Материал: Земельне право Корнєєв

ресурсах і єдиному кадастру, обласних, Київського і Севастопольського міських головних управлінь, районних відділів, міських управлінь (відділів) земельних ресурсів та інженерів-землевпорядників сіл і селищ.

Як зазначається у Положенні про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженому Указом Президента України від 14 серпня 2000 року, цей Комітет є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У встановленому порядку він вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечує її реалізацію, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Повноваження Держкомзему: координація робіт з проведення земельної реформи; участь у розробці та організації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; ведення державного земельного кадастру, у тому числі державної реєстрації земельних ділянок і державного контролю за використанням та охороною земель; розробка економічного та правового механізму регулювання земельних відносин тощо.

4. Поділ земельного фонду на категорії земель.

Залежно від цільового призначення земельний фонд поділяється на категорії земель, що мають різний правовий режим використання і охорони. ЗК України виділяє 9 великих груп земель за цією класифікаційною ознакою. Ними є:

1.Землі сільськогосподарського призначення;

2.Землі житлової та громадської забудови;

3.Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4.Землі оздоровчого призначення;

5.Землі рекреаційного призначення;

6.Землі історико-культурного призначення;

7.Землі лісового фонду;

8.Землі водного фонду;

9.Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Серед категорій земель найважливіше економічне значення мають землі сільськогосподарського призначення, тобто такі, що надані для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети. Основна частина цих земель зайнята сільськогосподарськими угіддями: ріллею, сіножатями, пасовищами, городами, садами тощо. Саме їх використовують як основний засіб виробництва у сільському господарстві.

Другою категорією земель є землі населених пунктів: міст, селищ міського типу і сіл. Ця категорія земель має правовий режим, що сприяє розвиткові просторової бази для житлового, комунального, культурно-

91

побутового будівництва, розміщення сфери обслуговування і задоволення інших пожителів населених пунктів.

До складу земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення включено частину земельного фонду, надану для розміщення експлуатації будівель і споруд промисловості, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств; землі, надані у користування підприємствам залізничного, автомобільного, морського, трубопровідного, повітряного та інших видів транспорту; землі для розміщення та діяльності військових частин, інших військових формувань і внутрішніх військ, а також землі, надані підприємствам, що експлуатують лінії електропередач і зв’язку. Межі земель цієї категорії найрухливіші, що пов’язано в першу чергу з появою дедалі нових видів діяльності. Тому перелік земель цієї категорії земельного фонду є відкритим. Нині до цієї категорії земель включають, зокрема, землі, надані для функціонування космічної інфраструктури України.

Велике природоохоронне, естетичне, рекреаційне, ресурсозберігаюче, виховне навантаження має виділення категорії земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. До цієї категорії увійшли землі природно-заповідного фонду України, інші види земель, що підлягають особливій охороні згідно із законами України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про туризм» і “Про охорону та використання пам'яток історії та культури”. Землям цієї категорії надається особливий охоронний правовий режим, який полягає у вилучені їх з господарського використання. Слід зазначити, що площі, зайняті землями цієї категорії, в останнє десятиріччя мають тенденцію до постійного збільшення, що є позитивним фактом у контексті визнання еколого-оздоровчої ролі цих територій для людини та інших біологічних ресурсів планети.

Однією з найбільших категорій у складі земельного фонду України є землі лісового фонду, що включають землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства (ст. 76 ЗК України).

Згідно зі ст. 78 ЗК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та Іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення і водоохоронні зони водойм. Основним призначенням земель цієї категорії є забезпечення охорони і раціонального використання водних ресурсів. Правовий режим цих земель тісно пов’язаний з режимом покриваючих чи прилеглих вод, який визначається Водним кодексом України.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані в постійне користування, та землі, правила власності або користування якими припинено відповідно до законодавства України. Структура і склад земельного фонду не є незмінним. Вони змінюються під впливом економічних, екологічних, геополітичних та інших факторів. Зміні підлягає співвідношення земель різних категорій всередині існуючого

92

поділу. В першу чергу це зумовлено розвитком приватизації земель, їх вилученням і наданням для здійснення того чи іншого виду діяльності, зміною цільового призначення земель для відновлення стану деградованих, забруднених чи пошкоджених земель.

5. Землеустрій.

Відповідно до ст. 99 ЗК України і Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 року землеустрій являє собою сукупність соціальноекономічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративнотериторіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюється під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їхньої охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.

Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.

Суб’єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники і землекористувачі, а об’єктами — територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їхніх частин, території землеволодінь і землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Організація території у процесі землеустрою має різні завдання і спрямованість залежно від категорії землі, її використання як засобу виробництва чи просторової бази. Якщо на землях сільськогосподарського призначення метою землеустрою є найефективніше розміщення, розподіл сільськогосподарських угідь, забезпечення збереження ґрунтів і підвищення їхньої продуктивності, то метою землеустрою на несільськогосподарських землях може бути раціональне розміщення виробничих, комунально-побутових, житлових чи інших об’єктів, під’їзних шляхів, організація санітарно-захисних зон навколо об'єктів, що шкідливо впливають на навколишнє середовище, збереження особливо цінних природних об’єктів і комплексів тощо.

Таким чином, землеустрій як сукупність соціально-економічних заходів виконує різноманітні завдання, пов’язані з забезпеченням раціонального використання та охорони земель незалежно від їхнього цільового призначення (сільськогосподарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).

На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів, зокрема, проводять: реалізацію державної політики у галузі земельних правовідносин; визначення основного цільового призначення земельних масивів,

93

розробку великих регіональних комплексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем використання земель і схем землеустрою, заходів щодо охорони земель), розробку цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьбу з водною та вітрового ерозією ґрунтів.

Важливе значення мають також прогнозні та перед проектні завдання землеустрою, до яких належать: розробка схем використання й охорони земельних ресурсів держави та її деяких регіонів, у тому числі протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів; розробка схем землеустрою областей і регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм використання і охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення та зміни меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними та заповідними режимами.

У процесі реалізації зазначених завдань важливим є проведення державної землевпорядної експертизи, яка визначає: питання правового забезпечення проектних рішень; відповідність передбачених заходів завданню на проектування, вимогам раціонального використання і охорони земель та нормативно-технічним документам; запропоновані проектною документацією рішення стосовно знімання, збереження та використання родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов’язаних з порушенням земель, проведенням їх рекультивації.

Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян і юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.

Землевпорядний процес — це загальний порядок виконання деяких землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов’язаних стадій, що послідовно виконуються: порушення клопотання про проведення землевпорядної дії; підготовчі роботи щодо складання проекту землеустрою; розгляд проекту, проектної документації; затвердження проекту; перенесення проекту в натуру (на місцевість); оформлення та видача землевпорядних матеріалів і документів; здійснення авторського нагляду за виконанням проекту землеустрою.

6. Державний земельний кадастр.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місця розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Таким чином, земельний кадастр — це звід систематизованих науково обґрунтованих і достовірних відомостей про землі всіх категорій.

94

Призначення його полягає у забезпеченні органів державної влади та місцевого самоврядування, зацікавлених громадян і юридичних осіб відомостями про природний стан і правовий режим земель з метою їх раціонального використання та охорони.

Стаття 195 ЗК України встановлює основні завдання ведення державного земельного кадастру. Ними є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Стаття 196 ЗК України визначає складові державного земельного кадастру. Це кадастрове зонування, кадастрові зйомки, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель, грошова оцінка земельних ділянок, державна реєстрація земельних ділянок, облік кількості та якості земель. Перелічені види земельно-кадастрової діяльності суб’єктів земельнокадастрових правовідносин спрямовані на створення відповідно до чинного законодавства України документованої кадастрової інформації.

Державний земельний кадастр ведуть Держкомзем, Державний комітет АРК по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласні, Київські і Севастопольські міські головні управління, районні відділи, міські (міст обласного і районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.

Складовою державного земельного кадастру є державна реєстрація земельних ділянок. Державний реєстр земель складається з двох частин — книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди, землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку. Порядок та умови державної реєстрації земельної ділянки визначені в Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженою наказом Держкомзему від 4 травня 1999 р. № 43. Згідно з п. 3.3 Інструкції державна реєстрація державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю або постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) здійснюють районна, міська, селищна, сільська рада; договорів оренди — виконавчий орган міської, селищної, сільської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; державних актів на право власності на землю — місцеві державні органи земельних ресурсів Держкомзему України. Забезпечення державної реєстрації державних актів, що посвідчують право на землю, покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів Держкомзему України. У додатках до Інструкції вміщено форми і таблиці книг реєстрації документів про право на землю.

Всі кадастрові відомості про землю оформляються у вигляді оновлюваної спеціальної базової документації, яку складають щороку. Вона

95