Материал: Економічна історія України том 2

Розділ 22

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

1. Економічна криза 1900–1903 рр.

Економічний розвиток українських земель у складі імперій Романових і Габсбургів на початку ХХ ст. значною мірою визначався вхо-

дженням її регіонів до сфери світового ринку, розширенням фабрично-заводського виробництва та зростанням товарно-грошових відносин. Промислове піднесення 90-х рр. ХІХ ст. змінилося кризою

1900–1903 рр.

Передвісником загальної економічної кризи сталагрошовакризауфінансовійсфері. Сигналомдо кризи в Росії стало банкрутство влітку 1899 р. двох значних банківсько-промислових фірм – фон Дервіза та Мамонтова в Москві. Крах фірм, пов’язаних з численними промисловими і транспортними підприємствами і банками, мав своїм наслідком скорочення комерційного кредиту1.

Державний банк Російської імперії, який тримав свою облікову ставку на рівні 4,5%, з червня став підвищувати її і в грудні довів до 7%. Приватна дисконтна ставка протягом всього 1899 р. трималась на рівні 6%, а в грудні досягла 7,5% у Петербурзі та до 7,25% у Москві. Найвище напруження на грошовому ринку спостерігалось наприкінці 1899 р. і на початку 1900 р. Кредит різко скоротився, а обліковий відсоток значно зріс. У цей час облікова ставка Держбанку і приватний дисконт досягли 7% річних.

Напруження грошового ринку почало слабшати на початку 1902 р., коли приватний дисконт знизився до 5,5%. З 1901 р. відновилося зростання депозитів у Держбанк, а з 1902 р. – і в приватні банки. У 1903 р. через певне пожвавлення у низці галузей обліковопозичкові операції приватних банків істотно розши-

12 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

рилися, супроводжуючись незначним підвищенням облікового відсотка. Випуск акцій, який досяг мінімуму в 1902 р., з 1903 р. знову почав поступово зростати

(табл. 22.1).

Таблиця 22.1. Динаміка основних показників грошово-кредитної сфери в роки піднесення і кризи, млн руб.2

За чотири роки – від 1 січня 1899 р. до 1 січня 1903 р. – обліково-позичкові операції Держбанку та приватних акціонерних банків зросли на 30%. Цей приріст лише частково було покрито надходженням депозитів, на більш значну суму було випущено в обіг нові гроші. Хоча розширення грошового обігу збіглось з періодом скорочення товарообігу, воно не могло не мати інфляційного впливу. Адже зростаюча криза спричинила скорочення кредитних угод і загострила потреби обігу в наявних коштах. Банкрутства 1899 р. ясно показували, що зростання промисловості досягло того рівня, коли не лише подальше розширення виробництва мало зупинитися, а й навіть збереження його на досягнутому рівні ставало неможливим.

Перші прояви грошової кризи спостерігалися в Донецькому басейні, де з вересня 1899 р. по березень 1900 р. зупинили платежі 18 бельгійських підприємств.

У другій половині 1899 р. прийшло в занепад кораблебудування. Фрахти знижувались, експлуатація кораблів старої конструкції ставала невигідною. Акціонерне товариство кораблебудівних, механічних і ливарних заводів у Миколаєві у звіті за 1902 р. повідомляло, що за 1899–1900 рр. операційний рік було отримано збитків на суму в 187,9 тис. руб., в 1900–1901 рр. збитки становили вже 273,8 тис. руб.3 На кінець 1899 р. криза охопила майже всі галузі промисловості і транспортні підприємства. Переважна більшість високопосадовців намагалася шукати причину кризи у зовнішніх чинниках, відкидаючи ту обставину, що країна вступила в смугу промислового надвиробництва.

Насамперед криза проявилась на фондовій біржі, яка була найчутливішим барометром ринкової кон’юнктури. Починаючи з першої чверті 1899 р. біржа стала виявляти тенденцію до зниження курсу цінних паперів. Акції ДонецькоЮріївського товариства у січні 1899 р. коштували по 680 руб., в 1900 р. – 530,

у 1901 р. – 210 руб. Міністерство фінансів у другій половині 1899 р. створило синдикат з головних петербурзьких банків з капіталом у 5,5 млн руб. для організації інтервенції на біржі з метою попередити подальше різке падіння цін на деякі дивідендні папери. Створений синдикат зайнявся купівлею на біржі акцій низки значних підприємств, у яких банки були найзацікавленішими. У той же час Державному банку у вигляді тимчасового заходу було дозволено відкривати кредити під деякі негарантовані відсоткові папери. Дещо полегшились також умови переобліку Держбанком векселів приватних банків4.

Ці заходи боротьби з грошовою кризою певною мірою полегшили становище банків і не допустили їх втрат від падіння цінних паперів. Але серйозного значення для підтримки біржових курсів це мати не могло. Як свідчить динаміка курсів цінних паперів, біржові ціни раніше були завищені спекуляцією, що не відповідало очікуваній дохідності підприємств, яка знижувалась в умовах наступаючої економічної кризи. Заходи, застосовані Міністерством фінансів, могли послабити грошові труднощі промисловості ще менше, ніж труднощі біржі, оскільки різке подорожчання кредитів залишалося в силі. Розширення кредитування промисловості, безсумнівно, тимчасово полегшило б її фінансовий стан. Разом з тим воно дозволило б промисловцям не скорочувати своє виробництво і не знижувати ціни, а це спричинило б дальше поглиблення кризи надвиробництва. Міністерство звернулось до голови Райхсбанку Німеччини з пропозицією надати Російській імперії золоту позику в 250 млн марок. Однак Райхсбанк відхилив цю пропозицію5.

На 1 січня 1900 р. невикористане емісійне право Державного банку досягло 652 млн руб., у той час як сума кредитних білетів в обороті становила 491 млн руб. Незважаючи на накопичені в Державному банку величезні кошти державного казначейства, вклади казни на балансі банку досягали 594 млн руб. Серйозних кроків для розширення будівництва за рахунок цих грошей уряд не зробив. Навпаки, залізничне будівництво, котре досягло в 1897–1899 рр. найвищого рівня, йшло в подальшому на скорочення, і казенні замовлення з 1900 р. зменшувалися. Якщо в 1901 р. в експлуатацію було введено 3218 км нових залізниць (побудова яких почалася до кризи), то в 1902 р. завершених ліній було лише 1147 км, а в 1903 р. – лише 763 км. Таким чином, головний споживач металообробної промисловості – залізничне будівництво – майже зупинилось у роки кризи. Щоправда, у 1900 р. і навіть у 1901 р. виробництво рейок для залізниць продовжувало зростати, і лише

з1902 р. воно скоротилось, але це зростання в перший рік кризи означало лише виконання раніше отриманих замовлень6.

У1899 р. скорочення виробництва почалося лише в шкіряній та хімічній галузях промисловості. Більшість галузей в Україні дали приріст, особливо значний

звидобутку вугілля, нафти, чавуну, марганцевої руди, виплавки криці. Виробництво продовжувало розширюватись за інерцією. У 1900 р. становище змінилося. Продукція важкої промисловості України продовжувала ще зростати, частково за рахунок виконання раніше отриманих замовлень, частково через введення у дію нових підприємств, але в легкій промисловості почалося згортання виробництва, більшість її галузей (крім бавовняної та цукрової) скоротила обсяги продукції.

Подібні тенденції спостерігалися і на західноукраїнських землях. Промислове пожвавлення на нафтодобувних і солеварних промислах, у хімічній, шкіряній,

14 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

харчовій та швейній промисловості змінилося кризою, котра в 1900 р. охопила всю Галичину7. Труднощі збуту нафти викликало скорочення бурових робіт. У 1899 р. були пробурені 137 тис. м, в 1901 – 130 тис. м. Дрібні нафтодобувні підприємства розорялись8. Кількість діючих підприємств в інших галузях скоротилася на третину.

Про цукрову промисловість Росії, левова частина якої була розміщена на українських землях, сучасники розповідали: на складах цукрових заводів лежить понад 6 млн пудів цукру, а цукрозаводчики зайняті питанням, куди його подіти. Раніше цукор збували на англійських ринках за ціною на 1 руб. 25 коп. нижче собівартості. Коли надлишки цукру становили мільйон пудів чи менше, над збитками не горювали, бо вони з надлишком покривалися прибутками на внутрішньому ринку.

Таблиця 22.2. Динаміка цін на цукор в період кризи, руб. за пуд9

З таблиці видно, що зниження цін на цукор (пісок) в 1903 р. проти рівня 1898 р. в Україні дорівнювало 8,6%. Втрати цукрової промисловості виявилися на експортному цукрі, ціна якого впала в Одесі через кризу в Європі з 1 руб. 67 коп. у 1898 р. до 1 руб. 24 коп. за 1 пуд цукру піску. Це було на 1 руб. 54 коп. нижче ціни на внутрішньому ринку (за вирахуванням акцизу, від якого експортний цукор було звільнено). Оскільки експорт цукру в роки кризи становив в середньому 9 млн пудів на рік, тобто близько 19% всього виготовленого цукру-піску, то втрати від продажу за цінами нижче собівартості істотно скоротили прибутки цукрозаводчиків.

Найважче криза проявилась у металургії. Ціни на чавун в Україні знизились з 79 коп. за пуд у 1898–1899 рр. до 41 коп. у 1902–1903 рр. До того ж на різних заводах спостерігалось значне коливання цін. Ціна одного пуда сортового заліза на одному з найбільших підприємств Півдня знизилась з 1 руб. 80 коп. у 1897–1898 рр.

до 1 руб. 27 коп. у 1902–1903 рр.10

Про катастрофічне становище в металургії преса повідомляла: «Залізоробній промисловості довелось перенести час важкої кризи, яка проявилась пізніше, ніж в інших галузях, зате і важче, ніж в інших. Накопичення на кінець 1900 р. значних нерозподілених запасів чавуну викликало різке зниження цін. Накопичення запасів, котрі досягали 7% всього річного продукту, створює нові ускладнення і викликає скорочення виробництва». Запаси чавуну постійно накопичувалися. За даними 28-го з’їзду гірничопромисловців Півдня, ці показники в 1900 р. становили 11%, у 1902 р. – 15,2, у 1903 р. – 25,2% від загального обсягу річної продукції.

Показники табл. 22.3 свідчать, що нерівномірність виплавки чавуну по окремих заводах в роки промислової кризи виявилась у тому, що для Гданцевського, Донецько-Юріївського, Ольховського та деяких інших заводів 1901 р. був роком важкої кризи, а на заводах Олександрівському, Дніпровському, Дружковському і Петровському в 1901 р. мало місце збільшення виплавки чавуну. Навіть у 1902 р., коли криза досягала апогею, на Петровському, Ольховському та деяких інших заводах виробництво чавуну порівняно з 1901 р. зросло.

Таблиця 22.3. Динаміка виплавки чавуну заводами Південної України напередодні та під час кризи, тис. пудів11

Збільшення виробництва чавуну здійснювалося винятково за рахунок невеликої групи привілейованих заводів, які були забезпечені вигідними замовленнями для побудови залізниць. Це дало можливість розгорнути виробництво для широкого ринку за зниженими цінами. Покриваючи збитки від продажу на ринок надприбутками від казенних замовлень, вони змушували конкурентів, які не користувалися прихованими преміями від казни, згортати виробництво, оскільки ринкові ціни переставали покривати витрати.

Наскільки великими були ці премії, можна побачити з того, що ціна рейок за казенними замовленнями в 1898–1899 рр. визначалася в 1 руб. 12 коп. за пуд при вартості чавуну (на заводах) в 60–65 коп. В 1900–1901 рр., коли чавун здешевів, ціна рейок була підвищена до 1 руб. 25 коп. за пуд. Переплата дозволяла чавуноплавильним заводам розширювати своє виробництво за рахунок конкурентів, котрим компенсувати збиткові ринкові ціни не було чим. У 1901 р. казна Російської імперії переплатила заводам за казенними замовленнями: за рейки – 7 млн руб., за вагони – 5,4 млн руб., за потяги – 2,8 млн руб., а всього – 15,2 млн руб. Заводи, які не мали державних замовлень, зазнали значних збитків. Загалом у 1899 р. на півдні України діяло 35 доменних печей з 48 наявних. У 1902 р. загальна кількість печей зросла до 56, а кількість діючих скоротилася до 23; більше половини доменних печей (33) було погашено. Чисельність робітників при цьому скоротилася з 45,4 тис. до 35,8 тис.12