Материал: Економічна історія України том 2

246 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

нями від поїздки Дніпропетровською областю. Він зазначав, що в області тривають повальні обшуки, але вони дають лише декілька кілограмів зерна на один двір. Хатаєвич доповів про результати поїздки в Одеську область, яка для виконання плану повинна була здати 26 млн пудів хліба. В області залишалися необмолоченими близько 200 тис. га зернових, що давало не більше 8 млн пудів хліба. «Залишок (тобто 18 млн пудів. – Авт.) доведеться збирати розкриттям ям і «чорних комор», – заявив він. – Поки майже в кожному районі знайдено прихованими 2–3 тис. центнерів хліба. Але це – лише незначна частина прихованого і розкраденого»121.

Зіставлення суджень Косіора і Хатаєвича показове в одному вимірі: обидва твердили про те, що не знайшли великих запасів хліба в селянських садибах, але перший просто фіксував факт, а другий випромінював оптимізм: хліб обов’язково знайдеться, варто добре пошукати. Цю відмінність у судженнях треба порівняти з висвітленням хлібозаготівельної кризи у пресі та з результатами масштабної роботи мобілізованих з міст заготівельників і місцевих комнезамівців, які під керівництвом чекістів шукали прихований селянами хліб.

Преса звинувачувала селян у тому, що вони підривали генеральну лінію партії на соціалістичну індустріалізацію небажанням добросовісно працювати в полі й виконувати «першу заповідь» перед державою. Зокрема, передова стаття газети «Вісті ВУЦВК» від 23 грудня давала таку настанову багатотисячній армії уповноважених із хлібозаготівель, виходячи з виконання плану станом на 20 грудня тільки на 70,4%: «Основну частину хліба, яку треба ще заготовити, заборговану державі, можна і треба взяти тільки шляхом неодмінного вилучення незаконно розданого, розкраденого хліба». 1 січня 1933 р. у газеті «Правда» з’явився допис кореспондента з великого села Кринички на Дніпропетровщині. Повідомлялося, що тут діяли 50 уповноважених із хлібозаготівель з району та області, і вони повинні були забезпечити щоденне надходження державі в середньому однієї тисячі центнерів зерна. Насправді ж із селян вдавалося вичавити не більше 15 центнерів за день. Кореспонденція закінчувалася так: «Треба шукати, адже є ціле підземне «пшеничне місто». Проте тільки зрідка зусиллями окремих передовиків знаходять одну-дві ями».

Посилено експлуатований у радянській пресі концепт підземного «пшеничного міста» є безсумнівним дороговказом в реконструкції значної частини пов’язаних з Голодомором подій, і особливо – у визначенні кола осіб у кремлівському оточенні генсека, які були прямо причетні до організації терору голодом.

Передусім стає очевидною причетність до Голодомору самого Сталіна. Як можна бачити з стенограми спільного засідання політбюро ЦК і президії ЦКК ВКП(б) 27 листопада 1932 р. (вона становила 126 сторінок у підготовленому Л.Кошелевою, Л.Роговою і О.Хлевнюком тритомнику «Стенограммы заседаний Политбюро ЦК РКП(б)-ВКП(б) 1923–1938 гг.»), генсек надавав великого значення ідеологічному обґрунтуванню «нищівному удару» по саботажниках у соціалістичних підприємствах – колгоспах і радгоспах. Звідси треба зробити висновок про те, що центральні й українські газети за ініціативи самого Сталіна почали повнитися матеріалами про селянський саботаж, який загрожував голодом армії та населенню міст. Він уже переконався в тому, що селянам треба платити за їхню працю і готовий був перейти у відносинах з селом на систему обов’язкових поставок податкового

характеру, тобто визнати право власності колгоспів і колгоспників на вироблену

всільському господарстві продукцію. Разом з тим він планував «нищівний удар», який підлягав ідеологічному обґрунтуванню. Тому радянських громадян переконували в тому, що саботаж посівної і заготівельної кампаній являв собою не природну реакцію виробників на спробу держави вилучати продукцію шляхом безрозмірної розкладки, а організовану контрреволюціонерами акцію. Сталінський підголосок Каганович, який не мав власних суджень, озвучив цю думку патрона в листі до нього з Краснодара від 5 листопада: «Головне завдання тут тепер – це зламати саботаж, без сумніву, організований і керований з єдиного центру»122.

На відміну від міфічних контрреволюційних організацій, ями і «чорні комори», з яких складалися підземні «пшеничні міста», мусили бути справжніми. Селяни справді прагнули врятувати свій хліб від реквізицій. Використовуючи для обшуків усю сільську міліцію, уповноважених із хлібозаготівель, членів КНС і власну агентуру, чекісти знаходили чимало ям. Кожний такий випадок описувався

вгазетах і демонструвався у кінохроніці з метою формування негативного ставлення до голодуючих селян у населення міст, якому урізали норми видачі хліба по картках. Але тільки з суворо засекречених зведень ДПУ можна було дізнатися про мізерну кількість схованого від держави хліба.

На засіданні політбюро ЦК КП(б)У 20 грудня з участі Кагановича і Постишева Балицький доповів, що з початку грудня обшуками було виявлено 7 тис. ям і 100 «чорних комор», у яких знайдено 700 тис. пудів хліба123. У зведенні ДПУ з 1 грудня до 25 січня вказано, що чекісти знайшли 14 956 ям і 621 «чорну комору», а також 1359 інших таємних сховищ. Додаючи до знайдених запасів хліб, вилучений

всоломі після обмолоту, а також конфіскований у перекупників, чекісти вийшли на обсяг в 1718,5 тис. пудів – зовсім незначну кількість порівняно з хлібозаготівельним планом124.

Зіставляючи ці числа, можна зробити два очевидні висновки. По-перше, в останній декаді грудня в Кремлі вже знали, що запаси прихованого хліба не мали державного значення. По-друге, за час найінтенсивніших обшуків (від останньої декади грудня до останньої декади січня) чекістам вдалося подвоїти кількість ям, але вони не спромоглися знайти в українському селі істотних запасів прихованого хліба. Це підтверджує перший висновок про відсутність в Україні підземних «пшеничних міст». Одночасно це дає право твердити, що істерія в Кремлі навколо невиконання Україною хлібозаготівельного плану була штучною.

Заслуговує на увагу й зіставлення свідчень В.Чубаря і С.Косіора на засіданні політбюро ЦК КП(б)У 20 грудня. Чубар говорив, що штрафи натурою не стягують і вважав це за недолік хлібозаготівель125. Косіор говорив про повальні, але малоефективні обшуки. Ми можемо із зіставлення обох тверджень зробити такий висновок: на час наради, тобто в третій декаді грудня, натуральні штрафи та обшуки ще не поєдналися в одну репресивну акцію, як це спостерігалося в селах, занесених на «чорну дошку».

Після цього засідання політбюро ЦК КП(б)У його учасники роз’їхалися по областях, щоб організувати виконання хлібозаготівельного плану. Їхня увага була спрямована на вилучення хліба в селянських садибах. Зокрема, 23 грудня Каганович і уповноважений із хлібозаготівель в Одеській області Ю.Коцюбинський про-

248 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

вели настановчу нараду районного керівництва в Кривому Озері. Коцюбинський вимагав, щоб заготівельники були такими ж винахідливими в розкритті прихованого зерна, як колгоспники – у приховуванні. Те, що говорив Каганович, варто передати його власними словами без перекладу, зважаючи на спроби колишнього «головного українізатора» розмовляти з селянами їхньою мовою:

«У многих секретарей нет ясности – чего можно и чего нельзя. Их с прошлого года «мамка на перегибах ушибла». И вот боятся «перекручивания». Украинская пословица говорит: «Крути, да не перекручивай!» А они решили «зовсім не крутить». В морду бить никогда не следует. Но умело проведенные обыски, и не только

уединоличников, но и у колхозников, рабочих, коммунистов, – это не перегиб. Нужно село взять в такой «штосс», чтобы сами крестьяне раскрыли ямы»126.

Цей цинічний виступ другого за значенням керівника Радянського Союзу переконливо показував небезпеку ззовні принадної комуністичної ідеї, коли вона перетворювалася на програму практичних дій. Партія з великими традиціями революційної боротьби стала іграшкою в руках купки злочинців, як і народи опанованої більшовиками країни. Українських селян, які у 1919–1920 рр. відвернулися від керівників УНР і пішли за більшовиками, через півтора десятки років «брали

увеликий штосс».

Як це виглядало? Досі йшлося про події, що підготували Голодомор. Поєднання масових обшуків з натуральними штрафами, що призвело до Голодомору, здійснювалося в останні два місяці 1932 р. тільки в колгоспах, занесених на «чорну дошку». На всій території України Голодомор розпочався з січня 1933 р. Датувати його початок можна з точністю до одного дня.

1 січня 1933 р. керівники УСРР у Харкові одержали за підписом секретаря ЦК ВКП(б) Й.Сталіна телеграму такого змісту:

«Запропонувати ЦК КП(б)У і РНК УСРР широко сповістити через сільради колгоспи, колгоспників і трудящих одноосібників, що:

а) ті з них, які добровільно здають державі раніше розкрадений і прихований хліб, не репресуватимуться;

б) щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. (про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення суспільної соціалістичної власності)»127.

Сталін знав, що в українському селі немає хліба. В чому тоді полягав смисл телеграми? Відповіді ніхто не давав від 1990 р. – моменту першої публікації цього документа.

Прихований зміст телеграми стає зрозумілим шляхом порівняння двох її пунктів. Перший пункт містив попередження: здавайте хліб, інакше буде зле. Здавати вимагалося весь необлічений хліб, а не тільки зерно, яке вважалося вкраденим. Зміст другого пункту розкривається у зіставленні з першим. Він адресувався селянам, які проігнорували попередження. Але таких селян треба було визначити. Яким способом? Досі не придумали нічого іншого, крім обшуку. Отже, сталінська телеграма була сигналом до застосування масових обшуків.

Під час обшуків хліб могли знайти або не знайти. У першому випадку все було ясно: суд на підставі закону від 7 серпня 1932 р. Які дії передбачалися в другому випадку? Про це в телеграмі не повідомлялося. Було зрозуміло, однак, що до «боржників» влада може застосувати ухвалене за ініціативи генсека законодавство про натуральні штрафи.

Телеграму не можна вважати прямим документальним підтвердженням вилучення у селян всього продовольства. Вона засвідчує лише те, що Сталін зробив незвичайний крок, який може бути інтерпретований тільки як сигнал до обшуків селянських садиб у всеукраїнському масштабі. Проте існувало законодавство про натуральні штрафи, якими обкладалися під час обшуків селянські господарства.

Є свідчення тисяч людей, які вижили. В один голос вони заявляють, що під час обшуків у «боржників» забирали все їстівне. Залишали у багатьох випадках лише корову, оскільки діяла постанова ЦК ВКП(б) «Про примусове усуспільнення худоби» від 26 березня 1932 р.

Конфіскація наявних запасів продовольства застосовувалася як каральний засіб і раніше. В надісланому до Кремля листі комсомольця Пастушенка (с. Полонисте Бабанського району на Вінниччині) від 10 лютого 1932 р. (дата надходження листа з секретаріату Сталіна до ВУЦВК) повідомлялося, що у селян забрали все – «ні картоплі, ні фасолі, ні віки, ні чечевиці, ні гороху, ні гречки, ні проса, ні ячменю, ні вівса, ні сої – все до фунта. І буряки, і капусту квашену забрали, і забирають курей»128.

Існують документи й про те, що конфіскація всього продовольства спостерігалась і в інших регіонах – як раніше, так і в 1933 р. Однак тільки в українських регіонах і тільки в січні 1933 р. ця каральна акція була застосована майже всюди. Вона не торкнулася артілей прикордонної смуги і глухих місцевостей Полісся, а також колгоспів, які виконали хлібозаготівельний план (за станом на жовтень 1932 р. з наявних у статистичній виборці 23 270 колгоспів річний план виконали

1403)129.

Не можна твердити, що обшуки з конфіскацією продовольства здійснювалися в кожному селянському подвір’ї. Контроль Кремля за виконанням своїх настанов не був аж таким всепроникним. Наприклад, немало книг державної реєстрації смертей за 1932–1933 рр. дійшли до нас, незважаючи на інструкцію ОДПУ знищити їх. Але після січневої акції чекістів в Україні практично зникла базарна торгівля продовольством. Залишилася лише послужливо просунута державою в сільські райони мережа магазинів об’єднання «Торгівля з іноземцями». Вони продавали всім бажаючим будь-яке продовольство за валюту і побутовий лом дорогоцінних металів.

Відбирання їжі під прикриттям хлібозаготівель було лише частиною здійснюваних Кремлем каральних дій. Створення несумісних з фізичним існуванням умов для селянства ставало ефективним тільки тоді, коли позбавлення продовольства поєднувалося із забороною інформації про голод і блокадою голодуючих. Заборона інформації не мала документальної основи (так само як вказівка на позбавлення всього продовольства), але ця дія не потребує підтвердження. Загальновідомо, що радянський уряд заперечував факт голоду 1932–1933 рр. аж до 25 грудня 1987 р.

Блокадаголодуючихпідтвердженадокументально. 22 січня1933 р. ЦКВКП(б) і РНК СРСР розіслали шифровку такого змісту: «До ЦК ВКП і Раднаркому дійшли

250 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

відомості, що на Кубані і Україні почався масовий виїзд селян «за хлібом» в ЦЧО, на Волгу, в Московську обл., Західну обл., Білорусію. ЦК ВКП і Раднарком СРСР не сумніваються, що цей виїзд селян, як і виїзд з України в минулому році, організований ворогами Радянської влади, есерами й агентами Польщі з метою агітації «через селян» у північних районах СРСР проти колгоспів і взагалі проти Радянської влади»130. Цей документ редактор третього тому документального збірника «Трагедия советской деревни» І.Зеленін супроводжував такою ремаркою: Сталін написав його власноручно (автограф зберігся), і тільки у передрукованому примірнику під ним з’явився підпис В.Молотова131.

Хто здійснював конфіскацію нехлібного продовольства? Якщо вона відбувалася під прикриттям хлібозаготівель, то це мусили бути хлібозаготівельники, які сиділи в селах по кілька місяців. На чолі районних комісій стояли чекісти, чиновники заготівельних органів і керівники партійно-радянського апарату. Обшуками і конфіскацією займалися здебільшого комнезамівці – з сусідніх сіл або місцеві. У спогадах свідків Голодомору комнезамівці – на першому плані. Вони виявляли особливу заповзятливість, тому що не мали налагодженого господарства і після конфіскації хліба починали голодувати першими. «За службу» їм дещо перепадало.

Німецький фахівець з аграрної історії Ш.Мерль зробив неочікуваний висновок з факту участі КНС у творенні Голодомору: «І цей факт, із жалем констатований у доповіді Конгресу (йдеться про доповідь Комісії з розслідування українського голоду 1932–1933 рр., розглянуту Конгресом США у 1988 р. – Авт.), важко сполучити з тезою про геноцид»132. За цією логікою, тисячі випадків поїдання дітей матерями і батьків похилого віку дітьми, які були офіційно зафіксовані під час Великого голоду, теж перебувають у суперечності з концепцією геноциду.

Конфіскація всього продовольства практично одразу перетворювала давно голодуючих селян з киплячої обуренням на інертну масу. Секретар Сталіндорфського райпарткому написав в Дніпропетровський обком КП(б)У таке: «відчай колгоспників дійшов до крайніх меж: люди перестали просити допомогу, лежать в холодних неопалюваних хатах і чекають смерті»133.

Як довго тривала чекістська акція з вилучення продовольства? Логічно припустити, що вона завершилася з початком масштабної продовольчої допомоги голодуючому селянству. 7 лютого політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило перші постанови – по Дніпропетровській і Одеській областях про надання продовольчої допомоги (по 200 тис. пудів жита). Хліб призначався, як вказувалося у постановах, на «продовольчі потреби робітників радгоспів, МТС, МТМ (машинно-тракторних майстерень. – Авт.), а також партійного і безпартійного активу колгоспів»134. Після того як завданий по українських селянах «нищівний удар» зробив неможливим соціальний вибух, лексика Сталіна змінилася. Колгоспні саботажники перетворилися на «безпартійний актив колгоспів».

Продовольча допомога держави була позбавлена елементів благодійності. Урядові постанови передбачали організацію громадського харчування під час польових робіт просто на полях. Видачу насіння колгоспам з державних елеваторів слід було здійснювати винятково у протравленому вигляді. Не пов’язана з посівною кампанією продовольча допомога надавалася тільки дошкільним і навчальним установам, а також сім’ям, годувальники яких перебували на службі в армії. Після