Материал: Економічна історія України том 2
236 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
вистачало для задоволення потреб міст і армії у продовольстві, а також для нарощування експорту. Розпачливий стан платіжного балансу СРСР був одним із проявів економічної катастрофи, що насувалася на країну внаслідок авантюристичної політики «підхльостування». Припинення платежів за векселями загрожувало відмовою іноземних банків кредитувати імпорт, конфіскацією суден і експортного вантажу
впортах, усієї радянської власності за кордоном88. У червні 1932 р. Каганович доповідав Сталіну, що в Москві посилено працюють над визначенням джерел для збільшення валютної виручки89. Йшлося, зокрема, про виставлення на продаж безцінних творів світового мистецтва й унікальних предметів антикваріату. Проте солідну валютну виручку міг дати тільки продаж хліба у великих кількостях.
Уряд був здатний «витрясти» з колгоспів весь хліб, щоб забезпечити експортні плани, і переконливо доводив цю здатність упродовж трьох років. Однак у 1932 р. на зовнішній ринок надійшло тільки 107,9 млн пудів хліба проти 298 млн пудів в
1930 р. і 316 млн пудів в 1931 р.90
Востанньому кварталі 1932 р. Кремль змушений був істотно скоротити норми видачі хліба за централізованим постачанням. В Україні, де карткова система охоплювала 7,1 млн осіб, видача хліба службовцям та утриманцям робітників і службовців за особливим і першим списками постачання скоротилася з 400 до 300 г на день. Було знято з постачання кустарів, зменшено норми постачання за списками другим і третім. У борошно для випікання хліба додавали ячмінь і кукурудзу91.
Радянська пропаганда пояснювала обмеження у споживанні хліба саботажем куркулів, які нібито проникли в колгоспи і провадили руйнівну діяльність, намагаючись створити в країні ситуацію голоду. Однак розпалювання ворожнечі між містом і селом не завжди спрацьовувало. Багато робітників і службовців були вчорашніми селянами і знали ситуацію на селі.
Вадресованому С.Косіору листі від 18 червня 1932 р., який написав 20-річний комсомолець Г.Ткаченко, говорилося: «Ви не уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині, Київщині й т. ін. Великі площі незасіяної землі, а врожайність посіяного не більше 25–30% відносно тієї, що була в 1925–1928 рр. У колгоспах,
вяких було коней 100–150, зараз тільки 40–50, та й ті такі, що падають. Люди страшенно голодують». Лист закінчувало одне коротке судження, яке комсомолець не став розвивати: «Зараз набирає сил і авторитету теорія т. Бухаріна»92. Для сталінської команди воно звучало вироком.
Сталіну вдалося в 1928–1930 рр. придушити опозицію в політбюро ЦК ВКП(б), представлену М.Бухаріним, О.Риковим і М.Томським. Опозиціонери виступали проти суцільної колективізації сільського господарства і користувалися в неноменклатурній частині партії широкою підтримкою. Справитися з так званим правим ухилом вдалося за допомогою партійної чистки, але Бухарін залишався популярним серед населення. Провал політики «підхльостування» загрожував генсеку політичною смертю.
Антисталінська опозиція в партії й антирадянські настрої в суспільстві були загальносоюзним явищем. Проте найвиразніше вони проявлялися у вже голодуючій Україні. Завжди стриманий в оцінках ситуації навіть у найближчому оточенні, генсек виявив незвичну відвертість у листі Л.Кагановичу з чорноморського курорту від 11 серпня 1932 р. Відвертість була вимушеною, тому що Каганович перебував
26. Більшовицькі методи «навздогінної» модернізації (1929–1938) |
237 |
у центрі задуманої кадрової комбінації і мусив знати загальний задум. Як правило,
здирективними вказівками вождя знайомилися й інші члени політбюро ЦК, однак цей лист адресувався йому особисто.
Сталін вирішив замінити С.Косіора Л.Кагановичем на посаді генерального секретаря ЦК КП(б)У, тому що почав утрачати контроль за трьома лініями управління в Україні – партійною, радянською і чекістською. Адресовані С.Косіору, голові уряду В.Чубарю і голові ДПУ С.Реденсу звинувачення були викликані відмовою багатьох райкомів партії прийняти до виконання затверджений Третьою конференцією КП(б)У план хлібозаготівель і поширенням серед партійців «правоопортуністичних» настроїв. Інформація, якою володів генсек, пізніше (у листопаді 1932 р.) була надіслана керівництвом ДПУ УСРР в політбюро ЦК КП(б)У для відповідного реагування. Тепер вона опублікована93. На десятках сторінок чекісти фіксували підслухані «антипартійні» висловлювання членів сільських парторганізацій України. Як правило, останні посідали керівне становище в низових ланках управління.
Зроблений Сталіним висновок вельми показовий: «Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять. Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет, и его агентура на Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор. Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) обретается не мало (да, не мало!) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец – прямых агентов Пилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят открыть фронт внутри (и вне) партии, против партии. Самое плохое это то, что украинская верхушка не видит этих опасностей. Так дальше продолжаться не может»*94.
Аналіз дій кремлівського керівництва не дозволяє стверджувати, що у серпні 1932 р. вже були задумані репресивні заходи, які призвели до Голодомору. Однак
зцього листа можна зрозуміти, наскільки Сталін боявся втратити владу. Раптовий соціальний вибух в голодуючій Україні у поєднанні з прогресуючим загостренням політичної та економічної ситуації в центрі загрожував основам радянського ладу. В кінці листа Сталін ще раз повторив побоювання стосовно відпадіння України – «великої і своєрідної», як він висловлювався, республіки: «Без цих і подібних їм заходів (господарське і політичне зміцнення України, передусім – її прикордонних районів і т. п.), повторюю – можемо втратити Україну»**95. Доводиться згадати, що в березні 1930 р. його особливо стривожили селянські хвилювання у прикордонній смузі України, після чого він на півроку припинив колективізаційний смерч. Тепер генсека знову турбувало становище в республіці, розташованій на кордоні
зЄвропою.
Голод 1932–1933 рр. в регіонах зернового виробництва був наслідком жорстких заготівель, а в споживаючих регіонах – часткового зняття населення з централізованого постачання. В обох випадках це був штучний голод, викликаний у кінцевому підсумку намаганням Кремля втілити в життя ленінські уявлення про державу-комуну. Смертні випадки від такого голоду були б рівнозначні вбивству за
*Курсив Й.Сталіна.
**Курсив Й.Сталіна.
238 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
необережністю, якби ми не знали, що в Кремлі сиділи холоднокровні політики, які елементарно нехтували людським життям у намаганні доповнити своє політичне панування над суспільством пануванням економічним. Таке нехтування людським життям було властиве цим політикам й за інших обставин мирного або воєнного часу. Загальносоюзний голод 1932–1933 рр. винятку не становив. Але в цьому разі влада не ставила метою завдавати смерть.
Всталінські часи радянська влада була відповідальна й за іншу смерть мільйонів своїх і чужих громадян – навмисну. В основі навмисного умертвляння людей теж приховувалося бажання кремлівських можновладців доповнити політичну диктатуру економічною. Гинули люди, які чинили опір комуністичному будівництву.
Та ми знаходимо в історії радянської України й специфічний різновид навмисно завданих смертей. Ідеться про смерть від голоду мільйонів громадян України*. Цей різновид смерті був найбільш жахливий і за способом умертвляння, і за мотивом. Перебираючи мотиви, що можуть бути підтверджені фактами 1932–1933 рр., ми знаходимо серед них лише один, який можна вважати переконливим: бажання однієї людини зберегти й утвердити завойовану нею диктаторську владу над правлячою партією, державним апаратом і суспільством.
Визрівання найжахливішого способу цілеспрямованого умертвляння людей було започатковане діями надзвичайних хлібозаготівельних комісій, надісланих Сталіним в основні регіони зернового виробництва у жовтні 1932 р. В документації комісій, які працювали в УСРР і на Північному Кавказі, ми знаходимо зброю, за допомогою якої була організована смерть мільйонів – натуральні штрафи.
22 жовтня політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення відрядити до УСРР на дві декадикомісіюВ.Молотова, адоПівнічнокавказькогокраю– комісіюЛ.Кагановича. 29 жовтня комісія Молотова прибула в Харків і на засіданні політбюро ЦК КП(б)У спільно з першими секретарями обкомів партії поставила вимогу виконати хлібозаготівельний план, скорочений на 70 млн пудів. Наступного дня скорочений план був розподілений по областях, секторах і зернових культурах. Селянський сектор мусив віддати державі 261 млн пудів (колгоспи – 224, одноосібники – 37), а радгоспи – 21 млн пудів96. За вказівкою Молотова у протоколі політбюро ЦК КП(б)У від 1–5 листопада з’явилася директива щодо посилення допомоги хлібозаготівлям з боку органів юстиції. Судові органи зобов’язувалися поза чергою розглядати справи із хлібозаготівель, як правило, на виїзних сесіях на місцях із застосуванням суворих репресій. Адміністративним органам приписувалося швидко провадити в життя всі заходи примусу щодо боржників із хлібозаготівель. Центральна і місцева преса повинна була широко висвітлювати судові справи97.
Востанні місяці 1932 р. в Україні явочним порядком утвердився надзвичайний орган влади на чолі з Молотовим, який розв’язував найважливіші питання повсякденного життя. Одним з них була реалізація «закону про п’ять колосків». 21 листопада за ініціативи Молотова керівники України звернулися до політбюро ЦК ВКП(б) з проханням на період хлібозаготівель надати ЦК КП(б)У в особі комісії у
* Є підстави вважати, що терор голодом був застосований у цей час і в неукраїнській частині Кубані, а також в Нижньому Поволжі. У цьому переконують монографії пензенського професора В.Кондрашина.
26. Більшовицькі методи «навздогінної» модернізації (1929–1938) |
239 |
складі генерального секретаря ЦК, голови ДПУ УСРР і представника Центральної контрольної комісії право остаточного вирішення питань про застосування смертної кари. Прохання було задоволене98.
За рік до цих подій, наприкінці грудня 1931 р., коли Молотов приїхав в Україну «вибивати» хліб попереднього врожаю, він скористався як каральним заходом розпуском колгоспів. Усього було розпущено до 80 колгоспів-боржників. В лютому 1932 р. Наркомзем СРСР назвав таку практику найтяжчим перекрученням лінії партії та уряду99. Селяни тільки раділи, коли розпускали колгоспи. Зрештою, припинив цю практику сам Молотов.
Тепер же Молотов зробив спробу вплинути на селян давно випробуваним способом – експропріацією господарств. З цією метою його комісія опрацювала постанову, яку підписав В.Чубар як голова РНК УСРР, про позбавлення одноосібників рухомого майна, а також посівів, присадибних ділянок і будівель. Незабаром висунуту в цій постанові ідею розкуркулення було «поглиблено» рекомендаціями застосовувати її до колгоспників і депортувати експропрійованих до віддалених місцевостей країни або в концтабори100.
Розкуркулення селян мало сенс як спосіб втягнення нерозкуркулених у колгосп. Що могло воно означати, будучи застосованим проти колгоспників? У тій неможливій ситуації, яку створювала для селян влада, вони тільки раділи, коли їх засуджували до розкуркулення і депортації. За повідомленням секретаря Краснопільського райпарткому (на Харківщині) в ЦК КП(б)У від 9 грудня 1932 р., «після закінчення суду в с. Краснопілля середняк Бесараб Олексій Васильович сказав: «Хай судять та везуть звідціля. Так хоч з голоду не вмрем, а дома коли залишимось, все рівно помремо»101.
Сталінська команда експериментувала, виявляючи найбільш ефективний спосіб покарання «боржників». Врешті, вона таки знайшла спосіб. Молотов перебував в Україні до 6 листопада і повернувся в Харків 17 листопада. В цей другий приїзд він розробив республіканські партійно-урядові постанови щодо посилення хлібозаготівель відповідно до одержаних від Сталіна інструкцій. 20 листопада він повідомив Сталіна про те, що практичні вказівки щодо хлібозаготівель вже вислані в ЦК ВКП(б)102. Вони були опубліковані після узгодження в Кремлі у вигляді постанови ЦК КП(б)У від 18 листопада і постанови РНК УСРР від 20 листопада під однаковою назвою «Про заходи до посилення хлібозаготівель».
Серед інших заходів артілям-боржникам, які видавали натуральні аванси в рахунок трудоднів або для громадського харчування понад встановлені норми (15% від фактичного обмолоту), приписувалося повернути «незаконно розданий хліб». Райвиконкомам приписувалося також організувати вилучення в колгоспів, одноосібників і робітників радгоспів хліб, розкрадений під час косовиці, обмолоту і перевезення. Цей зловісний пункт означав, що держава санкціонує обшуки з цілковитою конфіскацією наявних запасів зернових культур.
Прийнята під диктовку Молотова і завізована Сталіним постанова РНК УСРР від 20 листопада містила дев’ятий пункт, який став запальною свічкою Голодомору – про натуральні штрафи м’ясом. Постанова ЦК КП(б)У від 18 листопада дублювала дев’ятий пункт урядового документа про вилучення худоби у власності колгоспників у м’ясозаготівлю у вигляді натурального стягнення, і доповнювала
240 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
його так: «У колгоспах, які незадовільно виконують план хлібозаготівель, стосовно колгоспників, що мають посіви зерна на присадибних землях, повністю зарахувати все одержане ними з присадибних ділянок зерно в залік натуральної видачі на трудодні з вилученням надлишку виданого хліба на виконання плану хлібозаготівель». Цією ж постановою дозволялося штрафувати селян не тільки м’ясом, а й «другим хлібом» – картоплею103.
Зазначені постанови й розроблені на їх основі підзаконні акти містили певні обмеження щодо процедури обшуків і переліку продовольчих продуктів, які підлягали конфіскації. Переростання здійснюваних силовими засобами хлібозаготівель у терор голодом під виглядом заготівель відбувалося поступово, але вже тут треба зафіксувати найголовніший результат діяльності молотовської комісії: створення законодавчої основи для терору голодом.
Діяльність надзвичайної комісії Кагановича призвела до загибелі від голоду сотень тисяч селян і козаків Північного Кавказу. Тому слід з особливою увагою придивитися до мети, поставленої перед комісією Кагановичем і затвердженої протоколом політбюро ЦК ВКП(б) від 1 листопада 1932 р.:
«доручити всій групі товаришів спільно з крайкомом виробити заходи з посилення хлібозаготівель по Північному Кавказу, особливо – на Кубані, та безумовного виконання плану озимої сівби;
основне завдання зазначеної групи товаришів – виробити і провести заходи зі зламу саботажу сівби та хлібозаготівель, організованого контрреволюційними елементами на Кубані»104.
Очолювана Кагановичем «група товаришів» складалася з відомих в Радянському Союзі осіб: заступника голови Комітету заготівель М.Чернова, наркома постачання А.Мікояна, заступника ОДПУ Г.Ягоди, заступника наркомвоєнмора Я.Гамарника, члена колегії РСІ М.Шкірятова, секретаря ЦК ВЛКСМ О.Косарева. Північний Кавказ розглядався як цілісний регіон тільки тому, що входив до складу Російської Федерації на правах окремого краю. Він складався з 11 округів, які відрізнялися один від одного природними умовами, структурою економіки та складом населення.
Якщо аналізувати затверджену політбюро ЦК ВКП(б) мету надзвичайної комісії під кутом зору співвідношення між частиною (Кубань) і цілим (ПівнічноКавказький край), то виявиться, що частина явно домінує. Згідно з першим абзацом посланці Сталіна повинні були спілкуватися з крайкомом ВКП(б), і тому в сферу інтересів «групи товаришів» потрапив увесь край, хоча й тут підкреслювалося: «особливо – на Кубані». У другому абзаці територію для розгортання діяльності надзвичайної комісії політбюро ЦК ВКП(б) визначало чітко: Кубань.
Як уже підкреслювалося вище, сталінська команда інтернаціоналістів визнавала тільки один пріоритет у репресивній політиці – класовий. У наведених формулюваннях він простежується чітко: саботаж нібито організували контрреволюціонери – «куркулі», хоча заможних селян, яких радянська влада таврувала цими словами, було виселено ще в 1930–1931 рр. до малопридатних для життя регіонів СРСР. Національна складова репресивної політики ретельно маскувалася. Наприклад, на засіданні бюро крайкому ВКП(б) 23 листопада Каганович так само чітко окреслював географічні пріоритети надзвичайної комісії, але пояснював їх фаль-