Материал: Економічна історія України том 2

506 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

ного сектора економіки. За законом, населенню гарантувалися право добровільного вступу до кооперативу і виходу з нього; участь в управлінні всіма справами кооперативу; самостійність колективного господарювання і незалежність кооперативу в прийнятті рішень щодо виконання його статутних завдань; право отримувати готівкові доходи від кооперативної діяльності, відповідні до кількості та якості праці.

Надавався дозвіл створювати кооперативи у торгівлі, промисловості, сфері послуг і громадському харчуванні. Дозволявся також сімейний підряд у сільському господарстві, створення малих підприємств. Рамки легального приватного сектора, який формувався під впливом цих двох законів, обмежувалися трьома десятками видів виробництва товарів і послуг. Найбільшого розвитку кооперативи набули в роздрібній торгівлі та громадському харчуванні.

Швидкі темпи розвитку були властивими насамперед для кооперативів, які паразитували на великих підприємствах з дозволу їх адміністрації. Користуючись на пільгових умовах державними засобами виробництва та сировиною і за відсутності необхідності дотримуватися обмежень цінової політики, кооперативи мали змогу отримувати прибутки, діаметрально протилежні збиткам підприємств, при яких вони створювалися. В результаті влада втратила можливості контролювати позиції недержавного сектора і вживала численні обмеження, які звужували самостійність кооперативів.

На виконання програми зі скорочення чиновницького апарату протягом 1987–1988 рр. було проведено радикальну зміну структури управління. Станом на вересень 1988 р. повідомлялося, що відповідно до генеральної схеми управління народним господарством в УРСР ліквідовано 9 союзно-республіканських і республіканських міністерств і відомств. Було затверджено нові схеми управління галузями народного господарства, які передбачали дволанкову систему, ліквідовано 54 республіканських промислових об’єднання і понад 300 інших галузевих органів середньої ланки, зменшено вдвічі чисельність працівників республіканських управлінських органів20.

Демократизація управління здійснювалася командними методами, за шаблоном, без урахування регіональної специфіки. В Україні, попри заперечення республіканської влади, були ліквідовані республіканські органи, які відали чорною металургією, вугільною промисловістю, геологією. У безпосереднє підпорядкування союзних органів передавалася цементна промисловість21. У результаті непродуманості пропонованих заходів відбувся розвал інформаційної системи народного господарства. Звільнення досвідчених кадрів та знищення їхньої документації призвели до хаосу і дезорганізації управління господарством, порушення зв’язків між суб’єктами господарювання.

Реформа характеризувалася непослідовністю. Кардинально не змінилися форми власності. Нові форми власності, такі як оренда, комерційний кредит, колективна власність, фермерство, ще не одержали скільки-небудь значного розвитку. Ці острівці в морі державної власності були недостатніми, щоб залучити широкі маси до перебудови господарського механізму. Госпрозрахункові відносини були доведені тільки до підприємств і углиб не пішли. Формальне проведення перебудови системи оплати і стимулювання праці не забезпечило підсилення зв’язку матеріального винагородження з кінцевими результатами праці. Реальною супере-

чністю, що знижувала потенціал реформи, було співіснування двох господарських механізмів. У результаті економічні нормативи не тільки не розширювали самостійності колективів, а навіть не дозволяли працювати їм на засадах самофінансування. Міністерства за допомогою економічних і адміністративних важелів продовжували проводити політику вилучення коштів у стабільно працюючих підприємств і перекачування їх низькорентабельним, збитковим. Спостерігалася також відсутність комплексного підходу до проведення економічної реформи: відкладалася реформа ціноутворення, повільно розвивалася оптова торгівля, не вирішувалися питання економічних взаємовідносин галузей і територій.

Як показала практика, реформаторам треба було не вдосконалювати, а ламати командну економіку. Відірвана від ринку, вона не підлягала реформуванню. Економіка могла бути або директивною, або ринковою, окремі прояви ринкових відносин лише підривали план22.

4. Характер розвитку української промисловості і транспорту

Економіка України й надалі розвивалася як складова загальносоюзної системи. Внутрішні потреби економіки і населення забезпечувалися продукцією власного виробництва тільки на 82%. Спостерігалася залежність економіки від поставок ключових видів сировини – нафти, газу, лісоматеріалів, бавовни та ін. За рахунок ввезення з-поза меж України повністю формувалися ресурси споживання каучуку, на 70–80% – потреби в кольорових металах, устаткуванні й інструментах, хімічних волокнах, парфюмерно-косметичних виробах, на 40–50% – у продукції целюлозно-паперової, текстильної, медичної галузей, в електротехнічних і кабельних виробах23.

Специфіка роботи окремих підприємств характеризувалася повною залежністю від єдиного народногосподарського комплексу СРСР. Навіть у виробництві продукції, де республіка займала монопольне становище (магістральні тепловози, кукурудзяно-збиральні комбайни та ін.) зберігалася велика залежність від підприємств інших союзних республік у постачанні електроустаткування, силових двигунів, радіотехнічних та інших комплектуючих виробів. В обмін на відсутні в Україні матеріально-сировинні і товарні ресурси республіка вивозила за свої межі шосту частину ВВП24.

Головною характеристикою промисловості України було надання пріоритетів галузям групи А, частка яких в структурі промисловості становила 73%25. У п’ятирічному плані на 1986–1990 рр. суттєвих змін не відбулося, в групу Б капіталовкладення виділялися за залишковим принципом.

Згідно з численними інформаційними довідками республіканських органів, на початку політики «перебудови» спостерігалося ефективне виконання планів. Середньорічні темпи приросту в промисловості за 1986–1988 рр. зросли на 4,2% порівняно з 3,6% за попередню п’ятирічку, у тому числі випуск продукції групи Б – на 4,5% проти 3,7%. У 1,6 раза скоротилася кількість підприємств, які не виконували зобов’язань з постачання своїм споживачам. Виконання планів обґрунтовувалось наявністю позитивних структурних змін у промисловості; покращенням договірної дисципліни; послідовністю у здійсненні програми ресурсозбереження;

508 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

впровадженням досягнень науково-технічного прогресу; підвищення результативності в діяльності підприємств, які працювали на умовах повного госпрозрахунку і самофінансування26.

Проте досягнуті показники не були стійкими. Реальна ситуація характеризувалася: наявністю нестабільної роботи підприємств і окремих галузей господарства; частковістю залучення нових методів господарювання; повільністю розвитку оптової торгівлі засобами виробництва. Народне господарство зберігало витратний характер.

Протягом 1989 р. відбувся спад: знизилися до 3% темпи приросту продукції, погіршилося виконання договірних зобов’язань, збільшилася кількість підприємств, які не виконували планів. Загострилося становище на споживчому ринку, розширилася номенклатура дефіцитних товарів, піднялися ціни27.

В Україні у важкому фінансовому і економічному становищі опинилися індустріальні галузі економіки (металургія, хімічна індустрія, нафтопереробна, гірничодобувна промисловість). Їхня діяльність характеризувалася низькою рентабельністю виробництва у зв’язку з його енергоємністю, фізичним зношенням і моральним старінням виробничих фондів.

Улітку 1989 р. відбулися страйки на вугільних підприємствах. Великої шкоди було заподіяно через зупинку вугільного виробництва. В період з 15 по 27 липня 1989 р. втрати видобутку вугілля становили понад 2,5 млн т, товарної продукції – більш як на 70 млн руб. Вуглевидобувні підприємства недоодержали більш як 17 млн руб. Значні економічні збитки несли підприємства і в період після страйків через наступну дезорганізацію та різке зниження ефективності виробництва. Серед тих, що відстають, на кінець року знаходилось 15 із 22 вуглевидобувних об’єднань проти 4 на початку червня. Загальні збитки, спричинені страйками за період з червня по листопад для самої вугільної галузі зазначалися втратою: видобутку 7,2 млн т вугілля, зниженням обсягу одержаного прибутку на 230 млн руб., зменшенням розмірів фондів економічного стимулювання більш як на 37 млн руб.28 Крім того, страйки шахтарів і викликаний ними спад у роботі вугільної промисловості ускладнили і без того важке становище в суміжних галузях. На кінець року становище у вугільній промисловості залишалось напруженим. У галузі знизився рівень управління виробництвом. На багатьох шахтах і об’єднаннях спостерігалась навіть конфронтація між адміністрацією і страйковими комітетами. Знизився рівень трудової і технологічної дисципліни, збільшилась кількість аварій, зріс виробничий травматизм, намітилася тенденція плинності кадрів: чисельність працівників вугільної галузі зменшилася у січні 1990 р. проти відповідного періоду 1989 р. на 10,3 тис. осіб29. В інших галузях теж фіксувалося послаблення виробничої, технологічної, трудової і виконавської дисципліни. Почалися масові звільнення кваліфікованих кадрів: так, в оборонному комплексі республіки у 1989 р. загальна чисельність робітників скоротилася на 11 тис. осіб, в 1990 р. на 25 тис. осіб, за І квартал 1991 р. – на 36 тис. осіб30.

Після аварії на ЧАЕС енергетична система республіки перейшла на напружений режим постачання. Темпи оновлення виробничих фондів підприємств Міненерго УРСР не перевищували 2–3% на рік, а частка генеруючого устаткування, що відпрацювало допустиму межу робочого часу, постійно зростала. Через відсутність

технологічного резерву потужностей доводилося практично цілорічно обмежувати енергопостачання промислових підприємств. В аварійному стані перебувало близько 50 тис. км сільських електромереж, які в разі погіршення природних умов працювали з перебоями31.

На підприємствах чорної металургії до інших характерних для всього промислового циклу проблем додалося незадовільне становище із заготівлі металевого лому. У січні 1990 р. його недодали до плану 96,7 тис. т, у тому числі підприємствами республіканського підпорядкування – 91 тис. т32.

Через перебої у постачанні сировини не виконувалися плани з виробництва аміаку, кальцитової соди, синтетичних барвників, поліетилену, шин для сільськогосподарських машин та іншої продукції підприємства хімічної і нафтохімічної промисловості. На роботу підприємств Мінбудматеріалів УРСР впливала затримка в освоєнні потужностей нового устаткування, недостатня кваліфікація інженерних працівників33.

Легку промисловість згідно з постановою Ради міністрів СРСР «Про заходи щодо збільшення виробництва і прискорення насичення ринку товарами народного споживання» (серпень 1988 р.) планувалося розбудовувати, оскільки галузь потребувала докорінного переозброєння виробництва, широкого використання сучасної техніки і технології. Однак заплановані в бюджеті кошти на 1986–1990 рр. не давали можливості реалізувати задумане. Фактично на початку п’ятирічки відмовилися від будівництва 27 підприємств, на 13 було перенесено на невизначений строк введення нових потужностей; з решти 35 запланованих об’єктів легкої промисловості введено в дію тільки 1234.

У легкій, місцевій, деревообробній, харчовій промисловості заявки на нове устаткування задовольнялись тільки на 60%. Окремі види устаткування радянська промисловість взагалі не виготовляла. Щорічне оновлення активної частини основних фондів не перевищувало 3% при нормативі у 8%, а зношення основних фондів сягало 40–50%. Плани виробництва товарів і реалізації платних послуг залишалися незбалансованими у зв’язку зі скороченням завезення високоякісних імпортних матеріалів35. Низький рівень заробітної плати, незадоволення розв’язання соціальних питань, особливо забезпечення житлом, зумовлювали високу плинність кваліфікованих кадрів.

На кінець 1980-х – початок 1990-х складалася ситуація, коли товари виготовлялися на суму навіть більшу, ніж запланована, але окремі плани по державному замовленню залишалися невиконаними. Недоліки в роботі пояснювалися тим, що своєчасно не було забезпечене постачання сировини по внутрішньоміністерських кооперованих поставках36.

Суперечності, закладені у характері реформи, в короткий строк виявили неспроможність держави справитися із кризовою ситуацією в економіці. Попри проголошувані М.Горбачовим зміни в переорієнтації курсу розвитку на потреби людини і впровадження інтенсифікації виробництва, економіка продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом і мала затратний характер. Широко розрекламовану програму машинобудування, що мала вивести виробництво на новий рівень продуктивності праці і забезпечити підвищення національного доходу, не вдалося

510 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

реалізувати. Державних капітальних вкладень на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств явно не вистачало.

Реформаторська діяльність керівництва держави, яке пропонувало зміни в різних сферах, часто не узгоджені між собою, призвела до розбалансованості господарства, порушення наявних зв’язків щодо матеріально-технічного забезпечення. Багато керівників насторожено сприймали рекомендовані їм економічні методи господарювання. Повільно впроваджувався внутрівиробничий госпрозрахунок у промисловості через слабку постановку економічної роботи на підприємствах і недостатній рівень економічної обізнаності37.

У транспортній системі спостерігалися ті ж тенденції. За 1986–1989 рр. було введено в обіг 33 нових і 67 подовжених (20–24 вагони) пасажирських поїздів, відкрито більше 870 автобусних маршрутів і 50 авіаліній, побудовано 8,2 тис. км автошляхів з твердим покриттям, рівень забезпечення автобусним сполученням сіл зріс до 93,9%. Здійснювалася робота з підвищення культури обслуговування пасажирів, відбудовували і реконструювали вокзали, на залізницях (Південно-Західній, Придніпровській, Одеській, Південній) вводили в експлуатацію автоматизовані системи бронювання-продажу квитків «Експрес-2».

Розвивався міський електротранспорт: на 273 км збільшилась довжина тролейбусних і на 68 км – трамвайних ліній; було введено тролейбусний рух у м. Краснодон, Антрацит, швидкісний трамвай у Кривому Розі; в багатьох містах прокладено нові тролейбусні маршрути. Збільшився пасажиропотік. Особливо інтенсивно розвивалися внутріміські перевезення; їх обсяг зріс на 19,3% і перевищив 11 млрд осіб на рік (понад 30 млн осіб за добу)38.

Однак кризова ситуація в економічному розвитку не оминула транспорту. Станом на 1991 р. відбувся спад у перевезенні вантажів і пасажирів. У 1991 р. проти 1985 р. зменшилися обсяги перевезень на залізничному, морському й авіаційному транспорті.

Отже, у результаті наростання негативних тенденцій і втрати регулюючого контролю держави відбувся розвал економічних зв’язків. За даними Мінстату України, в 1990 р. почався спад національного доходу, тенденція продовжилась і в 1991 р. Скорочувався випуск продукції в усіх галузях господарства, особливо в індустрії. Вперше було зафіксовано абсолютне зниження випуску товарів народного споживання. Економічне життя характеризувалося такими явищами, як інфляція, незбалансованість ринку, дефіцит державного бюджету.

5. Колгоспний лад у перебудовну добу

На середину 1980-х рр. аграрний сектор мав статус найзанедбанішої ланки економіки. Збитковість сільськогосподарського виробництва зумовлювалася характером командно-адміністративної системи. Щоб впорядкувати ситуацію, керівництво держави робило спроби застосувати різнопланові заходи. Однак численні урядові і партійні документи не пропонували реального механізму розв’язання наявних проблем.

Так, у червні 1985 р. було запропоновано комплекс заходів, що передбачали підвищити матеріальну заінтересованість радгоспів і колгоспів у збільшенні ви-