження щодо використання земельних ділянок регламентується нормами Земельного кодексу України. Право обмеженого використання земельної ділянки обтяжує (обмежує) право власності на земельні ділянки і дає можливість користуватися земельною ділянкою або її частиною в обсязі, передбаченому законом або договором.

Перехід права власності на земельну ділянку не є підставою для припинення встановленого права обмеженого використання цієї ділянки іншими особами.

Права на земельну ділянку можуть бути обмежені законом або договором:

–забороною на продаж або інше відчуження певним особам або дозволів на відчуження певним особам протягом установленого строку;

–правом на переважну купівлю у разі її продажу;

–умовою розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків у визначеному проектом порядку;

–забороною на зміну цільового призначення земельної ділянки, зовнішнього вигляду нерухомого майна, реконструкції або знесення будинків, будівель, споруд без погодження в установленому порядку;

–умовою здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;

–забороною на провадження окремих видів діяльності;

–умовою додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт, у тому числі щодо охорони ґрунтового покриву, тваринного світу, рідкісних рослин, пам’яток природи, історії і культури, археологічних об'єктів, які розміщені на земельній ділянці;

–умовою надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.

Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації. Визначення меж обмежень земельних ділянок здійснюється проектами землеустрою.

Обмеження щодо використання земельних ділянок настає також у зв’язку з виділенням на даних земельних ділянках охоронних зон, зон санітарної охорони, зон особливого режиму використання земель, санітарно-захисних зон тощо.

Охоронна зона — це територія з особливим режимом використання земель і природокористування, яка виділяється навколо особливо цінних природних об’єктів, водних об’єктів, об'єктів історичної і культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій з метою їхньої охорони і захисту від антропогенних впливів, а також уздовж ліній зв’язку, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, земель транспорту, навколо об'єктів промисловості, для забезпечення належних умов експлуатації, запобігання випадкам можливого ушкодження.

53

Зона санітарної охорони — це територія з особливим режимом використання земель, що прилягає до підземних та відкритих джерел водопостачання, водозабірних та водоочисних споруд, водоводів, об'єктів оздоровчого призначення, на які поширюються обмеження щодо використання земель з метою забезпечення їхньої санітарно-епідеміологічної надійності.

Режим використання земель у санітарних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, з питань охорони здоров’я, водного господарства та геології.

Зони особливого режиму використання земель — це території, що прилягають до військових об'єктів Міністерства оборони та інших військових формувань, призначених для забезпечення безпеки, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, що можуть виникнути на цих об'єктах унаслідок аварій, стихійного лиха і пожеж.

Режим використання земель у зонах особливого використання земель встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів.

Санітарно-захисна зона — це територія з регульованим режимом використання земель, що відокремлює від житлової забудови об'єкти, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищення рівня шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних хвиль, радіочастот, електричних полів, іонізуючих випромінювань.

Режим використання земель у санітарно-захисних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, а також санітарного нагляду.

4. Добросусідство в земельному законодавстві.

Згідно до статті 103 Земельного кодексу Зміст добросусідства.

1.Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

2.Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

3.Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних діля-

54

нок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

1.Власник земельної ділянки відповідно до чинного законодавства може здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою в обсязі наданих йому правомочностей. При цьому він зобов'язаний не заподіювати шкоди довкіллю, а також не порушувати права й охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Зазначені вимоги необхідно розглядати як обмеження права власності, ущемлення суб'єктивного права власника на конкретне майно з метою забезпечення прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. До однієї з груп таких обмежень відносяться обмеження, пов'язані з дією норм, які у російському дореволюційному праві складали так зване сусідське право. Сучасний інститут добросусідства, на відміну від сервітутів, не дає сусідам жодних самостійних прав на чужу земельну ділянку, а лише утруднює реалізацію власником ділянки свого права. Законні обмеження можливі лише між власниками сусідніх ділянок.

Зазначені обмеження мають забезпечувати право на чужу річ з метою задоволення приватних інтересів власників сусідніх земельних ділянок. Суб'єктами даних правовідносин виступають приватні особи.

У коментованій статті закріплюються обов'язки власників і користувачів землі, які поділяються на дві групи:

1.використання земель відповідно до їх цільового призначення;

2.завдавання якнайменше незручностей власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок.

2.Використання земель за цільовим призначенням означає необхідність дотримання режиму відповідної категорії земель згідно зі ст. 19 ЗК.

Удругому випадку мається на увазі необхідність вибору таких способів використання земельних ділянок, за яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається якнайменше незручностей. Законодавством не встановлено вичерпного переліку таких незручностей. Тому орган, який розглядає спори між власниками і землекористувачами з приводу дотримання правил добросусідства, визначає, чи створювали дії власника або землекористувача певної земельної ділянки незручності для власників і землекористувачів сусідньої земельної ділянки або чи здійснювалося землекористування способом, за якого заподіювалося якнайменше незручностей власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок. У разі якщо дії власника порушують правила добросусідства, вони мають припинятися, а збитки, заподіяні сусідам, підлягають відшкодуванню.

Не відшкодовуються заподіяні збитки, якщо власники землі і землекористувачі при використанні земельних ділянок заподіяли найменше незручностей сусіднім власникам і землекористувачам. Для цього коментована стаття в ч. 2 визначає межі допустимого негативного впливу на сусідню земельну ділянку шляхом встановлення заборони справляти неприпустимий вплив на неї. Під неприпустимим впливом слід розуміти такий вплив на сусідню земельну ділянку, за якого власники і земле-

55