Реферат: Бій під крутами

Всі вони, звісно, формально вже були старшинами українських військ, але фактичного затвердження свого службового становища не мали.

Зі старшого курсу 1-ї Української військової школи варто згадати сотника Армії УНР Якова Рябоконя-Рогозу-Розанова, який походив із міста Цибулів, що на Київщині.

Відважний старшина 1919 року служив у 1-му Українському полку морської піхоти, а 1921-го взяв участь у Другому зимовому поході на чолі з Юрієм Тютюнником.

Після розгрому рейду Тютюнника Яків Рябокінь-Рогоза-Розанів уникнув полону й після того ще два роки брав участь у партизанській боротьбі з радянською владою. Помер у Польщі 1937 року.

У вересні 1939 року, в перші дні окупації Волині радянськими військами, його схопили й кинули до в’язниці. Помер Іван Грушецький у камері в серпні 1940-го....

березня 1921 року Симон Петлюра звернувся до командувача Армії УНР генерала Михайла Омеляновича-Павленка з таким листом:

"До мого відома дійшло, що в складі Української армії перебувають бувші юнаки 1-ї та 2-ї українських військових шкіл (хорунжих), що першими вступили в 1917 р. до українських старшинських, або українізувавши істнувавші тоді російські юнацькі школи (як от бувшу Константинівську), або повівши боротьбу за створення власних юнацьких шкіл, незалежно од існувавших тоді російських.

Треба було мати велику мужність і готовність йти на жертву, щоби засвідчити свою відданість Батьківщині в боротьбі за незалежну Україну.

Юнаки згаданих шкіл виявили в цій справі великий активний патріотизм, ставши до лав рідного війська вже не покидали його. Не один з них кров'ю засвідчив честь українського вояки, а в боях під Крутами, на ст. Гребінка та в Києві, за захоплення Арсеналу вписав славну сторінку в історію боротьби за нашу державність.

Не покидали юнаки і далі рядів нашої армії, залишаючись по сей день в ній. Мною зауважено, що хоч багато з цих бувших юнаків перебуває на старшинських посадах і то не один рік, а більше, але з формального боку це становище їх не усталено, і вони, як раніш, так і на цей день не мають ще належних старшинських ранг.

Вважаючи таке становище не одповідним, пропоную Вам, з одержанням цього, на протязі трьох тижнів представити мені реєстр бувших юнаків 1-ї і 2-ї українських юнацьких шкіл (себто був. Константинівської і Збірної Української), перебуваючих в Армії УНР для надання їм першої старшинської ранги".

Наслідком звернення Петлюри було видання наказу військам УНР ч. 72 від 10 серпня 1921 року, яким усі колишні юнаки 1-ї та 2-ї Українських військових шкіл, котрі на той час служили в армії УНР, підносилися до старшинських звань.

Про декого з них варто розповісти докладніше.

Так, уродженця села Монастирище Ніжинського повіту Митрофана Швидуна в бою під Крутами було поранено у праву ногу вище коліна. З поля бою його винесли товариші.

Пізніше він брав активну участь у боях із більшовиками, воював на панцирних потягах "Стрілець" та "Вільна Україна". Незабаром дістав ще одне поранення - у ліве плече, внаслідок чого оніміла рука.

Став військовим інвалідом, але не полишав служби в Армії УНР. У міжвоєнний час Швидун мешкав у Луцьку, де був одним із керівників місцевої української громади.

Михайло Михайлик родом із села Глодоси, нині Кіровоградська область, був учасником Першого і Другого зимових походів, отримав поранення. Був одним із перших, хто написав докладні спогади про бій під Крутами та свій бойовий шлях під час Визвольної війни.

На жаль, здоров’я юнака було підірване військовими випробуваннями, і 1922 року він передчасно помер у Сарнах.

Слід згадати, що поміж колишніх учасників бою під Крутами було чимало лицарів "Залізного хреста за Зимовий похід і бої".Це, зокрема, Володимир Дзюблик, Василь Коваленко, Іван Митрусь, Семен Могила, Михайло Бензик, Левко Прядько, Петро Франчук та інші. Михайло Бензик, Василь Коваленко та Петро Франчук служили старшинами у легендарному Кінному полку Чорних запорожців.

Вони вступили до нього, коли той лише створювався навесні 1918 року під назвою окремої кінної сотні 2-го Запорозького полку, і залишалися в його складі аж до 1923-го.

Микола Кривопуск і Гнат Мартинюк у 1920-1921 роках перебували в особистій охороні Головного отамана Симона Петлюри. Перший із них згодом став інженером і помер у 1970-му в США, другий став священиком і загинув за невідомих обставин на Волині в 1943-му.

Багато хто з учасників бою під Крутами у 1920-ті роки здобув цивільний фах.

Так, Микола Кірічок закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подебрадах (Чехія), згодом працював інженером у Варшаві. Василь Коваленко також закінчив Українську господарську академію і став інженером-хіміком.

Один із крутян Сергій Захвалинський, уродженець міста Носівка на Чернігівщині, здобув фах інженера, але потім за контрактом служив офіцером у польській армії.

Ще в 1920-му, коли був старшиною Кінного полку імені Максима Залізняка, він уславився тим, що на чолі кінного роз’їзду з шаблею наголо взяв у полон цілу роту червоних солдатів.

Слід також згадати, що під час Другої світової війни колишні учасники бою під Крутами долучилися до різних українських військових формацій.

Зокрема, колишній командир куреня 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького сотник Аверкій Гончаренко у 1943 році став одним з організаторів добровольчої дивізії "Галичина", а в 1945-му був одним із її керівників.

У цій самій дивізії служив і колишній крутянин, чорношличник, лицар "Залізного хреста за Зимовий похід і бої" Петро Франчук.

Уже згаданий Митрофан Швидун 1941-го став організатором так званого Луцького куреня ОУН, багато бійців якого згодом опинилися у лавах Української повстанської армії. А Сергій Захвалинський (псевдонім Орлик) у 1941-му очолював українські військові формування в Києві.

Останні з учасників бою під Крутами померли не так давно - у 1970-1980 роках. Їхні могили розкидані від Києва до Нью-Йорка.

4. Вшанування

.1 Меморіал пам’яті героїв Крут

Меморіал пам'яті героїв Крут - меморіальний комплекс присвячений битві під Крутами 29 січня 1918 року. До його складу входить монумент битви під Крутами, символічна могила-курган, каплиця, озеро у формі хреста, музейна експозиція розміщена в старовинних залізничних вагонах. Меморіал знаходиться біля села Пам'ятне Борзнянського району, Чернігівської області.

Від початку 1990-тих років були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 25 серпня 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили з участю Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудовано капличку, а поруч із пам'ятником викопано озеро у формі хреста.

року меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону, які встановлено на рейках по 4 з двох боків. Також встановлено вагони подібні до тих, якими крутянці їхали на фронт. Президент України Віктор Ющенко також звернувся до Київського міського голови та депутатів Київради з ініціативою увіковічнити пам'ять героїв Крут у назвах проспектів, площ, вулиць, парків, скверів, станцій Київського метрополітену.

Пам'ятник Героям Крут понівечено вандалами у ніч на 21 травня 2007 р., але згодом ретельно поновлено.

4.2 Молодіжна кампанія "Пам’ятай про Крути"

Кампанія "Пам’ятай про Крути!" ініціюється в рамках Молодіжної ініціативи "Героям слава!" для популяризації серед молоді подвигу юнаків, які в січні 1918 року віддали своє життя, захищаючи незалежність України.

Принципи кампанії:

Одноденне голодування-піст (від 21.00 28 січня до 6.00 30 січня) в пам'ять про полеглих юнаків, збір заощаджених таким чином коштів для увічнення подвигу київських юнаків. Цю традицію саме в цей день започаткувало в 1931 році покоління Шухевича і Бандери, на ній виросли майбутні лицарі УПА

Наочна солідаризація з крутянцями шляхом носіння 29-30 січня червоно-чорної символіки (стрічок, вишиванок, значків та ін.), яка споконвіку нагадує українцям червону кров героїв, пролиту за нашу чорну землю. На питання оточуючих учасники кампанії дають передусім таку відповідь: "Сьогодні День української молоді!"

Популяризація інформаційного ресурсу www.kruty.org.ua для плекання правдивої, а не міфологізованої політиками, легенди Крут. Пізнання і усвідомлення подвигу юнаків з першоджерел в оцінках класиків

Здійснення доброго діла для України, українців. Це може бути і вечір бардівської української пісні, і допомога ветеранам визвольних змагань, і організація лекції про Героїв Крут в своїй школі чи університеті. Усе, де присутня - правдива ДІЯ!

Скоординовані поїздки в Крути для громадсько-активної молоді (електричкою, за маршрутом Київ-Крути-Київ, як елемент історичної реконструкції). Кожен свідомий український школяр чи студент має один в раз в житті помолитись в Крутах! Відтак можна вшановувати Героїв щорічно і в найближчій українській церкві

Висновки

Метою неоголошеної війни, яку вела радянська Росія проти Української Народної Республіки, була "радянізація" України, тобто встановлення в ній влади більшовицької партії. Загони революційних військ з Росії на початку грудня 1917 р. вторглися на територію УНР. Під їх прикриттям нечисленні місцеві більшовики за вказівкою з Петрограду нашвидкуруч провели у Харкові так званий Перший всеукраїнський з’їзд рад, проголосили радянську владу та створили Народний секретаріат. Все це було потрібно для прикриття прямої агресії радянської Росії проти УНР. "Боротьбою з контрреволюцією на півдні Росії" керував радянський нарком Володимир Антонов-Овсієнко. Протягом місяця більшовики встановили радянську владу на Лівобережжі - у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. На черзі був Київ.

Існує багато думок щодо подій, які розгорталися під час і після Крут. Насамперед існує міф про те, що начебто майже всі учасники бою загинули, але це не так. Окрім тих, що потрапили в полон на полі бою померло близько 10-12 чоловік, які потім були поховані в Києві. Щодо полонених, яких було 27 і 2-є прапорщиків, що загалом становить 29 чоловік, то тут також існує багато міфів. Як саме вони потрапили у полон? Одна з версій, що ця частина резервників, яка не вміла стріляти або просто була ще дуже юною в той час, коли інша частина війська відійшла назад, заблукала у тумані і помилково вийшла на станцію Крути, не знаючи, що вона вже окупована вояками більшовицької армії. Інша думка полягає в тому ці 29 чоловік прикривали відхід своїх соратників, а самі ж не встигли відійти. Говорять також і про те, що резервна частина отримала не правильні відомості і замість "відступати" почула "наступати" після чого стрімголов кинулася в бій не маючи ні потрібних навичок, ні якісної зброї. В будь-якому з цих випадків до полону, а в подальшому і до загибелі юнаків призвели недбалість і неорганізованість правлячого українського війська. Сьогодні ми маємо зробити все, щоб не припуститися такої ж похибки. У часи економічної та соціальної нестабільності ми можемо прийти до нових Крут, адже молодь прагне кращого для себе і для України як незалежної держави, як великої окремої ланки у цьому світі.

Бій під Крутами як український бій за світову перспективу перемістився в центр і молодь має виграти його не кулями і багнетами, а українським словом і українською силою, опануванням нашої політики і нашого інформаційного простору. Те, що зараз в ньому робиться дуже нагадує роззброєння української армії в часи Центральної Ради. Якщо українські політики зрозуміють відповідальність моменту, молодь матиме підтримку і виграє битву - самоствердження. Тому пам’ятаймо про Крути!

Список використаної літератури

.        Перша війна з Большевицькою Москвою // Історія Українського Війська. - 1936. - Випуск 9. - С. 401-420

.        Бій під Крутами: історія вивчення//Олена Бойко. - 2008. - С. 43-54

.        Іван Шарий Січовики під Крутами//Крути Січень 1918 року. - 2008. - документи, матеріали, дослідження, кіносценарій. - С. 168-170

.        Учасники бою під Крутами//Крути Січень 1918 року. - 2008. - документи, матеріали, дослідження, кіносценарій. - С. 160-164

.        Шарий Іван. Січовики під Крутами (Репортаж учасника бою два місяці після битви під Крутами) //Народня справа. - 1918. - С. 16-21

.        Бій під Крутами Правда і вигадки//Військо України. Олена Бойко

Додаток А

Пісня "Пам'яті тридцяти"

Автор слів: Павло Тичина

Виконує: Марія Бурмака

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх -

Тридцять мучнів українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій Могилі

Український цвіт -

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся

Каїн Боже, покарай! -

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. -

Поховали їх.

Додаток Б

Іван Гнатюк

Крути

За набої в стінах Софії,

За криваву скруту Крут, -

Хай московське серце Росії

Половецькі пси роздеруть.

Євген Маланюк

Боже, скільки святого гніву,

Самозреченого, як аскет,

У карбованім ритмі співу

Тим прокляттям прорік поет!

Те прокляття - то крик страшного

Болю й розпачу - гнів стріли,-

Хто безгрішний - хай кине в нього

Камінь осуду чи хули.

Допекло до живого, видно,

І, готовий на сто розп'ять,

Він зненавидів, мов єхидну,

Азіатсько-московську рать.

То не рать, а лихе наслання,

Де не ступить - лише хрести, -

Бій під Крутами - це остання

Крапля в чаші святої мсти.

Проти горстки крутянців - юрми

Звироднілих і злиг злодюг, -

Що тій горстці у п'янім штурмі

Рукопашно спустити дух!

рішились на смерть - три сотні

Неопалених в битві жертв, - ї

хній подвиг - то клич Господній,

А не просто жертовний жест.

Кануть сльози з ікон Софії

І кривавляться рани Крут, -

Чом же й досі за них Росії

Не карає Господній суд?

Чом не спалить вогнем спокути,

Не воздасть за тяжкі гріхи,

За Полтаву

Батурин,

Крути -

Їхня крівця ще й досі ллється -

Не боїться Москва яси,

І чомусь її злого серця

Не деруть половецькі пси.

Додаток В

Станція Крути

Додаток Д

Додаток Е

Додаток Ж