№2 «Aus meinen Tranen spriessen», тональність A-dur. Це - найкоротший номер, найбільш світлий та лаконічний. Втім, це - й перше занурення соліста у внутрішній світ образу героя. У вокальній партії простежуються плавна наспівність та речитативність, що ніби відо-бражає діалог героя зі своїм внутрішнім голосом. Жодного разу мелодія цієї пісні не закінчується стійкою тонікою, що відображаєсумніви та переживання героя. Вокальне виконання цього номеру вимагає володіння світлим тембром, без форсування звуку.
№3 «Die Rose, die Lilie», тональність D-dur. Вокальну партію даного номеру викладено суцільним звуковим потоком, - піднесено та радісно, немов відображаючи мить любовного зізнання. Водночас, цнотливість і витонченість, які звучали у перших двох номерах, відображаються тут простими акордами, багаторазовими повторами простої мелодії, ости- натним танцювальним ритмом, постійним рухом по колу, а в фортепіанному супроводі не використовуються низькі баси. Основне навантаження тут належить вокальній партії, що вимагає від виконавця технічної майстерності та відповідності законам жанру, що наближає твір до наївних рефлексій фольклорних джерел.
№4 «Wenn Ich in deine Augen seh'», тональність G-dur, a-moll. Саме в цей період починає розвиватися головна тема циклу - нерозділене кохання. Почуття - ще палкі, втім, свідомість ображена гіркою правдою зради. Звучить хоральний виклад елегійної мелодії, - проста чиста діатоніка, строгість акордового супроводу, декламаційність, що втілює образ серйозних намірів героя. Гострі затримання до тоніки ніби піддають постійному сумніву правдивість почуттів коханої, втім, наявність фортепіанної постлюдії дещо заспокоює героя. Вокальна партія вимагає від виконавця глибокого проникнення в художній текст і відтворення образного змісту тембровими засобами мелодекламування.
№5 «Ich will meine Seele tauchen», тональність h-moll. Тонкі нюанси даного ліричного номеру роблять його дуже ніжним, схвильованим та глибоким. Композитор майстерно вибудовує просту мелодію, яку обрамляє в контрапункт басу та мелодійну горішню партію супроводу, яка виконує роль «пісні квітки», що вторить вокальній партії соліста, котрий має виступити з піаністом у рівноправному дуеті двох музикантів. Закінчується номер фортепіанною постлюдією. Доречно зазначити, що саме в цьому місці відбувається кульмінація номеру, обумовлена постійним наростанням агогічних змін.
№6 «Im Rhein, im heiligen Strome», тональність e-moll. Представлений номер характеризується наявним органним викладом, молитов- ністю. Це відчувається у стриманому характері, строгості та трагізмі фортепіанного супроводу. Тут чітко простежується старовинна німецька манера музичного викладу, де домінує врівноваженість поруч із внутрішньою пристрастю. Вокальна партія - водночас велично проста і дуже смутна - супроводжується своєрідним фортепіанним супроводом, у якому звучить пунктирний ритм, повільний рух пасакального баса. Пропонований автором темп виконання відображає непохитність і стійкість духу героя, котрий схиляється перед образом Богородиці, якого побачив у своїй коханій.
№7 «Ich grolle nicht», тональність a-moll - H-dur - C-dur. Це - найбуремніший номер усього циклу, де герой не погоджується зі зрадою своєї коханої. Уся образа, відчай, біль та неприйняття зради виходять назовні і пронизують наступні номери циклу. Герой намагається придушити свій гнів величезним вольовим зусиллям. Це простежується у музичному тексті через ости- натний ритм фортепіанного супроводу, рух акордів восьмими тривалостями та помірними ходами басів. Цей номер посилено гармонічним насиченням фактури акомпанементу, що передає трагізм. Дану пісню можна назвати серед-иною циклу, й вона представляє героя з різних сторін. У першій частині він - іще повний сподівань і віри, а в другій - сповнений протирічь. Виконання вимагає від співака розвиненого динамічного діапазону й образного мислення.
№8 «Und wttssten's die Blumen» тональність a-moll. Даний номер звучить ніжніше, ліричніше, немов герой знову згадує ті перші почуття, які викликали в нього хвилювання та дали надію. На деякий час він забуває про свою образу, занурюється у майбутні мрії, втім, останні фрази пісні повертають його до реальності, про що свідчить неочікувана зміна музичної фактури викладу, а фортепіанна постлюдія тільки підкреслює реальність емоцій героя. Саме в цьому та наступних номерах циклу фортепіанні вступи та закінчення нестимуть важливу функцію для відображення художнього образу героя.
№9 «Das ist ein Floten und Geigen» тональність d-moll. У цьому номері відображається весілля коханої. Ніби святковий настрій, радість та щастя, але з іншої сторони - величезна напруга та тягар. Основну музично-дра- матургійну функцію бере на себе фортепіано, яке виконує вальс, тоді як вокальна партія стає самостійною, - ніби підпорядковується святковому кружлянню (втім, у ній відчутно звучать інтонації суму). Інструментальний характер вокальної мелодії даного номеру нагадує звучання скрипки, що вимагає від співака майстерності.
№10 «Hor' ich das Liedchen klingen», тональність g-moll. Даний номер ніби продовжує попередній настрій, оскільки тут з'являється партія скрипки, лише в повільному темпі. Характер мелодії акомпанементу - надзвичайно прозорий і чуттєвий: неначе сльози, що скапують по обличчю. Журливі інтонації вокальної партії виражені звуковеденням legato. У цьому епізоді герой знову занурюється у спогади про світле кохання, надію, проте сум та біль не полишають його стан, що важливо передати витонченим нюансуванням.
№11 «Ein Jttngling liebt ein Madchen», тональність Es-dur. Даний номер характе-ризується простою мелодією та відчайдушним акомпанементом (скромний гармонічний план, дещо незграбний ритм, акценти на слабких долях). Герой ніби з іронією дивиться на обранця своєї коханої, переживаючи внутрішнє неприйняття ситуації та біль від живого кохання. Втім, у нього жевріє надія. Солістові важливо спробувати тембровими засобами зімі- тувати образ суперника.
№12 «Am leuchtenden Sommermorgen», тональність B-dur. У цьому номері відчутно свіжий подих першої пісні циклу, коли кохання тільки зароджувалося і не несло загрози. Образ природи тут домінує, символізуючи вічність та красу. Вокальна партія та акомпанемент гармонійно доповнюють одне одного, звучать елегійно та світло. В кінці номера звучить постлю- дія, яка далі зустрінеться в останній пісні циклу, лише у іншій тональності.
№13 «Ich hab' im Traum geweinet», тональність es-moll. Кульмінація всього циклу звучить саме в цьому номері, він - найбільш контрастний, трагічний. Особливо гостро цей трагізм сприймається на контрасті з постлюдією попереднього номера. Вся партія викладена речитативом на фоні відривчастих акордів фортепіано у низькому регістрі. Такий контраст відображає образ самітності та розірваності всього, що було у минулому й дещо схожий на образ смерті. Герой ніби усвідомлює реалії ситуації. Виконання вимагає від співака володіння темним тембром голосу, зберігаючи високу позицію звуку.
№14 «Allnachtlich im Traume» тональність fis moll. Мрійлива пісня, що передає образ занурення в сон; світло-елегійна музика, - пошук образу коханої. Наспівна мелодія з інтонаціями запитання «Чому?», за характером виповнена незрозумілістю ситуації з одночасним емоцій-ним сплеском почуття кохання. Характер твору передбачає вміння співака філірувати звук і витончено нюансувати.
№15 «Aus alten Marchen winkt es», тональність D-dur. Скерцозно-фантастичний характер і скачковий виклад мелодії з досить одноманітним, пунктирним ритмом. Пошук героєм затишку у фантастичній, омріяній ним країні передано вокальними засобами пісні-танцю маршевого характеру, що потребує від співака інструментальної точності виконання.
№16 «Die alten bosen Lieder» тональність cis-moll. У фінальному номері герой ніби намагається повернутися до нормального життя, іронічно проспівуючи тексти-побажання викинути на дно моря все погане. Увесь свій гнів, розчарування та відчай герой хоче залишити у минулому і знову відчути ніжне почуття любові. Музика останнього номеру - дещо грубувата, з елементами маршовості. Починається пісня зі вступу, в якому звучать октавні подвоєння у пунктирному ритмі. Неочікувано всередині твору з'ясовується, що за сюжетом хоронять кохання героя, і характер музики змінюється. Звучить Adagio, в якому відчувається відвертість зворушливої мелодії першого номеру, що набуває тут характеру скорботи. Потім відбувається ще один поворот у зовсімінший бік, - до образу втішливої природи, романтичної мрії: тобто, пост-слово.
Драматизм циклу Р Шумана «Dichterliebe» op. 48 на вірші Г. Гейне відрізняється своєю контрасністю, цілеспрямованістю, наскрізним розвитком та забезпечує цілісність побудови контрастного розмаїття його номерів. Композитор майстерно створює семантичні та ком-позиційні «арки» між ними, які виникають на різних рівнях - змістовному та технологічному (від жанрових до тематичних, фактурних, ладо-тональних, темпових, ритмічних тощо). Р. Шуман, за допомогою тонкої вокальної мелодії номерів даного циклу, вміло передає мінливість емоцій закоханої людини, а партія фортепіано доповнює недоказані слова героя, що робить його рівноправним партнером музичного діалогу. Водночас цикл побудований у такий спосіб, що кожен його номер може виконуватися самостійно, а подекуди містить цикл у циклі.
Узагальнюючи сказане, важливо зазначити, що Р. Шуман часто використовує зміну ролей голосу та фортепіано. Іноді він призначає декламацію вокальній лінії, - тобто, пісні, написаній на кількох нотах або навіть лише на одній («Nun bast du mir» у «Frauenliebe und leben»), що є різновидом дуже виразного речитативу, який іноді підтримується фортепіанним звуком. З іншого боку, до партії фортепіано у вокальних творах Р Шумана часто ставляться так, ніби це спів і акомпанемент разом, і саме піаніст має прозвучати «вокально», як і в усіх його сольних фортепіанних п'єсах, де піаніз- мпронизаний величними жестами, що чергуються з величними та дуже ніжними cantabile.
Виконавець пісень Р Шумана (Lieder) має відрізнятися від оперного співака іншим ментальним підходом та способом використання вокальної динаміки, і він знайде їх саме у величезній області просодії, застосованої до мелодії, перш за все через спосіб, який вибере для передачі слова, а потім у розумному використанні динаміки, - справжньої звукової енергії, яка перетинає кожну музичну фразу, здатна виробляти всі види тональних акцентів і рів-нів гучності, і яка, якщо її правильно дозувати, призведе до довгоочікуваного cantabile. Адже від камерного співака передусім просять витонченого нюансування, фразування та виразності співаного слова. Звідси випливає потреба зробити чужу мову, якою говорить співак, своєю, як щодо артикуляції тексту співаного слова, так і щодо експресивного розвитку речення та його внутрішнього значення. Кожна голосна фонема буде вимовлена правильно, і на них співак будує співаність фрази. Лише деякі приголосні можуть бути специфічно налаштовані, тому розтягуються з часом;у переважній більшості випадків, якщо йдеться про репертуар німецькою мовою, - співак використовуватиме їх як прості зв'язки між фонемами. Звідси випливає, що не обов'язково знати мову, якою співаєш, настільки, щоб мати змогу нею розмовляти, але важливо ввійти в звуки мови, ніби відчути їхній смак.
Співаки, котрі вирішили поглибити свій репертуарінтерпретацією Lied, зазвичай, уже вирішили, принаймні суттєво, свої технічні проблеми та майже завжди є випускниками з різних співочих шкіл. Тому необхідно знайти спільний знаменник, від якого виграє кожен співак, і це - правильна артикуляція слова, що не шукає іншого тембру, окрім того, який запропонувала йому природа, що не піддається маскуванню голосу хибною ідеєю співати не своїм голосом, що таким чином краще відповідає свій власний вокальний регістр.
Інтерпретувати Lied Р Шумана передусім означає зрозуміти, наскільки композитор був емоційно залучений у поетичний текст: ступінь і шляхи цієї залученості; скільки і чи він страждав, чи тремтів, чи радів, коли писав цей звук, щоб викликати це слово. Таким же чином і в тій же мірі ми будемо намагатися повторити страждання і радість через нашу участь у виконанні цих пісень і наші почуття. І ми ніколи не зможемо дійти до фінішу, якщо не зможемо зробити текст, який інтерпретуємо, справді нашим, якщо ми не зможемо «розповісти» його з переконанням. Тому так необхідно його зрозуміти і розкрити до найдрібніших деталей. Тому що, коли ми співаємо і граємо «Tod», наприклад, ми не можемо не знати, що ми говоримо про смерть, так само, як коли ми вимовляємо дієслово «Lachen», не може бути сміху в голосі та в звуку, який це почуття відтворює.Тож вам потрібен не просто гарний художній переклад, а той, в якому буде передано, як окремі німецькі слова щонайточніше відповідають конструкції німецького речення. Тільки так ми зможемо проникнути в душу тексту та душу поета, який надихав композитора.
«Dichterliebe» - досить унікальний твір, адже він уміщує енциклопедичну низку пісенних форм: куплетну, строфічну, двочастинну безрепризну, тричастинну з динамічною репризою, куплетну з ознаками варіативності, рондо тощо. Виконуючи даний цикл, вокаліст у тандемі з концертмейстером має захопити слухача тонкими і вишуканими контрастами почуттів. Дует співака і концертмейстера, котрі як одне ціле передають образ героя, мають неначепо- вести слухачів за собою далі, - в наступні події пісенного сюжету.
Висновки і перспективи подальших досліджень
Отже, використання циклу Р Шумана «Dichterliebe» op. 48 на вірші Г Гейне у концерт-ному та вокально-педагогічному репертуарі співака буде носити декілька важливих функцій: розвивальну, педагогічну, просвітницьку. На кожному етапі становлення виконавця презентація даного твору буде звучати по-різному, відображаючи власний життєвий досвід і водночас - прагнучи задовольнити потреби цільо-вої аудиторії. На жаль, сьогодення нечасто потребує класичної музики романтичного стилю, в основному, її слухають окремі мело-мани й фахівці. Це спонукає вокалістів дещо підлаштовувати свою репертуарну політику під потреби аудиторії, але головна місія співака має полягати у просвітництві, популяризації високого мистецтва, здатного зцілювати душі. Тому, виконуючи цикл Р. Шумана «Dichterliebe», кожен співак на своєму рівні намагається передати універсальну форму закодованих емоцій закоханої людини, що дозволить слухачеві замислитися над одвічними філософськими питаннями часу: існування, потреб, стосунків, цінностей, буття і небуття.