Материал: Економічна історія України том 2
256 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
ставляться негативно до допомоги голодуючим сім’ям, тому що більшість з них майже не працювала і має дуже невелику кількість трудоднів»144.
Людожерський більшовицький принцип «Хто не працює – той не їсть!» у 1933 р. червоною ниткою проходив крізь усі виступи компартійно-радянської номенклатури. Зокрема, секретарі ЦК КП(б)У в своїх рапортах повідомляли тільки те, що в Кремлі хотіли почути. Не дивно, що вони в один голос вихваляли «виховну» функцію голоду як засобу викорінення приватновласницьких настроїв і привчання колгоспників до колективної праці. 3 березня М.Хатаєвич доповідав начальству: «Відчувається витверезіння після того розгулу і загострення власницької, дрібнобуржуазної пожадливості, яку переживала більшість колгоспників під час минулих хлібозаготівель. Серед більшості тих колгоспників, які зовсім ще недавно тягали й крали колгоспний хліб, ставилися недбало до колгоспного майна, не бажали чесно працювати в колгоспному виробництві, помітно, що вони все краще усвідомлюють необхідність чесно і старанно працювати для колгоспу»145.
Настанова на «виховну» функцію терору голодом стала майже офіційною для апаратників. Вона чітко простежувалася й у листі Косіора Сталіну від 15 березня: «Товариші, які побували на місцях, розповідають, що – тепер про те, що «хліб забрали», – на Київщині майже зовсім не говорять, а звинувачують себе за погану роботу, за те, що не зберегли хліб, дозволили його розтягнути. Щодо цього, безсумнівно є певний поворот серед колгоспної маси, що позначається на ставленні до тих, хто не працював. Однак це розуміють далеко ще не всюди і далеко не всі колгоспники. Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників умурозуму, показує незадовільна підготовка до сівби саме в найбільш неблагополучних районах»146.
Теза про «виховання голодом» пронизувала собою у 1933 р. службову документацію і навіть виходила на рівень пропагандистської роботи у великих колективах. Наприклад, політпрацівник Придніпровської дивізії повчав свою аудиторію: «Деякі перемінники саботують і не хочуть працювати в колгоспі. Від цього і голодують, проте в цьому ніхто не винен, нехай ледарі кивають на себе, їм треба нагадати гасло Леніна: «Хто не працює – той не їсть!» Ми знаємо, що не працюють буржуї, кулаки і ледарі. То ж нехай і не їдять»147.
Чи можна вважати «виховання голодом» причиною сталінського «нищівного удару»? Поширеність цієї тези у тогочасній документації надто підозріла, щоб взяти її на озброєння. Чи не варто нам прислухатися до процитованих вище слів політпрацівника Придніпровської дивізії: «голодують, проте в цьому ніхто не винен?»
Цю тезу слід розглядати як «відмазку» сталінської команди від влаштованого нею Голодомору. Якби «виховання голодом» ставилося як основне завдання терористичної політики Кремля, воно не обмежувалося б тільки українськими регіонами. «Нищівний удар» по українському селянству, узгоджений у часі з масовими репресіями проти національної інтелігенції, спрямовувався проти української нації-держави. Безжальний терор перетворював її на нешкідливу для Кремля етнографічну спільноту. Пересвідчившись в тому, що Україна втратила повстанський потенціал, Сталін погодився на пропозицію Постишева перенести в 1934 р. столицю УСРР з Харкова в національний центр українського народу – м. Київ.
26. Більшовицькі методи «навздогінної» модернізації (1929–1938) |
257 |
5. Колгоспне село в другій п’ятирічці
На січневому (1933 р.) об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК Сталін оголосив про відмову від політики «підхльостування» у промисловості і в сільському господарстві. Поворот економічній політиці на селі ознаменувався заміною продрозкладки продовольчим податком і дозволом колгоспам та одноосібникам реалізовувати за цінами вільного ринку продукцію, вироблену понад твердо зафіксовану норму державних поставок. Перехід від контрактаційної системи з безрозмірним заготівельним планом до обов’язкової, на засадах натурального податку, поставки певної кількості м’яса і молока був здійснений раніше (у квітні та грудні 1932 р.). Але у відносинах між містом і селом м’ясо-молочна продукція відігравала другорядну роль. Скасування контрактації по хлібу відбулося постановою «Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами» від 19 січня
1933 р.
Чи могли відносини між «командними висотами» економіки та сільським господарствомрадикально змінитися після ухвалення однієї-єдиної постанови? Могли, і є приклад: рішення Х з’їзду РКП(б) про перехід від продрозкладки до продподатку. Цим рішенням започатковувався неп. А постановою від 19 січня 1933 р. Кремль визнавав, що вирощена в колгоспі продукція належить селянам, а держава мусить одержати лише її частку у вигляді податку, розмір якого колгоспники знатимуть завчасно. Податковий характер зернопоставок означав, що вирощене понад обсяг цих зобов’язань зерно колгоспники можуть використовувати на власний розсуд. Те, що їм було відомо, скільки зерна треба відвантажити наприкінці року державі за обов’язковою поставкою і як плату за послуги машинно-тракторних станцій, створювало зацікавленість у результатах колективного господарювання. Отже, в січні 1933 р. колгоспи набули той вигляд, який нам відомий. Однією половиною свого обличчя (громадським господарством) вони зверталися до державного сектора економіки, а іншою (присадибним господарством) – до ринку.
Партія керувала країною за допомогою рад, тобто на відстані. У мирний час ще не було випадків «прямого правління». Але спричинена трирічною продрозкладкою економічна криза виявилася настільки гострою, що в сільській місцевості було визнано доцільним тимчасово покласти всю владу на спеціальний орган, який об’єднував компартійний і чекістський апарати – політвідділи МТС і радгоспів.
Найстрімкішими темпами мережа політвідділів розбудовувалася в Україні. Від грудня 1932 р. до кінця 1933 р. було створено 643 політвідділи. Визнавалася застарілою практика масової мобілізації міських комуністів на господарські кампанії в сільській місцевості. За ініціативи П.Постишева почалася кампанія відрядження міських комуністів на постійну роботу в МТС і колгоспи. Міські підприємства прикріплювалися до МТС, цехи брали під свою опіку колгоспи – зони обслуговування цієї МТС, а заводські бригади шефствували над конкретними колгоспними бригадами. Це дозволило за допомогою міста відремонтувати техніку МТС і радгоспів до початку сівби. У посівній кампанії та жнивах взяли участь понад 300 тис. мешканців міст148.
У лютому 1933 р. в голодоморних регіонах (УСРР, Північний Кавказ, Нижньоволзький край) були утворені комітети ЦК ВКП(б) із сівби – спеціалізовані органи
258 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
з надзвичайними повноваженнями, які очолювалися керівниками партійних комітетів. В Україні такий орган очолив генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор.
23 лютого 1933 р. для селянського сектора УСРР було затверджено план хлібопоставок в обсязі 264 млн пудів. 27 серпня його переглянули з урахуванням фактичної врожайності у бік збільшення, але неістотно – до 266 млн пудів. Отже, сумарні зобов’язання республіки виявилися на рівні тричі скороченого хлібозаготівельного плану з урожаю 1932 р.149 Проблема полягала, однак, у тому, що тепер цей план не можна було механічно розкласти по районах і колгоспах і зробити його обов’язковим завданням. Згідно з постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 19 січня 1933 р. хлібопоставки необхідно було розподілити на всі господарства виходячи з площі посівів і реальної врожайності.
Ще у травні 1932 р. РНК УСРР утворив при республіканському Управлінні народногосподарського обліку (УНГО) міжвідомчу обліково-контрольну комісію за участі представників Держплану, Наркомзему, Наркомпостачу, Комітету заготівель і НК Робітничо-селянської інспекції. Окремо статистичний облік провадили працівники Наркомзему УСРР. Незважаючи на це, реальну цифру зібраного в 1932 р. врожаю встановити неможливо, оскільки в статистичних джерелах фігурують суперечливі цифри. Треба погодитись із судженням авторитетного дослідника С.Максудова (О.Бабьонишева), який констатував факт зруйнування системи обліку продукції в радянському сільському господарстві150. Власне, й на червневому (1933 р.) пленумі ЦК ВКП(б), матеріали якого були недоступні для Максудова, вказувалося, що вірогідних даних про валовий збір зернових в Україні у 1932 р. немає. Значно різнилися навіть розміри посівних площ республіки: Наркомзем СРСР давав показник, на 600 тис. га більший від даних Наркомзема УСРР151.
Навесні 1933 р. в СРСР було організовано до 400 міжрайонних державних комісій із визначення врожайності, розмірів посівних площ і валового збору зернових. Вони підпорядковувалися Центральній комісії при РНК СРСР та її уповноваженим у республіках, краях і областях. Утворюючи незалежну від місцевої влади контрольно-інспекційну систему, центр міг сподіватися на виявлення справжньої картини врожайності.
Коли ця система просигналізувала про статистичне неблагополуччя на Одещині, Й.Сталін відреагував миттєво. 20 червня 1933 р. центральні газети надрукували телеграму генсека і глави уряду В.Молотова секретареві обкому та голові облвиконкому Одеської області такого змісту: «За достовірними даними, керівники Одеського зернотресту свідомо зменшили показники врожаю по радгоспах з метою порушити радянський закон про здачу зерна, обманути державу й зірвати виконання плану хлібоздачі. Раднарком і ЦК зобов’язують вас негайно перевірити цю справу, виключити з партії і притягнути до кримінальної відповідальності всіх без винятку винуватих»152.
Публікації в пресі стали випробуваним тактичним ходом: показати на конкретному прикладі, що статистика перебуває під контролем. У день оприлюднення телеграми С.Косіор і П.Постишев опублікували прийняту шляхом опитування резолюцію об’єднаного засідання президії ЦКК КП(б)У і НК РСІ УСРР такого змісту: «Здійснити разом з ДПУ і обкомами термінову перевірку практики оцінки урожаю
26. Більшовицькі методи «навздогінної» модернізації (1929–1938) |
259 |
врадгоспах і за наявності фактів, подібних до Одеського зернотресту, вжити негайно до винуватців найбільш нещадних законів»153.
Витрата коштів на організацію державних комісій з визначення врожайності стала доцільним капіталовкладенням. Ці органи обліковували не коморну, а біологічну (на пні) врожайність. Саме від неї йшло нарахування обов’язкових поставок. Селянам треба було сумлінно попрацювати, щоб звести до мінімуму втрати врожаю від поля до комори. Ці втрати тепер скорочували їхню частку врожаю.
Жнива 1933 р. супроводжувалися величезними втратами. Причиною цього було не стільки небажання колгоспників сумлінно працювати, як у минулі роки, скільки фізична нездатність до праці. У багатьох районах, які особливо постраждали від голоду, відчувався сильний дефіцит робочих рук. Його долали шляхом створення мобільних бригад із колгоспників менш постраждалих від голоду районів, а також відмовою на певний час від чергового набору перемінників до територіальних частин Червоної армії. Значну роль відіграли на жнивах міські мешканці, особливо робітники великих підприємств та студентська молодь.
Згадуючи у 1934 р. недоліки минулорічної кампанії, С.Косіор вказав, що втрати зерна, за найскромнішими підрахунками, сягали кількох сотень мільйонів пудів, і лише добрий урожай «певною мірою замазав усі проріхи у збиранні». У доповіді на пленумі ЦК КП(б)У, опублікованій газетою «Комуніст» 17 червня 1934 р., він наводив жахливі дані про втрати хліба. Зокрема, у деяких районах Одеської і Донецької областей вони сягали 40%. Особливо великі втрати спостерігалися внаслідок затягування молотьби. У Старокаранському, Рівненському, Арбузинському й інших районах молотьбу проводили навіть у квітні й травні вже наступного року. Це призвело до того, що колгоспи за врожаю 10–11 ц з га намолочували не більше 1–2 ц154. Держава від цього не страждала, адже обов’язкові поставки обчислювалися з урожаю на пні. Страждали знесилені від голоду селяни.
Хлібоздача республіки з урожаю 1933 р. становила 317 млн пудів. Селянський сектор дав 281 млн пудів при плані 266 млн155. Отже, 15 млн пудів селянського зерна надійшло понад план. Це перевиконання було незначним (близько 5% від усього обсягу хлібопоставок). Важливо виявити походження надміру, оскільки керівники партії і держави урочисто заявляли, що не буде зустрічних планів.
10 липня 1933 р. у районній газеті «Прапор колгоспника» (Великобурлуцький район Харківської області) з’явилася стаття секретаря редколегії Ларіонова. Співчутливо цитуючи спровоковані висловлювання окремих колгоспників, автор у замаскованій формі захищав доцільність зустрічних планів. Цього було досить, аби Постишев відреагував дуже гостро. 22 липня преса опублікувала рішення бюро Харківського обкому КП(б)У, негайно передруковане (Постишев про це потурбувався) центральним органом ЦК ВКП(б) – газетою «Правда». В рішенні говорилося, що газета «Прапор колгоспника» стала на шлях «підриву довіри колгоспних мас до закону про поставку зерна державі». Ларіонов дістав сувору догану і був знятий з посади. Випадок з ним широко висвітлювався, аби запевнити селян, що їх роботу
вгромадському господарстві колгоспів буде матеріально компенсовано.
Разом із тим в Кремлі не бажали остаточно відмовлятися від понаднормових вилучень селянської продукції. 20 листопада 1933 р. Й.Сталін прийняв делегацію
260 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
селян Одеської області. Вони запитали, чи не будуть на місцях замасковано впроваджувати зустрічні плани хлібозаготівель? Сталін відповів: «Жодних зустрічних планів під будь-яким виглядом не буде допущено. Партія і радянська влада суворо карали тих, хто проводив зустрічні плани. Вони суворо каратимуть і надалі. Кооперація закуповуватиме деяку кількість хліба тільки на добровільних засадах, на вигідних для селян умовах». Але пізніше з підготовленого для публікації тексту цієї бесіди генсек викреслив як запитання колгоспників про зустрічні плани, так і свою відповідь на нього156.
У1933 р. держава не тиснула на селян зустрічними планами, зважаючи на тяжку ситуацію в селі. Невелику кількість хліба (до 4 млн пудів) вона отримала
вколгоспах і в одноосібників у порядку закупівлі з одночасним «отоваренням» виручки дефіцитними промтоварами. Різниця між нормативними і фактичними хлібопоставками на користь останніх склалася в основному завдяки збільшеній натуроплаті за послуги МТС у зв’язку з кращим, ніж передбачалося, урожаєм.
План хлібопоставок з урожаю 1933 р. Україна виконала вже на початку листопада. Трирічні зимові хлібозаготівлі відійшли у минуле. Було заготовлено зерна на 56 млн пудів більше, ніж торік (коли заготівлі тривали до лютого 1933 р.). Співвіднести розмір поставок із валовим збором неможливо, бо ми знаємо тільки біологічну, а не коморну врожайність. Водночас можна зробити орієнтовний розрахунок, який покаже ступінь напруженості хлібного балансу.
У1933 р. при посівній площі в 19,9 млн га і середній врожайності на пні 11,4 ц з га валовий збір зерна мав становити 227 млн ц, тобто 1419 млн пудів157. За свідченнями німецьких сільськогосподарських експертів, поданими Р.Конквестом, у хлібовиробній смузі СРСР в 1933 р. було втрачено понад 30% урожаю158. Ці дані збігаються з втратами у районах Одеської і Донецької областей, які наводив С.Косіор на червневому (1934 р.) пленумі ЦК КП(б)У: від 25 до 40%159.
Отже, можна зробити припущення, що втрати врожаю у жнивах 1933 р. сягали третини валового збору, себто 473 млн пудів. З урахуванням втрат валовий збір не перевищував 946 млн пудів. Після хлібопоставок у господарствах залишилося близько 630 млн пудів. За річною нормою в 16 пудів на людину для сільського населення потрібно було б утворити продовольчий фонд у 400 млн пудів (якщо виходити з чисельності сільських жителів на початок 1933 р.). Однак населення, яке пережило Голодомор, потребувало менше – близько 350 млн пудів. На фураж, потреба в якому теж істотно зменшилась через загибель значної кількості кінського поголів’я, і насіннєвий фонд разом залишалося орієнтовно 280 млн пудів.
Отже, хлібний баланс, хоч і з деяким напруженням, все-таки зводився. Щоправда, резервів не залишалося, і П.Постишев переконав Сталіна не наполягати на негайному поверненні наданої Україні фуражної, насіннєвої та продовольчої позичок у першій половині 1933 р.
Існування колгоспного ладу виявилося можливим за умови досягнення певного консенсусу між державою і селянином. У кризовій ситуації обом сторонам довелося відступити від початкових позицій. Персоніфікована Й.Сталіним держава відмовилася від безрозмірної продрозкладки, що прирікала селян на рабську працю
впримусово створених колгоспах. У свою чергу, селяни відмовилися від бойкоту громадського господарства і змирилися з обов’язковими, але твердо зафіксованими