Материал: Аудит у заруб_жних кра_нах КЛ

Аудиторську перевірку вважатимуть проведеною на належному рівні, якщо аудитор установить низький ризик невиявлення (0,01) за умови повної недовіри до систем обліку і внутрішнього контролю клієнта.

АР = РО (1,0) × РК (1,0) × РВ (0,01) = 0,01.

З урахуванням поданої вище загальної моделі аудиторського ризику і того, що ризик невиявлення, як уже було зазначено, складається з ризику тестового контролю і ризику аналітичного огляду, розрахунок може бути таким:

АР = РО × РО × РК × РАО × РТ,

де РАО — ризик аналітичного огляду;

РТ — ризик тестового контролю.

Такий принцип оцінки аудиторського ризику широко використовується на практиці, наприклад аудиторською фірмою KPMG у Німеччині.

Зарубіжний досвід свідчить, що величину оцінки аудиторського ризику можна не тільки виражати у процентах, коефіцієнтах, абсолютному числовому значенні, вона може бути визначена аудитором і словами: «низький», «середній», «високий», що часто використовується на практиці.

Суттєвою вважається помилка виявлена в процесі аудиту, яка значно викривлює фінансовий стан підприємства, змінює результат його діяльності або розмір якої більше 5% підсумку балансу.

Аудиторські докази — це інформація, що її отримує аудитор під час аудиторської перевірки з метою підтвердження бухгалтерської звітності.

Види аудиторських доказів:

– отримані самим аудитором;

– надані підприємством-клієнтом;

– отримані від третіх осіб.

Тема 5. Розробка програми аудиту

Для виконання плану аудита аудитор повинен підготувати в письмовій формі програму аудиторської перевірки з розробкою конкретних завдань (табл. 3), заходів і процедур для кожного об'єкта аудита й виду робіт.

Програма повинна бути досить докладною й використовуватися як інструкція для підлеглих, що приймають участь у проведенні аудиторської роботи, а також засобом контролю. Робоча програма аудиторської перевірки підприємства виконується по етапах.

За змістом вона може складатися із трьох етапів за такою формою.

Перший етап: аудиторська оцінка (експертиза) організації й стану бухгалтерського обліку, внутрішнього аудита і якості фінансової звітності на підприємстві.

Об'єктами аудиторської оцінки будуть:

– наявність установчих документів;

– реальність балансових даних по статутному капіталі;

– вибіркова перевірка бухгалтерських даних (регістрів, балансів і т.д.);

– матеріали інвентаризації індексації майна;

– дебіторської й кредиторської заборгованості;

– акти податкової інспекції;

– аудиторські висновки за минулий період;

– стан комп'ютеризації бухгалтерського обліку;

– організація внутрішнього контролю;

– дотримання й вірне використання нормативних актів з обліку.

Таблиця 3

Програма аудиту

Організація, що перевіряється

Період аудиту

Кількість людино-годин

Керівник аудиторської фірми

Склад аудиторської групи

Запланований аудиторський ризик

Запланована суттєвість

Керівник аудиторської фірми

(підпис)

Керівник аудиторської перевірки

(підпис)

Другий етап: аудиторська перевірка фінансово-виробничої діяльності.

Об'єктами аудита можуть бути:

– установчі документи;

– документи, що визначають внутрішньо організаційні відносини на підприємстві по регулюванню його фінан­сової діяльності;

– формування й зміни статутного капіталу;

– наявність і використання кредитних ресурсів;

– грошові кошти;

– основні засоби й нематеріальні активи;

– матеріальні запаси;

– розрахунки з оплати праці й підзвітних осіб; з постачальниками й підрядниками, дебіторами й кредиторами; з бюджетом і державними страховими фондами;

– виробничі витрати;

– доход підприємства;

– кінцеві фінансові результати та їх використання.

Третій етап: консультаційні послуги й рекомендації з усунення виявлених недоліків, звіт аудитора.

Кожна аудиторська перевірка складається з певних складових частин, етапів, які прийнято називати стадіями. У літературі виділяють наступні стадії аудита: попереднє дослідження об'єкта аудита, планування аудита, перевірка внутрішнього контролю підприємства, аналітична перевірка фінансової інформації, огляд фінансової звітності, підготовка аудиторського звіту й висновку. Однак єдності у визначенні стадій немає. Принципово можна виділити 4-5 основних стадій аудиторської перевірки.

Проводити аудит найбільше раціонально по таких напрямках:

– розуміння зовнішніх умов діяльності підприємства-клієнта;

– визначення типу, структури підприємства й управління їм;

– планування й наступний контроль аудита;

– вивчення й оцінка форми й методів обліку;

– вивчення, оцінка й перевірка внутрішнього контролю;

– перевірка господарських операцій й облікових регістрів;

– перевірка реальності статей балансу;

– перевірка відповідності даних бухгалтерської звітності обліковим регістрам;

– перевірка відповідності прибутків і збитків фактичним результатам діяльності;

– перевірка відповідності бухгалтерської звітності обліковій практиці й чинному законодавству;

– аналіз бухгалтерської звітності в цілому й перевірка аудиторської роботи з метою визначення вірогідності й об'єктивності інформації, що міститься у звітності;

– узагальнення результатів перевірки й складання аудиторського звіту.

Після прийняття зобов'язання по виконанню аудита аудитор зобов'язаний зробити аудиторські процедури, погоджені із клієнтом. Одержувачі аудиторського звіту повинні ознайомитися з його змістом і скласти власну думку про фактичний стан даного підприємства. Аудиторський звіт повинен виключати можливість невірного відбиття дійсності.

Аудиторська перевірка являє собою сукупність певних дій аудитора по перевірці фінансової (бухгалтерської) звітності. Такі дії аудитора називають аудиторськими процедурами.

Аудиторські процедури в загальному виді можуть бути представлені в такий спосіб:

– розуміння діяльності підприємства, його організації, галузі, у якій здійснюється ця діяльність (бізнес);

– одержання й аналіз інформації про діяльність підприємства в цілому, а також про облік і відбиття господарських операцій;

– вивчення форми й методів обліку, визначення їхньої відповідності запропонованим до них вимогам;

– глибина й спосіб вивчення залежать від складності форми обліку й від того, у якому ступені аудитор може покладатися на дані внутрішнього контролю;

– аналіз форм і методів обліку з письмовим викладенням фактів, складання схем документообігу, анкет (або комбінація цих методів);

– використання результатів аналізу діяльності, проведеного клієнтом з його згоди;

– контроль процесу відбиття деяких операцій в обліку ("наскрізна перевірка") як допоміжна процедура до аналізу форми й методів обліку;

– перевірка того, що протягом усього періоду діяльності форми й методи обліку застосовувалися так, як це відображено у нормативних документах.

У відповідності з нормативами аудитор зобов'язаний ретельно планувати, контролювати й вести облік своєї діяльності. Цієї вимоги необхідно дотримуватися, щоб бути впевненим, що в кожній конкретній ситуації застосовуються найбільш ефективні й діючі процедури аудита незалежно від розміру підприємства й виду його діяльності.

Особливу увагу варто звернути на:

– розгляд питань, що піднімалися при аудиті в минулі роки;

– оцінку впливу змін у законодавстві на організацію обліку;

– вивчення звітів керівництва й проміжних звітів;

– розгляд важливих змін в обліку;

– аналіз звітів про діяльність підприємства, які могли бути підготовлені персоналом підприємства;

– оцінку роботи внутрішніх аудиторів;

– визначення чисельності, рівня кваліфікації аудиторського персоналу, необхідного для роботи;

– інструктування аудиторського персоналу й підготовку плану конкретних дій.

Тема 6. Робочі документи аудитора

Хід аудиторської перевірки та її результати мають бути документально оформлені. З проблемою ведення робочих документів аудитор стикається з першого кроку аудиторської перевірки. Належна організація аудиту, забезпечення можливості контролю роботи аудитора, поліпшення її якості вимагають глибокого дослідження цієї проблеми.

Важливість питання, що розглядається, пов'язана з низкою інших причин. Значні труднощі пов'язані з відсутністю не тільки в Україні, а й за кордоном єдиних загальноприйнятих стандартів ведення аудиторських документів, їх складу, форми, структури та змісту.

В Україні проблема ускладнюється відсутністю в аудиторів достатнього досвіду складання документів під час перевірки підприємств з урахуванням конкретних умов їхньої діяльності, ситуації, що склалася.

Зарубіжні аудиторські фірми до ведення робочих документів аудитора підходять індивідуально. Такі документи є конфіденційними. Методика ведення їх становить комерційну таємницю аудиторської фірми. Отже, досвід їхньої роботи важкодоступний.

Дослідимо проблему ведення робочих документів аудитора на матеріалах стажування у Франції («Мазар Формасьон», «Кабіне Робер Мазар»), вивчення методики ведення аудиторських документів німецької аудиторської фірми KPMG та англійської фірми «Моор Стівенс».

З літературних джерел, у яких розглядається ведення робочих документів аудитора, практичний інтерес мають книги Дж. Робертсона і Роя Доджа, підручники з аудиту фірм «Кабіне Робер Мазар», «Моор Стівенс».

Робочі документи аудитора — це записи, зроблені ним під час планування, підготовки, проведення перевірки, узагальнення її даних, а також документальна інформація, отримана в ході аудиту від третіх осіб, підприємства-клієнта, чи усні відомості, задокументовані аудитором за допомогою тестування.

Як вже зазначалося, склад і кількість аудиторських документів аудитор визначає в кожному конкретному випадку. При цьому вирішальне значення має мета складання робочих документів а саме:

– планування аудиторської перевірки;

– документальне підтвердження виконаних аудитором процедур, робіт;

– збирання матеріалів з перевірки фінансової звітності з наступним їх узагальненням;

– складання аудиторського звіту і підготовка висновку про фінансову звітність;

– здійснення поточного контролю самим аудитором за ходом виконання аудиту згідно з планом і програмою;

– забезпечення юридичного обґрунтування проведення аудиту, його законності;

– контроль робочого часу аудитора і обґрунтованості оплати його праці (гонорару);

– контроль якості проведеної перевірки;

– отримання за необхідності інформації про перевірку конкретного підприємства, здійснену кілька років тому, наприклад у разі судового розгляду, спорів, претензій, які виникли, тощо;

– забезпечення можливості отримати відповіді на так звані зворотні питання (від клієнта, акціонерів та інших зацікавлених юридичних і фізичних осіб), тобто довести правоту аудитора чи внести додаткову ясність у деякі питання;

– обґрунтований вибір методики, методів і прийомів проведення аудиту, напрямів і підходів перевірки;

– документальне оформлення встановленого чи визначеного самим аудитором аудиторського ризику з зазначенням його величини;

– формування уявлення про професіоналізм, кваліфікацію, компетентність аудитора і сприяння їх підвищенню;

– отримання матеріалів для наступних аудиторських перевірок.

На вибір кількості, складу, змісту і форми подання аудиторських документів впливають також такі фактори: кваліфікація аудитора, його попередній досвід роботи (як загальний, так і на конкретному підприємстві-клієнті); умови договору на проведення аудиту; нормативи, правила і внутрішні стандарти, встановлені та використовувані аудиторською фірмою або приватним аудитором. Але при цьому робочі аудиторські документи мають відповідати ряду вимог: