Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Управління освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації
Наукове
товариство учнів „Дивосвіт"
Бій
під крутами
Роботу виконала:
Харжевська Анна Вячеславівна
Науковий керівник:
Горобець Денис Олександрович
Кіровоград - 2012 р.
Зміст
Вступ
. Передумови виникнення бою
.1 Політичні передумови бою
.2 Початок війни з більшовицькою Москвою
. Обставини і перебіг подій
.1 Залізнична станція Крути
.2 Формування загонів
.3 Хід бою
. Спогади та подальше життя учасників битви
.1 Учасники бою
.2 Спогади Івана Шария - Січовики під Крутами
.3 Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою
. Вшанування
.1 Меморіал пам’яті героїв Крут
.2 Молодіжна кампанія "Пам’ятай про Крути"
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Актуальність обраної мною теми у тому, що події Крутянського бою з кожним роком все більше хвилюють серця українців. Пройшло багато років від дня цієї символічної битви, але ми і досі шануємо тих, що полягли за нашу свободу. Зараз, живучи у вільній, незалежній державі ми маємо відроджувати і поновлювати ідею української національної єдності, свідомості у пам’ять загиблих у нерівному бою за незалежність України.
Приводом до написання роботи на тему "Бій під Крутами" стало моє зацікавлення цією темою з дитинства. Події Крутянського бою набули для українського народу символічного значення. Правда про ці події довгі роки тоталітарного режиму свідомо замовчувалася. Вона почала входити в свідомість нації лише після проголошення України як незалежної держави. Втім відсутність достовірних свідчень і документів викликає багато запитань і різноманітних тлумачень перебігу тих трагічних подій.
Об’єктом мого дослідження є події бою під Крутами 1918 року.
Предметом є фактори та обставини, що спричинили причини поразки українського війська у битві.
Метою моєї роботи є дослідження причин виникнення бою, готовності українського війська до бротьби, перебігу основних подій (формування загонів та хід бою), життя та описи учасників.
Задачами і цілями моєї роботи є:
· дослідити політичні передумови бою під Крутами
· описати обставини битви, а саме формування загонів та хід бою
· дослідити початок війни з більшовиками
· проаналізувати спогади учасників
· узагальнити відомості про їх життя після Крут
· описати вшанування Крутянського бою у наш час
Науковою новизною моєї роботи є узагальнення і систематизація вже відомого матеріалу щодо причин і обставин поразки українського війська.
Про події під Крутами не мало писалося. Це були поетичні присвяти, мемуари,критичні, політичні, історичні, воєнні й публіцистичні оцінки. Цю проблему досліджували такі історики як Олег Обушний, Володимир Горака, Юрій Шаповал, Олександр Палій, Дмитро Дорошенко, Олена Бойко т. б. ін.
Неоголошена війна Радянської Росії проти Української Народної Республіки розпочалася ще у грудні 1917 року. Своїм "Маніфестом до українського народу" Володимир Ленін (Ульянов) дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, - та що більшовики передбачали поширення своєї влади також і на терени України. Справді, вже 12 грудня 1917 року в Харкові відбувся "всеукраїнський з’їзд Рад", який проголосив Україну радянською республікою і за кілька днів з Росії почала надходити військова й інша допомога більшовицьким силам в Україні. Від 20 до 30 тисяч більшовицьких загонів під керівництвом Антонова-Овсієнко прямували на схід України, а з північного сходу наступали вояки Михайла Муравйова - переважно московські та петроградські червоногвардійці та матроси Балтійського флоту. Хоча цей загін було найменували Східним фронтом, його кількість складала трохи більше шести тисяч чоловік. На кінець грудня 1917 року більшовицьку владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Загальне командування операцією по здобуттю столиці України здійснював особисто Михайло Муравйов. Наступ на Київ більшовицькі війська вели двома групами: одна по залізниці Харків-Полтава-Київ,друга у напрямі Курськ-Бахмач-Київ. Керівники Української Центральної Ради в 1917 році, діючи за популярними на той час гаслами, вважали, що регулярна армія є пережитком старого ладу, і перешкоджали спробам тверезих політиків, зокрема Симона Петлюри і Павла Скоропадського, створити дієздатну українську армію. Всі намагання організації та самоорганізації Українського війська гасилися згори. Було свідомо припинено бурхливе зростання Вільного козацтва, яке об’єднувало десятки тисяч боєздатних козаків у регіонах. Також було наказано розформуватися цілій низці українізованих частин російської армії, які виявляли готовність воювати з російськими військами - чи то білими, чи то червоними. Усім їм наказали розійтися по домівках. Голова Центральної Ради Михайло Грушевський був людиною науки, геніальним істориком, проте далеким від реальної політики. Чи не найголовнішою вадою тодішнього національного державотворення стало те, що в Україні не було організовано органів внутрішньої безпеки та протидії більшовицькій пропаганді, яка роз’їдала військові частини, що залишилися при зброї. У самому Києві діяло багато агентів і провокаторів, які готували путч, що разом і призвело до падіння столиці УНР. За таких умов чи не єдиною надією і опорою Центральної Ради була патріотично налаштована студентська молодь Києва. У Четвертому Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами - а вже 5 січня 1918 року на зборах студентів Університету імені Святого Володимира (нині Київський Національний Університет ім. Т. Шевченка) та новоствореного Українського Народного Університету було ухвалено створити добровольчий студентський курінь "Січових Стрільців". До цього куреня вступили навіть учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином вдалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського Народного Університету - старшину (сотника) Андрія Омельченка.
Радянський уряд назначив начальним вождем московсько-білшовицьких військ, що мали оперувати проти України з Дону, Володимира Антонова-Овсієнка. Він виробив оперативний план захоплення Харкова, Полтави й Катеринослава. На Київ мали наступати більшовицькі війська з двох боків - з півночі від Гомеля на Чернігів і Бахмач та з Брянська на Конотоп і Ворожбу від заходу, збільшовиченими частинами, що стояли на так званому українському фронті.
Головні московські сили були сконцентровані на півночі у трикутнику Гомель - Бахмач - Брянськ. У часі того рреглярного скупчування більшовицьких військ відділи червоної гвардії, зорганізовані в українських містах з москоасько-жидівського робітництва, почали на всій Україні бій з малочисельними українськими частинами. Розташування московських залог в Україні та моковських відділів на південно-західному фронті передусім більшовицькому війську.
Перший наступ більшовики почали від заходу, маючи за мету захопити Київ. У Старокостянтинові, Рівному та Шипетівці прийшли до перших сутичок з українцями, що нарешті роззброїли більшовицькі відділи. В районі Козятин - Здовбунів роззброєно три більшовицькі полки. На Правобережжжі українським відділам спершу взагалі вдалося ліквідувати виступи збільшовичеих солдатських банд. Перший Український Корпус з допомогою Вільного Козацтва очистили Київщину і були відправлені в Московщину.
Зате на Лівобережжі порозкидані українські частини, оточені ворогами з усіх сторін, не мали сили сдержати навали добре зорганізованих і здисциплінованих полків московської армії.
грудня 1917 року північна московська армія під командою Антонова-Овсієнка почала загальний наступ. У склад тієї армії входили армійські групи під проводом Єгорова, Берзіна, Кудинського і Муравйова, в силі 30 тисяч добірного війська матросів і московсько робітництва; воно мало 60 гармат і 10 панцирних поїздів. Московські війська без велких зусиль займали українські міста, де робітничі чужонаціональні організацї ставали зі зброєю на їх бік.
У такому вирішальному для української держави часі український уряд, не маючи здисциплінованого, готового до рішучого виступу війська, залишвся безборонним. Укрраїнської армії не було, існували тільки окремі відділи малого складу. Було зрозуміло, що проти добре озброєної більшовицької армії не можна буде вдержтися. Ті численні українські полки, що недавно ще заявляли свою відданість Центральній Раді, у критичну хвилну порозбігалися, а то й перейшли на бік ворога. Тільки Українські охотничі відділи рятували існування української державності, зберігаючи славу і честь української зброї.
На початку війни український уряд призначував командувачами протибільшовицького фронту по черзі підполковника Капкана, сотника Шинкаря та генерала Кирея. Всі вони в таких складних умовах не дійшли до свого завдання. А втім не мали вони війська, щоб утворити оборонний фронт.
грудня московські війська, за допомогою місцевої червоної гвардії і 30-ти запасового полку без бою зайняли Харків. Тут більшовики роззброїли місцевий український полк та забрали багато зброї і 18 автопанцирників. Почалися бої за залізничні станції Лозову, Синельникове та П’ятихатку, а від Олександрівська Гайдамацький курінь і Вільні Козаки на деякий час відбили більшовицький наступ. З кінцем грудня Харків, Полтава й Чернігів були вже в руках ворогів. У Катеринославі місцеві більшовики зірвали повстання. Після дводенного завзятого бою з тутешнім Гайдамацьким куренем 9 січня місто захопили відділи групи Єгорова, що прибули з Лозової, а інші 15 січня зайняли й Олександрівське. 20 січня передні частини Єгорова розбили український курінь в Костянтинограді і того самого дня в Полтаві сполучилися з групою Муравйова.
В той самий час московський "відділ особдивого призначення" Знаменського вів наступ з боку Брянська, 19 січня після невеликого бою зайняв Михайлівський Хутір і Хлухів, а 26 січня, підтриманий місцевими більшовиками, Кроловець і Конотоп.
Одночасно наступають і відділи групи Берзіна з Гомеля на Бахмач та через Новозибків і Новгород Сіверський на Конотоп.
Муравйов зі своєю групою зайняв Ромодан і Лублін, а 27 січня, після бою з 1-ю Військовою Школою, здобув Бахмач.
Тут сполучилися всі московскі армійні групи і звідсіля почали
безпосередній наступ на Київ під командою Муравйова.
2. Обставини і перебіг подій
Крути - село в Ніжинському районі Чернігівської області, яке було засноване
зусиллями ніжинських міщан напередодні 1648 року. Власне два села - Крути і Кагарлик, що розділені річкою Остер, виникли на землі, відведеної м. Ніжину за королівським актом 1624. Після Визвольної війни 1648-1657 Хмельницький підтвердив права Ніжинського магістрату на це село. За часів Гетьманщини село входило до Ніжинського полку.
В с.Крути була церква (ще одна окрема в селі Кагарлик), церковно-приходська школа, біля 500 дворів.
На території Крутівської сільської ради розташовані три хутори: Бакланово, Діброва (колишні Твані), Поляна (колишні Хвостики), з’явились вони 1907-1912 рр. За три кілометри від села Крути землями володів Глібовський, який жив у селі Переяслівці.
В селі Крути в листопаді 1905 року було велике заворушення селян, які виступали проти російської влади. Були розгромлені крамниці євреїв - Іцька Гдаліна та Лейби Богатирьова. Лідерами загонів були козаки Горлач Іван Іванович, Горбач Ісаак Нестерович, Опанасенко Семен Федорович. Останній відбував тюремне ув’язнення в місті Козельці.
В даний час Крути - центр Крутівської сільради, до складу села також входять села: Бакланове, Поляна (раніше Хвостики), Діброва (раніше Твані).
У Крутах знаходиться селекційно-дослідна станція "Маяк", за якою закріплені сільськогосподарські угіддя й орні землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні насіння овочевих культур.
У селі є середня школа, будинок культури з залом, бібліотека, лікарня, дитячий садок, будинок побуту, їдальня, магазини, відділення зв'язку, ощадкаса і Церква Архангела Михаїла, яку раніше розвалили комуністи.
Крути - проміжна вантажно-пасажирська станція Південно-Західної залізниці.
Невелика станція Крути знаходилася на залізниці Київ-Курськ, на відстані 150 км на схід від Києва та 40 км західніше потужного залізничного вузла Бахмач, до якого зходилися залізяці напрямків Гомель-Бахмач, Харків-Ворожба-Бахмач, Полтава-Ромни-Бахмач. Іншою залізницею, що прямувала до Києва зі сходу, була залізниця Київ-Полтава-Харків, вздовж якої просування загонів Муравйова стримували війська УНР під командуванням Симона Петлюри.
грудня 1868 року було відкрито рух залізницею від Курська до Броварів і тоді ж було відкрито станцію Крути. З кінця ХІХ століття станція перетворюється на вузлову - 1891 року прокладено вузькоколійну залізницю до Чернігова, а вже 1894 року було відкрито лінію до станція Ічня.
З 1920-х років станція перетворюється на звичайну проміжну - у 1920-х роках з Ніжина до Чернігова та Прилук було прокладено залізничні колії, а від Крут - розібрано.
Стара будівля вокзалу не збереглася, існуюча зведена у
повоєнну добу.
Це була дивна, "ешелонна війна", яка велася, головним чином, вздовж залізничних колій. Червоні війська наступали на Київ двома групами по залізницях Харків-Полтава-Київ та Курськ-Бахмач-Київ. Дисципліна у війську була низькою, в загонах панували пияцтво, грабежі й дезертирство. Моральний рівень радянських військ та їх поведінка викликали протест навіть серед місцевих більшовиків. Член Народного секретаріату Г. Лапчинський свідчив: "…Вояки уособлювали химерно вбраних, абсолютно недисциплінованих людей, обвішаних різноманітною зброєю, рушницями, шаблюками, револьверами всіх систем і бомбами. Боєздатність цієї армії для мене була й дотепер зостається дуже сумнівною. Але вона успішно просувалася вперед, бо ворог був цілковито деморалізований".
На заклик Центральної Ради відгукнулась й патріотично налаштована молодь - студенти і гімназисти. 18 січня 1918 р. на зборах студентів Київського університету Св. Володимира і Українського національного університету, скликаних за ініціативою студентів-галичан, було ухвалено приступити до створення студентського куреня ім. Січових Стрільців. 19 січня до ініціативи приєдналися також учні двох старших класів 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Запис добровольців відбувався в будинку Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада. До куреня вступили більше 200 осіб, які згодом зібралися у Костянтинівському військовому училищі на Печерську. Тут юнаки кілька днів проходили військову підготовку. Частина їх вже встигла повоювати на фронтах Першої світової війни, але були й такі, що перед тим ніколи не тримали в руках зброї.
Для охорони кордонів України з півночі на станцію Бахмач ще 21 грудня 1917 р. були вислані дві сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького на чолі з командиром сотником Д. Носенком. Вони мали кулемети та саморобний бронепоїзд - артилерійську гармату на залізничній платформі. З Бахмача висилалися дозори до Ворожби, Гомеля та Хутора-Михайлівського, які охороняли залізницю.
січня 1918 р. з Києва сюди було відправлено ще дві сотні (молодший курс) тієї ж юнацької школи. Разом з ними прибув сотник А. Гончаренко, призначений наказом командувача військ УНР Ю. Капкана керівником оборони Бахмача. Обстановка в містечку була неспокійна. На той час у залізничному депо станції Бахмач працювало близько 2000 робітників, переважно росіян. І хоч вони оголосили нейтралітет, з наближенням більшовицького війська могли у будь-який момент перейти на його бік.
Тому А. Гончаренко вирішив відійти до станції Крути і зайняти оборону там. Сил було мало, чекали обіцяних командуванням підкріплень, які все не надходили. Очевидним ставало, що Київ не мав резервних частин. Через станцію пройшло кілька ешелонів, але то були вояки, що оголосили нейтралітет і не бажали воювати. 27 січня 1918 р. на підкріплення прибула лише 1-ша сотня новоствореного Студентського куреня (120-130 чол.) під командою сотника Омельченка. За деякими відомостями, студенти самі були ініціаторами відправки на фронт і вже прийнявши таке рішення, отримали дозвіл від командування. Приїзд студентів викликав величезне піднесення бойового духу серед юнкерів.