Материал: Економічна історія України том 2

16 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

Аналогічне скорочення кількості діючих підприємств спостерігалося й у залізорудному районі Кривого Рогу, де падіння виробництва розпочалося пізніше – з 1901 р. Діючі рудники скоротилися з 64 у 1900 р. до 48 в 1901 р., а згодом до 40

в1903 р. Видобуток руди знизився в 1901 р. до 111,3 млн пудів проти 156,2 млн у 1900 р., і майже повернувся до попереднього рівня в 1903 р., досягнувши 149,5 млн пудів. Відповідно, 40 рудників у 1903 р. давали майже стільки ж, скільки 64 рудники в 1900 р., що характеризувало собою процес концентрації виробництва під впливом кризи13.

Урезультаті кризи переважна більшість металургійних підприємств, які не мали підтримки казни, перестала існувати: з 70 акціонерних металургійних підприємств за 4 роки кризи було ліквідовано 18 з капіталом у 55 млн руб., тобто одну чверть14.

Меншою мірою криза відбилась на виплавці криці, яка збільшилась за 11 років у 10 разів (з 13,6 млн до 135,3 млн пудів). Два кризових роки (1901–1902) показують лише зупинку зростання виплавки. З 1903 р. обсяги виплавленої криці знову почали зростати15.

УЗахідній Україні залізорудні підприємства в районах Стрия, Бродів, Коломиї, Надвірної та інших місцевостях протягом 1900–1903 рр. не працювали16.

Скорочення випуску продукції металургії спричинило зменшення попиту на вугілля.

Дані таблиці 22.4 свідчать, що ціни на вугілля мали схильність до зниження

вперіод кризи. За 3 роки (1900–1903) ціни на антрацит на півдні України впали більш ніж на третину.

Таблиця 22.4. Середньорічні ціни на антрацит в Одесі, коп. за пуд17

Негаразди з темпами розвитку промисловості відобразились і на транспортній системі Російської імперії. Так, якщо у 1900 р. вантажообіг залізниць дав найвищий стрибок, обігнавши темпи приросту мережі залізниць, то в кризові для важкої промисловості 1901 і 1902 рр. відбулося різке вповільнення зростання вантажообігу. Водночас у 1903 р. залізничний транспорт повертається до попередніх темпів перевезень, незважаючи на те що приріст мережі був мінімальним18.

Під час кризи в Херсонській губернії виробництво скоротилось на 140 фабриках. Взагалі зупинили виробництво на невизначений час 25% підприємств губернії19. Значною мірою зросло безробіття. Слід зазначити, що безробіття в ті часи

залежало від стану врожайності сільськогосподарських культур у регіоні. У менш врожайні роки з’являлася більша кількість сезонних робітників з селян, які шукали роботу в місті або на промислових підприємствах.

У цілому економічна криза 1900–1903 рр. відбувалася в новій історичній обстановці, котра виявляла нові умови економічного розвитку України у складі імперій Романових та Габсбургів. Вона розпочалася на рік раніше, ніж у Західній Європі, а про США, які вступили в кризу лише з 1903 р., годі й казати. Промислову кризу спричинила грошова криза 1899 р. У цукроварінні криза мала набагато м’якший характер порівняно з важкою індустрією. Найважче криза відобразилась на чорній металургії, металообробній, нафтовій і залізорудній галузях, де вона призвела до скорочення виробництва і різкого падіння цін. Слабкіше інших галузей криза зачепила кам’яновугільну промисловість. Пізніше розпочавшись, криза у важкій промисловості не була подолана і в 1903 р., особливо в нафтовій і металургійній галузях. В Україні нестійкість попиту з боку казни для промислових підприємств і транспорту була особливо значною через те, що будівництво в країні нових підприємств і доріг йшло значною мірою за рахунок іноземного капіталу і, відповідно, залежало від того, як змінювалася для останнього вигідність перебування в цьому регіоні. Система казенного покровительства, котра форсувала створення гірничозаводської і металургійної промисловості за рахунок як вітчизняного, так і іноземного фінансового капіталу, мала своїм зворотним боком розширення важкої промисловості без будь-якого обліку місткості приватного ринку, в розрахунку лише на нове зростання казенних замовлень. У роки економічної кризи різко погіршилося матеріальне становище пересічного люду, адже однією з головних причин кризи була невідповідність низького платіжного попиту широких верств населення постійно зростаючим масштабам виробництва. Зростання безробіття, скорочення купівельної спроможності, посилення визиску продавців робочої сили роботодавцями призводили до зростання у суспільстві політичного напруження.

2. Промисловий розвиток на українських землях у складі імперій

Економічна криза 1900–1903 рр. у наступний період змінилася пожвавленням у сфері промислового виробництва. Оскільки дисконтний відсоток Державного банку Російської імперії знизився до 4,56, знову почали зростати ціни. Так, приміром, в Україні ціни на листове залізо на одному з найбільших підприємств Півдня зросли з 1 руб. 45 коп. за пуд у 1902–1903 рр. до 1 руб. 63 коп. у 1903–1904 рр.; на сортове залізо відповідно – з 1 руб. 27 коп. до 1 руб. 28 коп.20

Зростання попиту на вироби з металу спричинило до подальшого розвитку металургійної промисловості як Російської імперії в цілому, так і України зокрема. Так, якщо в 1900 р. на Донбасі та в Кривому Розі було 17 великих металургійних заводів21, то у 1913 p. в Україні діяв 21 металургійний завод. У 1913 p. підросійська Україна виплавляла 69% загальноімперського виробництва чавуну, 67% криці, 58% прокату22.

Розвиток металургійної промисловості України був нерозривно пов’язаний з освоєнням Криворізького залізорудного басейну. Покращилася технічна оснащеність українських рудників. Збільшилася кількість парових машин, зросла їхня

18 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

загальна потужність. Залізорудна промисловість перетворювалася на самостійну галузь великого індустріального виробництва. Збільшилась кількість великих рудників, устаткованих паровими машинами.

Російсько-японська війна 1904–1905 рр. спричинила до зростання казенних замовлень у галузі важкої індустрії. Видобуток залізної руди на Півдні Росії у 1904 р. збільшився до 218,1 млн пудів з 167,2 млн пудів у 1903 р. Виплавка чавуну в 1904 р. на Півдні Росії становила 102,1 млн пудів проти 83,4 млн пудів у

1903 р.23

З табл. 22.5 видно, що за 13 передвоєнних років виплавка чавуну зросла вдвічі. Ще більше зросло виробництво мартенівського металу та прокату.

Таблиця 22.5. Обсяги зростання металургії в Україні на початку ХХ ст., млн пудів24

Значний розвиток металургії прискорив видобуток вугілля в Донбасі: з 927 млн пудів у 1909 p. до 1543,8 у 1913 p. (або на 66,5%). На цей час у вугільній промисловості України діяло 1200 шахт, на яких працювало 1684 тис. осіб. Однак технічний прогрес у цій галузі індустрії не набув поширення. Механізація видобування вугілля навіть у 1913 р. становила лише 0,5%. Це зумовлювалося наявністю великих резервів дешевої робочої сили25.

Порівняно з металургією, вугільною та залізорудною промисловістю машинобудування в Україні, за винятком сільськогосподарського, розвивалося повільно. На початку ХХ ст. сформувалися два райони українського машинобудування загальноімперського значення: Херсонсько-Катеринославський (8,5% загальноросійського виробництва) і Києво-Харківський (6,5%). В Україні вироблялось більше половини всіх сільськогосподарських машин, що виготовлялися на території Європейської Росії. Великим підприємством, котре випускало сільськогосподарські машини, був завод Грієвза в Бердянську. Заводи Олександрівська (тепер Запоріжжя) з прилеглими до нього районами, Одеси, Харкова, Херсона, Миколаєва, Єлизаветграда, Білої Церкви, Києва відігравали важливу роль у виробництві сільськогосподарських машин, а також апаратів, насосів для цукрової, винокурної, лісопильної та інших галузей промисловості. Усі великі заводи належали іноземним капіталістам. Однак машини, виготовлені українськими підприємствами, за своєю вартістю та якістю

поступалися іноземним. У 1912 р. в Україні була зосереджена основна частина загальноросійського сільськогосподарського машинобудування: з 826 підприємств – 177, або 21%, але вартість їхньої продукції становила 53%26. Проте і в цій галузі промисловості Україна була відсталою порівняно з більш розвиненими західними країнами. Мало вироблялося машин для самої промисловості, в тому числі для машинобудування.

У 1895 p. розпочалось будівництво Харківського паровозобудівного, а в 1896 p. – Луганського машинобудівного заводів. Уже в 1900 p. ці підприємства випустили 233 паровози, що становило 23,3% загальноімперського виробництва27. Харківський потягобудівний завод щомісяця виробляв по 10–12 товарних паровозів. Найбільшу кількість потягів (201) завод випустив у 1899–1900 рр. У 1915 р. продукція обох заводів становила 40% всього випуску паровозів в Росії28. У Катеринославській губернії поряд з заводами сільськогосподарського машинобудування було побудовано вагонобудівний завод у Нижньодніпровську. Великим центром машинобудування став Харків. Першими машинобудівними заводами, що випускали спеціальні машини для гірничозаводської промисловості, були Краматорський, Горлівський і Катеринославський.

Про розвиток українського суднобудування досить яскраво свідчить діяльність Миколаївського заводу «Наваль». Заснований у 1895 p. Бельгійським анонімним акціонерним товариством, завод «Наваль» до 1900 p. мав 2250 робітників. Загальний випуск продукції досяг 4200 тис. руб.29

Усього в Україні в 1913 p. налічувалося 450 машинобудівних і металообробних підприємств, на яких працювало 57 тис. робітників. Випуск валової продукції машинобудування становив 20,2% усієї продукції машинобудування та металообробної промисловості Росії. Проте українське машинобудування не задовольняло зростаючих потреб індустріального розвитку країни. Велику кількість машин і верстатів, як і раніше, ввозили з-за кордону, зокрема майже половину складних сільськогосподарських машин.

Швидкими темпами розвивалися в Україні харчова, лісопильна, швейна й інші галузі промисловості.

Підприємства харчової промисловості були передусім представлені цукровими заводами. З 1901 до 1917 p. виробництво цукру-піску в Україні становило 78–85, цукру-рафінаду – 73–75% загальноросійського виробництва. Кількість діючих в Україні цукрових заводів за 5 років перед Першою світовою війною (1910–1914) зросла з 197 до 210, а чисельність робітників, які працювали на них, – з 110 732

до 129 256 осіб30.

Центром борошномельної промисловості був Південь України. На Правобережжі та Лівобережжі підприємства цієї галузі працювали у Києві, Кременчуку, Харкові. Цукрове, борошномельне, спиртогорілчане виробництво стали галузями великої промисловості всеросійського значення. З галузей, що переробляли продукцію тваринництва, успішно розвивалася шкіряна.

Важливе місце в економіці України посідало ґуральництво, яке з кожним роком збільшувало випуск продукції. У 1907 р. в Україні було 569 гуралень, 203 броварні та 154 медоварні. У 1913 р. гуральні виробляли близько 13,5 млн відер спирту, що становило 11,6% загальноросійського виробництва31.

20 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

Важливим фактором індустріалізації України був залізничний транспорт. Залізниці створили необхідні умови для швидкого зростання металургії на Півдні України, забезпечили широкий збут вугілля Донбасу. На початку XX ст. Україна зайняла в монархії Романових одне з перших місць у плані індустріального розвитку, випереджала інші регіони імперії за видобутком вугілля, виплавлянням чавуну, виробництвом цукру. В усіх провідних галузях української промисловості, у транспорті відбувалися значні технічні та соціальні перетворення. До Першої світової війни українська промисловість становила 24,3% загальноімперської, даючи понад 70% продукції всієї видобувної промисловості Росії в цілому. При цьому частка України в обробній промисловості Російської імперії становила тільки 15%32.

Врезультаті цього індустрія в Україні розвивалась однобічно. Підприємств текстильної промисловості майже зовсім не було. Слабко розвивалися хімічна та поліграфічна галузі промисловості. Металообробні підприємства, розташовані в Україні, не забезпечували найелементарніших потреб населення. Навіть дріт і цвяхи на Наддніпрянщину завозили з Росії. Незважаючи на порівняно швидкі темпи економічного розвитку, Україна, як і імперія Романових в цілому, продовжувала залишатися відсталою в техніко-економічному відношенні. Індустріалізація не була завершена, її перервала війна.

Віндустріальну епоху західноукраїнські землі ввійшли зі значними пережитками кріпосницьких відносин, що в поєднанні з дискримінаційною політикою центральних властей монархії Габсбургів та іноземного капіталу гальмувало їх економічне піднесення.

На початку XX ст. нафтодобувна промисловість зазнала технічної реконструкції. Були закриті невеликі криниці та ями, почали бурити свердловини глибиною понад 1 тис. м. Потужність парових двигунів і двигунів внутрішнього згорання в Дрогобицькому і Станіславівському гірничих округах досягла в 1910 p. близько 20 тис., а в 1913 p. – майже 50 тис. к.с. Напередодні Першої світової війни в нафтодобувній промисловості використовувалося значно більше парових двигунів і двигунів внутрішнього згорання, ніж у всіх інших галузях промисловості в цілому. Внаслідок застосування бурильної техніки зростав видобуток нафти. У 1900 p. він становив понад 325 тис., а в 1909 p. – більше 2050 тис. т. Пізніше він зменшився, проте залишався досить високим і в 1913 p. становив 1,1 млн т. Найбільше нафти добували в районах Борислава і Дрогобича33.

Видобуток кам’яної та кухонної солі в Галичині у 1900 p. становив 145 тис. т,

у1908 p. – понад 1800 тис. т. Західна Україна давала 64% видобутку солі в АвстроУгорщині. Видобування солі було державною монополією. Уряд встановлював на неї високі ціни і більшість селян страждало від «соляного голоду».

На початку ХХ ст. в районі Карпат продовжувала швидко розвиватися лісопильна промисловість. У цей період Галичина щорічно експортувала 80–85 тис. вагонів лісоматеріалів. Потужність парових двигунів на галицьких лісопильнях постійно зростала. На західноукраїнських землях у той час діяло близько 100 лісопильних заводів, на кожному з яких працювало понад 20 осіб.

Темпизростаннямеблевоговиробництвайіншихгалузейдеревообробноїпромисловості були дуже повільними. Іноземний капітал не виявляв заінтересованості

вїхньому розвитку, оскільки для цього потрібні були значні капіталовкладення.