Материал: Економічна історія України том 2
25. Здійснення нової економічної політики в Україні (1921–1928) |
161 |
комуністична ідея вабила своїми іншими гранями: здобуттям соціальної рівності і недалекою, як здавалося, перспективою одержувати матеріальні й культурні блага за потребами.
Вожді партії не змогли перетворити експропрійовані поміщицькі маєтки на радгоспи. Поступаючись могутньому тиску селянства, вони змушені були розподілити землю і майно поміщиків між ними на зрівняльних засадах. Так само їм не вдалося загнати селян в комуни, щоб налагодити нетоварний економічний обмін між містом і селом. В умовах, що склалися, треба було або відмовлятися від спроб налагодити комуністичний розподіл, який давав більшовикам безмежну владу над суспільством, або базувати його на примусовому вилученні селянської продукції. Був обраний другий варіант, і тому народилася продрозкладка.
Від початку було зрозуміло, що будована на реквізиціях селянської продукції соціально-економічна система є нетривкою. Держава не мала засобів, щоб примушувати селян з року в рік виробляти продукцію не на продаж, а для реквізицій. Неважко було передбачити, що селяни візьмуться за зброю, щоб протистояти продрозкладці. Стихійна демобілізація царської армії в 1917 р. достатньою мірою наповнила село зброєю.
Загроза переростання так званого куркульського бандитизму у війну з багатомільйонним селянством змусила В.Леніна припинити соціально-економічні перетворення, які передбачалися затвердженою у 1919 р. програмою РКП(б). Який вигляд повинна була набути інша економічна політика, він ще не знав, але розумів, що від продрозкладки треба відмовлятися.
Припиняючи комуністичний штурм, який спровокував в країні громадянську війну і викликав економічний колапс, В.Ленін все-таки мав намір відновити його в більш сприятливих умовах. З цією метою він постарався запевнити партію і суспільство в тому, що політика радянської влади в 1918–1920 рр. була не комуністичною, а воєнно-комуністичною. Придуманий ним тільки у квітні 1921 р. термін «воєнний комунізм» мав на меті відділити комуністичну доктрину від політики комуністичного штурму, яка завдала величезних злигоднів народним масам.
Одночасно вождь попередив тих своїх соратників, які не бажали відмовлятися від продрозкладки, у величезній небезпеці протистояння з селянством. Зважаючи на цю небезпеку, попередження висловлювалося у невластивій для нього відвертій формі: «Така політика була б дурістю і самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминуче краху»17. Корінь зла у старій політиці він бачив у передчасній спробі «заборонити, замкнути зовсім будь-який розвиток приватного, недержавного обміну, тобто торгівлі, тобто капіталізму, неминучий при існуванні мільйонів дрібних виробників»18.
Виникає логічне запитання: на що розраховувало партійне керівництво раніше, коли консервувало на невизначений час реквізиційний принцип у відносинах з селом? Чому до 1921 р. такий курс не здавався Леніну економічно неможливим
іполітично небезпечним?
Убільшовиків був розрахунок на світову революцію. Встановлення в європейських столицях залежних від Москви режимів надало б їм контроль за ресурсами промислово розвинутих країн. Покладаючись на ці ресурси, вони розраховували
162 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
створити позаринкову систему одержавленого виробництва й розподілу, здатну обійтися без постійних реквізицій селянської продукції. «Допомога» Заходу зберігала партії більшовиків всі плюси комуністичної економіки (насамперед – абсолютну владу над суспільством) і позбавляла мінусів (продрозкладки).
В.Ленін завжди вважав комуністичну революцію в Росії інтегральним елементом світової пролетарської революції безвідносно до того, чи революції в інших, більш розвинутих країнах відбудуться самостійно, чи створена більшовиками Червона армія допоможе їм відбутися. Інші вожді партії цілком поділяли тоді такі погляди. Все змінилося після тяжкої поразки Червоної армії під Варшавою у серпні 1920 р. У промові перед депутатами Московської ради з приводу третьої річниці Жовтневої революції Ленін зробив знаменне визнання, звернувшись до історії більшовицького перевороту: «Ми тоді знали, що наша перемога буде тривкою перемогою лише тоді, коли наша справа переможе весь світ. В одній країні здійснити таку справу, як соціалістична революція, не можна»*.
Коли сподівання на світову революцію зникли, стало зрозумілим, що задіяний в «командних висотах» економіки робітничий клас повинен тривалий час співіснувати з класами дрібних виробників і землеробів. Нова ситуація у взаємовідносинах із зовнішнім світом породила термін «капіталістичне оточення». Поняття соціалізму і комунізму були розведені у часі, а комуністичні перетворення 1918–1920 рр. стали іменуватися соціалістичними. Суспільство, в якому залишалися класи дрібних виробників і землеробів, не можна було вважати навіть соціалістичним. Тому історичний період, який прийшов на зміну періоду, названому в 1921 р. «воєнним комунізмом», став розглядатися як перехідний період від капіталізму до соціалізму.
Вирішальний крок у зміні економічної політики був зроблений на Х з’їзді РКП(б). У багатотомній «Истории Коммунистической партии Советского Союза» перенесення дати відкриття Х з’їзду партії з 6 лютого на 8 березня 1921 р. пов’язується з дискусією про профспілки19. Ця суперечка справді роз’єднала керівництво державної партії і викликала охолодження у стосунках між В.Леніним і Л.Троцьким. Однак значення її, як і глибина політичних розходжень між вождями партії, в радянській історіографії перебільшувалися. Відстрочка зі скликанням з’їзду пояснювалася набагато серйознішою причиною – необхідністю осмислення соціально-політичної кризи, яку викликав комуністичний штурм 1918–1920 рр.
Запровадження нової економічної політики нерідко пов’язують з повстанням матросів і робітників Кронштадта, яке почалося 28 лютого 1921 р. і проходило під гаслами відновлення вільної торгівлі та скасування комісарської диктатури. Ленін теж підкреслював взаємозв’язок цих подій, аргументуючи необхідність відмови від продрозкладки. Справді, неочікуване повстання на військовій базі, яка вважалася символом революції, змушувало критично осмислити пройдений з 1917 р. шлях. Проте рішення про відмову від реквізиційного принципу у взаємовідносинах міста і села визріло у вищих ешелонах влади раніше – протягом січня 1921 р. Ще в
* Ленин В.И. Сочинения. – Изд.3. – Т.XXV. – С.474. У четвертому виданні творів Леніна сталінські цензори зняли останню фразу, і в такому вигляді цей виступ був надрукований у Повному зібранні творів. Див.: Повне зібр. тв. – Т.42. – С.1.
25. Здійснення нової економічної політики в Україні (1921–1928) |
163 |
грудні 1920 р. Ленін підписував один за одним декрети, які готували скасування товарно-грошових відносин. А 4 лютого 1921 р. конференція робітників-металістів
уМоскві ухвалила по його доповіді резолюцію, в якій вимагалося замінити розкладку натуральним податком20.
Думка про заміну розкладки податком не випадково була сформульована тільки у резолюції розширеної робітничої конференції. Немає сумніву в тому, що саме Ленін відредагував текст цієї резолюції. Йому потрібно було, щоб ключова теза була оголошена від імені робітничої конференції.
8 лютого голова Наркомзему РСФРР Н.Осинський (В.Оболенський) зробив на політбюро ЦК РКП(б) доповідь «Про посівну кампанію і становище селянства». Безпосередньо на цьому засіданні політбюро ЦК з-під пера Леніна вийшов документ, пізніше (у 1930 р.) опублікований під назвою «Попередній, чорновий начерк тез відносно селянства». Це – перший документ, що стосувався нової економічної політики. У ньому пропонувалося задовольнити бажання селян про заміну розкладки хлібним податком, зменшити розмір податку порівняно з торішньою розкладкою і дозволити використання селянами лишків продукції після сплати податку
умісцевому господарському обороті21.
ТезиЛенінабулисхвалені. ПолітбюроЦКутворилокомісіюускладіЛ.Каменєва, Н.Осинського і О.Цюрупи для підготовки на їх основі проекту постанови ЦК. «Правда» з 17 лютого почала пропагандистську кампанію, покликану обґрунтувати майбутній поворот у державній політиці.
24 лютого комісія представила «Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком» пленуму ЦК. Після обговорення документ було передано до нової комісії у складі О.Цюрупи (голова), М.Муралова і П.Попова22. 7 березня комісія наркома продовольства РСФРР Цюрупи передала доопрацьований варіант документа на розгляд чергового пленуму ЦК. Після цього документ був переданий «для остаточної розробки» новій, третій за рахунком комісії у складі В.Леніна, Л.Каменєва, О.Цюрупи і Г.Петровського. Відредагований цією комісією проект Х з’їзд РКП(б) ухвалив 15 березня без поправок.
Формулюючи для з’їзду проект постанови про заміну розкладки податком, члени комісій боялися дозволити селянам вільно розпоряджатися продукцією, яка залишалася після сплати податку. Інакше кажучи, вони боялися відродження ринкових відносин між містом і селом. А точніше – легалізації відносин, які продовжували існувати у формі переслідуваного властями «мішечництва». Легалізація торгівлі означала смертний вирок для комуністичної системи виробництва і розподілу народногосподарської продукції. А тому, не вдаючись у деталі, Ленін залишив в остаточному варіанті з’їздівської постанови про натуральний продовольчий податок тільки коротке й туманне формулювання про те, що селяни мають право використовувати лишки своєї продукції « у місцевому господарському обороті».
Х з’їзд РКП(б) розглянув також пов’язане з переходом на продподаток питання про «капіталістичне оточення», з яким виступив Л.Каменєв. Його доповідь так і називалася: «Радянська республіка в капіталістичному оточенні». Формулюючи свою проблему, доповідач висловлювався гранично чітко: «Чи ставив хто-небудь коли-небудь з відповідальних комуністів перед собою завдання – створити господарство соціалістичної Росії, не спираючись на все світове господарство в цілому,
164 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
на його техніку, на його винаходи, на його сировину, на сировину всього світового господарства? Ні, це завдання так поставлено бути не може». Далі він констатував, що світова революція не йде так швидко, як це було б бажано, а тому доведеться мати справу з чужоземним капіталом і платити йому за відсталість країни, за запізнення із взяттям влади пролетарями передових країн світу23.
Як зустріло кардинальний поворот в економічній політиці керівництво КП(б)У? 13 лютого 1921 р. політбюро ЦК КП(б)У затвердило тези доповіді голови Бюро по відбудові промисловості (Промбюро) В.Чубаря на V Всеукраїнському з’їзді рад. Чубар констатував, що селянське господарство замкнулося в собі й після усунення радянською владою торговця-посередника перестало бути джерелом харчування робітників. Відновлення зв’язків між містом і селом, зазначав він, можливе тільки на ґрунті розвитку фабрично-заводського виробництва, яке дасть змогу посилити постачання селянства промисловими товарами. Кінцевий висновок голови Промбюро заслуговує прямого цитування: «Неможливість швидкого створення необхідних для цієї мети (тобто постачання селянства. – Авт.) матеріальних фондів викликає неминучість застосування засобів примусу для одержання потрібних у теперішній час продуктів сільськогосподарського виробництва»24. Ось так науково – подібно обґрунтовувалася необхідність продрозкладки на весь період до остаточної відбудови промисловості. Заборону приватної торгівлі, що призвела до зникнення зв’язків між містом та селом, Чубар сприймав як об’єктивну реальність, хоч вона була не більш як волюнтаристським рішенням державної партії, спрямованим на реалізацію умоглядних уявлень про комунізм.
Не менш показові тези ЦК КП(б)У до Х з’їзду РКП(б) опублікувала харківська газета «Коммунист» 15 лютого. В них пропонувалося довести до кінця зосередження в руках держави засобів і знарядь виробництва, проголошувався курс на натуралізацію заробітної плати і масові мобілізації робітників та службовців щодо трудової повинності. Не дивно, що керівництво КП(б)У з неприємним подивом зустріло надісланий до Харкова за підписом Л.Каменєва «Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком». Підготовлений першою комісією ЦК РКП(б) під керівництвом Каменєва, цей документ надіслали 18 лютого в усі партійні комітети губернського рівня.
Починаючи з 25 лютого у Харкові працював V Всеукраїнський з’їзд рад. На пленум ЦК республіканської партійної організації, який 27 лютого мав обговорити каменєвський документ, секретар ЦК КП(б)У В.Молотов запросив усіх присутніх на цьому з’їзді секретарів губкомів партії і голів губвиконкомів. Прийнята постанова з трьох пунктів виявилася заплутаною до незрозумілості. Та її загальний зміст не залишав сумнівів щодо ставлення українських цекістів до проекту ЦК РКП(б): вважати заміну продрозкладки податком у всеросійському масштабі недоцільною; стосовно України визнати проведення проекту неприйнятним; у разі здійснення проекту в РСФРР все-таки застосувати його і в Україні. Дискусію з цього питання компартійно-радянське керівництво обмежило вузькими рамками, сподіваючись, очевидно, на те, що проект не здобуде більшості на черговому партійному з’їзді. Йому вже було відомо, що 24 лютого пленум ЦК РКП(б) ухвалив проект про скасування розкладки за основу і передав його для обговорення на з’їзд. Українські газети аж до початку з’їзду партії жодним словом не відреагували на «єретичні»
25. Здійснення нової економічної політики в Україні (1921–1928) |
165 |
думки. Однак на самому з’їзді доповідь Леніна про заміну розкладки продовольчим податком не зустріла заперечень25.
Коли новий стратегічний курс здобув схвалення Х з’їзду РКП(б), периферійним функціонерам не залишилося нічого іншого, як взяти на озброєння гасла, що стали офіційними. На відміну від гасел комуністичного будівництва, з якими апаратники (але не суспільство!) зжилися за попередні три роки, втілювати нові гасла у життя було напрочуд легко. Мобілізації, реквізиції та інші форми примусу аж до терору, які були невіддільні від комуністичної організації виробництва і розподілу, відходили у минуле. Але поворот до ринку суперечив партійній програмі і викликав у людей, відданих комуністичній ідеї, глуху опозицію.
Керівники партії боролися з опозиційними настроями як погрозами, так і умовляннями. Підбиваючи підсумки дискусії на VII конференції КП(б)У в квітні 1923 р., в якій лунали голоси проти нової економічної політики, Х.Раковський закликав до єдності. «Ілліч був за неп, – умовляв він, посилаючись на авторитети, – усі постанови і резолюції ЦК говорять про це, і нам потрібно як дисциплінованим, добрим товаришам підкорятися, можливо, не завжди віддаючи собі звіт, в чому полягає ця політика»26.
Л.Троцький, який на цій конференції виступив з доповіддю про діяльність ЦК РКП(б), постарався по-своєму роз’яснити делегатам зміну економічної політики, започатковану рішенням Х з’їзду партії про заміну продрозкладки продподатком. Неправлена стенограма партконференції, звичка Троцького виступати без підготовленого завчасно тексту і властива тільки йому прямота висловлювань допомагають зрозуміти найпотаємніші мотиви, якими керувалися вожді, приймаючи рішення про нову економічну політику. «Звідки узявся цей великий історичний поворот, який ми проробили на Х з’їзді? Цей поворот виріс внаслідок повільного темпу світової революції, – говорив Троцький. – Виявилося, що протягом дуже тривалого часу (ось чому ми й сказали: «всерйоз і надовго») Союзу радянських республік доведеться існувати у капіталістичному оточенні. Пряму й безпосередню допомогу від пролетаріату держав більш високого типу, більшої економічної потужності, ніж ми, ми не скоро одержимо. Ми не знали у 1920 році, про один, два, три або про десять років йде мова, але ми знали, що перед нами починається епоха серйозної і тривалої підготовки»27.
Розібратися у змісті, причинах і перспективах нової економічної політики рядовим партійним функціонерам справді було важко. Це вже потім, з кінця 30-х рр., виникла концепція, яка пояснювала доконані факти й події. В ній підкреслювалося, що сутністю непу є встановлення ринкової змички між державною промисловістю і приватновласницьким селянським господарством. Мірою перетворення останнього на колективне ринкові форми змички заступав державний план. Вважалося, що остаточно нова економічна політика була вичерпана у середині 30-х рр., коли централізоване планування охопило всі галузі народного господарства. Неп розглядався як закономірний етап, властивий кожній країні, яка просувається від капіталізму до соціалізму. Ця концепція зберігалася на озброєнні істориків до кінця існування державної партії. Остаточно вона не подолана й досі.
Праці В.Леніна та інших вождів РКП(б), партійні документи 1921–1923 рр. дають при аналітичному вивченні достатній матеріал для того, щоб дістатися крізь