Материал: Економічна історія України том 2

У ході кампанії підвищили роздрібні ціни на алкогольні напої, зменшили їх постачання в мережу роздрібної торгівлі, скоротили виробництво лікеро-горілчаної продукції за рахунок знищення сировини (в 1986–1989 рр. в Україні розкорчували до 60 тис. га виноградників).

Паралельно розгорнули акцію з пропаганди здорового способу життя, посилили боротьбу з пияцтвом на робочому місці. З 1 лютого по 31 липня 1986 р. відбувався всесоюзний рейд «За ефективну працю і здоровий побут». За результатами рейду в Україні відрапортували про усунення більш як 15 тис. порушень антиалкогольного законодавства6. За підсумками 1986 р., споживання спиртних напоїв в Україні знизилось порівняно з 1984 р. майже у два рази; на третину зменшилася кількість осіб, яких доставили в медвитверезники; на 26% – кількість злочинів, що були скоєні на ґрунті пияцтва7.

Боротьба з алкоголізмом принесла двоякий ефект. У 2,5 раза скоротилося споживання алкогольної продукції, що сприяло зростанню тривалості життя та народжуваності, зменшенню рівня смертності, зниженню загального рівня злочинності. Тільки за перший рік продуктивність праці зросла майже на 13%. Проте негативні наслідки реформи значно перевищили позитивні. За даними голови Ради міністрів СРСР М.Рижкова, бюджет у 1985 р. недоодержав 60 млрд руб. прибутку порівняно з планом. Голова українського уряду В.Масол оцінював недоодержаний прибуток в Україні в 10 млрд руб. Через лакуни в бюджеті почало скорочуватися фінансування соціально-важливих статей8. Сильно зросло незадоволення народу, підвищилося соціальне напруження в суспільстві. Населення почало масово гнати самогон, що призвело до дефіциту цукру та дріжджів.

Черговим масштабним заходом стало проведення кампанії з боротьби з нетрудовими доходами. З 1 липня 1986 р. вона набула чинності за указом президії Верховної Ради СРСР «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами». Правоохоронні органи, партійні організації, інші громадські об’єднання отримали завдання посилити боротьбу з розкраданням соціалістичної власності, хабарництвом, спекуляцією та іншими злочинами, які були джерелами нетрудових доходів.

На практиці особлива увага адміністративно-силових структур спрямовувалася на викорінення приватної ініціативи в усіх її формах: обмежувалася діяльність шабашників, кустарів, господарів присадибних ділянок, дачників, вуличних торгівців, збільшувалася до 5 років з конфіскацією майна кримінальна відповідальність громадян за заняття приватнопідприємницькою діяльністю. Держава вимагала від своїх громадян ефективної праці у виробництві, фактично усуваючи їх від будьяких можливостей покращувати своє матеріальне становище.

На противагу непопулярним заходам влада декларувала населенню своє піклування шляхом так званої зміни пріоритетів в економічній спеціалізації країни в бік задоволення потреб громадян в якісних товарах, у розвитку споживчого ринку. Зокрема, боротьба за якість продукції проводилася через систему Держприймання. Новостворене у 1987 р. відомство, перевіряючи якість готової продукції підприємств, за короткий строк виявило серйозні недоліки у забезпеченні рівня якості виробів. Більше половини перевірок в 1987–1988 рр. засвідчили факти випуску

502 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

неякісної продукції. За 9 місяців 1988 р. на 117 підприємствах (44,3% перевірених) забракували 100% продукції. Основні причини виготовлення неякісного товару – низький технічний рівень підприємств, застарілі технології, відсутність гнучких систем управління якістю9.

Однак функціонування системи Держприймання виявилося нежиттєздатним (воно не проіснувало й двох років): по-перше, через відсутність можливостей і ресурсів для повсюдного ефективного контролю; по-друге, система сприяла посиленню корумпованості державного апарату, оскільки виробники швидко навчилися співпрацювати з чиновниками; по-третє, виконання планів істотно знизилося, впали заробітки. І найголовніше – Держприймання було введене в дію за відсутності відповідного економічного і правового механізму; а також без наявності науково обґрунтованої програми освоєння на підприємствах міжнародних стандартів, відпрацювання механізму атестації виробництва на стабільність якості і сертифікації продукції, підготовки кадрів з маркетингу й управління якістю та ін.10

Задовольнити ринок у товарах народного споживання, а також покращити якість обслуговування в державній торгівлі та споживчій кооперації планували за рахунок поліпшення планування, економічного стимулювання і вдосконалення управління в цих галузях, про що й зазначалося у відповідних постановах ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР за 1986 р. Планувалося переводити підприємства на повний госпрозрахунок, розширити їх самостійність і посилити відповідальність за результати господарської діяльності11. Опубліковані постанови готували позитивне сприйняття громадськості щодо необхідності удосконалення виробничого процесу за рахунок самостійності і відповідальності працюючих. Закон «Про трудові колективи» (1986 р.) декларував розширення повноважень трудівників: їм дозволили створення рад трудових колективів, які мали право обирати керівників, регулювати заробітну плату і відрахування на соціальні потреби. Однак реалізація цього закону, як і майже всіх ключових заходів з перебудови, на практиці призвела до дезорганізації командної економіки.

Причина невдач полягала в тому, що пропоновані суспільству зміни були дозованими, здійснювалися під пильним наглядом держави, з використанням наявних в її арсеналі бюрократичних важелів. В Україні до того ж республіканська влада реформаторський курс М.Горбачова сприймала як чергову кампанію з наведення елементарного порядку, зміцнення дисципліни, підвищення відповідальності кадрів. Майже через півтора роки після проголошення курсу на прискорення на засіданні політбюро ЦК КПУ партійні лідери змушені були констатувати: «Перебудова йде повільно, суттєвих змін у стилі роботи поки що не відбулось»12.

2. Наслідки Чорнобильської катастрофи

26 квітня 1986 р. о 1-й годині 24 хвилини на енергоблоці № 4 однієї з найпотужніших у світі атомних електростанцій – Чорнобильській АЕС – відбулося два вибухи, що спричинили руйнування реактора і викид великої кількості радіоактивних речовин у повітря. В основному це були радіоактивні йод, стронцій, плутоній та деякі інші ізотопи. Хмара, яка утворилася від вибуху, пройшла над значною територією України й інших країн, поступово втрачаючи свою інтенсивність.

Наслідки, які мала аварія на четвертому блоці Чорнобильської АЕС, дали підстави класифікувати її як катастрофу планетарного масштабу. В результаті аварії постраждали майже 5 млн людей, було забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тис. міст і селищ Білорусії, України та Російської Федерації. З них в Україні було забруднено 2293 населених пункти 74 районів, в яких проживало 2,6 млн людей. Чорнобильська катастрофа спричинила безпрецедентне опромінення населення. Незабаром радіоактивні викиди були виявлені на території Швеції, Норвегії, Польщі, Австрії, Швейцарії, Німеччини, Фінляндії, Великобританії та інших держав13.

Радіоактивно забруднене довкілля, що сформувалося внаслідок аварії, стало найбільшим екологічним лихом для навколишнього середовища. Було забруднено понад 53,5 тис. кв. км території України. Найзабрудненішою є територія навколо самої станції, так звана зона відчуження (площею 2044 кв. км), з якої у 1986 р. евакуювали населення. У 1998 р. до території зони відчуження було приєднано частину території зони безумовного (обов’язкового) відселення, за рахунок чого загальна площа зони відчуження збільшилася до 2598 кв. км.

У зв’язку з аварією на ЧАЕС в Україні постраждало майже 7% населення. 3,5 млн громадян отримали додаткове опромінення, серед них 1,3 млн дітей. Медичне обстеження постраждалого населення показало, що серед них хворих до 80%, у тому числі серед ліквідаторів – 85%. 82 тис. осіб стали інвалідами14. Виявлено, що радіаційне забруднення є збудником онкологічних захворювань: після аварії серед населення зафіксовано зростання кількості хворих, особливо дітей дошкільного і шкільного віку. Погіршення стану здоров’я, необхідність внесення змін до традиційного способу життя населення та значні фінансові витрати на розвиток мережі лікувальних закладів – ось перелік основних питань, які становлять довготривалі медичні наслідки аварії.

Чорнобильська катастрофа істотно змінила життя мільйонів людей. З місць постійного проживання було переселено 162 тис. осіб. Часткове переселення у багатьох випадках призвело до руйнації структури життєзабезпечення, обмежень у веденні сільського господарства, втрати робочих місць, підвищення рівня безробіття, загострення інших соціальних проблем. Демографічні показники на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, погіршилися: народжуваність зменшується, а смертність зростає, працездатне населення мігрує з цих територій. Ставлення населення, яке проживає на чистих територіях, до продукції, виробленої на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, ускладнює її реалізацію, що передовсім призводить до скорочення місцевих доходів. Усе це спричиняє як зменшення виробничої активності населення, так і скорочення кількості робочих місць. У результаті погіршився економічний стан регіонів та рівень добробуту населення, яке в них проживає. Погіршення якості харчування, умов праці та відпочинку позначилося на стані здоров’я населення15.

Аварія порушила життєдіяльність і виробництво у багатьох регіонах УРСР, БРСР і РРФСР, призвела до зниження виробництва електроенергії. Істотні збитки були завдані сільськогосподарським та промисловим об’єктам, постраждали лісові масиви та водне господарство (обмежено використання 5120 кв. км сільгоспугідь, 4920 кв. км лісів). У зв’язку з евакуацією населення із забруднених територій ви-

504 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

никла проблема будівництва додаткового житла. В 1986–1987 рр. переселенцям побудували приблизно 15 тис. квартир, гуртожитків для понад тисячі осіб, 23 тис. будівель, близько 800 закладів соціальної та культурної сфери. Замість відселеного м. Прип’ять для персоналу ЧАЕС звели м. Славутич16.

У результаті аварії в суспільстві утворилася категорія громадян, які набули статусу «постраждале населення» (включає ліквідаторів аварії, переселенців із високозабруднених територій, мешканців територій, що вважаються помірно забрудненими, де населення піддається постійному впливу зовнішнього і внутрішнього опромінення малими дозами радіації). Держава взяла на себе на законодавчому рівні великий обсяг соціальних гарантій щодо різних категорій постраждалого населення.

Аварія на ЧАЕС стала причиною серйозних збитків для економіки та соціальної сфери як в СРСР, так і за його межами. Прямі збитки, фінансові витрати та непрямі збитки для України становлять за минулі з моменту аварії роки десятки мільярдів доларів США. Збитки матеріально-майнових комплексів і окремих об’єктів економіки лише у зоні відчуження становлять сумарно 1385 млн дол. Прямі витрати України на пом’якшення наслідків катастрофи за рахунок усіх джерел фінансування за період з 1986 по 1991 рр. становили близько 6 млрд дол., а з 1992 по 2005 рр. включно – 7,35 млрд дол.

Тягар на економіку, пов’язаний із ліквідацією аварії, є одним з найважливіших її наслідків. За розрахунками українських спеціалістів, сумарні економічні збитки для України до 2015 р. становитимуть 179 млрд дол. Означене число не можна вважати остаточним, тому що воно не повною мірою враховує усі непрямі збитки економіки України. Серед них: втрата здоров’я та працездатності теперішніх і майбутніх поколінь; майбутні витрати на реабілітацію забруднених територій і водних басейнів; майбутні витрати на виведення ЧАЕС з експлуатації і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, захоронення радіоактивних відходів із об’єкта «Укриття» та відходів ядерного палива з ЧАЕС. Затрати, пов’язані з мінімізацією наслідків катастрофи, багато років лежатимуть важким тягарем на економіці країни17.

3. Провал економічної реформи 1987 р.

Керівництво держави переконалося в тому, що вживані заходи не допомагають кардинально змінити ситуацію в економічній сфері. Показники збільшення валової продукції, які спостерігалися в статистичних даних за 1985–1986 рр., не забезпечували цілей прискорення. Відчутного удару по бюджету завдали світова економічна криза та Чорнобильська катастрофа.

Влада взялася за перегляд економічної стратегії. У червні 1987 р. на пленумі ЦК КПРС було озвучено нову лінію політики розвитку. У постанові «Про завдання партії по докорінній перебудові управління економікою» зазначалося, що «ключовим завданням перебудови, найважливішою умовою прискорення соціальноекономічного розвитку є радикальна реформа управління економікою»18. Проект реформи передбачав: розширення самостійності підприємств на принципах госпрозрахунку і самофінансування; поступове відродження приватного сектора еко-

номіки; відмову від монополії зовнішньої торгівлі і глибоку інтеграцію у світовий ринок; скорочення кількості галузевих міністерств і відомств, встановлення між ними партнерських відносин.

Для реалізації реформи в короткий строк була видана низка законів, покликаних відрегулювати механізм формування нових умов господарювання. Згідно з законом «Про державне підприємство» від 30 червня 1987 р. підприємства одержували більше самостійності, самоуправління, право переходу на самофінансування, а саме: право укладати контракти зі своїми постачальниками і споживачами; встановлювати прямі, без посередництва Держплану СРСР, зв’язки з іншими суб’єктами господарювання; збільшувати заробітну плату й премії працівникам у разі перевиконання плану; встановлювати номенклатуру і асортимент продукції.

Однак проголошена самостійність трудових колективів залишалася прописаними на папері словами. Міністерства й надалі втручалися в оперативну діяльність підприємств, використовуючи адміністративні методи управління, які обмежували свободу і підприємливість підприємств, ставили перед необхідністю обов’язкового виконання контрольних цифр планування. Наявність державного ціноутворення змушувала ухилятися від виробництва низькорентабельної, але вкрай необхідної для споживання продукції. Після переходу на нові умови господарювання підприємства залишалися зв’язаними затвердженим п’ятирічним планом. В умовах командної економіки самостійність у розв’язанні виробничих завдань негайно оберталася ускладненнями для сусідів. Відсутність вільного ринку цін, товарів, робочої сили і грошей не дозволяла підприємствам використовувати свої нові можливості для ефективної господарської діяльності.

Унаслідок автономних дій і господарської самостійності підприємств, що переслідували свої вигоди, розвалювалася вся планова система управління економіки і міжгосподарські зв’язки. Начальники, не будучи власниками за відсутності жорсткого адміністративного контролю з боку держави, не виявляли зацікавлення у довготривалому й ефективному розвитку підприємств. Нерідко адміністрація підприємств в повному обсязі використовувала наявні в системі суперечності з власної вигоди. Серед найчастіше апробованих: виконання плану (його показники вимірювалися в рублях, а не в натуральній продукції) за рахунок ухилення від виробництва дешевих товарів і відповідно виготовлення товарів з вищою вартістю; перекачування коштів з інвестиційних фондів у фонди споживання; створення на базі державних підприємств кооперативів. Як результат, намагання радянського керівництва створити в СРСР щось на зразок «централізованого ринку» виявилися провальними.

Ще за півроку до офіційного проголошення реформи були зроблені перші кроки у формуванні підприємницького прошарку населення. В листопаді 1986 р. Верховна Рада СРСР ухвалила закон «Про індивідуальну трудову діяльність», що мав на меті розкріпачення особистої ініціативи виробника, створення в економіці конкурентного середовища, що сприяло б зростанню кількісних та якісних показників19. На підставі його положень допускалося індивідуальне підприємництво у сфері виробництва товарів народного споживання і побутового обслуговування.

Закон «Про кооперацію» (травень 1988 р.) ще більше розширив рамки приватної ініціативи, оскільки проголошував рівноправність державного і кооператив-