Лекция: Динаміка процесів європеїзації у сфері економіки України

Динаміка процесів європеїзації у сфері економіки України

ДИНАМІКА ПРОЦЕСІВ ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ: РІК ПЕРШИЙ

Геєць В.М.

1. Попередні зауваження

Успішність імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС не може бути вимірюваною однозначно, оскільки на заваді можуть стати й політичні, й економічні, й соціальні процеси загалом у ЄС та в Україні зокрема. У кожному з них важливими компонентами для України є надання всілякої підтримки з боку і ЄС загалом, і його окремих країн, оскільки набуття європейського досвіду діяльності у сферах політики та економіки, а також соціалізація в нових умовах співпраці з країнами ЄС - процес довготривалий, і чим швидше він стане успішним, тим меншим буде ступінь євроскептициз- му, хоча вже й на сьогодні більшість українців підтримали б вступ України до ЄС. Разом з тим питання про вступ поки що не стоїть на порядку денному, адже у відповідній Угоді для України відсутні будь-які посилання на перспективу її членства в ЄС, хоча свого часу, зокрема у відповідних угодах для центральноєвропейських країн, такі перспективи було окреслено. Водночас для України відповідно до взятих нею зобов’язань подібна Угода передбачає необхідність здійснення широкого спектра реформ, структура яких може бути до певної міри розділена таким чином: одна третина - реформи у сфері політики, а дві третини - реформи у сфері економіки в широкому її розумінні. Такий розподіл не є випадковим, оскільки українська економіка має досить низький рівень конкурентоспроможності, особливо у видах діяльності, які свого часу збагатили і продовжують збагачувати чимало успішних на сьогодні країн. Ідеться насамперед про обробну промисловість України, продукція якої малоконкурентна на ринках країн ЄС, а від перспектив розвитку виробництва цієї галузі залежатиме успішність економічного розвитку України загалом. Зрештою, подолання асиметричності в торгівлі з країнами ЄС і буде важливим поряд з іншими кроком для досягнення повноцінного членства в ЄС.

Нині, за оцінками очікувань українців, вважається, що поміж багатьох можливих варіантівпросування процесів імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС найбільш успішним буде той, який передбачає ще більший тиск ЄС на українську владу (30,12 % відповідей респондентів за опитуванням 2015 р.1). З огляду на зазначене, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, наскільки адекватними згідно з наявними завданнями є настрої населення та бізнесу у сфері економіки. З метою вивчення стану та динаміки соціально-економічного самопочуття й економічної поведінки населення та бізнесу Інститутом економіки та прогнозування НАН України разом з Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка були проведені дослідження, адже саме від активності населення й бізнесу та їх адекватної реакції на необхідні реформи залежатиме успішність процесів європеїзації в Україні й у сфері економіки, і в державному будівництві та політиці, що його реалізує.

. Патерналізм і пасивність українського суспільства

Курс реформ, проголошений в Україні за підсумками постреволюційних виборів 2014 р., передбачає, крім іншого, цілеспрямовану й ефективно організовану діяльність держави в напрямі забезпечення політичних та економічних свобод на засадах самореалізаціїй самовідповідальності діяльності населення в умовах подальшої розбудови ринкової економіки, функціонування якої забезпечуватиметься передусім вільною торгівлею. Вважається, що це дозволить згідно з цією ідеологемою досягти в підсумку підвищення рівня добробуту народу, заради чого й мають здійснюватися всі реформи. Не вдаючись до деталей теоретичної та практичної цінності такого характеру економічної доктрини, основою якої є організована діяльність, що забезпечує вільну торгівлю й ринкову економіку (предмет окремого дослідження), вважаємо за необхідне зауважити, що сучасні погляди стосовно результативності вільної торгівлі щодо її впливу на розвиток економіки окремої країни відрізняються від домінуючої посткейнсіанської мейнстрімової гілки економічної науки. Зокрема, Е. С. Райнерт вважає, що «сьогодні незміцнілу промисловість країн третього світу душить та сама вільна торгівля, від якої Норвегія захищалася ціле сторіччя. Той факт, що Норвегії необхідна вільна торгівля сьогодні, не означає, що вона була їй необхідна 150 років тому, і також не означає, що вона необхідна бідним країнам у наші дні <...> вільна торгівля вигідна обом сторонам тільки у випадку, якщо вони перебувають на одній стадії розвитку»3. При цьому з-поміж основоположних чинників, які визначали економічний прогрес у суспільствах, провідна роль відведена їх технологічній креативності. Адже завдяки останній, зокрема, західна цивілізація досягла значно комфортнішого життя широких мас населення (першоосновою формування багатства є саме технологічні досягнення). І країни, одні з найбідніших у світі ще декілька століть тому, досягли найвищого на сьогодні рівня життя. Як уже зазначалося, основою такого збагачення є насамперед технологічна креативність, доповнена інноваціями у сферах інституційної справи, права власності, мотивації державного управління і (на чому зараз часто наголошується) в розвитку саме вільної торгівлі. Однак політика вільної торгівлі, яка вважається одним із наріжних каменів4 у досягненні креативності західного суспільства та його успішності протягом останніх 200 років, має враховувати, що «технічні зміни (які й забезпечують довготривалу успішність в розвитку. - Авт.) відомі своєю вразливістю до провалів ринку (наявність останніх визнається і прибічниками, і противниками вільного ринку. - Авт.), тобто вільна ринкова система сама по собі навряд чи забезпечить бажаний рівень інновацій <...>, що стосується нової техніки, суспільство вимушено доповнює звичайні ринкові механізми іншими інститутами <...> Політика важлива ще й через те, що правлячі еліти - <...> визначають ієрархію пріоритетів <...> Корупція та продажність призводять до зниження ефективності суспільних благ, що надаються владами <...>, і відволікають енергію й талант від досягнення більш продуктивних цілей», передусім щодо надбання інновацій та успішності в забезпеченні амбітних цілей розвитку. Основоположною основою саме практичної економічної політики, що виправдала себе впродовж багатьох століть, на думку Е. Райнерта, є теоретичні положення т.зв. другого канону, основою яких, зокрема, є економічна політика Тюдорів, розпочата в Англії ще в 1485 р., а також наукові праці Д. Ботерля (1588 р.), А. Серра (1613 р.), Ф. Ліста (1841 р.), М. і Г. Керрі (XIX ст.), Й. Шумпетера та багатьох інших. Завдяки їм, зокрема, реалізувалася промислова політика США, а також політика, зі здійсненням якої почалося піднесення економіки Японії та азійських «тигрів» (1945 р. і надалі). На тлі таких зауважень у межах проголошеного в Україні курсу реформ важливо оцінити те, наскільки адекватним є наявний тип економічного мислення населення відповідно до вже обраного напряму реформ згідно із задекларованими змінами в діяльності держави щодо її економічної політики та відповідної поведінки населення й бізнесу.

Важливими в такому сенсі є погляди населення щодо політичного режиму, оскільки кожний із них має різний ступінь відповідальності за підвищення рівня добробуту населення. У крайніх ідеологемах щодо цього, з одного боку, потрібна «невидима рука ринку» з державою - «нічним охоронцем», а з іншого - централізоване планування та соціальна відповідальність держави. Це, зрештою, означає, що «комунізм і лібералізм - це якщо не рідні, то двоюрідні брати, два абстрактних теоретичних вчення, що витають над тривіальними фактами реального світу. В обох теоріях не вистачає того, що ми називаємо капіталом людського духу й волі (нім. Teilst - and Willens - Kapital), - нових знань, інновацій, підприємництва, лідерства та організаційних здібностей».

Наведене зобов’язує сучасного дослідника зосередити свої зусилля саме на тому, чого не вистачає в зазначених абстрактних теоріях, що робить їх невідповідними вимогам часу,а саме на питаннях стосовно настроїв, які панують поміж населення, та поведінки суб’єктів економічної діяльності. Саме цьому, власне, і присвячено статтю, що була підготовлена спочатку як тези для доповіді на круглому столі, проведеному в Інституті стратегічних досліджень з теми «Імплементація Угоди про асоціацію України з ЄС: рік перший».

З огляду на те, що авторитарний режим політичного правління досить часто характеризується більшим ступенем патерналізму та водночас меншою участю громадянського суспільства у вирішенні питань соціально-політичного характеру, вартими уваги є відповідні респондентські оцінки населення України. Так, третина опитаних у листопаді 2015 р. в Україні (32,6 %) вважають, що авторитарне правління може мати перевагу над демократією (вказує на вияви патерналізму для цієї частини суспільства), а кожний четвертий опитаний (23,9 %) зазначив, що політичний режим у державі не має для нього значення (вказує на вияви політичного абсентеїзму та пасивності частки респондентів). При цьому варто зазначити, що кількість прихильників авторитаризму збільшилася в період із серпня (28,8 %) по листопад (32,6 %) 2015 р. (табл. 1).

Таблиця 1 Розподіл відповідей респондентів на запитання анкети «З яким із наступних тверджень Ви найбільше погоджуєтеся ?», %

Проведене дослідження також свідчить про те, що більшість респондентів готові поступитися власними політичними свободами задля економічного зростання держави (можна вважати опосередкованою прихильністю до державного патерналізму). Цей показникзберігається протягом обох хвиль опитування і на листопад 2015 р. становить 68,9 % опитаних (табл. 2). Такий результат є ще одним доказом того, що економічне зростання в Україні є основним у реалізації відповідної економічної політики. Адже відомо, що для країн, у яких не досягнуто рівня ВВП на душу населення близько 20 тис. дол. США, інші характерні ознаки оцінки результативності економічної та соціальної політики також, на жаль, є не найліпшими. І тільки після виходу на зазначений рубіж щодо рівня життя населення критерії оцінки результативності реформ змінюються. Саме тому населення часто робить свій вибір з огляду на оцінку діяльності держави, впливаючи через політичні процеси відповідно до того, наскільки держава задовольнятиме споживчі настрої населення, тобто вестиме себе популістськи, віддаючи пріоритет відповідній політиці щодо задоволення патерналістських настроїв населення, знижуючи тим самим його підприємницький дух щодо інноваційних ініціатив, які формують економічне зростання, яке так необхідне для бідної країни та її збіднілого населення.

Розподіл відповідей респондентів на запитання анкети «У якій із двох країн Ви, якби могли обирати, хотіли б жити: у країні А (має мало політичних свобод, але міцне економічне зростання) чи в країні Б (має всі політичні свободи, але слабке економічне зростання)?», %

Важливим показником прихильності населення до державного патерналізму є думка 87,9 % респондентів про те, що держава повинна піклуватися про всіх своїх громадян і покладати на себе функцію забезпечення гідного рівня життя в суспільстві (табл. 3). З іншого боку, той факт, що 60,4 % опитаних вважають, що держава повинна якомога менше втручатися в життя та економічну активність громадян, вказує на порівняно низький рівень політичної та, що особливо важливо, економічної освіченості в українському соціумі, адже піклування про рівень життя громадян, як уже зазначалося, передбачає втручання відповідних органів влади і в їхнє життя. Такий висновок підтверджується й іншими соціологічними дослідженнями. Зокрема, достатньо послідовний і виважений в академічному відношенні моніторинг соціальних змін Інституту соціології НАН України свідчить, що достатній рівень політичних та економічних знань мають станом на 2014 р. відповідно 25,0 % та 19,8 % населення України8. Разом з тим важливо зауважити, що за період досліджень із 1996 р. (тобто за 12 років) кількість респондентів, які відповідали на це запитання позитивно, зросла понад удвічі. Можна очікувати, що з часом, приблизно у 2025 р., за таких тенденцій сформується критична маса людей, тобто понад 50 %, які добре розумітимуться щодо політики й економіки завдяки підвищенню рівня їхніх знань.

Високі соціальні стандарти та обмеження можливостей бізнесу характерні передусім для авторитарних політичних режимів. Станом на листопад 2015 р. більшість респондентів (68,7 %) підтримують забезпечення високого рівня соціальних стандартів завдяки збільшенню податків, певно, орієнтуючись на ностальгічні образи життя в СРСР. При цьомулише кожен п’ятий опитаний (21,9 %) вважає, що зменшення податкового тиску варте погіршення ситуації в соціальній сфері (табл. 4).

Розподіл відповідей респондентів на запитання анкети «Люди мають різні погляди на те, як вирішити економічні проблеми в Україні. Скажіть, яке із тверджень Вам найближче?», %

8 Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. - К.: Інститут соціології НАНУ, 2014. - Том 2. -

9 Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. - К.: Інститут соціології НАНУ, 2014. - Том 2.

50,7 % опитаних вважають, що за добробут громадян має відповідати уряд, що є ще одним яскравим показником їх пасивності й рівня патерналізму в українському суспільстві (табл. 5). Своєю чергою, 37,9 % респондентів вітають піклування держави лише про непрацездатну частину населення, тобто орієнтуються на наявну модель соціального захисту (можна припустити, що за такої орієнтації, на думку респондентів, обсяг надаваної допомоги має бути вищим, ніж зараз). Разом з тим станом на 2014 р., за даними дослідження Інституту соціології НАН України, 54,4 % респондентів зазначають, що більшість людей у глибині душі не люблять обтяжувати себе заради допомоги іншим, хоча порівняно з 2012 р. кількість таких осіб зменшилася на 9,5 в.п., а до цього за весь період спостережень з 1992 р. зазначений показник зростав. Це означає, що революційні події кінця 2013-2014 рр. позитивно вплинули на настрої людей щодо їх участі в допомозі іншим9. Однак показник із питомою вагою в 54,4 % свідчить, що більшість поки що не бачить себе здатною допомогти іншим, а це означає, що передусім таку допомогу має надавати держава, оскільки згідно з дослідженнями 2015 р. лише 8,6 % дотримуються думки про те, що люди мають самостійно відповідати за власний добробут. Тобто рівень настроїв стосовно самовідповідальності населення, що є суттєвою та важливою ознакою успішності за мейнстрімовою ідеологією формування економічної політики, в Україні є поки що досить низьким.

Розподіл відповідей респондентів на запитання анкети «Яке із цих тверджень найбільше відповідає Вашій точці зору?», %

Пасивність українського соціуму чітко простежується завдяки показникам щодо готовності респондентів до активної громадської та волонтерської діяльності (табл. 6). Так, лише 36,4 % опитаних можна вважати «активними» громадянами, при цьому «ядро активних громадян» становить лише 13,8 % респондентів. Варто зазначити, що найвищий рівень громадської активності припадає саме на волонтерську діяльність із питань контролю місцевої влади, що є не стільки показником активності суспільства, скільки результатом низького рівня довіри до чинної влади.